Особисті немайнові права юридичних осіб

4.1. Особисте немайнове право юридичної особи на індивідуальність

Поняття індивідуальності.

Кожна юридична особа може бути своєрідною, володіти індивідуальністю, яка вирізняє дане утворення серед інших суб’єктів цивільних правовідносин. Під індивідуальністю (від лат. individuitas - неподільне), традиційно, розуміють неповторну своєрідність якого- небудь явища, окремої істоти, людини, що включає в себе особливості характеру й психічного складу, що відрізняють одну людину від іншої, рівень розвитку особистості, основну властивість індивіда в особі, оскільки особа є носієм індивідуальних властивостей, певних характерних ознак .

У самому ж загальному плані індивідуальність є особливістю, що характеризує особистість в її якісних відмінностях, протиставляється типовому як загальному, властивому всім суб’єктам даного класу або значної їх частини. Традиційно індивідуальне завжди протиставляється груповому. Стосовно юридичної особи, індивідуальні риси кожної організації фактично протистоять загальним ознаками юридичної особи як абстрактної юридичної конструкції, що об’єднує зазначений різновид суб’єктів цивільного права.

Звичайно, сам по собі термін «індивідуальність» більше застосовується до фізичних осіб. Насамперед, це стосується наявності у конкретної фізичної особи вроджених природних, психічних, фізіологічних властивостей і якостей. Такі якості притаманні індивіду від природи. Набагато складніше вирішується питання про індивідуалізацію юридичної особи. Заперечення існування певних індивідуальних, особливих рис у кожної конкретної організації неприпустимо, оскільки конкретна юридична особа відмінна від подібних організацій, що говорить про її особливості. Володіння індивідуальними рисами є необхідною і обов’язковою умовою повноцінної, реальної участі конкретної організації в цивільному обороті. Тільки будучи належним чином індивідуалізованою, тобто виділеною з маси інших юридичних осіб, організація об’єктивно може вступати в суспільні відносини.

Участь юридичної особи в суспільних відносинах не може бути знеособленим, так як це суперечить як здоровому глузду, так і загальним засадам цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Будь-яке правовідношення передбачає якусь визначеність, персоніфікованість в його суб’єктному складі, хоча ступінь визначеності, звичайно ж, може бути різною. Так, в абсолютних правовідносинах конкретно визначена, відома лише одна особа - носій суб’єктивного права, всі інші є зобов’язаними особами. У відносних правовідносинах точно визначені, персоніфіковані всі його учасники.

Індивідуалізація юридичної особи в цілому ряді випадків переслідує не тільки цивільно-правові цілі, а тому має не лише цивільно-правове значення. Зокрема, вона може бути спрямована на рішення адміністративно-правових, податкових, бюджетних, процесуальних і навіть не правових завдань (наприклад, обліково- контрольних, статистичних). Індивідуалізація юридичної особи необхідна не тільки в сфері суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права, а й в інших сферах відносин, що включаються в цілому в сферу правового регулювання.

Для індивідуалізації юридичної особи інколи значення має така властивість як національність, і в цьому сенсі під національністю юридичної особи розуміють особливу якість, властиву колективному утворенню, яке виступає самостійним учасником цивільного обороту, що виражає державну приналежність даного утворення або його підпорядкованість національному правопорядку. Визнання цієї якості обумовлюється тим, що юридична особа є продуктом національної системи права, що умови його створення, організації і діяльності неминуче прив’язані до того чи іншого національного правопорядку.

Індивідуалізація юридичної особи має місце в різних сферах суспільного життя, здійснюється за допомогою цілого набору правових інструментів, що використовуються в залежності від характеру правовідносин, у які вступає організація. Якщо мова йде про правову індивідуалізацію юридичної особи, а точніше, цивільно- правову, то доцільним буде підхід, в основі якого лежить положення про цивільно-правову індивідуалізацію як про правомірну, юридично значиму діяльність, що протікає в певних цивільно-правових формах.

Цивільно-правову індивідуалізацію юридичної особи, в першу чергу, слід розглядати як процес самовирізнення, самоідентифікації організації серед інших учасників цивільних правовідносин. Індивідуалізація юридичної особи є комплексом цілком визначених і закріплених чинним законодавством та звичаями ділового обороту дій, тобто діяльність, спрямована на досягнення конкретної мети - виділитися, виокремитися серед інших юридичних осіб. Таким чином, основна мета цивільно-правової індивідуалізації відокремлення юридичної особи серед суб’єктів цивільних правовідносин.

Юридична особа повинна відрізнятися серед інших, мати виключне право на здатність відрізнятися. Її засоби, специфічні ознаки повинні мати правовий режим. Вона однозначно повинна сприйматися в законодавстві, на практиці, бути політимічною, бо чим більше ознак, тим більше вона має відмінну здатність мати свою систематику та правову охорону. Характерні індивідуалізуючі ознаки вибираються засновниками юридичної особи, набуваються в процесі її легалізації та діяльності.

Потреба в індивідуалізації виникла з моменту появи найперших утворень, що відповідають ознакам юридичної особи. В умовах же розвитку товарно-грошових відносин та збільшення кількості суб’єктів господарської діяльності цивільно-правова індивідуалізація юридичних осіб та результатів їх діяльності набуває все більшого значення. В першу чергу, це пояснюється необхідністю захисту інтересів самих організацій як учасників цивільного обороту.

Захист права на індивідуалізацію юридичних осіб виходить з наступних положень:

- вони є особистими немайновими правами організації, спрямованими на їх індивідуалізацію, відокремленими від інших суб’єктів цивільних правовідносин;

- дані суб’єктивні права, як правило, є за своєю правовою природою винятковими, що належать тільки їх носію - юридичній особі;

- порушення особистих немайнових прав призводить до заподіяння реальних збитків та упущеної вигоди, які підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Таким чином, кожна юридична особа має право на індивідуальність. Індивідуальністю є своєрідність тої чи іншої особи, яка становить її особливість, що складається з якісних відмінностей цієї особи. Завдяки індивідуальності та чи інша юридична особа протиставляється розумінню юридичної особи в цілому, чи окремого її виду, організаційно-правової форми. Індивідуальні риси кожної організації фактично протистоять загальним ознакам юридичної особи як абстрактної юридичної конструкції, що об’єднує зазначений різновид суб’єктів цивільного права. Юридична особа має властивості, якими вона відрізняється від інших. До них також входять ті, які називаються засобами індивідуалізації.

