Економічна дипломатія та економічна безпека України
2.5. Стандартизація сфер діяльності як напрямок функціонування економічної дипломатії
Перш ніж перейти до функцій та напрямів діяльності економічної дипломатії у напрямку стандартизації та сертифікації всіх сфер функціонування економіки України слід визначитись з основними поняттями та рівнем їх розвитку в державі.
Стандарти – це встановлені державою параметри та нормативи, яким за своїми якостями, ознаками та характеристиками мають відповідати вироблені товари та надані послуги.
Сертифікація – це процедура, за допомогою якої визнаний у встановленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством стандартам.
Підтвердження відповідності – це діяльність, наслідком якої є гарантування того, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персо-нал відповідають встановленим законодавством вимогам.
Система якості – сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів організа-ційної структури, визначених механізмів відповідальності, повноважень та процедур орга-нізації, а також процесів та ресурсів, які забезпечують здійснення загального керівництва якістю та її відповідність встановленим вимогам.
Під системою управління якістю розуміється сукупність органів та об’єктів управ-ління, взаємодіючих за допомогою матеріально-технічних та інформаційних засобів під час управління якістю продукції.
Система управління довкіллям – це сукупність організаційної структури, діяльності та відповідних ресурсів і методів для формування, здійснення, аналізу і актуалізації екологічної політики.
Декларування відповідності являє собою процедуру, за допомогою якої виробник або уповноважена ним особа під свою повну відповідальність документально засвідчує, що про-дукція відповідає встановленим законодавством стандартам.
Об’єктами підтвердження відповідності є продукція, системи якості, системи управ-ління якістю, системи управління довкіллям, персонал.
Державна політика у сфері відповідності базується на низці принципів:
– координації дій органів виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності, розмежування їх повноважень та уникнення дублювання;
– неупередженості, прозорості та доступності процедур підтвердження відповідності;
– застосування з урахуванням існуючої міжнародної практики способів підтвердження відповідності залежно від потенційного ризику;
– забезпечення ідентичних процедур підтвердження відповідності продукції вітчиз-няного та іноземного виробництва;
– гармонізації національних нормативно-правових актів з підтвердження відповідності з міжнародними та європейськими;
– сприяння розвитку сфери підтвердження відповідності в законодавчо нерегульованій сфері (сфері, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг не регламентуються законодавством);
– дотримання вимог щодо конфіденційності інформації, отриманої в результаті робіт з підтвердження відповідності;
– забезпечення повного та всебічного інформування з питань підтвердження відповід-ності всіх зацікавлених сторін.
Розглянемо повноваження органів виконавчої влади у сфері підтвердження відпо-відності державним стандартам. Так, Кабінет Міністрів України:
– забезпечує здійснення державної політики у цій сфері;
– визначає центральні органи виконавчої влади з питань технічного регулювання;
– затверджує технічні регламенти з підтвердження відповідності;
– укладає міжнародні угоди у цій сфері, приєднання України до міжнародних (ре-гіональних) систем сертифікації.
Рада стандартизації:
– розглядає комплексні питання розвитку стандартизації, впровадження стандартів;
– оцінює рівень та достатність нормативного забезпечення національних, державних, галузевих програм економічного та науково-технічного розвитку;
– аналізує застосування стандартів та сприяє їх впровадженню у виробничу сферу;
– розробляє пропозиції щодо пріоритетних напрямів застосування європейських між-народних стандартів, забезпечення їх впровадження в усіх секторах економіки з метою під-вищення конкурентоспроможності продукції українських виробників у традиційних галузях експорту, просування товарів на зовнішні ринки;
– розглядає питання відповідності діяльності у сфері стандартизації всіх її власників вимогам угоди про технічні бар’єри в торгівлі та угоди про застосування санітарних і фіто-санітарних заходів Світової організації торгівлі, завданням інтеграції до Європейського Союзу;
– готує пропозиції щодо вдосконалення організації експертизи проектів технічних регламентів та інших нормативних документів з питань технічного регулювання;
– розглядає звернення суб’єктів господарювання та громадян стосовно проблемних питань у сфері стандартизації, зокрема недотримання вимог щодо добросовісної конкуренції товарів і послуг на внутрішньому ринку, гальмування технологічного оновлення виробництва та підвищення рівня його продуктивності, обмеження діяльності технічних комітетів стан-дартизації, стримування впровадження європейських і міжнародних стандартів за наявності потреб у цьому національної економіки.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади:
– бере участь у формуванні державної політики у сфері підтвердження відповідності;
– забезпечує проведення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності;
– готує пропозиції щодо укладання міжнародних угод у цій сфері, приєднання України до міжнародних (регіональних) систем сертифікації;
– приймає рішення про порядок визнання результатів робіт, проведених органами з сертифікації інших країн;
– координує діяльність центральних органів виконавчої влади у визначених сферах діяльності з підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері;
– організовує розробку проектів нормативно-правових актів, що встановлюють загаль-ні вимоги та правила процедури підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері;
– надає методологічну допомогу центральним органам виконавчої влади у розробці проектів законів, інших нормативно-правових актів з підтвердження відповідності, у т.ч. тех-нічних регламентів;
– організовує ведення державного реєстру уповноважених органів з сертифікації та встановлює порядок надання ними інформації, що стосується виданих сертифікатів від-повідності та свідоцтв про визнання відповідності;
– організовує підготовку та атестацію аудиторів з сертифікації;
– здійснює інформаційне забезпечення [11].
