• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Особисті немайнові права юридичних осіб

3.3.3. Захист особистого немайнового права на ділову репутацію

Підстави.

Право на захист ділової репутації - це гарантована можливість особи на свій розсуд захищати суб’єктивне право на недоторканність ділової репутації від протиправних посягань інших осіб, скориставшись системою встановлених державою способів і засобів захисту, застосовуваних судом та іншими уповноваженими органами або самою особою для забезпечення реалізації й відновлення стану, який існував до порушення, а також на припинення дій, якими порушується право на недоторканність ділової репутації, і відшкодування шкоди, заподіяної інтересам особи.

Підставами для захисту особистого немайнового права на ділову репутацію є:

1) розповсюдження даних;

2) ці дані не відповідають дійсності;

3) вони носять негативний характер .

1) Під поширенням інформації слід розуміти:

- опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації;

- поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв’язку;

- викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам;

- повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі;

- вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать ділову репутацію юридичної особи.

Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Дехто впевнений, що посилання на чутки або громадську думку є одним зі способів уникнути від пред’явлення позову. Розповсюджувачі таких відомостей часто посилаються на те, що вони не поширювали інформацію щодо конкретної особи, а поширювали лише реально існуючі чутки про нього. Оскільки факт наявності чуток відповідає дійсності, відповідальність по захисту ділової репутації, на їхню думку, не повинна наступати. Однак судова практика по-іншому вирішує це питання, поширюючи недостовірну інформацію, навіть посилаючись на те, що це «чутки», «громадська думка», «інформація взята з неперевірених джерел», особа повідомляє відомості про це іншій особі, просто виражені в іншій формі, то ці відомості повинні відповідати дійсності.

2) Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності, тобто є неповні або перекручені.

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Так, у справі Львівського державного університету безпеки життєдіяльності про захист ділової репутації судом було встановлено, що відповідачем поширена недостовірна інформація про невідповідність результатів оцінювання фізичної підготовки приймальною комісією Львівського держаного університету безпеки життєдіяльності, наявність у діях членів ознак корумпованості. Така інформація поширена до відома на розширеному засіданні приймальної комісії з участю викладачів, вступників та їхніх батьків. Поширення даної інформації завдало шкоди діловій репутації навчального закладу. Відповідач у судовому засіданні не довів, що поширена ним інформація є достовірною. Дані про корумпованість членів приймальної комісії, невідповідність результатів оцінювання рівня фізичної підготовки вступників, не доведені відповідачем, тому є недостовірними.

При визначенні цього питання слід також приймати до уваги ступінь недостовірності відомостей. Якщо ступінь їх недостовірності незначна, вони можуть не визнаватися такими, що порушують право юридичної особи. З журналістами, які не розбираються в тонкощах законодавства, часто трапляються ситуації, коли вони можуть застосовувати не зовсім коректні юридичні терміни (наприклад, «арешт» замість «затримання», «грабіж» замість «крадіжка», «в’язниця» замість «колонія»). Очевидно, що такі помилки не повинні визнаватися такими, що принижують ділову репутацію. У той же час якщо помилка значна, то такі відомості, безсумнівно, повинні визнаватися такими, що порушують право. Ступінь недостовірності й те, як цей факт впливає на принижуючий характер відомостей, визначається судом на основі внутрішніх переконань.

Ступінь недостовірності буде по-різному оцінюватися читачем в залежності також і від форми викладу матеріалу (стаття, фейлетон, карикатура), використаних журналістських прийомів, особливостей поширення відомостей. Не можна не погодитися з тим, що коли мова йде про карикатури і фейлетони, то необхідно враховувати специфіку літературної форми викладу. Іноді сама художня форма подачі матеріалу (фейлетон, карикатура, пародія) передбачає відомий художній домисел автора. Використання при цьому таких художніх прийомів, як гіпербола, метафора, гротеск само по собі не може вважатися протиправним, якщо тільки це виправдано законами жанру, не створює у публіки спотвореного уявлення про суб’єкта і не виражено в образливій для нього формі.

3) Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою норм чинного законодавства чи вчинення будь-яких інших дій, наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співіснування, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо, і яка порушує його право на повагу до ділової репутації .