Особливості індивідуальності юридичної особи.

Цивільно-правова індивідуалізація як діяльність здійснюється в індивідуально-правових формах шляхом використання особливих правових інструментів, що об’єднуються єдиним поняттям - засоби індивідуалізації юридичної особи та результатів його діяльності. Це можуть бути як обов’язкові, прямо передбачені чинним законодавством, цілком певні засоби індивідуалізації (найменування юридичної особи, місце знаходження юридичної особи), так і інші способи (наприклад, застосовані в силу сформованих звичаїв).

Під засобами індивідуалізації слід розуміти певні умовні позначення (знаки, символи), за допомогою яких юридична особа виділяється серед маси інших собі подібних організацій. Це також відноситься й до виділення результатів діяльності організації. Ними можуть виступати словесні, образотворчі, об’ємні, звукові, комбіновані та інші позначення (знаки). І в цьому значенні до засобів індивідуалізації необхідно відносити найменування юридичної особи, місце знаходження юридичної особи, товарний знак і т.д.

Засоби індивідуалізації, по суті, є нематеріальними об’єктами, незважаючи на те, що вони втілені в будь-якому матеріальному носії. Спосіб індивідуалізації є видом діяльності юридичної особи по застосуванню конкретного засобу ідентифікації як певного позначення в економічній та іншій діяльності організації, що ставить за мету індивідуалізацію. Так, використання юридичною особою найменування являє собою найбільш поширений спосіб індивідуалізації даної організації в суспільстві, що дозволяє виділити організацію, як цілком певного учасника суспільних відносин. Слід відмітити, що лише оригінальні слова та фрази сприяють належній індивідуалізації даної юридичної особи по відношенню до інших осіб. При вирішенні питання про тотожність найменувань, розбіжності в організаційно-правовій формі не слід приймати до уваги. Додатковим аргументом на користь даного висновку є можливість зловживання недобросовісних суб’єктів підприємництва при виборі найменувань успішних конкурентів, хоча й іншої організаційно-правової форми. Це відкриває можливість для окремих несумлінних конкурентів уникати відповідальності перед сумлінним власником права на найменування.

Безумовно, присвоєння найменування юридичної особи і визначення його місця знаходження - це такі види діяльності юридичної особи, в яких знаходять втілення основні способи його цивільно-правової індивідуалізації. Вимоги про закріплення в установчих документах зазначених атрибутів організації носять обов’язковий характер. Тим не менше, юридичні особи далеко не завжди обмежуються використанням тільки цих способів, застосовують і інші засоби індивідуалізації.

Зазначене положення повною мірою відповідає основним методам цивільно-правового регулювання, зокрема, диспозитивності та ініціативності суб’єктів цивільного права, у формуванні та реалізації цивільних правовідносин. Так, нерідко індивідуалізація конкретної юридичної особи і результатів його діяльності, одночасно здійснюється за кількома напрямками, з використанням певної сукупності засобів індивідуалізації, аж до розробки й використання власного оригінального фірмового стилю. За словами спеціалістів у сфері економіки, фірмовий стиль представляє собою ряд прийомів, які забезпечують, з одного боку, певну єдність усіх виробів організації а з іншого - протиставляють організацію і її вироби конкурентам та їх товарам. Як складові елементи, у фірмовий стиль включаються товарний знак, логотип (спеціально розроблене оригінальне зображення повного або скороченого найменування юридичної особи чи групи його товарів), фірмовий блок (об’єднані в композицію знак і логотип, включаючи фірмові гасла, фірмовий колір, фірмовий комплект шрифтів).

Висока конкуренція комерційних юридичних осіб сприяє намаганню утриматися на ринку, бути впізнаваним, мати можливість протидіяти недобросовісній конкуренції. Завдяки глобалізації економіки, проблема індивідуалізації набуває міжнародного характеру. На основі єдиних підходів можна забезпечити єдиний товарний простір, де споживач отримує можливість ідентифікувати виробника товару за його індивідуальними ознаками. Не виключається більш досконалі інтегровані цифрові засоби індивідуалізації, на основі новітніх цифрових технологій та кодування, в тому числі й штрихкодування. Воно є досить ефективним засобом індивідуалізації.

Для встановлення рівня правового регулювання індивідуалізації юридичних осіб, слід у загальних рисах визначитися в їх специфіці й у тому, до яких за своєю юридичною природою прав вони тяжіють, і до яких видів юридичних осіб належать. За юридичною особою визнається можливість бути суб’єктом права, вступаючи в правовідносини вона діє як особлива соціальна персоніфікована в правовому становищі особа - власник, продавець, покупець, наймач і т. п. При цьому виникла потреба в більш глибокій індивідуалізації стосовно тих чи інших потреб: банківського обслуговування (рахунки), ведення статистичної звітності (коди статистичної звітності), стягнення податків (податковий код) та інше. Така персоніфікація здійснювалася в міру виникнення необхідності, але інтегрувалася на загальному рівні.

Що стосується юридичних осіб одного виду й спрямування, вони повинні відрізнятися між собою ще в більшій мірі. Для цього власне їм і потрібні такі спеціальні внутрішні, властиві тільки даній юридичній особі ознаки, які б давали можливість оцінити результати діяльності та створити систему стимулювання високих показників. Вони формуються, з одного боку, під впливом економічного обороту та імперативів законодавства, а з іншого боку - появою нових технологій та ініціативи засновників.

Виділяють загальні цивільно-правові та спеціальні ознаки і такі, які юридичного значення не мають, але можуть додатково впливати на цивільно-правове становище суб’єкта (наприклад, погана репутація). Крім того, виділяються інституційні ознаки юридичних осіб. До них можна віднести правове становище юридичної особи в певних відносинах (наприклад, професійний торговець цінними паперами, реєстратор). Вони, так чи інакше, відбиваються в чинному законодавстві, що має вирішальне значення при регулюванні певних суспільних відносин і вирішенні суперечок між їх учасниками. Для юридичних осіб публічного права визначена їх компетенція, структура, джерела формування майна і система. Відповідно, можливість прояву приватної ініціативи в їх особливій індивідуалізації чинним законодавством практично зведена до мінімуму: найменування, місце розташування, рахунки, печатку, поштові та інші реквізити.