Центральні органи виконавчої влади, на які покладені функції технічного регулювання у визначених сферах діяльності:
– готують пропозиції щодо уповноваження органів з сертифікації на проведення робіт з підтвердження відповідності у законодавчо-регульованій сфері;
– беруть участь у розробці проектів технічних регламентів та інших нормативно-правових актів у цій сфері;
– організовують підготовку та підвищення кваліфікації фахівців з підтвердження від-повідності.
Центральний орган виконавчої влади з питань економіки:
– уповноважує органи з сертифікації на проведення робіт з підтвердження відпо-відності у законодавчо регульованій сфері;
– організовує нагляд за проведенням цих робіт уповноваженими органами з сертифікації.
Процедура підтвердження відповідності в законодавчо-регульованій сфері є обов’яз-ковою для виробника, постачальника чи уповноваженого органу з сертифікації. Відповідність продукції вимогам, встановленим законодавством, засвідчується декларацією про відповід-ність або сертифікатом відповідності.
Національний знак відповідності – це знак, який засвідчує відповідність позначеної ним продукції вимогам технічних регламентів з підтвердження відповідності, які поширю-ються на неї. Опис та правила застосування національного знака відповідності встановлю-ються КМУ. Виробник зобов’язаний наносити національний знак відповідності в законодавчо-регульованій сфері на продукцію, відповідність якої він засвідчив декларацією.
Процедура підтвердження відповідності в законодавчо-регульованій сфері для окре-мих видів продукції, яка може становити небезпеку для життя та здоров’я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, запроваджується технічними регламентами з підтвердження відповідності. Із введенням їх в дію спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади офіційно публікує перелік національних стандартів, добровільне за-стосування яких може сприйматися як доказ відповідності продукції вимогам технічних стан-дартів. Виробник чи постачальник також має право підтвердити відповідність продукції ви-могам технічних регламентів іншими, ніж відповідність стандартам шляхами, передбаченими цими регламентами.
Виробник забезпечує підтвердження відповідності та складає декларацію про відпо-відність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на цей вид продукції. Якщо виробник не є резидентом України, для підтвердження відповідності він призначає у встановленому законодавством порядку уповноважену особу – резидента Украї-ни. Форма, зміст та термін зберігання декларації про відповідність встановлюються технічним регламентом з підтвердження відповідності.
Виробник зобов’язаний надавати органам, що здійснюють державний нагляд, деклара-цію про відповідність та документацію, що підтверджує декларовану відповідність протягом встановленого законодавством терміну їх зберігання.
Сертифікація в законодавчо-регульованій сфері законодавчо проводиться згідно з вимогами технічних регламентів з підтвердження відповідності. За результатами проведення сертифікації у разі позитивного рішення уповноваженого органу з сертифікації заявнику ви-дається сертифікат відповідності, зразок якого затверджується спеціально уповноваженим цент-ральним органом виконавчої влади.
