Особисті немайнові права юридичних осіб

4.2. Особисте немайнове право юридичної особи на конкуренцію

Конкуренція визначається законодавством як змагання між суб’єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб’єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб’єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. Але конкуренція існує, на наш погляд, не лише в господарських відносинах, і юридичні особи змагаються між собою не лише з приводу отримання прибутку. Візьмемо, наприклад, політичну партію: між такими юридичними особами завжди існує конкуренція, яка ще більше зростає перед виборами, і мета такої конкуренції - отримати більше голосів від виборців. Конкуренція існує між будь- якими видами юридичних осіб, не лише суб’єктами господарювання, проте досліджується дане питання завжди лише в сфері господарських відносин. Ми ж розуміємо право на конкуренцію як особисте немайнове право юридичної особи, що виходить за рамки економічної конкуренції, та повинно бути врегульоване в цивільному законодавстві.

Поняття конкуренції.

Поняття «конкуренція» розглядається дослідниками у двох аспектах: в широкому сенсі слова та у вузькому сенсі. У широкому сенсі конкуренція - процес суперництва господарюючих суб’єктів на товарному ринку за досягнення переваг, з метою отримання найбільш вигідних умов збуту товарів, з використанням різних методів конкурентної боротьби. Методи, застосовувані господарюючими суб’єктами для досягнення переваг, можуть бути як законними так і незаконними, а саме: застосування обмежувальних договорів, зловживання домінуючим становищем, використання різних прийомів недобросовісної конкуренції. У вузькому сенсі конкуренція визначається як процес суперництва на товарному ринку між господарюючими суб’єктами за досягнення переваг з метою отримання найбільш вигідних умов збуту товарів, у встановлених законом межах¹.

Її також пропонують розуміти як з об’єктивної так і з суб’єктивної сторони. З об’єктивної сторони, конкуренція - це економічні відносини між суб’єктами господарювання на ринку, результатом яких є певний стан ринку, при якому можлива свобода вибору для споживачів та суб’єктів господарювання, і виключений вирішальний вплив окремого суб’єкта господарювання на ринок. З суб’єктивної сторони конкуренція - це вільні й правомірні дії суб’єктів господарювання змагального характеру, засновані на власних досягненнях і спрямовані на одержання переваг над іншими суб’єктами господарювання та максимального прибутку.

Вона визначається також як об’єкт правового регулювання, під яким розуміється система базових суспільних відносин, що виникають між державою і господарюючими суб’єктами, в рамках яких на основі правових норм держава бере на себе зобов’язання по створенню умов для захисту та розвитку конкуренції. Визначають конкуренцію і як природний для ринкових умов стан економіки, при якому за допомогою встановлених і захищених державою правил поведінки, господарюючі суб’єкти на паритетних засадах змагаються в досягненні кращого результату господарювання на якому-небудь ринку, виключаючи можливість кожного впливати в односторонньому порядку на загальні умови господарювання на цьому ринку. Конкуренція розуміється як процес змагання суб’єктів господарювання, як економічне явище, і проявляється вона в ефективному функціонуванні товарних ринків та суспільного виробництва, а норми законодавства про захист економічної конкуренції регулюють публічно-правові відносини, які виникають між суб’єктами господарювання у зв’язку з конкуренцією на товарних ринках.

Для нас має значення розуміння конкуренції не лише як економічна боротьба між учасниками ринку, а в ширшому значенні. Звичайно, основною метою підприємницьких юридичних осіб є отримання прибутку, і тут найбільшу роль відігріє економічна конкуренція, але має значення й позаекономічна діяльність юридичних осіб.

Виходячи з поняття конкуренції як економічної категорії, та враховуючи наукові її визначення, можна сказати, що в загальному її розумінні конкуренцією є змагальність між деякими юридичними особами за кращі умови діяльності, правомірна, не заборонена законом, автономна діяльність юридичних осіб, метою якої є одержання найбільш вигідних умов діяльності, процес протиборства юридичних осіб з метою завоювання більш широкого простору, ситуація, при якій будь-який бажаючий скористатися результатом діяльності юридичних осіб може вибирати між різними такими особами. Це врегульована законодавством змагальність між юридичними особами, які займаються одночасно такою ж самою діяльністю, з метою одержання кращих результатів своєї діяльності.

