Особисті немайнові права юридичних осіб

3.2.2. Право на місцезнаходження

Законодавство встановлює обов’язок юридичної особи мати місцезнаходження. Одним з обов’язкових умов державної реєстрації юридичної особи є вказівка відомостей про місцезнаходження, які повинні бути зафіксовані в установчих документах, а їх відсутність є однією з підстав відмови у реєстрації юридичної особи.

Разом з тим, питання про вибір місця знаходження цілком відноситься до компетенції самої організації, і являє собою особисте немайнове право юридичної особи. Також за юридичною особою слід визнавати право на зміну свого місцезнаходження. Звичайно, важливою характеристикою місця знаходження юридичної особи виступає його сталість, тобто незмінність місця знаходження протягом тривалого періоду часу, але це не виключає можливості зміни місцезнаходження організації. При цьому дозволу з боку будь- яких державних органів зазвичай не потрібно. Проте, при зміні місцезнаходження юридична особа повинна повідомити про це відповідні органи, для того, щоб захистити інтереси інших учасників цивільних правовідносин і свої.

Практика показує, що в багатьох випадках зазначені умови не виконуються, а також достатньо багато випадків, коли є невідповідність фактичної адреси та юридичної адреси організацій. За невідповідність юридичної та фактичної адрес в українському законодавстві немає прямої відповідальності, наприклад у вигляді штрафу. Однак шкода, яку можна понести за таку дію юридична особа, значно перевищує штрафні санкції. Через невідповідність фактичної адреси юридичної особи адресі юридичної реєстрації шкоду отримує переважно малий і середній бізнес. При цьому повною мірою не усвідомлюється, що така невідповідність породжує ряд проблем.

Якщо юридична особа, що займається підприємницькою діяльністю зареєстрована за однією адресою, а працює зовсім в іншому місці, податкова міліція може в будь-який момент перевірити відповідність адреси. Згідно з п. 184.1 Податкового кодексу, якщо з’ясується, що юридичної особи немає за адресою її фактичної реєстрації, в Єдиному державному реєстрі юридичних і фізичних осіб може з’явитися відповідний запис, котрий уже є підставою для анулювання реєстрації підприємства як платника ПДВ. Це може також стати причиною позову, за яким податковий орган взагалі може припинити існування юридичної особи. При цьому сам підприємець може до завершення процедури не знати, що його підприємство примусово ліквідується. Довідатися про це він може навіть лише тоді, коли піде здавати в податкову службу звіт, або в банку виявить заблокованим свій рахунок. Також, якщо у юридичної особи виникли суперечності з іншою особою і справа загрожує судом, весь судовий розгляд може пройти непомітно для юридичної особи, якщо юридична адреса не відповідає фактичній, і вона не зможе захистити себе.

У той же час виникає питання про те, чи необхідно при зміні місцезнаходження юридичної особи внесення змін до його установчих документів, або достатньо тільки повідомлення органів, що здійснили державну реєстрацію юридичної особи? До числа обов’язкових відомостей, які повинні містити установчі документи юридичної особи, законодавство відносить і дані про місце його знаходження. При цьому такі дані характеризуються як важливі суттєві ознаки будь-якої юридичної особи. Це правило само по собі створює складнощі для юридичних осіб, які не мають свого офісу.

Видається, що наслідком визнання можливості зміни місця знаходження організації без внесення відповідних змін до установчих документів, є недостовірність таких установчих документів, оскільки вказане в них місце розташування юридичної особи не буде відповідати його реальному, фактичному місцю знаходженню. Очевидно, що таке положення не може бути прийнятним. Одночасно з цим можливі й винятки. Так, звичайно немає необхідності внесення змін до установчих документів у разі тимчасової зміни місцезнаходження (наприклад, внаслідок капітального ремонту приміщення), але при цьому має слідувати повідомлення організацією всіх зацікавлених осіб про таку зміну.

З вищевикладеного випливає, що правом на місцезнаходження юридичної особи виступає передбачена законом можливість організації визначати своє територіальне розташування на власний розсуд, а також змінювати місце знаходження в порядку, визначеному законом.

Крім цього не виключено, що за однією юридичною адресою можна зареєструвати одночасно декілька юридичних осіб, наприклад, при оренді кімнат в готелях. Тоді виходить взагалі кілька протиріч: місце розташування однієї юридичної особи є місцем розташування іншої юридичної особи або декількох юридичних осіб одночасно. В практиці бувають випадки, коли в одній кімнаті готелю зареєстровано близько десяти юридичних осіб. Крім того, житловий готельний фонд використовується не за призначенням. Втім, особливої проблеми тут немає, бо готелі як суб’єкти підприємництва можуть отримувати прибуток не тільки від надання житла в найм, але й від здачі його в оренду, в тому числі під офіси.

