Економічна дипломатія та економічна безпека України
3.1. Іноземне інвестування як об’єкт економічної дипломатії
З використанням існуючих переваг у міжнародному поділі праці мають бути задіяні механізми переорієнтації виробників на нові технологічні уклади, модернізацію та переосна-щення основних засобів на основі інновацій. Це повинно забезпечити підвищення науково-технічного рівня та збалансованості економіки, а в результаті наповнити високоякісними товарами внутрішній ринок та збільшити експортну складову валового внутрішнього про-дукту. Сучасна промислова політика передбачає мінімізацію адміністративного втручання з боку держави у господарську діяльність, проведення протекціоністської політики стосовно вітчизняного товаровиробника, запровадження прогнозно-рекомендаційних методів впливу у плануванні розвитку галузей економіки, створення атмосфери довіри між виробником продук-ції та власником капіталу, здійснення заходів щодо зменшення інвестиційних ризиків, прозоре використання державних інвестиційних ресурсів за програмно-цільовими принципами.
При цьому слід посилити вимоги до якості та безпечності продукції згідно з між-народними стандартами та нормами, а також реально захистити права споживачів.
Забезпечення високих темпів економічного зростання потребує масштабних інвес-тицій в українську економіку. Інвестиційні ресурси застосовуватимуться лише відповідно до визначених пріоритетів розвитку економіки, а саме:
– вжиття заходів для законодавчого захисту прав акціонерів, забезпечивши їх вільний доступ до корпоративної інформації, належне представництво в органах управління та конт-ролю, вплив на дивідендну політику, отримання рівного права на придбання відповідної частки нових емісій акцій за номінальною вартістю;
– фіскальне стимулювання політики рекапіталізації доходів;
– створення нормативної бази для заохочення вкладення довгострокових фінансових інвестицій;
– скасування відмінностей у режимі реєстрації іноземних та українських інвестицій;
– зміни до валютного законодавства щодо системи поточної конвертації гривні з метою зменшення обмежень на рух капіталу;
– безперешкодне переведення за кордон доходів нерезидентів, отриманих законним шляхом;
– у процесі планування бюджетних витрат на державні капітальні вкладення надання переваг формуванню активної частки капіталу;
– активізація залучення коштів МБРР, ЄБРР та інших міжнародних фінансових орга-нізацій для фінансування пріоритетних інвестиційних проектів в Україні та започаткування співробітництво з Європейським інвестиційним банком;
– сприяння укладенню угод про розподіл продукції, насамперед у сфері видобування нафти, газу та інших корисних копалин;
– застосування прозорих схем концесійної діяльності та перегляд існуючих конце-сійних угод, укладених на невигідних для України умовах;
– системна робота з поліпшення міжнародного інвестиційного іміджу України;
– сприяння створенню інститутів спільного інвестування корпоративних та пайових інвестиційних фондів;
– спрощення дозвільно-погоджувальної системи у сфері містобудування.
Основні завдання з розвитку реального сектора економіки полягають у модернізації та структурній перебудові виробництва, зниженні його енерго- та матеріалоємності, сприянні розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв, що дасть змогу забезпечити підви-щення ефективності та конкурентоспроможності національної економіки.
Діяльність держави має бути спрямована на активне впровадження у виробництво результатів інноваційних наукових і науково-дослідних розробок як пріоритетної складової стратегії підвищення конкурентоспроможності економіки. Для цього необхідно:
– удосконалити умови інноваційної діяльності, механізм державного замовлення на впровадження у виробництво пріоритетних інновацій;
– забезпечити розвиток інноваційних структур – технопарків, технополісів, техноло-гічних інкубаторів, венчурних фірм та інших форм об’єднання зусиль науки, освіти, вироб-ництва і фінансового капіталу;
– розширити прошарок ефективних власників шляхом вдосконалення правової основи практики банкрутства, удосконалити систему фінансового посередництва (розвиток фондового ринку та венчурного інвестування), активізувати антимонопольну політику;
– залучити в процес інвестування лідерів світового високотехнологічного бізнесу на основі поліпшення інвестиційного клімату.