Підтвердження відповідності здійснюється акредитованими у встановленому законо-давством порядку органами із сертифікації будь-якої форми власності, які уповноважені на здійснення цієї діяльності в законодавчо-регульованій сфері. Вони ведуть реєстри виданих сертифікатів відповідності, свідоцтв про визнання відповідності та подають в установленому порядку інформацію про них до державного реєстру сертифікатів та свідоцтв про визнання відповідності. Вимоги до уповноважених органів із сертифікації та порядок надання їм повноважень встановлюються КМУ.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері підтер-дження відповідності у встановленому законодавством порядку представляє інтереси України в міжнародних організаціях з підтвердження відповідності, здійснює співробітництво у цій сфері з відповідними органами інших країн, приймає рішення про приєднання до міжнародних та регіональних систем сертифікацій, укладає договори про взаємне визнання результатів робіт з підтвердження відповідності.
Однією із основних функцій Міністерства юстиції та територіальних управлінь юс-тиції є здійснення державної реєстрації нормативно-правових актів міністерств, інших цент-ральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, а також нормативно-правових актів обласних, районних держадміністрацій, їх управлінь, відділів та інших підрозділів.
Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу та норм міжнародного права відіграє важливу роль у прийнятті міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю власних нормативно-правових актів. Від того, чи відповідають закони та інші нормативно-правові акти законодавству Європейського Союзу та нормам міжнародного права, залежить і прийняття зазначеними органами відомчих нормативно-правових актів, які, в свою чергу, від-повідають цим нормам. Тобто органи, що видають нормативно-правові акти, повинні при їх розробці враховувати відповідні директиви ЄС та міжнародні стандарти із відповідних питань [7].
Адаптація повинна охопити всі сфери правового регулювання, однак відбуватися вона має поетапно, а тому необхідно виділити пріоритетні сфери, у яких будуть сконцентровані основні зусилля нормотворчої роботи відповідних органів державної влади, у тому числі мі-ністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо реалізації першочергових завдань кожного етапу реформ.
На сьогодні такі пріоритети визначаються сферами, від зближення яких залежить зміцнення економічних зв’язків України та держав-членів Європейського Союзу. До них належать: питання митного регулювання, боротьби з відмиванням грошей, міграційної полі-тики, регулювання підприємницької діяльності, захисту конкуренції, державних закупівель, надання фінансових послуг, банківської справи, бухгалтерського обліку, податкової політики, захисту прав інтелектуальної власності, захисту прав споживачів, захисту персональних даних, зайнятості та охорони праці, охорони довкілля, стандартизації та сертифікації, ре-гулювання енергетики, включаючи ядерну, транспорту, зв’язку та інформатизації, а також з питання, включені до планів роботи з адаптації законодавства України до законодавства ЄС, які відповідно до указу Президента України від 9.02.1999 р. № 145 “Про заходи щодо вдоско-налення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади” щороку розробляються Мініс-терством юстиції.
Одночасно потрібно звернути увагу на поетапне здійснення адаптації не тільки щодо сфер правового регулювання, а й щодо видів нормативно-правових актів, які повинні бути адаптовані до законодавства Європейського Союзу, тобто спочатку необхідно адаптувати законодавчі, підзаконні, а потім “відомчі нормативно-правові акти”.
Однак, зважаючи, що це єдиний нормативно-правовий акт, який передбачає прове-дення робіт з адаптації “відомчих” нормативно-правових актів до законодавства ЄС, а також те, що на сьогодні по суті відсутня програма гармонізації національного законодавства із законодавством ЄС, то нагальним, на нашу думку, є прийняття загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Законом України від 21.11.2002 р. схвалено “Концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства Ук-раїни до законодавства Європейського Союзу”, якою передбачено, що проекти загально-державної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу та річні плани роботи з адаптації готуються КМУ та узгоджуються з комітетом Верховної Ради України з питань європейської інтеграції [3].
Саме прийняття загальнодержавної програми адаптації законодавства України до за-конодавства Європейського Союзу як програмного документа сприятиме поступовому та пла-номірному процесу адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, оскільки на сьогодні щорічні плани роботи з адаптації формуються при відсутності про-думаного, системного, науково обґрунтованого підходу до їх розробки та носять вибірковий, непослідовний характер.
Таким чином, на сьогодні Мінюстом України здійснюється низка правових та орга-нізаційних заходів щодо створення дієвого механізму адаптації українського законодавства, однак він потребує суттєвого удосконалення.
Разом з цим, на нашу думку, здійсненню адаптації законодавства України до зако-нодавства Європейського Союзу повинно передувати приведення нормативно-правових актів суб’єктів нормотворення у відповідність до Конституції України та чинного законодавства.