Основні умови моделі досконалої конкуренції:

- конкуренція тим сильніше, чим більше число конкуруючих фірм; конкуренція передбачає наявність інформації, знань про умови ринкових взаємодій;

- конкуренція існує в умовах економічної свободи ринкових агентів; конкурентна рівновага на ринку встановлюється поступово. Вільна конкуренція є головною умовою формування ринкових цін на ринках товарів, праці та капіталу, що в свою чергу забезпечує безкризовий і сталий економічний розвиток країни. Існує механізм автоматичного встановлення рівноваги на ринку з допомогою досконалої конкуренції за дією законів граничної корисності та граничної продуктивності.

До теперішнього часу необхідність регулювання, обмеження конкуренції залишається недостатньо вивченим питанням. Серед учених, критично оцінюють регулювання конкуренції за допомогою проведення політики, спрямованої на збереження державної монополії, фіксації. В разі регулювання конкуренції, компанії змушені займатися взаємодією з регулюючими органами і захистом своєї власності. У результаті відбувається зниження рівня конкуренції, розвиток галузей стає менш динамічним, інвестиційна привабливість знижується. Конкуренція переходить на новий виток, розвиваючись не тільки на товарних ринках, але і між транснаціональними корпораціями, охоплює територіальні ринки, що знаходить своє підтвердження в сучасній світовій економіці. Для успішного досягнення лідерства на ринку, в умовах конкурентної боротьби, господарюючому суб’єкту необхідно виробити конкурентну стратегію, метою якої є забезпечення переваги над конкурентами через виявлення конкурентних переваг, їх вдосконалення, а також зміцнення конкурентної позиції в довгостроковому періоді. Серед способів досягнення конкурентних переваг виділяються впровадження нових технологій, використання інновацій та розширення масштабу конкуренції.

Як пишуть дослідники проблем конкуренції, вільна конкуренція є синонім свободи вибору, свободи підприємництва, свободи виходу на ринок, що є невід’ємною частиною економічних свобод людини і громадянина. Конкуренція примушує підприємців до ефективних дій на ринку, змушуючи їх пропонувати споживачам більш широкий асортимент товарів і послуг за нижчими цінами та кращої якості. При цьому сигнали ринку без спотворень доходять до постачальників (виробників), дозволяючи їм самостійно приймати рішення про перерозподіл ресурсів в економічно більш привабливі сфери.

Професор Г. Ф. Шершеневич, говорячи про конкуренцію, згадує торгівельні підприємства, які прагнуть привернути до себе і відвернути від іншого можливо більше число споживачів. Серед торгових представників відкривається запекле суперництво, а ідея конкуренції полягає в тому, що забезпечення особистого існування з боку кожного господарства веде до найкращого забезпечення інтересів суспільства. Про зв’язок конкуренції саме з торгівлею писали і вчені-економісти. На їх думку, конкуренція полягає в тому, що одна особа змагається з іншою, особливо при продажі або покупці чого-небудь, це боротьба фірм за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться ними на доступних сегментах ринку.

Російська дослідниця С. М. Кондратовська зазначає, що об’єктивно конкуренція виражається в поведінці, здатній сприяти збуту одного з господарюючих суб’єктів . Саме необхідність продати товар і продати його на найбільш вигідних умовах, змушує виробників враховувати питання конкуренції. Виробник змушений думати про якість товару, про ціну, про постпродажне обслуговування та багатьох інших питаннях, які допоможуть йому продати товар якомога вигідніше.