Засоби індивідуалізації юридичної особи.

Слід сказати, що не всім юридичним особам притаманні усі ознаки індивідуалізації. Деякі з ознак є специфічними тільки для одних, в залежності від організаційно-правової форми, виду діяльності, цілі діяльності та інших факторів. Спеціальні ознаки присвоюються їм у процесі легалізації (номер в державному реєстрі суб’єктів підприємницької діяльності, коди статистичної звітності, коди платника податку та інші), або за результатами роботи (наприклад, звання: академічний, народний, заслужений, провідний та інше).

Тож участь юридичної особи в цивільних відносинах від свого імені забезпечується саме засобами його індивідуалізації в комплексі. Через ці інструменти юридична особа ідентифікується, проводить розрахунки, забезпечує персоніфікацію, презентабельність і комунікацію. Це надає стабільності цим відносинам через можливість перевірки правового становища юридичної особи в тих чи інших правовідносинах приватного та публічного характеру.

Що стосується таких ознак індивідуалізації як найменування та місцезнаходження, то вони притаманні всім юридичним особам, але ми про них вже говорили в попередньому розділі. Також зупинятись не будемо на таких індивідуалізуючих ознаках юридичних осіб та їх товарів і послуг як торгова марка, географічне зазначення, оскільки вони детально були розглянуті в багатьох дослідженнях.

Зупинемось лише на тих ознаках, на яких вітчизняна цивілістична наука не наголошує як на тих, що індивідуалізують юридичну особу.

Печатка грає констатуючу роль в документообігу, оскільки її відбиток на документі підтверджує і легалізує дану юридичну особу. Зазвичай в документообігу, крім печатки юридичної особи, є й підпис діючої від імені організації певної особи. При такому положенні печатка засвідчує правомочність підпису. Тому, якщо документ підписаний не уповноваженою на те особою, але його підпис завірений належною печаткою юридичної особи, то він має правове значення. Надалі представники юридичної особи не можуть посилатися на неправомочність підпису та вимагати визнання недійсною відповідного правочину. Такий підхід виправданий у зв’язку з особливими правилами зберігання та використання печатки юридичної особи. Виділяються два види печаток: гербові, які видаються особам публічного права та державним підприємствам, установам, і номерні, що видаються юридичним особам приватного права. Деякі юридичні особи (брокерські контори) можуть мати кілька печаток. Крім печаток юридична особа має штемпелі, які в принципі теж його індивідуалізують, і містять основні реквізити юридичної особи. Печатка юридичної особи необхідна при відкритті рахунку в банку і повинна проставлятися на формах відповідних документів, при оформленні трудових книжок працівникам, при укладанні письмових договорів. Тим самим наявність печатки є передумовою для отримання інших засобів індивідуалізації.

Юридична особа може обирати вигляд печатки, тим самим проявляти свою індивідуальність також. Проте, якщо це стосується, наприклад, юридичних осіб публічного права, їхній вибір зводиться до мінімуму, оскільки пред’являється більше вимог, стандартів до печаток. Інколи обмеження виходять за рамки вимог до осіб публічного права. Так, загальноосвітні навчальні заклади Наказом Міністерства освіти і науки України «Про назви, печатки, штампи, вивіски загальноосвітніх навчальних закладів» обмежуються вибором затвердженими описами печаток, цим вимогам вони повинні відповідати.

Раніше законодавством встановлювалось більше обмежень вибору печатки, як ознаки, що надає юридичній особі індивідуальності, але воно втратило чинність.

Відповідно до змін штемпельно-гравірувальні майстерні, печатки та штампи не входять в перелік предметів, речовин і матеріалів підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система. Відповідно до цього, більше не потрібно отримувати дозвіл на виготовлення печаток та штампів, відкриття і функціонування штемпельно-гравірувальної майстерні. Тобто, виготовляти печатки, штампи зможуть будь-які суб’єкти господарювання без отримання на це дозволу МВС; підприємства можуть виготовляти для себе печатки, штампи без попереднього отримання на це дозволу МВС . Але в плані обов’язковості застосування печаток нічого не змінилося (там, де цього потребує законодавство, печатки, як і раніше, повинні застосовуватися). Так само поки що незмінними залишилися вимоги щодо кількості печаток, їх зберігання та здавання на знищення.

До індивідуальних ознак можна віднести також установчі документи юридичної особи: статут, установчий договір, установчий акт, а в деяких випадках загальне положення про організацію певного виду. Статут юридичної особи максимально деталізує як найменування, місце знаходження, так і внутрішню структуру, статутний фонд, порядок управління й компетенцію керівних органів та інше. Разом з тим, для деяких організаційно - правових форм юридичних осіб статут не передбачається.

В статут юридична особа може вносити не тільки обов’язкові пункти, такі як найменування, органи управління, їх компетенція, порядок прийняття рішень, порядок вступу та виходу учасників, мету і предмет діяльності, певні відомості залежно від організаційно- правової форми, але й інші положення, що не суперечать законодавству.

Засновницький договір включає зобов’язання учасників створити його, порядок їх спільної діяльності щодо створення, умови передання йому майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю, порядок вибуття та входження нових засновників.

Що стосується установчого акта, в нього включають мету установи, описують майно, що їй передається для досягнення цієї мети, структуру управління установою.

До засобів індивідуалізації належать рахунки юридичної особи. Так, фінанси юридичних осіб, що є суб’єктами господарювання, є самостійною ланкою фінансово-кредитної системи

3 індивідуальним обігом коштів. Для юридичних осіб публічного права значення грошової діяльності є теж важливим, і така діяльність включає в себе грошове та фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів та страхування.

Для зарахування коштів від своєї діяльності або з бюджетного фінансування та здійснення розрахунків, у встановленому чинним законодавством порядку повинні бути відкриті банківські рахунки.

Порядок відкриття банківських рахунків врегульовано чинним законодавством.

Юридичні особи можуть відкривати поточні та депозитні рахунки. Поточні рахунки відкриваються підприємствами усіх форм та видів власності, їх відокремленими підрозділам для зберігання грошових коштів та здійснення банківських операцій. Депозитні рахунки відкриваються юридичними особами і їх підрозділами на підставі депозитного договору, якщо це не заборонено для того чи іншого виду юридичної особи. Кошти на цей рахунок можуть зараховуватися з поточного рахунку на певний строк, після спливу якого повертаються на поточний рахунок.