Прямі іноземні інвестиції є найдинамічнішою формою міжнародних господарських зв’язків, важливим об’єктом економічної дипломатії. Поєднання ринкових сил і стимулювання з прямим і непрямим державним впливом призводить до істотного зростання їх абсолютних розмірів. Стрімке збільшення прямих інвестицій пояснюється не тільки економічними причи-нами. Важлива роль належить і економічній дипломатії, внаслідок чого значення іноземних інвестицій у світовій економіці гостро підвищилась. Поняття “прямі іноземні інвестиції” трак-туються значно ширше:
– збільшується роль ознак права на управління; право володіння власність перестає бути єдиним і тим більше вирішальною ознакою;
– у міру розвитку і удосконалення структури міжнародних ринкових відносин скла-даються різні форми операцій, які призводять до довгострокових відносин і постійної за-цікавленості підприємства-резидента однієї держави у підприємстві-резиденті іншої держави, а також контролю першого над другим;
– слово “контроль” можна замінити більш гнучким виразом – “істотна ступінь впливу на управління”.
Розглянемо більш докладно наступні три пункти: про вплив різноманітних форм біз-несу на зміст поняття “прямі іноземні інвестиції”, про зміну лідерів і, відповідно, можливостей дипломатії окремих країн впливати на міжнародні стандарти інвестування, а також про суперечливий початок економічної дипломатії у питаннях інвестицій через багатосторонні переговори або через диктат більш сильного.
Найбільшими іноземними компаніями-інвесторами України є: “Кока-Кола Аматіл Ук-раїна” (43 млн дол. США), “Реємста Київ тютюнова фабрика” (14,9 млн дол. США), “Мак-дональдз Юкрейн ЛТД” (21,7 млн дол. США). Серед українських підприємств найбільшими реципієнтами коштів є Донецький металургійний комбінат (41,5 млн дол. США), Івеко-КРАЗ (12,8 млн дол. США), Одеський нафтопереробний комбінат (9,5 млн дол. США), Івеко-Мотор Січ (8,1 млн дол. США).
У сучасних умовах очікувати великого припливу іноземного капіталу в Україну не доводиться, тому що інвестиційний клімат залишається несприятливим. Основними пере-шкодами для іноземних інвестицій в Україну є: нестабільне та надмірне державне регу-лювання, нечітка правова система, мінливість економічного середовища, корупція, великий податковий тягар, проблеми щодо встановлення чітких прав власності, низький рівень доходів громадян, труднощі в спілкуванні з урядом та приватизаційними органами, мінливість по-літичного середовища, відсутність матеріальної інфраструктури, проблеми виходу на внут-рішній та зовнішній ринки та інші.
Державна політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюється КМУ спільно з НБУ і регулюється Верховною Радою України. Неабияку роль у цьому процесі відіграє секретаріат Президента. Указами Президента України створена певна кількість державних інституцій, що безпосередньо займаються залученням іноземних інвестицій в Україну як об’єкт економічної дипломатії:
– Національне агентство України з реконструкції та розвитку, завданням якого є участь у формуванні державної політики при взаємодії з міжнародними фінансовими орга-нізаціями й закладами для залучення кредитів, грантів, міжнародної гуманітарної й технічної допомоги, іноземних інвестицій;
– Державний інвестиційно-кліринговий комітет та Координаційна рада з питань інвес-тиційно-клірингового співробітництва розглядають питання, пов’язані з залученням фінансо-вих і інвестиційних ресурсів в рамках інвестиційно-клірингових відносин;
– Палата незалежних експертів із питань інвестицій є постійним діючим консуль-тативно-дорадчим органом при Президенті України, метою якого є запобігання конфліктам між іноземними інвесторами й органами виконавчої влади;
– Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україну – створена при Пре-зидентові для розробки і реалізації державної політики із залучення й використання іноземних інвестицій;
– Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів приймає рішення про надання державних гарантій при залученні іноземних кредитів.