Негативна інформація є заперечною інформацією, протилежною позитивній. Так, у справі за позовом Дочірнього підприємства «Імідж Холдинг» акціонерної компанії «Імідж Холдинг АпС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа-Проект» та Закритого акціонерного товариства «Редакція газети «Индустриальное Запорожье» про визнання інформації недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію, були опубліковані видавництвом відповідачів такі відомості в статті «Налоговая служба разыскивает ЛВЗ «Хортиця»: «Недавно в одной из Запорожских газет (в который раз!) набатно звучало о баснословных суммах, перечисленных в бюджет от ЛВЗ «Хортиця», теперь надо понимать, исходя из названия продукции - это производитель ДП «Имидж Холдинг»; «Но сейчас другие времена, и, наверное, запорожские бизнесмены упомянутого холдинга проигнорировали классика былых времен и работают ради самого процесса. Иначе как объяснить тот факт, что сумма налога на прибыль за прошлый год - как кот наплакал. А те цифры налогов, уплаченные в бюджет, которые любят афишировать руководители холдинга, причем ссылаясь на налоговую службу (об этом отдельный разговор), есть ничто иное как манипуляция цифрами» Суд визнав негативність такої інформації та задовольнив позов.

Не всі недостовірні дані є негативними, а лише ті, які звинувачують особу в порушенні норм права, моралі. Так, у справі Господарського суду міста Києва, позивач Державне підприємство Авіаційного науково-технічного комплексу ім. О. К. Антонова звернувся до суду з позовною заявою до відповідача Державного авіабудівельного концерну «Антонов» про зобов’язання відшкодувати збитки на правову допомогу, завдані позивачу розповсюдженням недостовірної інформації стосовно діяльності ДП АНТК ім. О. К. Антонова, що викладена в листі № 328/48 від 04.02.2008 ДАК «Авіація України» на ім’я секретаря РНБО України Р. Богатирьової, у розмірі 12307,01 грн. Листом від 04.02.2008 № 328/48 Державного авіабудівельного концерну «Антонов» Секретарю Ради національної безпеки та оборони України п. Р. В. Богатирьовій було викладено негативну оцінку діяльності позивача, а також його посадових осіб було звинувачено в економічних злочинах та зловживаннях. Оскільки суд задовольнив даний позов, можна вважати, що недостовірна інформація є такою, оскільки негативні відомості стосувалися порушення юридичною особою права. Навіть негативні дані можуть не вважатися такими, що порушують права на ділову репутацію, бо вони мають бути такими, що применшують ділову репутацію юридичної особи.

Ю. Г. Іваненко, розглядаючи цю проблему, ділить відомості на ті, що об’єктивно порочать і суб’єктивно порочать ділову репутацію. До перших відносяться відомості, чий принижуючий характер очевидний для всіх або більшості, до других - ті відомості, які сприймаються такими, що ганьбляться конкретною особою. Тому при аналізі відомостей на предмет порушення моральних принципів необхідно враховувати соціальну групу, до якої належить позивач, а також особливості поширення відомостей. Однак при зверненні уваги на соціальну групу і моральні принципи, якими керуються члени цієї групи, необхідно мати на увазі, що ці принципи не повинні суперечити загальноприйнятим у всьому суспільстві моральних цінностей.

Як бачимо, основним порушенням права на ділову репутацію юридичної особи є розповсюдження про неї неправдивих відомостей.

В літературі це поняття називають «дифамацією», під якою розуміють будь-яке поширення компрометуючих відомостей. В залежності від відповідності поширених відомостей дійсності і суб’єктивного ставлення розповсюджувача до своїх дій, можна виділити наступні види дифамації: умисна недостовірна дифамація. Це поширення завідомо неправдивих ганебних відомостей або наклеп; ненавмисна недостовірна дифамація. Це ненавмисне поширення неправдивих ганебних відомостей; достовірна дифамація. Це поширення правдивих компрометуючих відомостей, який може бути навмисним і ненавмисним.