В літературі зустрічаються різноманітні класифікації конкуренції, зокрема, вона поділяється на:

1) вільну і регульовану;

2) індивідуальну і місцеву;

3) галузеву і міжгалузеву;

4) національну і глобальну;

5) внутрішньогалузеву, міжгалузеву і міжнародну

6) чисту і монополістичну;

7) цінову і нецінову, за засобами її ведення. Цінова конкуренція ведеться шляхом маневрування цінами з метою найбільш вигідного використання ринку, у неціновій використовуються засоби, що не мають безпосереднього відношення до цін;

8) добросовісну і недобросовісну. При цьому добросовісною визначається така конкуренція, при якій дотримуються правові й етичні норми взаємовідносин із партнерами, а під недобросовісною конкуренцією розуміється технічне шпигунство, переманювання фахівців, підкуп працівників конкурента, помилкова реклама, самовільне використання чужого товарного знака, копіювання зовнішнього оформлення товару іншої фірми тощо.

Недобросовісна конкуренція також класифікується дослідниками:

1) за суб’єктами, проти яких вона спрямована, поділяється на конкуренцію проти споживачів, проти конкурентів та проти громадськості в цілому;

2) за об’єктами, стосовно яких вона відбувається, на конкуренцію стосовно товарів, послуг, фірмових найменувань, знаків для товарів і послуг;

3) за сферою господарювання, на конкуренцію, яка здійснюється у виробничому підприємництві та комерційному господарюванні.

Вона має свої ознаки:

- це поведінка в сфері конкурентного підприємництва;

- суперечить правилам законодавства або чесним звичаям ділового обороту;

- завдає шкоди або створює погрозу інтересам конкурентів, споживачів або суспільству.

Конкуренція носить суперечливий характер: поряд з прогресивним впливом стали розвиватися її негативні прояви, що виражаються в нецивілізованих і недобросовісних методах ведення суперництва, що завдають шкоди як окремим підприємцям і споживачам, так і всьому суспільству в цілому. Щоб свобода конкуренції не перетворювалася в анархію, потрібні певні гарантії і механізми. Правила конкуренції можуть створюватися як

ініціативними діями самих підприємців, складаючи звичаї ділового обороту, так і державою за допомогою видання нормативних актів.

З цією метою існують Закони «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції» та «Про Антимонопольний комітет України». Економічна конкуренція розглядається в законодавстві як змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття, завдяки власним досягненням, переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії в конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності , суперечать правилам у підприємницькій діяльності.

Інколи поняття недобросовісної конкуренції трактується дуже широко, і до неї відносять зловживання пануючим становищем на ринку взагалі, що призводить до змішування недобросовісної конкуренції та порушень антимонопольного законодавства, які мають різну спрямованість. Економісти використовують поняття нечесної конкуренції, що визначається як діяльність господарюючого суб’єкта, що спрямована на отримання комерційної вигоди та забезпечення домінуючого становища на ринку, обманом споживачів, партнерів, інших господарюючих суб’єктів і державних органів.

Хоча самий термін не викликає заперечень, однак вищевказане його визначення виходить за рамки легального визначення недобросовісної конкуренції через вказівку на те, що метою нечесної конкуренції є забезпечення домінуючого становища на ринку. Зайняття домінуючого становища на ринку не є обов’язковою ознакою суб’єкта господарювання, що здійснює нечесну конкуренцію, як і забезпечення такого становища не є обов’язковою метою недобросовісної конкуренції. У правовому аспекті найбільш важливою класифікацією конкуренції, залежно від використання конкурентами певних методів і способів конкурентної боротьби, називають добросовісну та недобросовісну.

В науці незаконна конкуренція визначається як будь-які дії господарюючих суб’єктів, державних органів та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на отримання або надання переваг при здійсненні підприємницької діяльності, які суперечать законодавству, звичаям ділового обороту, вимогам добропорядності, розумності та справедливості, та заподіяли або можуть заподіяти збитки іншим господарюючим суб’єктам-конкурентам, або завдали чи можуть завдати шкоди їх діловій репутації.

Недобросовісною конкуренцією є антиконкурентні дії суб’єктів господарювання чи бездіяльності, пов’язаної з порушенням чинного законодавства, торгових правил і звичаїв, прав на інтелектуальну власність, вимог добропорядності та справедливості шляхом вчинків, здатних викликати змішування відносно підприємства, продукції або діяльності конкурента, ввести громадськість в оману, дискредитувати конкурента.

