Особисті немайнові права юридичних осіб

3.3.2. Право юридичної особи на ділову репутацію та його зміст

Поняття та ознаки.

Приступаючи до безпосереднього аналізу поняття права юридичної особи на ділову репутацію, варто розглянути ті позиції, які на сьогодні реально представлені в науці цивільного права. Дослідник А. Л. Анісімов зазначає, що кожен суб’єкт права наділяється певною сукупністю особистих (суб’єктивних) прав, що визначають його правове становище, і в їх число входить суб’єктивне право на ділову репутацію. До моменту порушення ділової репутації цивільне право охороняє ці особисті немайнові відносини шляхом покладення загального обов’язку утримуватися від їх порушення. Його позиція не дає підстави говорити про існування суб’єктивних прав на ділову репутацію. От на думку С. Н. Братуся, зміст суб’єктивного права слід розкривати насамперед через позитивні дії самого володільця суб’єктивного права . За словами О. М. Дьяченко, абсолютне право на ділову репутацію представляє собою можливість суб’єкта формувати, володіти, використовувати і розпоряджатися належною йому діловою репутацією на свій розсуд і в своїх інтересах шляхом вчинення системи юридичних та фактичних дій, а також вимагати від усіх третіх осіб утримуватися від порушень його права на ділову репутацію. Дане визначення розкриває фактично правомочності досліджуваного права, про які ми поговоримо нижче.

В літературі також вказується, що право на ділову репутацію полягає в можливості отримати адекватну оцінку поведінки особи, а також правомочності на істинність інформації про факти поведінки особи, узгодженої з вимогами моралі. Схожа точка зору сформульована Д. І. Роговим, згідно з якою ділова репутація є об’єктом права на достовірну суспільну оцінку не протиправної діяльності, яка полягає в тому, що громадянин, який реалізує не протиправні інтереси, має право на те, щоб інформація, поширювана про нього, відповідала дійсності й не порушувала його право на ділову репутацію. Законодавець відображає іншу позицію до ділової репутації, що проявляється в особливому правовому регулюванні, не обмежуючись лише її захистом.

От Н. Ю. Нікулічева приходить до визначення, за яким суб’єктивне право на ділову репутацію - це забезпечена законом міра можливої поведінки, яка об’єднує правомочності на визначення ділової репутації та на її використання й відчуження, а також правомочність вимоги відповідної поведінки від зобов’язаних осіб і правомочність на захист. Що стосується правомочностей, які включені у визначення, то не варто включати відчуження до їх складу, оскільки, на нашу думку, особисті немайнові права мають таку ознаку як невідчужуваність, але ознаки і правомочності права на ділову репутацію ми ще нижче розглянемо. З визначення бачимо, що дане право не обмежується лише захистом, а й регулюється законом.

Право на ділову репутацію у дослідженнях І. Ф. Коваль визначається як забезпечена законом можливість суб’єкта господарювання здійснювати на свій розсуд не заборонені законом дії, спрямовані на формування і використання ділової репутації, а також вимагати від інших осіб утримуватись від посягань на неї, але воно стосується лише тих юридичних осіб, які беруть участь в господарській діяльності.

Щоб дати повне визначення праву на ділову репутацію юридичної особи, слід проаналізувати, крім самих визначень, ознаки цього права. Дослідниця І. Ф. Коваль говорить про деякі з них, і зазначає, що момент виникнення цього права в законодавстві не визначено, а в науці склалися різні підходи щодо нього. Авторка дотримується позиції, згідно з якою ділова репутація і право на неї виникають одночасно з моменту створення суб’єкта господарювання. При цьому уточнюється, що рівень ділової репутації в момент створення господарської організації може бути різним, оскільки на цьому етапі він залежить в основному від репутації засновників, яка переноситься на ділову репутацію створеної організації. Право на ділову репутацію є немайновим і невідчужуваним правом .

Виділяють такі особливості суб’єктивного права ділову репутацію:

1) воно є особистим немайновим правом, не пов’язаним з майновими. У зв’язку з цим таке право традиційно характеризується тим, що виникає з приводу об’єктів, які не мають матеріального змісту, не може бути відокремлене від особистості носія та передано іншим суб’єктам цивільного права, має властивість індивідуалізації особи володільця даного права;

2) воно є абсолютним правом з огляду на те, що суб’єктивному праву управомоченної особи кореспондує обов’язок невизначеного кола осіб. Разом з тим, воно має свою специфіку в порівнянні з іншими суб’єктивними правами подібного роду, адже власник права здійснює належні йому права своїми діями, наприклад, створює уявлення в оточуючих про власну репутацію, поза рамками права;

3) йому притаманні деякі особливості змісту і здійснення. Зміст особистого немайнового права не включає, за загальним правилом, здійснення позитивних цивільно-правових дій, хоча уповноважений суб’єкт на свій розсуд використовує належні йому особисті нематеріальні блага. Об’єктивне право не визначає, як повинен вести себе носій прав, а передбачає лише їх захист, коли вони порушені. Здійснення особистих немайнових прав має свою особливість в тому, що законом визначаються не межі реалізації нематеріальних благ уповноваженою особою, а встановлюються межі вторгнення сторонніх осіб в особисте середовище, якщо ці межі порушуються, допускається застосування примусових заходів до їх відновлення;

4) момент його виникнення має певну специфіку, адже воно існує об’єктивно незалежно від його правової регламентації і потребують правового захисту тільки в разі посягання на таке благо.