Певну участь в управлінні іноземним інвестуванням приймають органи місцевих державних адміністрацій у межах делегованих їм повноважень.
У господарському житті треба дотримуватися певних загальновизнаних правил, аби вчинки економічних суб’єктів не призвели до хаосу та кризи, а перетворилися у сукупність процесів, що забезпечують розвиток економіки і підвищення рівня життя народу.
Розвиток за умов трансформації економічних відносин передбачає дієве державне регулювання. Державі належить провідна роль у створенні економічних стимулів, гарантій політичної, економічної, оборонної, екологічної безпеки, у зацікавленості суб’єктів госпо-дарювання та всіх громадян в економічному зростанні.
При розробці програм (концепцій) державного регулювання іноземного інвестування треба враховувати менталітет і країни базування, і країни-реципієнта.
Державне регулювання іноземного інвестування має ґрунтуватися на принципах взаєм-ної відповідальності іноземного інвестора і держави: дотримання основних прав і свобод іноземних інвесторів, юридичної відповідальності іноземних інвесторів за порушення закону або міжнародних договорів, заохочення іноземних інвесторів, які спрямовують інвестиційні ресурси у програми (проекти), визначені державою як пріоритетні, удосконалення законо-давства щодо іноземних інвестицій.
Законодавче регулювання іноземного інвестування в Україні непослідовне, неста-більне і непередбачуване. Доводиться констатувати, що упродовж останніх років незалежності не було розроблено й закріплено системи правових принципів стимулювання іноземного інвестування, не було створено стабільного законодавчого регулювання. Основна проблема у цій сфері – часті й непередбачувані зміни вимог законодавчих і підзаконних актів. Усе це унеможливлює формування високопривабливого інвестиційного клімату.
Кожна країна по-різному ставиться до участі іноземних інвесторів у процесах при-ватизації. У деяких заохочують передачу національної власності у власність нерезидентів, в інших же, навпаки, намагаються обмежити участь іноземців у роздержавленні економіки. Світовий досвід переконує, що внесення прямих іноземних інвестицій через купівлю чи приватизацію відбувається частіше, ніж створення нових підприємств.
Особливе місце у системі державного регулювання іноземного інвестування належить амортизаційній політиці. Розміри щорічних амортизаційних відрахувань залежать від терміну служби устаткування. Ці розміри впливають на величину витрат виробництва та суму балансового прибутку, а отже, й на фінансовий стан компанії. Проте термін служби устаткування – поняття відносне. Один підприємець може використовувати старі верстати і обладнання, інший бажає постійно оновлювати свої засоби виробництва. Але усі підприємці в принципі зацікавлені у збільшенні розміру відрахувань до амортизаційного фонду, оскільки ці кошти вигідніше використовувати як інвестиції у виробництво, а не як доходи, із яких треба платити податки.
Значний вплив на процеси іноземного інвестування має політика держави щодо розвитку та підтримки інфраструктурних галузей. Підприємства інфраструктури повинні забезпечити підприємства інших галузей необхідними послугами та, як наслідок, знизити рівень їхніх витрат. Крім того, підприємства інфраструктурних галузей можуть, за певних умов, суттєво поповнити бюджети усіх рівнів за рахунок податкових і неподаткових платежів та стимулювати приплив в економіку країни нових іноземних інвестицій. Наприклад, за умови великої капіталомісткості українських підприємств було б доречним на перших етапах стимулювання з боку держави лізингових операцій і, звісно ж, запровадження державної під-тримки лізингу.
Державна політика України щодо залучення іноземного капіталу проводиться за такими напрямами:
– визначення умов для здійснення іноземних інвестицій; визначення пріоритетних сфер для іноземного інвестування;
– визначення системи інвестиційних пільг для іноземних інвесторів;
– визначення вимог до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг;
– визначення системи гарантій щодо захисту прав іноземних інвесторів та інше.