Це поведінка, що в будь-який спосіб суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям підприємницької діяльності, у відносинах між конкуруючими суб’єктами господарювання. Вона має наступні ознаки:

- це поведінка у сфері конкурентного господарювання підприємництва суперечить правилам законодавства та чесним звичаям у підприємництві;

- завдає шкоди або створює погрозу заподіяння шкоди суспільним інтересам, інтересам конкурентів і споживачів;

- порушує право суб’єкта господарювання на ділову репутацію;

- тягне ймовірність змішування споживачами діяльності носія ділової репутації та недобросовісного конкурента.

Добросовісна конкуренція повинна відповідати наступним принципам:

- вона має здійснюватись шляхом належної позитивної поведінки;

- неправомірним є перешкоджання чи приниження конкурентів;

- товари і послуги мають бути правильно та якісно позначені;

- має шануватися особистість споживача;

- конкуренція не повинна суперечити суспільним інтересам.

Отже, конкуренцію можна визначити як змагання між юридичними особами певного виду діяльності, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних переваг. Конкретизація даного поняття буде залежати від виду діяльності юридичних осіб.

Право на конкуренцію.

Право на конкуренцію допоможе втілити прагнення осіб до самоствердження, до утвердження принципів і тенденцій соціального розвитку. Воно допоможе юридичним особам в протиборстві та захистить від недобросовісної поведінки з приводу неї інших осіб. В кінцевому результаті це право впливає на соціальні процеси як інтегруюча сила, виявляє прояв суперечностей, які виникають у процесі взаємовідносин, що приймається або не приймається суспільством.

Вільна конкуренція може слугувати прикладом одного з ефективних механізмів соціальної регуляції. Конкуренція в суспільстві призводить до безперервного оновлення ринку й необхідності постійного вивчення ринкової ситуації з метою догодити споживачеві, до більш швидкої появи і розвитку нових галузей та технологій у результаті конкурентних відносин. Вона заохочує і сприяє інноваційному процесу, який все частіше стає обов’язковою умовою соціального прогресу та невіддільним атрибутом у конкурентній боротьбі. Поширення конкуренції призводить до зміни мотивів поведінки та діяльності особи, до мобілізації творчих сил, потрібних для ствердження, реалізації і розвитку. Конкуренція сприяє вдосконаленню трудових навичок, кваліфікації, підвищенню пізнавальної та підприємницької активності її соціальних суб’єктів.

За словами дослідників, право на вільну і добросовісну конкуренцію - це право суб’єкта господарювання на змагальність за кращі умови господарювання на ринку. Воно включає в себе три елементи:

- можливість самого суб’єкта господарювання діяти певним чином - вільно і добросовісно конкурувати з іншими суб’єктами господарювання на ринку;

- можливість вимагати, щоб зобов’язані особи (конкуренти) діяли відповідно до правил, торгових й інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, не порушували його право;

- можливість звертатися за захистом до управомочених державних органів у разі порушення права на конкуренцію, зокрема, діями, визнаними недобросовісною конкуренцією.

Право на участь у добросовісній конкуренції, за словами дослідників економічної конкуренції, є похідним від права на підприємницьку діяльність як суб’єктивного юридичного права. Звідси випливає, що право на участь у добросовісній конкуренції є природним та невід’ємним правом особи. Крім того, оскільки держава відповідає перед людиною за свою діяльність, змістом її обов’язку бути гарантом підтримки добросовісної конкуренції є запровадження системи організаційно-правових заходів протидії, обмеження чи усунення негативних економічних наслідків, які можуть виникнути за відсутності конкуренції¹. Право на економічну конкуренцію - це право на змагання між суб’єктами господарювання з метою одержання завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибрати між декількома продавцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обігу товарів на ринку.

Конструкція права на вільну конкуренцію недостатньо чітко визначена в законодавстві: право на конкуренцію найчастіше змішують із ситуацією змагальності на ринку, а також із торговою і підприємницькою діяльністю й умовами їх здійснення. У правовій доктрині і правотворчій діяльності конструкція права на конкуренцію є недостатньо розробленою.