Юридичні особи та їх відокремлені підрозділи відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків. Рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку, відкриваються в установах банків за місцем її реєстрації чи іншому банку України за їх згодою. Тим, що мають самостійний баланс, рахунки відкриваються для розрахунку за продукцію, виконані роботи, надані послуги, для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів та інших розрахунків, які пов’язані з фінансовим забезпеченням їх діяльності. Банк приймає і зараховує на відкритий рахунок грошові кошти, що надходять юридичній особі, виконує її розпорядження про перерахування та видачу відповідних сум з рахунка тощо.

Одним із засобів, що може надавати індивідуальності юридичної особи є логотип (від англ. logotipe, грецьк. logos - слово), як асоційований образ організації. Найочевидніша характеристика логотипу є характеристика близького «подобою» і ця подібність не є абсолютною, вона має виглядати просто як подоба і не більше. Він є своєрідним обличчям організації, його візитівкою.

За визначенням Т. М. Малиновської, логотипом є постійний словесний візуальний знак, що є вирізняльним засобом юридичної особи чи її структурного підрозділу, і використовується для позначення її товару, майна чи документів. Він дозволяє юридичній особі ідентифікуватися, і така ідентифікація має три типи: монолітна ідентифікація, ідентифікація за допомогою переданих характеристик та за допомогою марок.

За допомогою монолітної ідентифікації організація використовує свій єдиний візуальний стиль скрізь, де вона присутня. Логотип може представляти марку та брати на себе функцію уособлення суб’єкта підприємництва. Присутність логотипу на кожному з об’єктів може засвідчувати, що все виконано відповідно до цінностей юридичної особи (стиль, смак, особливі взаємини з клієнтами).

Відповідно до ідентифікації за допомогою переданих характеристик, організація забезпечує своїм логотипом більшість своїх марок, повідомляючи тим самим про їх походження, якість товару і про те, що фірма є гарантом та керівником цих марок. Логотип тут виконує виключно функцію перестраховки і гарантії високої якості її товарів на ринку. В такому випадку на кожному з товарів співіснують два логотипи: логотип марки і логотип організації. Функція першого логотипу полягає в насиченні товару додатковим утриманням за рахунок введення особливих ціннісних характеристик марки (емоційних, ігрових). Другий логотип представляє організацію як гарант високої марки особи: якість, безпека, швидкість, гарантії.

Логотип може використовуватися для маркування товару юридичної особи. Стратегія маркування товарів найтіснішим чином пов’язана з ідентифікуючою структурою організації і з відносинами, встановленими між інституційним рівнем організації та рівнем виробництва товарів або послуг. Відповідно до ідентифікації за допомогою марок, юридична особа наділяє свої марки повною автономією. В цьому випадку саме марки грають роль посередницької інстанції між організацією та її клієнтами. Так, Procter & Gamble чи Unilever обрали саме цю стратегію і діють через широку дилерську мережу. Підприємства, які пішли по такому шляху, часто невідомі широкій публіці, а лише загальновідомі їх марки. Тут саме марка бере на себе виконання функції ідентифікації виробленої організацією продукції, при цьому сама організація не повідомляє широкій публіці свої інституційні характеристики. Тут логотип представляє марку та інформує клієнтів про її можливості в економічних секторах дії. Для організацій цього сектора надзвичайно важливим є вплив марки на споживача.

Логотип може бути знаком ідентифікації юридичної особи, якщо він володіє довговічністю в часі й просторі. Ідентичність юридичної особи виникає за трьох умов: якщо ідентичність використовує знаки, що є текстовими продуктами юридичної особи і повідомляють про систему пріоритетів та дій, а логотип діє як підпис під текстами, за допомогою яких він розповідає про себе; ідентичність є процесом, будується у часі й просторі в ході різних подій; вона не встановлюється остаточно і не має закінченості, повинна мати можливість розвитку й видозмінювання. Для того, щоб логотип міг розвиватися й змінюватися, його слід розглядати як дійсну систему позначень, яка може поділятися й об’єднуватися, обновлятися й розширюватися, оскільки він являє собою потенційно еволюційну сутність .

Процес створення іміджу (образу) організації пластичними засобами відображається в інших елементах індивідуалізації юридичної особи, оскільки логотип не може дати повне уявлення про діяльність організації. Логотип майже завжди функціонує як позначення, що передує його перетворенню в товарну марку. Хоча логотип є знаком суто умовним, все ж повинен підчинятися критеріям мотивації, що вимагає встановлення відносин аналогії між логотипом як матеріальним знаком, та організацією, яка представляється або маркою. Отже, логотип служить для індивідуалізації, основна функція якої полягає в «поданні» юридичної особи. Він не має власного самостійного значення, а є своєрідним «обличчям» організації, його візитною карткою, сукупністю яскравих образів, основною функцією яких є здійснення ідентифікації юридичної особи. Звідси цілком логічно розглядати логотип як «образ» організації.

Проте логотип є не просто певним образотворчим знаком, а постає як система внутрішніх залежностей, яка функціонує в результаті структури пластичних варіантів, що дозволяють розрізняти юридичну особу та реалізовані нею товари від тих, що представляють інші суб’єкти. Тож логотип - це комплексний образотворчий знак індивідуалізації як система внутрішніх залежностей, яка дозволяє розрізняти його власника (юридичну особу) і реалізовані ним товари і офіційні дані від інших суб’єктів.

Він складається з візуальних і графічних елементів, пов’язаних синтагматичними і парадигматичними відносинами. Синтагматичні відносини підтверджуються тим, що логотип вимагає мінімуму візуальних елементів, щоб існувати ще як знак. Парадигматичні відносини існують стосовно необхідності реальної відмінності, як необхідність розрізняти певні елементи всередині самої системи, щоб її елементи спільно формували зміст.

Великий інтерес юридичних осіб до логотипу зумовлений необхідністю забезпечити особі впізнання за найбільш короткий термін найбільшим числом клієнтів, споживачів, контрагентів. У літературі серед логотипів відрізняють ті, які:

1) представляють повну назву підприємства;

2) приймають форму акроніма (скорочення), вводячи в знак тільки початкові літери найменування організації (наприклад, IKEA, P&G і т.д.);

3) містять одну літеру (наприклад, літера Н для Honda, К для Kodak і т.д.);

4) являють собою суміш цифр і літер (наприклад, нафтові компанії Q8 і 7Eleven).