Для цивільно-правового захисту ділової репутації юридичної особи має значення лише сам факт поширення неправдивих відомостей незалежно від форми і способу передачі неправдивої інформації, кількості повідомлених осіб та умов ознайомлення з нею потерпілої організації. Не є обов’язковою ознакою поширення відомостей з публічним характером їх повідомлення, оскільки висловлені навіть у присутності однієї особи, якої вони не стосуються, ці відомості мають можливість їхнього спростування. Як справедливо відзначається в літературі, розповсюджувач відомостей, які не відповідають дійсності та ганьблять юридичну особу, позбавлений можливості якимось чином обмежити їх подальше розповсюдження. Інформація, яка повідомлена хоча б одній особі, якої вона не стосується особисто, може за типом ланцюгової реакції стати надбанням подальшого необмеженого кола обізнаних осіб, тобто розповсюдженням є розголошення відомостей серед невизначеного кола осіб, і це може бути навіть одна людина. Інколи навіть не має значення факт отримання відомостей особами, якщо, наприклад, опубліковану статтю чи розміщену інформацію в Інтернеті ніхто не читав, все одно порушення права на ділову репутацію відбулося, і можна говорити про можливість його захисту.

Способи.

Стосовно захисту ділової репутації організації, пропонується класифікувати його способи на:

1) ті, що забезпечують реалізацію права на ділову репутацію. Це може бути присікання дій, які порушують право, що може мати місце лише в тому випадку, якщо відомості, які містяться в нерозповсюджених джерелах, раніше були розповсюджені тим же способом і кваліфіковані судом як ті, що не відповідають дійсності й паплюжать ділову репутацію організації;

2) відновлення юридичного стану, яке існувало до порушення права. Сюди можна віднести спростування, накладення обов’язку про публікацію відповіді на засіб масової інформації;

3) компенсація порушення права на ділову репутацію. Це такі способи як відшкодування збитків та компенсація шкоди, які, на наш погляд, не є вичерпними.

Виділяють різновиди правовідносин щодо захисту ділової репутації:

1) різновид, в якому способом захисту виступає опублікування відповіді. Він здійснюється без покладання на порушника якось обов’язків поза зобов’язанням: якщо встановити особу, яка розповсюджує відомості, що не відповідають дійсності неможливо, особа вправі звернутися до суду із заявою про визнання поширених відомостей такими, що не відповідають дійсності;

2) різновид, в якому способом захисту виступає спростування. Вона характеризується як модель позадоговірного зобов’язання, яке не є зобов’язанням по відшкодуванню шкоди водночас;

3) різновид, в якому способом захисту виступає відшкодування (компенсація) шкоди. В частині застосування майнового способу захисту, тобто відшкодування (компенсації) шкоди, правовідносини щодо захисту ділової репутації мають форму деліктного зобов’язання.

Проте, нас більше влаштовує конструкція, за якою способи захисту права на ділову репутацію поділяються на загальні і спеціальні.

Для захисту права на недоторканність ділової репутації можуть застосовуватися не тільки практично всі загальні способи, закріплені в ст. 16 ЦК України, але й спеціальні, зокрема, поновлення порушеного особистого немайнового права; право на відповідь та спростування недостовірної інформації; заборона поширення інформації, якою порушено особисті немайнові права. Застосування спеціальних способів захисту можливе паралельно із загальними, що надасть змогу управомоченій особі більш ефективно захистити порушене право на недоторканність ділової репутації.

Можна засвідчити, що ефективність спеціальних способів захисту підтверджується на сьогодні судовою практикою, а враховуючи, що перелік способів захисту цивільних прав залишається відкритим, спостерігається тенденція до появи нових, більш ефективних саме для захисту ділової репутації, способів захисту. Обґрунтовуються положення про те, що мають значну специфіку позови про захист ділової репутації за участю ЗМІ, яка полягає у специфіці складу учасників цих відносин; у різних формах представлення засобів масової інформації, зокрема, в сучасній електронній формі; у значно більшому резонансі справ, які пов’язані із публікаціями у ЗМІ; у підвищенні ролі ЗМІ в сучасний період розвитку демократії в Україні й наближенні України до європейських стандартів у сфері захисту прав як фізичних та юридичних осіб, так і журналістів; у підвищенні відповідальності органів ЗМІ та журналістів, влади, кожного громадянина України у сфері захисту честі, гідності, ділової репутації. Все зазначене впливає на динаміку розвитку законодавства у сфері прав людини і на провідну роль і судової практики в питаннях його подальшого вдосконалення.