Кожна зміна місця розташування передбачає необхідність внесення змін в його установчі документи та відповідні витрати.

Видається, що в цих випадках слід встановити особливі правила. Потрібно вказувати точне місцезнаходження юридичної особи, яка орендує приміщення, наприклад, номер кімнати. Реєстрацію слід проводити лише при наданні нотаріально завіреної копії договору про оренду приміщень. Можна покласти на орендодавця обов’язок інформувати реєстраційні органи про розірвання з ним орендарем договору оренди та виселення. В крайньому випадку, це ускладнить можливість зловживання правом умисної зміни місця розташування юридичної особи.

Слід звернути увагу, що всі змодельовані організаційно-правові форми юридичних осіб визначають щодо деяких індивідуальних ознак імперативні умови. Інакше кажучи, Господарський кодекс, виходячи з вимоги ст. 57, встановив єдині вимоги щодо установчих документів юридичних осіб і не допускає суперечності цивільного законодавства. В установчих документах юридичних осіб не може бути, в принципі, встановлено інше правило про визначення місця розташування юридичної особи. Ускладнюється дана ситуація тим, що розрізняють офіційну юридичну адресу (місцезнаходження головного виконавчого або іншого постійно діючого органу на момент реєстрації чи інше місце його знаходження, яке відоме реєструючому органу) та фактичну адресу організації, а вони можуть і не співпадати. Це пояснюється тим, що інтереси репрезентабельності юридичної особи зумовлюють необхідність пошуку таких місць розташування, які б сприяли успіху, насамперед комерційному. Якщо ми додамо ще й те, що певне значення має і місце здійснення основної діяльності, на яке впливає найменування географічного місця, особливо при його унікальній властивості, та місце розташування нерухомого майна (зумовлює ціну), а іноді і місце розташування філій та представництв, то ми маємо ряд проблем: визначення місця виконання зобов’язань, підсудності, реєстраційних процедур та ін. Видається, що в установчих документах це має отримати своє чітке відображення.

При визначенні місцезнаходження юридичної особи слід мати на увазі два моменти. Перший полягає в тому, що місцезнаходження та місце здійснення основної діяльності можуть не збігатися, що характерно для малих і дрібних підприємств. У такому випадку воно має значення для встановлення місцезнаходження відповідальних осіб. Другий момент - формалізація місцезнаходження юридичної особи, що є умовою її реєстрації. Важливо зазначити, що з часом в практичній діяльності суб’єктів підприємництва стала з’являтися практика, коли юридична адреса, що співпадає з місцем державної реєстрації, була одною, а фактичне місцезнаходження розташування постійно діючого органу - іншою.

Потрібно, щоб місце знаходження юридичної особи було тотожним з місцем його реєстрації. При зміні місцезнаходження повинна бути змінена і юридична адреса через внесення змін до установчих документів та їх державну реєстрацію. Відповідно можливість зникнення юридичної особи з місцезнаходження може бути попереджена через встановлення реєстраційної застави - майна або грошей, які при зникненні юридичної особи підлягають стягненню. Видається, що така міра може бути виправдана. Негативний момент пов’язаний з тим, що вона може стати непереборною перешкодою для дрібного і малого бізнесу, де і так немає багато грошей на початковому етапі.

Законодавець деталізує свою позицію щодо місцезнаходження юридичної особи. Тим самим реєстрація юридичної особи була прив’язана до місця знаходження офісу, що стабілізує відносини і дозволяє кредиторам, зацікавленим державним органам знайти такі юридичні особи. При зміні свого місцезнаходження, слід повідомити про це орган державної реєстрації.

Таким чином, хоча щодо місцязнаходження законом передбачено ряд обов’язків, проте воно є, разом з тим, особистим немайновим правом. Під правом на місцезнаходження юридичної особи слід розуміти передбачену законом можливість організації визначати своє територіальне розташування на власний розсуд, а також змінювати місце знаходження в порядку, визначеному законом, але це неповний зміст права на місцезнаходження.

Думається, дане особисте немайнове право юридичної особи перекликається з правом фізичної особи на місце проживання, яке закріплюється в статті 310 Цивільного кодексу. Положення цієї статті закріплюють, що фізична особа має право на місце проживання, на вільний вибір місця проживання та його зміну.