З метою створення належних умов для ефективного залучення іноземного капіталу в економіку та збільшення його обсягів значна увага приділяється питанням удосконалення зако-нодавчої й нормативної бази щодо державного регулювання процесів іноземного інвестування.
Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є міждержавні угоди “Про сприяння та взаємний захист інвестицій”.
Такі угоди є гарантом надання справедливого статусу інвестиціям і захисту їх на території іншої держави. Взагалі діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється близь-ко 70 нормативними актами різного рівня. Крім цього, до діючого законодавства постійно вносяться зміни й доповнення, які часто значно погіршують існуючі положення та умови діяльності іноземних інвесторів.
Пріоритетними сферами для іноземного інвестора в Україні вважаються металургій-ний комплекс, машинобудування, паливно-енергетичний комплекс, хімічна та нафтохімічна промисловість, агропромисловий комплекс, транспорт, зв’язок, легка та медична промисловість.
З іншого боку, виходячи з інтересів національної безпеки, враховуючи стан та перс-пективи розвитку сфер та галузей, важливих для життєзабезпечення країни, виділяються галузі, які будуть закриті для іноземного капіталу, та галузі, де участь іноземного капіталу так чи інакше обмежуватиметься: безпосередня експлуатація природних ресурсів, стратегічні об’єкти виробничої інфраструктури, телекомунікації, супутниковий зв’язок, банківська та стра-хова сфери. Типовими інструментами обмеження іноземної інвестиційної діяльності є об-меження на частку іноземного інвестора у спільних підприємствах, ліцензії та дозволи, високі ставки податків, обмеження на репатріацію прибутків тощо.
Система інвестиційних пільг має включати в себе:
– застосування системи податкових та митних пільг;
– застосування норм прискореної амортизації;
– збільшення періоду звільнення від податку;
– повернення 50 % експортного мита на товари виробничого призначення та 100 % – на деталі, вузли, імпортовані по кооперації;
– зниження ставок оподаткування в разі реінвестування отриманого прибутку чи інвестування в певні галузі чи регіони;
– надання кредитів на пільгових умовах [140].
Серед основних вимог до іноземних інвесторів, які претендують на одержання до-даткових пільг, мають бути:
– обсяг інвестицій – у світовій практиці рядовою інвестицією є 50–100 тис. дол. США, а кваліфікаційною часткою власності в об’єктах інвестування – у 20 %, в Україні ця частка становить 10 %. Держава також визначає мінімальний обсяг інвестицій для іноземних ін-весторів, які бажають вкласти свої кошти в інвестиційні проекти, які реалізуються в спе-ціальних (вільних) економічних зонах. В Україні ця сума – не менше 500 тис. дол. США;
– напрям вкладання коштів – це мають бути пріоритетні галузі економіки;
– мета вкладання коштів – створення нових робочих місць, впровадження новітніх тех-нологій, розвиток зовнішньоекономічних зв’язків, збільшення обсягу конкурентоспроможних на зовнішніх ринках товарів, створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфра-структури;
– вимоги до виробництв – у процесі виробництва іноземний інвестор повинен: орієн-туватися на найбільш раціональне використання сировинної бази України, сприяти зниженню енергоспоживання на одиницю продукції.
Таким чином, для активізації іноземного інвестування економічній дипломатії необ-хідно насамперед розв’язати проблеми макроекономічної стабільності та активізувати дію комплексу важелів регулювання інвестиційної діяльності, а саме: створити нормативно-пра-вові та соціально-економічні основи збільшення необхідних обсягів іноземних інвестицій; мати ефективний механізм публічного контролю за їх виконанням; контролювати та певним чином регулювати галузевий розподіл іноземних інвестицій; мати зважену, обґрунтовану по-літику щодо встановлення податкових пільг; активізувати кредитну політику, розвивати практику надання гарантій під іноземні кредити комерційними банками.