Законодавство про засоби масової інформації теж передбачає спростування інформації. Відповідно до нього, юридичні особи мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність. Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов’язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску або опублікувати його за власною ініціативою. Спростування повинно бути на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується під заголовком «Спростування». Обсяг спростування може удвічі перевищувати обсяг спростовуваного фрагменту опублікованого повідомлення або матеріалу, воно може бути підготовленим у формі відповіді. Скорочення чи інші зміни в тексті спростування заявника без його згоди не допускаються. Редакція може відмовити в публікації спростування, якщо спростування: порушує положення статті 3 Закону «Про засоби масової інформації (пресу) в Україні»; суперечить рішенню суду, яке набрало чинності; є анонімним; якщо спростування стосується відомостей, які нею вже спростовано .

Що стосується порушення права на ділову репутацію засобами телебачення чи радіомовлення, то законодавство закріплює, що юридична особа має право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності. Заяву з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради. Телерадіоорганізація зобов’язана розглянути заяву в семиденний термін з дня її надходження, і на вимогу заявника надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагменту програми чи передачі. Якщо в телерадіоорганізації відсутні достатні докази того, що поширені нею відомості відповідають дійсності, вона зобов’язана терміново їх спростувати тією ж телерадіоорганізацією і в такій же програмі чи передачі, що й відомості, які не відповідають дійсності, або в інший час за домовленістю. У спростуванні має бути зазначено, які відомості не відповідають дійсності, коли і в якій програмі чи передачі вони були поширені телерадіоорганізацією. Якщо юридична особа надала текст спростування, то він підлягає поширенню, його скорочення чи інші зміни без згоди юридичної особи не допускаються. Телерадіоорганізація може надати йому можливість зачитати власний текст і передати його до запису.

Також юридична особа може використати схожий спосіб захисту - право на відповідь. Воно полягає в дачі коментарю чи власного тлумачення обставин справи у програмах та передачах телерадіоорганізації незалежно від того, було подано заяву з вимогою спростування чи ні. Цей же спосіб вона може використовувати і при порушенні його права іншим засобом масової інформації.

Право на відповідь схоже з правом на спростування, але має кілька принципових відмінностей:

- спростування застосовується виключно в разі поширення відомостей, які не відповідають дійсності й ганьблять ділову репутацію особи, в той час як відповідь можлива в разі опублікування відомостей, що ущемляють права або охоронювані законодавством інтереси особи. Це можуть бути відомості, які не відповідають дійсності, але не паплюжать ділову репутацію цієї особи, або відомості, що порочать особу, хоч і відповідають дійсності;

- спростування може застосовуватися у всіх випадках поширення неправдивих ганебних відомостей, в той час як відповідь застосовується виключно при опублікуванні відомостей у засобах масової інформації;

- спростування виходить від редакції, хоча текст може бути запропонований особою, щодо якої поширені відомості не відповідають дійсності, а під відповіддю ставиться підпис особи, чиї права були порушені газетною публікацією.

Найпоширенішими способами захисту права юридичної особи на ділову репутацію в суді є відшкодування збитків і моральної шкоди. Компенсацію моральної шкоди в роботі І. В. Саприкіної названо основним способом захисту особистих немайнових прав. Практично будь-яке порушення прав у цій сфері тягне за собою також фізичні й моральні страждання. У законодавстві та в науці інколи вживаються як рівнозначні терміни «моральна шкода» та «немайнова шкода». Доводиться, що у всіх випадках слід зазначати «немайнова шкода», оскільки саме цей термін здатний поглинути всі інші значення даного поняття. Можливо в складі «немайнової шкоди» можна буде говорити про шкоду психічну, можливо про моральну, але в усіх випадках йдеться саме про немайнову шкоду, як певну противагу шкоді майновій. Схожу позицію висловлює А. Ф. Суржик: що до компенсації моральної шкоди юридичній особі, то вводити подібну термінологію представляється неприпустимим. Юридична особа, щодо якої поширені відомості, що порочать його ділову репутацію, має право поряд із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування збитків і грошової компенсації нематеріальної шкоди, завданих їх розповсюдженням .