Також воно може розглядатися в руслі прав фізичної особи на недоторканність житла та свободи пересування. М. К. Галянтич дослідив принципи недоторканності житла, свободи вибору місця проживання. Право на недоторканність житла, за його словами, виникає одночасно з наявним житлом, з яким воно тісно пов’язане, і називає також особисте немайнове право на житло, яке має нематеріальний характер, спрямоване на виявлення і розвиток індивідуальності, особливий об’єкт особистих прав та специфіку підстав виникнення й припинення .

Ми більше схильні до позиції, за якою право на житло має майновий характер, а можливість особи задовільнити нематеріальні інтереси, пов’язані з житлом варто розглядати в аспекті прав на вибір місця проживання, на недоторканність житла, на свободу пересування.

Якщо проводити паралель між особистими немайновими правами фізичних осіб, якими може користуватися юридична особа згідно статті 94, то право на вибір місця проживання в аспекті права на вибір місцезнаходження юридичної особи ми вже розглянули. Тож необхідно проаналізувати можливість користуватися правами на недоторканність житла та свободи пересування.

Право на недоторканність житла, за словами М. Н. Малєіної, включає в свій зміст такі правомочності: визначати режим у своєму житлі, правила прийому і поведінки гостей, вжиття заходів, які обмежують проникнення в житло.

Говорячи про юридичну особу, думаємо, слід надати їй можливість визначати режим знаходження у своєму місці розташування інших осіб, правила прийому і поведінки відвідувачів юридичної особи, якщо це не суперечить нормам закону. Також юридична особа повинна мати закріплену в цивільному законодавстві можливість вживати дозволені законом заходи щодо запобігання незаконному проникненню в приміщення, яке займає юридична особа.

Під об’єктом особистого немайнового права на недоторканність житла розуміть передбачену законом гарантію від будь-яких свавільних посягань на місце особи, яке визначається чіткими межами в просторі (будівлі, споруди, інші об’єкти стаціонарного та стаціонарно-переносного типу, призначені для постійного чи тимчасового проживання, де протікає особисте життя особи)¹. Дане благо полягає у свободі вибору поведінки в житлі сторонніх осіб та конфіденційність відомостей про облаштування житла і поведінку в ньому осіб.

Свобода вибору поведінки полягає в тому, що уповноважена особа може на власний розсуд визначати дії, які вона може здійснювати у житловому приміщенні, але якщо воно тимчасове, то вона обмежується правилами поведінки у відповідних закладах, які затверджені на державному та локальному рівнях. Особа може обирати коло осіб, яким вона дозволяє в певних випадках входити і знаходитись в приміщенні, обирати час перебування в ньому. Те ж саме правило можна застосовувати до юридичних осіб, проте такі можливості будуть мати вужчий характер, бо вони не можуть не надавати доступ до публічних місць, в яких розташовуються.

За цивільним законодавством право на недоторканність житла трактується наступним чином: житло є недоторканним, і проникнення до нього чи проведення в ньому огляду чи обшуку може відбуватися за рішенням суду, крім певних винятків; особа не може бути виселена чи іншим чином примусово позбавлена житла. Вважаємо, що таке право розповсюджується і на юридичних осіб, тому норма підлягає доповненню, яке ми пропонуємо нижче.

Фізична особа має також право на свободу пересування , то чому ж юридична особа не може мати цього особистого немайнового права? За словами С. В. Максименко, свобода пересування надається не тільки громадянам країни, але і всім особам, які законно знаходяться на території держави. Свобода пересування - це закріплена в праві й гарантована державою невідчужувана сукупність повноважень індивіда діяти та право вимагати від держави, усіх юридичних і фізичних осіб виконання обов’язків по її дотриманню, а також звертатися за захистом у випадку її порушення.

У вузькому значенні вона є конституційно-правовою категорією, яка полягає у самостійному виборі фізичною особою варіанту здійснення будь-якого переміщення. У широкому сенсі свобода пересування, крім переміщень, охоплює вільний вибір місця проживання в межах держави, право вільно залишати територію держави, право в будь-який час повертатися до держави. Зміст свободи пересування, за словами науковців, охоплює: свободу пересування кожного територією України; свободу вільного вибору місця проживання; свободу залишати територію України, а для громадян України - свободу повернення в Україну. Обмеження свободи пересування можливе: у прикордонній смузі; на території військових об’єктів; в зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом (наприклад, територія, що постраждала від Чорнобильської катастрофи, природні заповідники); на приватних земельних ділянках за відсутності згоди їх власника та відсутності виключень з цього правила, передбачених Земельним кодексом України; на територіях, де введено воєнний або надзвичайний стан.