Так, перегляд нормативно-правових актів з метою приведення їх у відповідність до чинного законодавства здійснюється суб’єктами нормотворення, Міністерством юстиції Ук-раїни та територіальними управліннями юстиції.
Можна виділити п’ять етапів приведення нормативно-правових актів у відповідність до чинного законодавства, а також до законодавства Європейського Союзу, а саме [16]:
– перегляд нормативно-правових актів, які були видані до прийняття Акта прого-лошення незалежності України, тобто нормативно-правових актів Союзу РСР та Української РСР з метою розробки нових нормативно-правових актів, усунення множинності, скасування застарілих і таких, що не відповідають новим умовам економічного і соціального розвитку України;
– перегляд нормативно-правових актів, які прийняті суб’єктами нормотворення до запровадження державної реєстрації нормативно-правових актів в установленому законо-давством порядку, тобто до 01.01.1993 р. та інших строків, встановлених чинним законодав-ством України;
– перегляд зареєстрованих в установленому чинним законодавством порядку норма-тивно-правових актів;
– перегляд нормативно-правових актів, які видані суб’єктами нормотворення до прийняття Конституції України, у тому числі розробка нових нормативно-правових актів;
– перегляд нормативно-правових актів, які видані суб’єктами нормотворення з метою приведення їх у відповідність до чинного законодавства України, та адаптація їх до зако-нодавства Європейського Союзу.
На сьогодні однією з проблем приведення нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади України до законодавства Європейського Союзу є відсутність належної організації цієї роботи з боку юридичних служб суб’єктів нормотворення.
Перш за все, суб’єкту нормотворення рекомендується створити комісію під голову-ванням керівника (заступника керівника) суб’єкта нормотворення, до складу якої слід вклю-чити керівників (заступників керівників) структурних підрозділів, які розробляють нормативно-правові акти.
Склад комісії доцільно затвердити розпорядчим документом суб’єкта нормотворення (наприклад, наказом, розпорядженням, постановою, рішенням).
Крім того, розпорядчим документом також слід визначити повноваження комісії та затвердити посадових осіб (спеціалістів), відповідальних за підготовку нормативно-правових актів у кожному структурному підрозділі.
До повноважень комісії, зокрема, належать: організація роботи з перегляду норма-тивно-правових актів; затвердження Концепції розвитку законодавства; затвердження орієнтов-них програм нормотворчих робіт, в яких визначаються періоди планування нормотворчих робіт (коротко- та довгострокові), затвердження графіків перегляду нормативно-правових ак-тів, терміни їх перегляду структурними підрозділами, розгляд пропозицій структурних під-розділів щодо переглянутих актів та затвердження висновків за результатами їх перегляду; розробка проекту нормативно-правового акта та його затвердження, подання нормативно-правового акта, який зачіпає права, свободи й законні інтереси громадян або має міжвідомчий характер, на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та територіальних управ-лінь юстиції в установленому чинним законодавством порядку.
Наступною проблемою є відсутність координації роботи з перегляду нормативно-правових актів структурними підрозділами та надання необхідної допомоги структурним підрозділам з правових питань юридичною службою суб’єкта нормотворення [16].
Перегляд нормативно-правового акта з метою приведення його у відповідність до чинного законодавства здійснюється шляхом проведення його правової експертизи.
Під час правової експертизи нормативно-правового акта суб’єкт нормотворення ке-рується критеріями, які умовно можна розділити на критерії, що мають висуватись до змісту нормативного акта (правові), і технічні критерії до форми нормативного акта (нормопроектувальні).
Міністерство юстиції України як центральний орган виконавчої влади, відповідальний за здійснення державної правової політики, вбачає пріоритетним напрямком своєї діяльності реалізацію основних завдань у сфері правотворення на засадах верховенства права та визнання людини найвищою соціальною цінністю.
Аналіз нормативно-правових актів, зареєстрованих Міністерством юстиції України протягом 2005 р. показав, що адаптація законодавства України до законодавства Європей-ського Союзу та норм міжнародного права відіграє важливу роль у прийнятті міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю власних нормативно-правових актів. Від того, чи відповідають закони та інші нормативно-правові акти законодавству Європейського Союзу та нормам міжна-родного права, залежить і прийняття зазначеними органами відомчих нормативно-правових актів, які в свою чергу відповідають цим нормам. Тобто, органи, що видають нормативно-правові акти, повинні при їх розробці враховувати відповідні директиви ЄС та міжнародні стандарти із відповідних питань [16].