Логотип є своєрідним відбитком юридичної особи, оскільки кожен може через нього довідатися про цю особу, асоціюючись із назвою юридичної особи та її діяльністю. Виділяють такі функції логотипу як комунікаційна, референтивна, експресивна, імпресивна, металінгвістична, естетична. Комунікаційна функція служить встановленню та підтримці контакту з клієнтами юридичної особи, передачі клієнтам інформації про ідентичність і характеристики юридичної особи, якій даний знак належить, забезпечує впізнання та інтерес до неї. Референтивна функція логотипу стисло повідомляє інформацію про продукт чи послуги, що він представляє. Експресивна має за мету демонструвати знак гарантії, ідентифікує юридичну особу та результати її діяльності, вказує на ціннісні пріоритети організації. Функція імпресивна передає одержувачу послання, певне враження, ніби пояснює, для якого споживача призначений продукт. Естетична функція уособлює емоційний елемент, дає волю відчуттям, створює естетичну насолоду, тому для розробки своїх логотипів деякі підприємства запрошують художників. Металінгвістична функція вказує на інформаційний ресурс, який використовується для передачі повідомлення, дає зрозуміти, що продукт є незвичайним, відчути різницю від інших.

Отже, логотип допомагає індивідуалізувати юридичну особу, оскільки основна його функція полягає в представленні як самої особи, так і результату її діяльності. Він є інтегруючим візуальним представницьким засобом індивідуалізації деяких юридичних осіб, який за своєю юридичною природою наближений до торговельної марки. До юридичних ознак логотипу відносять розрізняльну здатність, що проявляється в асоціативності з власником прав на логотип; охоронну здатність, яка повинна виникати з моменту першого використання, але в подальшому не виключати реєстрацію права на логотип за процедурою прав на торговельні марки; допустимість логотипу, яка визначається за вимогами права та не суперечить нормам моралі.

На нього виникає особисте немайнове право, як засіб, що індивідуалізує юридичну особу. Хоча логотип не віднайшов свого регулювання в законодавстві, він широко використовується з рекламною метою, його доцільно використовувати для збереження та розширення кола споживачів та при виході на зовнішні ринки. Ми згідні з Т. М. Малиновською, яка вважає за доцільне в цивільному законодавстві врегулювати право на логотип і наслідки його порушення, що назріла проблема на міжнародному рівні врегулювати відносини з приналежності права на логотип і наслідків порушення цього права тощо.

Наступним засобом вирізнення юридичної особи є так званий «бренд», що є новим актуальним елементом у сфері ідентифікації. Це символічно втілений комплекс інформації, пов’язаний з певним продуктом або послугою. Бренд (від англ. brand - клеймо, тавро) є сукупністю об’єктів авторського права, товарного знаку і фірмового найменування. Зазвичай він включає в себе назву, логотип та інші візуальні елементи (шрифти, схеми кольорів, символи тощо) .

Бренд об’єднує в собі елементи інших ознак індивідуалізації, може бути віднесеним до нематеріальних активів. Індивідуальність враження про бренд і компанії створюється протягом тривалого часу в результаті подання на ринок товарів високої якості. Якщо індивідуальність бренду носить відкритий характер, то в клієнтів він асоціюється з почуттям комфорту і безпеки в товарному середовищі, яка реалізується під даним брендом. Розробка емоційного взаємозв’язку з клієнтом є способом створити непорушні відносини. З цією метою бренд є предметом рекламних послуг для його популяризації серед споживачів. Основна мета реклами бренду полягає у створенні певного образу.

Найчастіше правова наука включає в бренд знак для товарів та послуг, комерційне найменування та об’єкти авторського права і промислової власності, які пов’язані з певними товарами чи послугами, що виробляються або надаються певним суб’єктом господарювання. Тобто, торговельна марка, поряд з іншими об’єктами інтелектуальної власності є лише однією зі складових частин бренду. За суміжним підходом до визначення категорії бренд з маркетингових, економічних та юридичних досліджень можна визначити бренд як правову категорію, яка являє собою складний засіб індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг, що складається з об’єктів права інтелектуальної власності, представлених у візуальній, звуковій, ароматній, тактильній та смаковій формах, які в своїй сукупності та взаємодії створюють образ виробника чи його товарів або послуг, у свідомості споживача - ефект впізнання товарів або послуг, що ним позначені та безпосередньо впливають на рівень споживання товару.

Брендом є психологічно-правове явище, здатне впливати на людину і призводити до виникнення, зміни та припинення мотивації юридично значимого поводження особи. Людям подобаються індивідуальності, які можна ідентифікувати. Зрозумілі індивідуальності швидше й точніше розпізнаються, а швидка оцінка є цінною для юридичної особи, що займається підприємницькою діяльністю . Призначення бренду - вивести юридичну особу в лідери в рамках товарної категорії. Вона буде викликати лояльність у клієнтів і співробітників, бути могутнім внутрішнім фокусом, стимулом до повторних покупок і готовністю до майбутніх змін на ринку.

Ознаками бренду, за словами Т. С. Кузьменко, як складного засобу індивідуалізації є:

1) складний правовий режим бренду, який обумовлений поєднанням різноманітних об’єктів інтелектуальної власності, представлених у візуальній, звуковій, ароматній, тактильній та смаковій формах;

2) єдина мета використання об’єктів інтелектуальної власності - структурних елементів бренду. Створення чи використання кожного з таких різнорідних об’єктів відбувається саме для товарів, робіт та послуг певної юридичної особи;

3) рівнозначність окремих додаткових елементів бренду щодо інших, тобто кожен з складових не є головним щодо інших;

4) самостійне значення складових бренду, що можуть використовуватись як разом, так і окремо від інших елементів;

5) стабільність та незмінність у структурі основних елементів та можливість оновлення додаткових елементів бренду, що обумовлено конкуренцією на ринку, запровадженням нових промо - акцій та іншими факторами.

Виділяють такі види брендів в залежності від концепцій їх створення:

- материнський бренд з його подальшим поширенням (єдина торговельна марка);

- окремий для кожного найменування товару (бренд-унікум, продуктова торгова марка, індивідуальний бренд) - це самостійні назви товару, які не містять навіть натяку на компанію-виробника або країну походження;

- лайн-бренд (бренд-сімейства, торгова марка продуктової лінії та продуктового ряду, споріднені бренди) - це бренди, які містять у собі як назву товарів, так і назву компанії-виробника;

- парасольковий бренд (парасолькова торговельна марка) - у такому випадку найчастіше наголошується на просуванні корпоративного бренду і закріпленні його у свідомості споживача як гарантії якості.