Повертаючись до юридичної особи, слід сказати, що таких обмежень є набагато більше, і їх розглядати можна лише характеризуючи той чи інший вид юридичної особи, тож необхідно знати, яким видом діяльності вона займається.

О. І. Гуменюк визначає зміст права на місцезнаходження низкою певних можливостей, пов’язаних з вирізненням її серед інших осіб. До активних правомочностей він відносить володіння та використання. Серед активних повноважень він також виокремлює можливість юридичної особи довільно, на власний вибір, з урахуванням власної мети та інтересів обирати для себе місцезнаходження, змінювати його, а також іншим чином використовувати, наприклад, зазначати в рекламі.

За дослідженням Е. Е. Мухамєдової, право фізичної особи на місце проживання включає всі можливі модифікації, що входять до змісту поняття житла та слугують в якості місця проживання. Проте зміст даного права вона розуміє лише в можливості самостійно на власний розсуд обирати і визначати таке місце, та здійснювати цивільно-правовий захист цього права. Вона погоджується з тим, що дане право є особистим немайновим, належить від народження та супроводжує людину протягом життя, його ніхто не може відчужити. Особливістю його реалізації дослідниця називає виникнення даного права разом з правоздатністю, тому забезпечення кожного цим правом необхідне для вільного положення людини, для задоволення потреб особи у сукупності всіх її індивідуальних інтересів та особливостей, для належного та всебічного розвитку її особистості. Шляхом здійснення права на місце проживання задовольняються не лише житлові, а й інші духовні потреби, такі як місце для перебування, відпочинку, наукової діяльності.

Паралельно до права юридичної особи на місцезнаходження, можна сказати, що шляхом реалізації цього права також здійснюються інші потреби цієї особи, зокрема, юридична особа може здійснювати свою діяльність, виконувати функції, для яких вона була створена.

Слід зазначити, що крім визначення місця розташування та захисту права на нього, до цього права ми включаємо також можливість зміни місця знаходження, а також виділяємо права на недоторканність та на свободу пересування, що дещо перекликається з правом на місце знаходження в плані вибору та зміни такого місця.

Отже, саме право на місцезнаходження юридичної особи має позитивний зміст, який включає в себе правомочності по володінню, користуванню та розпорядженню місцем знаходження.

Володіння полягає в можливості мати місце розташування юридичної особи. Не слід плутати дану правомочність з можливістю володіння приміщенням як майновим правом. Воно буде виявлятися в праві власності, або в речовому праві на чуже майно, якщо юридична особа користується приміщенням, яке належить на праві власності іншій особі. Як особисте немайнове право, володіння означає можливість вибирати собі місцезнаходження, його географічні, просторові показники.

У своєму дослідженні стосовно захисту немайнових прав суб’єктів господарювання А. І. Гурова говорила про право на вільний вибір місця службового (офісного) приміщення, яке передбачає можливість самостійного рішення цим суб’єктом питання про оренду чи покупці такого приміщення і вибору місця його розташування. Назване нею право фактично є правомочністю по володінню, яка входить до змісту права на місцезнаходження юридичної особи.

Користування правом на місцезнаходження юридичної особи означає можливість використовувати своє розташування, його адресу в своїх цілях, виконуючи ту чи іншу діяльність, наприклад, вказувати її при укладенні правочинів, при користуванні поштовими послугами тощо. Також користування може полягати в можливості вибору поведінки в приміщенні, де знаходиться юридична особа, але яка не повинна суперечити закону, моральним засадам та установчим документам юридичної особи, а також правам та інтересам осіб, що є споживачами товарів та послуг даної юридичної особи.

Розпорядження місцезнаходженням може полягати в можливості вільно розпоряджатися як самими реквізитами місця розташування юридичної особи, так і в можливості зміни свого місцезнаходження. При цьому в юридичної особи є обов’язки інформування певних органів, контрагентів та інших осіб про зміну свого місця розташування.

Крім власне права на місцезнаходження, юридична особа може мати суміжні з ним права. Зокрема, Цивільний кодекс України для фізичної особи передбачив права на недоторканність житла (стаття 311) та на свободу пересування (стаття 313). Проаналізувавши норми статей, якими вони закріплюються, ми не бачимо причин для відмови юридичним особам в таких правах, проте з деяким корегуванням цих норм.