Третя ознака викликає деякий сумнів, оскільки тут говориться про обмеження здійснення цього права захистом, ми не згідні й з четвертою рисою, оскільки знову є обмеження правової регламентації лише при посяганні на ділову репутацію.

За іншими дослідженнями, праву на ділову репутацію притаманні такі ознаками й особливості:

1) це право є суб’єктивним. Суб’єктивне право надає особі можливість задовольнити свої матеріальні й духовні потреби (користуватися соціальними благами);

2) воно об’єднує в собі правомочності: на визначення ділової репутації, на використання та відчуження, на вимогу певної поведінки від зобов’язаних осіб та на захист. Як ми вже зазначали вище, особисте немайнове право на ділову репутацію не може бути відчужене юридичною особою, адже воно є невід’ємним від особи;

3) це право є абсолютним. Воно є таким з огляду на те, що суб’єктивному праву уповноваженої особи кореспондує обов’язок невизначеного кола осіб. Суть цього загального обов’язку полягає в утриманні від посягання на ділову репутацію особи;

4) юридичним фактом його виникнення є активні дії управомоченої особи, спрямовані на визначення значення ділової репутації для різних цілей. Ряд цивілістів стверджує, що немайнові відносини, не пов’язані з майновими, не входять до предмету регулювання цивільного права, оскільки воно використовується лише для захисту такого роду відносин, але не для їх прямої регламентації. Але в даному випадку більш переконливою видається все ж позиція інших вчених, які вважають, що розширення цивільно-правової бази для захисту особистих немайнових благ і визнання факту наявності у громадян і юридичних осіб суб’єктивних прав з приводу цих благ принципово виключає можливість відкидати застосування цивільного законодавства для регулювання здійснення цих прав. Таким чином, можна констатувати, що сучасне цивільне право містить положення, які спрямовані на регулювання та захист права на ділову репутацію і суттєво відрізняються від колишнього цивільного законодавства, що обмежувало свободу та особисту ініціативу суб’єктів цивільного права;

5) юридичними особами, здатними бути володільцями цього права є лише комерційні юридичні особи. Остання ознака є не лише суперечливою, а й взагалі, на нашу думку, порушує принцип рівності учасників цивільних правовідносин: юридичні особи повинні мати однакові особисті немайнові права, незалежно від того, чи займаються вони підприємницькою діяльністю.

Не викликають суперечностей такі характерні риси даного права:

1) дане суб’єктивне цивільне право тісно пов’язане з особою правоволодільця (особистими правами);

2) носять нематеріальний характер;

3) мають об’єктом нематеріальні блага;

4) носять абсолютний характер і складаються по типу відносин власності: присвоєння об’єкта суб’єктом і його панування над належним йому нематеріальним благом.

Як бачимо, право на ділову репутацію юридичної особи носить загальні ознаки особистих немайнових прав. Отже, його можна визначити як суб’єктивне немайнове право юридичної особи на благо, яке характеризує загальну думку про цю особу, що склалася на підставі оцінки її діяльності, це право має неекономічний характер, є абсолютним, невідчужуваним, загальним для всіх юридичних осіб.

Правомочності.

Тепер необхідно дослідити зміст цього права, який, як ми вже казали, полягає в сукупності правомочностей. Дослідниця права на ділову репутацію І. Ф. Коваль вказує, що право на ділову репутацію включає право суб’єкта на власні дії, право на чужі дії та право на захист ділової репутації. Авторка приєднується до критичних заперечень щодо закріплення у статтях 94 і 299 Цивільного кодексу України права на недоторканність ділової репутації, а не права на ділову репутацію, що є більш широким поняттям і охоплює також можливість суб’єкта здійснювати різного роду не заборонені законом дії з формування, використання ділової репутації, які стають об’єктом оцінки. Такі дії направлені на задоволення інтересу суб’єкта в досягненні конкурентних переваг, заснованих на результатах його діяльності, і отриманні, зрештою, більшого прибутку, але це стосовно комерційних юридичних осіб. В принципі, ми згідні з такими висловлюваннями, проте правомочності ми будемо брати аналогічні з тими, які розглядати при дослідженні попередніх особистих немайнових прав юридичних осіб.