Варто підсумувати, що в загальному розумінні право на конкуренцію - це можливість суперництва з використанням різних методів конкурентної боротьби, що не суперечать законодавству, звичаям, вимогам добропорядності, розумності та справедливості, і не завдають шкоди конкурентам або їх діловій репутації. Право на конкуренцію в цьому розумінні є особистим немайновим правом, яке необхідно закріпити в цивільному законодавстві, насамперед, для юридичних осіб (в межах нашого дослідження).

Зміст права на конкуренцію в літературі визначається трьома правомочностями: право на власні дії, право вимагати певної поведінки від зобов’язаних осіб, право на захист у разі його порушення. Першою правомочністю визначається право суб’єкта господарювання змагатися з конкурентами на тому або іншому ринку, суб’єкти господарювання здійснюють ці дії за своєю волею й у своїх інтересах, що у цьому випадку складаються в досягненні переваг над конкурентами. Право суб’єкта господарювання вимагати від конкурентів, щоб вони не порушували його право на конкуренцію і на захист права на конкуренцію в разі його порушення. Тобто, зміст права на конкуренцію зводиться до можливостей самого суб’єкта господарювання діяти певним чином - вільно і добросовісно конкурувати з іншими суб’єктами господарювання на ринку; вимагати, щоб конкуренти діяли відповідно до правил, торгових й інших чесних звичаїв в підприємницькій діяльності, не порушували його право; звертатися за захистом до управомочених державних органів у разі порушення права на конкуренцію, зокрема, діями, визнаними недобросовісною конкуренцією.

Змістом права на конкуренцію, на наш погляд, є правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню таким нематеріальним благом як вільна добросовісна конкуренція.

Правомочність по володінню означає, що юридична особа повинна мати вільні та рівні з іншими суб’єктами умови для здійснення своїх функцій, розвитку своєї діяльності, якщо це не суперечить закону та моральним засадам суспільства.

Правомочність по користуванню означає можливість здійснення конкуренції, використовувати всі можливі законні добросовісні засоби для випередження своїх конкурентів у своїй діяльності, для досягнення найкращих результатів, які дозволяють бути першими серед інших осіб, що займаються такою ж діяльністю.

Розпорядження конкуренцією схоже до правомочності по користуванню: юридична особа може змінювати умови для конкурування, змінювати територію, на якій здійснюється така конкуренція, а також змінювати свою діяльність, отже, і коло конкурентів. Юридична особа може також міняти види конкуренції, форми її реалізації, типи конкурентної поведінки. Змінюючи способи реалізації конкуренції, одночасно використовується правомочність по розпорядженню, але в цілях правомочності по користуванню даним благом.

Таким чином, право на конкуренцію - це особисте немайнове право юридичних осіб на змагальність, суперництво з іншими особами певного виду діяльності, використання різних методів конкурентної боротьби, що не суперечать законодавству та моральним засадам, для досягнення кращих результатів своєї діяльності та здобуття ними переваг серед інших юридичних осіб.

Захист права на конкуренцію.

Порушеннями права на добросовісну конкуренцію, згідно законодавства, є: неправомірне використання ділової репутації, створення перешкод іншим суб’єктам в процесі конкуренції та досягнення переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, інші дії. Тож ми бачимо, що право на добросовісну конкуренцію переплітається з особистим немайновим правом на ділову репутацію, з інформативними правами. В результаті цього захист права на добросовісну конкуренцію може паралельно відбуватися разом із захистом інших немайнових прав.

За словами О. В. Безуха, особливістю права на захист від недобросовісної конкуренції з боку суб’єктів конкуренції є те, що воно зводиться тільки до права вимоги захисту від неправомірних і недобросовісних дій. Захистом від недобросовісної конкуренції на сьогоднішній день виступає врегульована законом діяльність держави, її органів і посадових осіб, що контролюють процес конкуренції, учасників конкуренції, спрямованої на встановлення елементів матеріально-правового відношення, що виникло внаслідок порушення конкуренції, правил та чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, припинення недобросовісної конкуренції та притягнення винних до відповідальності.