Юридична особа не може мати особистого немайнового права на недоторканність житла, оскільки вона не може використовувати його в цілях проживання себе в ньому. Вона може мати у своїй власності житло, але для проживання в ньому фізичних осіб, тому особисте немайнове право на недоторканність житла буде належати тим фізичним особам, що проживають у житлі, яке в даному випадку належить юридичній особі. Тобто, лише людина може володіти таким правом.

Проте, юридична особа може мати право на недоторканність приміщення, в якому вона розташовується, але його варто назвати особистим немайновим правом на недоторканність володіння. Тут мається на увазі володіння без акценту на праві власності чи праві користування чужим майном, до того ж, при захисті права на недоторканність володіння, як особистого немайнового права, не має значення на яких саме майнових правах особа користується даним володінням (приміщенням).

Як і фізична особа, юридична особа теж повинна мати можливість захисту від стороннього вторгнення в приміщення, де вона знаходиться, яке може заважати її діяльності, може спричинити шкоду майнового чи немайнового характеру. Вона повинна бути захищена від незаконного огляду чи обшуку в приміщенні, від незаконного втручання публічних органів чи певних посадових осіб в роботу юридичної особи чи іншої її законної діяльності, якщо немає для цього визначених законом підстав.

В юридичній науці є згадка про право на недоторканність службового (офісного) приміщення суб’єкта господарювання, що містить заборону проникнення в таке приміщення, проведення в ньому огляду чи обшуку без вмотивованого рішення суду. Думаємо, варто встановити право на недоторканність не лише службового (офісного) приміщення юридичної особи, а й іншого її володіння, оскільки проникнення до нього без відповідної правової підстави може зашкодити діяльності самої юридичної особи.

Юридична особа так як і фізична може мати право на свободу пересування, правда слід враховувати специфіку даного права залежно від суб’єкта, що ним володіє. Звичайно, юридична особа не буде користуватися всіма правомочностями, які передбачені в статті 313 для фізичних осіб, але слід вказати, що вона має право на свободу пересування, на заборону видворення її з обраного законно місця перебування тощо.

В літературі згадується свобода пересування підприємців як один з компонентів свободи заснування юридичних осіб. Говористься, що компанії чи фірми прирівнюються з точки зору свободи пересування до фізичних осіб. Т.П. Карнаух називає особисте немайнове право на свободу місцезнаходження (заснування) і наголошує, що це право розглядається за аналогією до свободи пересування фізичних осіб, але вказує, що до юридичних осіб публічного права воно застосовуватись не може, оскільки їх місцезнаходження чітко визначається актом органу державної влади, наприклад: Указом Президента «Про створення Академії митної служби України», яким її створено при Державному митному комітеті України з її місцезнаходженням у м. Дніпропетровськ; Постановою Кабінету Міністрів України «Про створення Української державної корпорації «Укрзакордоннафтогазбуд», якою створено Українську державну корпорацію «Укрзакордон-нафтогазбуд», з місцезнаходженням у м. Києві. Звичайно ж, такі обмеження впливають на юридичних осіб публічного права, але це не виключає загальної можливості юридичних осіб мати право на свободу пересування. Можна прописати, що це право мають юридичні особи, за деякими винятками, що встановлені законом.

Таким чином, юридична особа має право на місцезнаходження, яке включає в себе право на вибір місця знаходження, його зміну, право на недоторканність володіння та право на свободу пересування. Названі права, на наш погляд, входять до змісту базового особистого немайнового права юридичної особи на місцезнаходження, і розкривають його суть, доповнюючи зміст даного права.

У зв’язку з цим, слід провести зміни в главі 22 Цивільного кодексу, яка буде носити назву «Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття особи», і доповнити статті 310, 311, 313 наступним чином:

Стаття 310. Право на місце проживання (місцезнаходження).

Фізична (юридична) особа має право на місце проживання (місцезнаходження).
Особа має право на вільний вибір місця проживання (розташування) та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 311. Право на недоторканність володіння.

Житло фізичної особи є недоторканним.
Проникнення до житла чи до володіння фізичної та юридичної особи, проведення в ньому огляду чи обшуку може відбуватися лише за вмотивованим рішенням суду.
У невідкладних випадках, пов’язаних із рятуванням життя людей та майна або безпосередній переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, законом може бути встановлено інший порядок проникнення до володіння особи, проведення в них огляду та обшуку.

Стаття 313. Право на свободу пересування.

Фізична та юридична особа мають право на свободу пересування.
Фізична особа, яка досягла 14 років, має право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Фізична та юридична особи можуть бути обмежені у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Фізична та юридична особа не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом.

Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров’я людей.