Дехто вважає, що юридичній особі неможливо нанести моральну шкоду, і пропонує встановити фіксований розмір відповідальності у випадку винного протиправного посягання на ділову репутацію юридичної особи у вигляді штрафу, що видається нам неправильним. Протилежна позиція стверджує: юридична особа, наприклад, музей, завод, акціонерне товариство фізичних чи моральних страждань зазнавати не може, а тому неможлива і компенсація неіснуючої «моральної шкоди», ніби заподіяної юридичній особі; компенсація моральної шкоди не може бути застосована до юридичної особи, оскільки організація не може відчувати моральних страждань; ні про які фізичні або моральні страждання не може йти мова, якщо потерпілим є юридична особа, оскільки визначення моральної шкоди як фізичних і моральних страждань не дає юридичній особі можливості пред’явити суду докази. Всі вони стверджують, що юридична особа, щодо якої поширені не відповідаючі дійсності відомості, що порочать його ділову репутацію, може захищатися тільки за допомогою спростування таких відомостей і відшкодування збитків, з чим ми погодитись не можемо. Інші дослідники пропонують замість терміну «моральна шкода» застосовувати поняття «репутацшна шкода».

На нашу думку, моральна сторона відносин може бути між будь-якими суб’єктами, в тому числі, коли в правовідносини вступає юридична особа. Юридична особа створюється людьми, вона діє за допомогою людей, це є співтовариство фізичних осіб, які організовуються між собою і діють в інтересах цієї юридичної особи. Отже, якщо завдають шкоду діловій репутації юридичної особи, співвласники та люди, які там просто працюють можуть зазнавати душевних хвилювань, психологічних переживань, тож їм завдається моральна шкода. Ці фізичні особи діють як об’єднання, тобто юридична особа це ніщо інше як «сукупність фізичних осіб», і така юридична особа може вимагати компенсації моральної шкоди за порушення права на ділову репутацію. Інша справа, що її важко обчислити, в принципі, підрахування матеріальної шкоди теж має свої складнощі.

На практиці моральна шкода за порушення ділової репутації юридичній особі відшкодовується судами в невиправдано малих розмірах. Наприклад, у справі Борзнянського районного суду позивач Борзнянська райспоживспілка, ділова репутація якої була порушена, вимагала відшкодування моральної шкоди в сумі 1000 гривень мотивуючи тим, що «...житель села в присутності пайовиків села публічно принижував ділову репутацію юридичної особи, а саме Борзнянської райспоживспілки та її працівників, при цьому обзивав їх нецензурними словами, крім того звинувачував райспоживспілку в тому, що вона розвалила колгоспи, тепер приїхали розвалювати магазини.», натомість суд встановив розмір моральної шкоди 100 гривень; замість вимог 10 000 гривень суд інколи може встановити розмір моральної шкоди 200 гривень.

Проте, останніми роками ця ситуація істотно покращується, і розмір компенсацій моральної шкоди стає дедалі більшим. Наприклад, у справі про спростування неправдивої інформації, яка розглядалася в Івано-Франківському міському суді 29 березня 2012 року, на відшкодування заподіяної моральної шкоди було встановлено суму 1700 гривень ; у справі за позовом Кримської республіканської молодіжної громадської організації «Молоді Регіони» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУРУ МЕДІА ГРУП» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморська телерадіокомпанія» про захист ділової репутації та стягнення моральної шкоди, Київський районний суд м. Сімферополя встановив розмір такої в сумі 3000 гривень; у справі за позовом ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» до до КП «Редакція газети «ІНФОРМАЦІЯ» Липовецький районний суд Вінницької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Концерн «Сімекс-Агро» вирішив стягнути моральну шкоду в розмірі 10 000 гривень, хоча до стандартів країн з добре розвинутою судовою системою ще дуже далеко.