Проте ми розглядаємо право на конкуренцію як особисте немайнове право, і якщо воно є абсолютним, то захищається від усіх і кожного: від суб’єктів-конкурентів, від держави, від інших осіб. Звичайно, це право найчастіше порушується з боку конкуруючих юридичних осіб, але воно може порушуватися будь-якими іншими суб’єктами, яке може полягати і в діях, які не дозволяють чи заважають юридичній особі здійснювати конкурентні дії. Порушення може відбуватися й з боку державних органів: обмеження конкуренції може відбуватися шляхом прийняття певних нормативних актів з боку законодавчих чи інших органів, може відбуватися з боку Антимонопольного комітету. В такому разі юридична особа може оскаржувати такі дії в суді і захищати своє особисте немайнове право на конкуренцію, якщо вона добросовісна.

Особливістю суб’єктивного права на захист від недобросовісної конкуренції з боку суб’єктів конкуренції є те, що воно зводиться до права вимоги захисту від неправомірних і недобросовісних дій, яке обмежене лише юридичною сферою. Воно є лише необхідним елементом в юридичних механізмах, що забезпечують належне виконання юридичних обов’язків держави і державних органів, інших уповноважених осіб. З іншого боку, в Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції» наведено перелік вчинків, заборонених законом, тобто правових заборон, для яких притаманні фіксуюча і закріплююча функція: вони призначені затвердити, підняти до стану недоторканного устрій та суспільні відносини, які існують та домінують в державі. З регулятивної точки зору, заборони є обов’язками пасивного змісту, тобто обов’язками утримуватися від дій певного роду - порушень правил, торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, при цьому утримання не має адресного характеру, що говорить про абсолютність права на конкуренцію.

Захист права на конкуренцію і його способи повинні залежати від видів порушення даного права, які можуть проявлятися в різноманітних діях. Захист від неправомірних дій конкурентів юридичної особи на практиці зустрічається лише як захист економічної конкуренції. Порушення права на конкуренцію тягне за собою також порушення права на ділову репутацію (що вже закріплене в цивільному законодавстві як особисте немайнове право), проблему захисту якого ми вже досліджували в попередньому розділі. Тому коротко розглянемо, в чому може проявлятися неправомірне використання ділової репутації суб’єктів господарювання їхніми конкурентами:

1) неправомірне використання чужих позначень, упаковки, рекламних матеріалів;

2) неправомірне використання товару іншого виробника;

3) копіювання зовнішнього вигляду виробу;

4) порівняльна реклама.

Найчастіше предметом посягання неправомірного використання чужих позначень є фірмове найменування, яке повинно мати визначену ступінь відомості, щоб асоціюватися в споживачів з конкретною юридичною особою і характеризувати її ділову репутацію. Якщо говорити про використання чужих знаків для товарів і послуг, то захист від таких дій ефективний, якщо вони зареєстровані. Незареєстрований знак повинен бути достатньо відомий, мати розрізняльну здатність, щоб відрізнятися від інших товарів та послуг, він не повинен суперечити моральним принципам і суспільним інтересам. Іншими позначеннями, які незаконно використовують конкуренти, можуть бути спецодяг працівників, специфічний інтер’єр приміщень і робочих місць, стиль оформлення ділової документації, система верстки печатних матеріалів, які складають фірмовий стиль юридичної особи. В даних відносинах вбачається зв’язок з особистим немайновим правом на індивідуальність, яке, при такому порушенні, могло б захищатися разом із правом на конкуренцію.

Наприклад, якщо конкуренти копіюють упаковку, вона стає предметом посягання, що може бути візиткою карткою виробника товару та важливим інструментом реклами. Вона може виступати в якості об’ємного товарного знаку чи промислового зразка, може вміщувати в собі зображувальний товарний знак, може мати самостійне значення та бути невід’ємною частиною зовнішнього вигляду виробу. Якщо назви літературних, художніх творів, періодичних видань є оригінальними, вони охороняються законодавством про авторське і суміжні права, вони також можуть бути предметом захисту права на конкуренцію. При цьому назви повинні бути не загальновживаними та асоціюватись з певними товарами чи послугами, характеризувати ділову репутацію їх виробників.