За географією популярності бренди підпозділяють на:

- мега-бренд (mega-brand) - використовується для товару широкого міжнародного розповсюдження;

- національний бренд (national-brand) - бренд, відомий в загальнонаціональному масштабі;

- місцевий бренд (local brand) - використовується для товару місцевого розповсюдження.

Критерії бренду визначаються індивідуальністю, яка повинна відображати манеру поведінки компанії: повагу до клієнта, відкритість, неупередженість, цілеспрямованість. Він також має бути привабливим для клієнтів, відображати бізнес-стиль компанії та емоційний вплив на споживачів. Необхідною умовою бренду є його виразність, вибірковість, здатність подобатися тим клієнтам, які хочуть, щоб їх сприймали такими, що піклуються про власну зовнішність і виділення з маси. Розрізняльна здатність бренду повинна створювати у клієнтів враження про достатність наданих товарів і послуг. Заради цього компанії найчастіше вибирають прізвище добре відомих людей. Бренд є інтегруючою ознакою індивідуалізації юридичної особи, мета якого полягає в забезпеченні комерційного успіху, результат інтегруючого бренду полягає в тому, що споживачі готові платити за товар чи послуги тільки завдяки назві бренда.

Основними елементами успішного інтегрованого бренду є:

1) розрахунок на тривалий успіх бренду. Цей бренд повинен детермінувати стиль компанії, дії та комунікації;

2) розуміння, що утримання клієнтів є одним з першочергових завдань;

3) розробка інтегрованого бренду вимагає створення драйверів організації та бренду, які повинні бути одночасно всеосяжними й легкими у використанні.

Тож під брендом розуміється як саме фірмове найменування, так і найбільш вдалі товарні групи, що пропонуються споживачу як запорука їх підтвердженої зусиллям юридичної особи репутації. Це поняття, яке існує на ринку України, але норми, яка б регулювала захист прав на бренд, немає, тому бренд не може більше ігноруватися позитивним правом України.

З огляду на єдність правового регулювання інституту індивідуалізації та з метою ініціативи, Т. М. Малиновська пропонує доповнити статтю 33 Господарського кодексу України «Неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання» такими словами: неправомірне використання ділової репутації - це використання бренду іншої компанії чи інших індивідуальних ознак, що призводять до змішування їх товарів, робіт, послуг. Необхідність забезпечення індивідуальності та охорони бренду засобами цивільного права базується на тому, як ми сприймаємо інформацію про компанії та їх товари. Психологічно вони наділяються людськими атрибутами - від симпатій і антипатій, до цілісної індивідуальності. Не менш важливим є й завдання бренду. Бренд - це результат переважно творчої діяльності людини, він здатен стимулювати збут товарів, він є об’єктом права, як нематеріальне благо, і стосовно нього виникають суб’єктивні абсолютні права.

Отже, бренд є особистим нематеріальним благом, на яке юридична особа може мати абсолютне особисте немайнове право. Він є засобом, який допомагає індивідуалізувати ту чи іншу юридичну особу, тому повинен бути під охороною особистого немайнового права на індивідуальність. На сьогоднішній день бренд стає основою для процвітання юридичної особи. Деякі юридичні особи використовують індивідуальність як основу бренду, вони приваблюють тих клієнтів, які прагнуть чітко ідентифікувати себе з певними брендами. При першому застосуванні юридичною особою найменування в якості бренда на нього виникає абсолютне право на його використання, а в подальшому протистояти використанню такого бренду іншими особами.

Певний інтерес представляє застосування нових способів індивідуалізації юридичної особи та її продукції, викликаних розвитком засобів зв’язку, комунікації. Так, в даний час актуальність набули питання використання засобів індивідуалізації при реєстрації та користуванні доменних імен (адрес) в українській частині Інтернету. Широке поширення отримала практика реєстрації інтернет-адрес, в назві яких використовується найменування або товарний знак, що належить відомій компанії з метою подальшого продажу останньої прав на доменне ім’я (адреси) (наприклад, «www.apple.rn», «www. кобак.иа», тощо).

По своїй суті доменне ім’я - спеціальне реєстраційне позначення, яке засобами логічних операцій в системі зареєстрованих інших позначень дозволяє встановити користувача. Локальна комп’ютерна мережа або який-небудь комп’ютер може отримати так званий ІР (протокол Internet) адресу і з’єднатися з усією системою Інтернет. Формально Інтернет - це самоврядна організація, об’єднана в величезну і швидко зростаючу комп’ютерну мережу, яка складається із сотень більш дрібних мереж. Формою організації мережі Інтернет є система доменних імен.

Система доменних імен є формою організації мережі Інтернет, оскільки технічно будь-який комп’ютер у мережі ідентифікується набором цифр, але людині важко оперувати цифровими поняттями, тому зручніше використовувати більш зрозумілі й логічно вимовні засоби ініціалізації. У зв’язку з цим і було придумано систему доменних імен, що є синонімами цифрової системи ідентифікації серверів мережі Інтернет. Це факультативне, додаткове ім’я сервера, яке обирається користувачем, але від нього можна й відмовитися. Це не означає, що пропадає з мережі сервер, оскільки, набираючи в рядку доменне ім’я, користувач лише дає програмі команду з’ясувати, за якою ІР-адресою знаходиться те чи інше доменне ім’я. Сама по собі Інтернет-сторінка в будь-якому разі має стійку адресу у вигляді комбінації з чотирьох цифр. Потім почали з’являтися доменні імена, що зазвичай складаються з трьох частин: перша і друга частини - це назва фірми чи теми, третя - спеціальний суфікс чи географічний ідентифікатор. Такий новий засіб індивідуалізації мережі Інтернет був схвалений учасниками мережі, дана система дуже швидко поширилася в ній, виникли численні організації і правила виділення доменних імен. Ці правила роз’яснюють користувачам мережі Інтернет, як потрібно реєструвати домени, як за них платити і т.д., а організація ШегМС ці функції виконує у світовому масштабі.