При дослідженні змісту права на ділову репутацію, О. В. Синєгубов також стверджує, що зміст даного особистого немайнового права полягає не лише в праві кожного громадянина на недоторканність його ділової репутації (можливості жадати від всіх інших фізичних та юридичних осіб утримання від порушення цього права) та можливості судового захисту в разі порушення (негативний елемент), як це визначено у ст. 299 ЦК України, а й у можливостях своїми активними діями через відповідні правомочності по володінню, формуванню та користуванню здійснювати це право (позитивний елемент). Про позитивний характер пише і М. Н. Малєіна, яка відзначає, що їх структура схожа зі структурою права власності: їх власники можуть володіти і користуватися цими правами, але розпорядження ними у формі відчуження неможливе.

Детальніше зміст права на ділову репутацію розглядає О. М. Дьяченко, яка пише, що його складають правомочності на формування, володіння, використання і розпорядження діловою репутацією, а також правомочність вимоги, адресована необмеженому колу осіб утримуватися від дій, що порушують його право на даний нематеріальний об’єкт. На наш погляд, не всі правомочності повинні мати місце в складі змісту права на ділову репутацію, тому розглянемо кожне з них в детальності.

Правомочність формування ділової репутації є можливістю особи утворювати таку шляхом поширення певних відомостей, здатних вплинути на створення свого позитивного вигляду в діловому обороті і, в кінцевому рахунку, служити збільшенню прибутковості власної справи. При цьому підкреслюється, що це процес, а не момент в часі, й займає він достатньо довгий період часу, тому з моменту державної реєстрації юридичної особи виникає, за словами авторки, не ділова репутація, а суб’єктивне право на неї.

Ми вважаємо, що правомочність формування не слід виділяти окремо, оскільки вона фактично може розчинитися в правомочностях по використанню та зміні ділової репутації. Накопичуючи і збільшуючи обсяг позитивних відгуків про юридичну особу, отримуючи схильність позитивних думок про неї, можна говорити про використання права на ділову репутацію. Якщо, наприклад, складалися негативні думки про діяльність юридичної особи, можна використовувати правомочність по зміні, таким чином сформувати позитивні відгуки про неї, тобто, можна змінити ділову репутацію юридичної особи.

Правомочність володіння діловою репутацією означає можливість мати її шляхом обліку на балансі. Володіння позитивною діловою репутацією є для комерційної юридичної особи необхідною умовою її існування, входить до її інтересів. Позитивна ділова репутація є необхідною не лише для комерційних юридичних осіб, а для всіх, і володіння не означає мати її шляхом обліку на балансі, її взагалі, на наш погляд, так матеріалізувати не можливо.

Правомочність використання ділової репутації означає можливість вилучення з неї корисних властивостей в цілях зміцнення свого положення в діловому обороті, на ринку товарів, робіт і послуг. Стверджується, що комерційна юридична особа використовує приналежну її ділову репутацію в цілях отримання прибутку, шляхом вилучення її корисних властивостей . Звичайно, для комерційних юридичних осіб головною ціллю є отримання прибутку, але для інших і цілі інші, тож використання ділової репутації буде полягати в можливостях отримання інших благ, для яких ці юридичні особи створені й проводять свою діяльність. Використання позитивної ділової репутації сприяє тому, що з юридичною особою більше співпрацюють, укладають правочини, вони мають більше клієнтів, прихильників, партнерів, споживачів тощо. Таке використання допомагає закріплювати своє становище в сфері діяльності, схожої з цією юридичною особою.

Правомочність розпорядження означає можливість визначення фактичної та юридичної долі своєї ділової репутації, яка реалізується шляхом її зміни, зокрема зміцнення. Зазначається, що правоволоділець може визначати фактичну долю своєї ділової репутації шляхом вчинення як фактичних, так і юридичних дій. Фактичні дії суб’єкт систематично здійснює в процесі свого функціонування, реалізуючи заходи, спрямовані на поліпшення управлінських, фінансових і соціальних показників. Так, юридична особа вчиняє фактичні дії, спрямовані на поліпшення своєї ділової репутації, здійснюючи заходи щодо підвищення якості випущених товарів, вироблених робіт, послуг, що надаються. Покращує воно свою ділову репутацію також шляхом здійснення інвестицій у розвиток юридичної особи, підвищуючи рівень умов праці своїх працівників і т. д. Зміна ділової репутації шляхом юридичних дій можлива в тих випадках, коли суб’єкт здійснює правочини, спрямовані на покращення своєї репутації з різними суб’єктами, які професійно займаються формуванням іміджу юридичної особи, головне місце в якому посідає ділова репутація. В сучасних умовах можна вести мову, за словами авторки, про управління діловою (комерційною) репутацією, яке вона також відносить до дій, спрямованих на визначення долі ділової репутації. Одним із способів формування та управління репутацією компанії є успішне встановлення контактів з численними інститутами споживачів, партнерів, державних органів влади та суспільством у цілому.

Таким чином, до змісту права юридичної особи на ділову репутацію включаються правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню, що сумісно з конструкціями інших особистих немайнових прав.