Що стосується порушення права на конкуренцію, шляхом неправомірного використання товару іншого виробника, то вводячи такий товар в обіг під власним позначенням, порушник привертає інтерес споживачів до себе, набуваючи незаслужені конкурентні переваги на ринку. Копіювання зовнішнього вигляду виробу, як вид порушення, відрізняється від попереднього тим, що товар фактично є лише підробкою. Продаж чи використання виробу, який відтворює зовнішній вигляд товару іншого виробника, може призвести до змішування діяльності юридичних осіб. Порушником може бути не лише юридична особа, чи взагалі легальний товаровиробник: якщо товар підроблений нелегальним виробником, цим суб’єктом може виявитись будь-яка особа, що виробила його чи ввела в обіг.

Захист від недобросовісної конкуренції в сфері реклами полягає в запобіганні та присіканні неналежної реклами, яка здатна ввести споживачів в оману чи нанести шкоду здоров’ю громадян, майну громадян чи юридичних осіб, навколишньому середовищу, честі, гідності або діловій репутації осіб, чи яка посягає на суспільні інтереси, принципи моралі. Реклама не повинна бути недобросовісною, вона не повинна містити висловлення, образи, що порочать честь, гідність чи ділову репутацію конкурента.

Недобросовісна реклама - це реклама, що містить некоректні порівняння рекламованого товару з іншим товаром, або висловлювання, що порочать честь, гідність, ділову репутацію юридичних чи фізичних осіб, які не користуються рекламованими товарами, а також вводить або може ввести в оману споживачів шляхом копіювання чи наслідування загального проекту, тексту, рекламних формул, зображень, музичних чи звукових ефектів з реклами інших товарів, зловживає довірою фізичних осіб або недостатністю у них досвіду, знань, в тому числі у зв’язку з відсутністю в рекламі частини істотної інформації. Захист від недобросовісної реклами здійснюється переважно в юрисдикційній формі. В арсеналі суду є такі засоби як:

- вимога про визнання права, яка допустима в оспорюванні авторських прав чи приналежності реклами, також факту укладення рекламного договору, визнання незаконними зобов’язань за договором;

- судові заборони про припинення нечесної практики, порушень антимонопольного законодавства або в частині неналежної реклами, які у випадку оманливої реклами застосовуються як превентивний захід;

- відновлення попереднього становища, що може втілюватись у спростуванні та публікації виправленої реклами;

- опублікування судового рішення у зв’язку з інформаційним характером порушень;

- присудження до виконання рекламних обіцянок в натурі;

- зміна чи припинення рекламного договору для захисту прав контрагентів або споживача, що придбав річ внаслідок реклами без очікуваних властивостей тощо. У рекламних відносинах слід допустити конкуренцію договірних і деліктних засад відповідальності перед споживачем реклами, який може обирати відповідача.

Отже, на сьогоднішній день захист особистого немайнового права на конкуренцію можливий з використанням права на ділову репутацію, але неодмінно потрібно закріпити в Цивільному кодексі України назване право на рівні інших особистих немайнових правам, що забезпечують соціальне існування особи.

Таким чином, в Цивільний кодекс України слід ввести статтю, яка б регулювала особисте немайнове право на конкуренцію. Таке право слід закріпити як для юридичних осіб, так і для фізичних, проте в межах нашого дослідження пропонуємо лише частину статті, яка стосується юридичної особи:

Стаття 312 - 1. Право на конкуренцію.

2. Юридична особа має право на змагальність з іншими особами певного виду діяльності для досягнення кращих результатів своєї діяльності та здобуття ними переваг серед інших юридичних осіб.

Вона може мати вільні та рівні з іншими суб’єктами умови для здійснення своїх функцій, розвитку своєї діяльності, використовувати та змінювати різні способи конкурентної боротьби, які не суперечать законодавству та моральним засадам суспільства.