В мережі Інтернет не можна обійтися без засобів індивідуалізації, що проводиться за допомогою доменних імен. Вони мають нематеріальну сутність, асоціюються з певною особою, що стоїть за інформаційним ресурсом. Як словесна і цифрова знакова система, доменні імена можуть ідентифікуватися з такими об’єктами права інтелектуальної власності як товарні знаки, фірмові найменування.

В. В. Бонтлаб під доменними іменами розуміє унікальне слово або словосполучення, яке виступає правовим засобом індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у всесвітній мережі Інтернет та за допомогою якого здійснюється адресація до інформаційного ресурсу (масиву, бази даних) юридичних чи фізичних осіб. Він визначає наступні особливості доменних імен:

1) унікальність, тобто в силу своєї правової природи у світі не може існувати двох однакових доменних імен;

2) наявність специфічних функцій, які відображають своєрідність даного засобу індивідуалізації;

3) є єдиними правовим засобом індивідуалізації інформаційних ресурсів у віртуальній мережі Інтернет;

4) подвійність призначення, тобто, з однієї сторони вони виступають засобом індивідуалізації інформаційного масиву, а з іншої - індивідуалізують у мережі Інтернет суб’єктів права;

5) є засобом адресації до інформаційних ресурсів та повідомлення про їх володільця додаткової інформації;

6) є юридичною гарантією реалізації захисту права фізичних та юридичних осіб на інформацію;

7) наднаціональний характер, тобто право на доменне ім’я виникає в одній країні, а може реалізовуватися в інших.

Д. В. Бойком виділені наступні ознаки доменних імен, як об’єктів права:

1) нематеріальний характер;

2) виключний характер;

3) міжнародний характер використання, що не може бути обмежений кордонами певної країни.

Стосовно найменувань юридичних осіб обмеження права забороняти використання такого найменування у тотожному доменному імені слід, на думку автора, сформулювати наступним чином. Не є порушенням права на найменування юридичної особи використання найменування в доменному імені, за умови реєстрації такого доменного імені до моменту набуття права на найменування юридичної особи. Не є порушенням права на найменування юридичної особи застосування такого найменування у доменному імені, яке здійснюється на достатній правовій підставі. Достатньою правовою підставою слід визнати реєстрацію доменного імені, яке співпадає з фактично належним володільцю доменного імені іншим об’єктом права: іменем цієї особи, знаком для товарів та послуг, об’єктом авторського права тощо.

Юридичні особи з певним найменуванням, коли вони входять в мережу Інтернет, повинні бути належно індивідуалізовані. Доменне ім’я є факультативним, додатковим ім’ям серверу юридичної особи, вибраним ним для його ідентифікації у віртуальному просторі. Система індивідуалізації віртуального мережевого світу існує відповідно до системи індивідуалізації реального світу, тобто системи комерційних найменувань, товарних знаків, брендів, але вона внаслідок адресності має свою специфіку. Доменні імена є унікальні, бо ніхто інший не може володіти таким же сполученням доменів, тому вони допомагають індивідуалізувати юридичних осіб.

Цивільне законодавство не регулює відносини щодо використання в Інтернет адресах засобів індивідуалізації, власник яких наділений виключним правом їх використання. Такого роду неврегульованість викликає в житті немало конфліктних ситуацій, які вимагають якнайшвидшого вирішення. Єдиним шляхом вирішення існуючих і можливих у майбутньому конфліктних ситуацій може бути тільки залучення виниклих суспільних відносин у сферу правового регулювання, що передбачає розробку і прийняття законодавчого акта, який би закріпив процедуру реєстрації Інтернет адреси.

Дослідниками цієї проблеми пропонується ідентифікувати сайти, удосконалити і привести у відповідність із правом на найменування в Цивільному кодексі України, та врахувати в Законі «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», або в іншому спеціальному законі. Згідні з тим, що варто змінити статтю 420 Цивільного кодексу, і включити доменні імена до переліку об’єктів права інтелектуальної власності, а також доповнити Книгу четверту главою «Доменні імена», в якій доцільно врегулювати правові аспекти виникнення права на доменні імена, зміст прав володільців тощо. Пропонується також прийняти Закон України «Про доменні імена», в якому слід відобразити поняття доменного імені, його основні ознаки, порядок набуття, використання та припинення права на нього, порядок співвідношення доменних імен з іншими об’єктами права інтелектуальної власності, порядок взаємовідносин адміністратора та користувача доменним іменем, територіальні межі права на використання доменного імені, юрисдикцію, під яку підпадає те чи інше доменне ім’я, у тому числі угоди про реєстрацію доменних імен, особливості їх реєстрації, використання та захисту. Проте, в нашому випадку, доменне ім’я має значення не як об’єкт права інтелектуальної власності, а як індивідуалізуюча ознака, що є нематеріальним благом, особисте немайнове право на яке регулюється Книгою другою Цивільного кодексу України.

Тож юридична особа може виділятися серед інших суб’єктів за допомогою індивідуалізуючих ознак. Такими, насамперед, є найменування та місцезнаходження, які ми досліджували в попередньому розділі. Виділяючими її ознаками можуть бути печатки, статути, номер в державному реєстрі суб’єктів підприємницької діяльності, коди статистичної звітності, коди платника податку. Впізнаваність тієї чи іншої комерційної юридичної особи може забезпечуватись за допомогою логотипу, бренду. В мережі Інтернет її може виділяти доменне ім’я.

Отже, можна сказати, що особисте немайнове право на індивідуальність юридичної особи здійснюється, насамперед, за допомогою вище описаних ознак юридичної особи, серед яких є ті, що можуть належати окремим юридичним особам.

Право на індивідуальність.

Дослідники особистих немайнових прав фізичних осіб, розглядаючи право на індивідуальність, називали його різними поняттями. Так, М. Н. Малєіна виділяла право на індивідуальний вигляд, в яке вона включала право на зовнішній вигляд людини, право на власне зображення, запис голосу. До змісту права на індивідуальність вчена відносила можливість особи самостійно визначати свій зовнішній вигляд, з урахуванням суб’єктивних інтересів, смаків; використовувати його. Вчена казала з приводу захисту цього права, що ніхто не може піддаватися примусу, який порушує недоторканність особи та її право на індивідуальний вигляд, крім передбачених законом випадків. Для юридичних осіб термін «індивідуальний вигляд» та складові його елементи не підходять. З приводу змісту права, то доцільно взяти до уваги правомочності визначати та використовувати таке нематеріальне благо як індивідуальність.