Що стосується проблеми розрахунків шкоди, на допомогу, за деякими дослідженнями, можуть прийти економічні показники. Такими величинами можуть бути показники, які умовно діляться на дві групи: показники, отримані шляхом аналізу даних бухгалтерського балансу організації; інші показники успішності діяльності юридичної особи.

До першої групи показників відносяться: коефіцієнт поточної ліквідності, який характеризує загальну забезпеченість організації оборотними коштами для ведення господарської діяльності і своєчасного погашення термінових зобов’язань (від 0 до 10 балів); коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами, що показує наявність власних оборотних коштів у організації, необхідних для його фінансової стійкості (від 0 до 5 балів); коефіцієнт фінансової незалежності, який показує частку власного капіталу організації в активах (від 0 до 5 балів); коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості відображає швидкість погашення дебіторської заборгованості організації (від 0 до 5 балів); коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості відображає швидкість погашення кредиторської заборгованості організації (від 0 до 5 балів); коефіцієнт оборотності активів організації (від 0 до 5 балів), що характеризує швидкість оборотності всіх активів організації. Необхідність обліку зазначеного показника обумовлена особливістю ділової репутації, яка, здійснюючи перенесення своєї ціни на товар, роботу або послугу, не зменшує своєї цінності, а тільки збільшує її; рентабельність продажів показує, скільки прибутку припадає на одну гривню товару, робіт, послуг (від 0 до 5 балів); рентабельність власного капіталу відображає ефективність використання власного капіталу організацією (від 0 до 5 балів).

Показниками другої групи є: частка зобов’язань з пропущеним терміном виконання в загальному обсязі зобов’язань організації за певний період (від 0 до 5 балів). Даний показник ілюструє насамперед зацікавленість організації в продовженні своїх ділових контактів і збільшення швидкості обороту фінансових засобів; потік кадрів організації свідчить про наявність або відсутність у неї досвідчених і зацікавлених в результатах діяльності організації працівників, а також про витрати, що вкладаються організацією в розвиток власного персоналу (від 0 до 5 балів); частка постійних клієнтів організації в загальній кількості клієнтів за певний період (від 0 до 5 балів). Показник ілюструє впевненість контрагентів в якості діяльності організації та її надійності; зростання чи зниження числа клієнтів організації характеризує якість діяльності організації, її надійність і ділову активність, що також впливає на популярність юридичної особи, і, відповідно, на його ділову репутацію (від 0 до 5 балів). Набрана організацією кількість балів еквівалентно розміру відсотків, які при співвідношенні з величиною її власного капіталу вкажуть на величину ділової репутації. Наприклад, якщо юридична особа набрала 30 балів, і якщо розмір його власного капіталу дорівнює 10000 гривень, то 30% від 10000 складають 3000 гривень, які і відображаються в якості ділової репутації організації в її бухгалтерському балансі.

Деякі з цих показників та їх величина можуть, на нашу думку, використовуватися при розрахунку завданих збитків діловій репутації. Взагалі відшкодування збитків юридичній особі повинно розраховуватись з урахуванням:

1) коштів, які необхідні на відновлення ділової репутації,

2) реальних збитків, як втрати чи пошкодження майна юридичної особи,

3) упущеної вигоди, як недоотримані прибутки у зв’язку з приниженням її ділової репутації.

Насправді, на практиці важко відсудити навіть матеріальні збитки, оскільки треба довести, що вони є наслідком саме порушення права юридичної особи на ділову репутацію.

Хотілося б ще додати щодо такої вимоги особи, право на ділову репутацію якої порушене, як вибачення перед нею відповідача. Ми не згідні з тим, що суд не вправі зобов’язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16 та 277 Цивільного кодексу, як нам тлумачить Постанова Пленуму Верховного суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи. Якщо це не можна вимагати через суд, то інакшим чином примусити порушника ділової репутації вибачитись перед юридичною особою практично неможливо. Не коректно відмовляти особі, що постраждала внаслідок порушення її особистих немайнових прав у вимозі про вибачення перед нею за такі дії правопорушника. Доцільно, мабуть, зробити зміни до Цивільного кодексу і передбачити такий спосіб захисту.