Ж. В. Нор виділяє, паралельно до права на індивідуальність фізичних осіб, для юридичної особи право на зовнішній образ як особисте немайнове право. Він аргументує це тим, що окремим категоріям працівників міністерств, відомств, установ видається формений одяг, що часто має за мету виділити співробітників серед інших громадян, тому юридична особа публічного права взагалі й органи внутрішніх справ зокрема наділені правом на зовнішній образ, яке виявляється в зовнішньому вигляді представників певної юридичної особи. При цьому пропонує віднести зміни до статті 300 Цивільного кодексу, і передбачити, що аналогічно до права на індивідуальність для фізичних осіб, юридичні особи можуть володіти правом на зовнішній вигляд1. Вважаємо, що правильніше буде передбачити право на індивідуальність юридичної особи, оскільки крім зовнішнього вигляду представників деяких юридичних осіб є ще й інші ознаки, які характеризують індивідуальність юридичної особи, про які ми говорили вище.

Інша дослідниця, С. І. Чорнооченко, право на індивідуальність розглядала через правомочності визначення та використання. Перша правомочність, яка полягає в можливості, за її словами, самостійно визначати свій зовнішній вигляд, може обмежуватися носінням одягу встановленого зразка у зв’язку з професією, але коли особа її вибирає, то свідомо обмежує свою індивідуальність. Друга правомочність полягає в можливості вільно використовувати свій зовнішній вигляд. Вона пропонувала закріпити в законодавстві положення, за яким не допускається використання індивідуальності особи в рекламних, пропагандистських та інших цілях без її згоди. Якщо провести деяку паралель до юридичної особи, то використання індивідуальності особи не слід допускати не тільки у вищеназваних цілях, а й взагалі без згоди особи її індивідуальні ознаки використовувати не можна.

В. І. Бобрик право на індивідуальність розглядає переважно через правомочності на свої дії, куди він вписує можливості мати індивідуальність, визначати її, тобто вільно вибирати форми та способи прояву своєї індивідуальності, та надавати дозвіл на використання форм прояву своєї індивідуальності іншим особам. Правомочність на чужі дії, за його словами, полягає в можливостях вимагати від сторонніх осіб не нав’язувати форми і способи прояву індивідуальності, не обмежувати її. Як ми вже зазначали, результативніше розглядати зміст права через володіння, користування та розпорядження немайновим благом.

Що стосується правомочності по володінню індивідуальністю, юридична особа може мати різноманітні індивідуалізуючі її ознаки. Їх вона може набути в процесі реєстрації, наприклад, найменування юридичної особи, місцезнаходження, а може формувати їх в процесі своєї діяльності. Юридична особа може вільно обирати цю назву, місце свого розташування, інші індивідуалізуючі ознаки, при цьому формуючи свою індивідуальність.

Що стосується правомочності по користуванню індивідуальністю, то Науково-практичний коментар Цивільного кодексу роз’яснює її як можливість обрання будь-якої форми та способу прояву індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та моральними засадами суспільства. З таким обґрунтуванням ми не згідні, оскільки обрання того чи іншого способу індивідуалізації юридичної особи відбувається в процесі заволодіння, тобто, ця можливість входить в правомочність по володінню.

Користування індивідуальністю, на наш погляд, полягає у використанні вже обраних ознак, які індивідуалізують юридичну особу в процесі своєї діяльності, можливо і в корисних цілях. Таке використання може бути навіть для отримання прибутку, хоч і право на індивідуальність є немайновим правом, і в ньому не повинно бути економічного характеру.

Використання тієї чи іншої ознаки чи сукупності ознак юридичної особи без її згоди не повинно допускатись, так як і не допустимо перешкоджати юридичній особі вільно користуватися своєю індивідуальністю в якості її ознак. Звичайно, що таке використання не повинно порушувати права інших учасників цивільних правовідносин та норм законодавства. Можливими є деякі обмеження у використанні індивідуальності щодо юридичних осіб, якщо таке використання суперечить цілям, для яких створена юридична особа, якщо в статуті не передбачений певний вид діяльності, в сфері якої особа хоче використати індивідуальні ознаки та інші обмеження вибіркового характеру в залежності від виду юридичної особи, індивідуалізуючої ознаки, сфери діяльності юридичної особи.

Правомочність по розпорядженню, яка означає самостійний вияв волі юридичної особи щодо визначення долі блага, полягає в можливостях відмовитись від тієї чи іншої індивідуалізуючої ознаки, змінити її, надати в користування іншій особі. Тут теж все залежить від виду ознаки: якщо це загальна ознака для юридичних осіб, така як найменування - відмовитись від неї юридична особа не може без свого припинення, оскільки існування такої особи без найменування є неможливим; якщо це специфічна ознака, яка допомагає в індивідуалізації, наприклад, логотип, юридична особа може відмовитись від неї без всяких обмежень.

Таким чином, право на індивідуальність юридичної особи - це суб’єктивне особисте немайнове право, яке полягає в можливості формувати та використовувати індивідуалізуючі її ознаки у вигляді найменування, місцезнаходження, печатки, установчих документів, логотипу, бренду, доменного імені тощо, сукупність яких становить особливість юридичної особи, що робить її своєрідною та впізнаваною серед інших осіб.

Що стосується захисту права на індивідуальність, вважаємо, що юридична особа може використовувати всі можливі способи, передбачені для захисту особистих немайнових прав цивільним законодавством. На практиці ми не зустрічали позовів про захист саме права на індивідуальність юридичної особи, напевно тому, що в цивільному законодавстві воно не прописане. Окремі ознаки, що індивідуалізують юридичну особу захистити легше, оскільки в законодавстві містяться норми, що закріплюють їх. Проте їхніх захист відбувається без наголошення на особистій немайновій природі таких прав.

В Цивільному кодексі слід закріпити право на індивідуальність юридичної особи, доповнюючи статтю 300, і викласти її в наступній редакції:

Стаття 300. Право на індивідуальність.

  1. Фізична та юридична особа мають право на індивідуальність. Фізична та юридична особа мають право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
  2. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності.

Юридична особа має право на прояв своєї індивідуальності у вигляді формування та захисту своїх індивідуалізуючих ознак.