Так, зокрема, при здійсненні правової експертизи та реєстрації нормативно-правових актів Міністерства транспорту (зареєстровано 16 актів) враховувались норми Конвенції для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Варшава, 12.10.2000, із змінами згідно Гаазького протоколу), Конвенції про міжнародну цивільну авіацію (Чикаго, 1944, додатки до неї), Міжнародних стандартів (з Поправкою 96); Правил міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО); Міжнародної конвенції СОЛАС 74/78, Міжнародної конвенції з охорони людського життя на морі (Лондон, 1974), Міжнародної конвенції про підготовку та дипломування моряків та несення вахти, 1978, Документів Євроконтролю (Керівництво для керування повітряним рухом), Загальних авіаційних вимог Об’єднаних авіаційних влад Європи (IАА), Конвенції про міжнародну організацію цивільної авіації (Чикаго, 1944), Вимог об’єднаної авіаційної влади Європи щодо свідоцтв льотного складу (JAR-FCL1, JAR-FCL2, JAR-FCL4), Стандартів ЄС, що регламентують підготовку льотного складу цивільної авіації, Правил аеронавігаційного обслуговування (організація повітряного руху), (PANS-АТМ, DОС 4444 ІКАО), Проекту Євро-Азійського нафто-транспортного коридору.
Під час проведення правової експертизи нормативно-правових актів Міністерства охорони здоров’я (зареєстровано 5 актів) застосовувались норми Директив Комісії ЄС про встановлення основних принципів та правил належної виробничої практики лікарських засобів для людини, ветеринарії, вимоги Директиви (2001\83\ЕС) Європейського парламенту і Ради ЄС від 6.11.2001 “Про звід законів співтовариства відносно лікарських препаратів для людини”, Директиви Ради Європейського економічного співтовариства (65\65 ЄЕС, 75\318 ЄЕС) з питань клінічних випробувань та керівництва Європейської Агенції з оцінки лікарських засобів та керуючись вказівками для національних органів, що відносяться до забезпечення якості біологічних препаратів “Регулюванням і ліцензуванням біологічних препаратів в краї-нах з вперше створеними регулюючими органами” (серія технічних доповідей ВООЗ, № 822, 1994 р. і № 858, 1998 р.).
Під час державної реєстрації актів Міністерства освіти і науки (зареєстровано 2 акти) враховувались норми Паризької конвенції з охорони промислової власності, Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, Стандартів всесвітньої організації інтелектуальної власності.
Під час державної реєстрації актів Держкомзв’язку з питань обробки та відправлення міжнародної пошти враховувались норми Конвенції Всесвітнього поштового зв’язку (Пекін 1999).
Три акти Міністерства фінансів про затвердження положень (стандартів) бухгалтер-ського обліку зареєстровано відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.
Два акти Держмитслужби, зокрема з питань реалізації положень Міжнародної кон-венції про міжнародне перевезення вантажів зареєстровано із застосуванням книжки між-народного дорожнього перевезення відповідно до Митної конвенції 1975 року; угоди між Україною і США “Щодо надання допомоги Україні в ліквідації стратегічної ядерної зброї, а також запобігання розповсюдженню зброї масового знищення” від 25.10.1993 р.
Вісім актів Мінекономіки зареєстровано на виконання ЗУ “Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти” та “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” з урахуванням Міжнародних стандартів зі штрихового кодування.
Три акти Державної податкової адміністрації зареєстровано на виконання ЗУ “Про міжнародні договори України”, “Про порядок погашення зобов’язань платників податків пе-ред бюджетами та державними цільовими фондами”, Міжнародних договорів України про уникнення подвійного оподаткування юридичними та фізичними особами України, які отри-мують доходи за межами України, що затверджені постановою КМУ від 6.05.2001 р., № 470.
Під час здійснення правової експертизи актів Держказначейства (зареєстровано 4 акти) застосовувалась Програма реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів.
Всі нормативно-правові акти Державного департаменту з питань виконання покарань опрацьовувались відповідно до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р.
П’ять актів Міністерства аграрної політики зареєстровано із застосуванням міжнарод-них угод, пов’язаних з участю України у міжнародних морських риболовних організаціях, Угоди про вільну торгівлю між Україною та Республікою Македонія та врахуванням вимог Міжнародного Епізоотичного Бюро.
Два акти Міністерства оборони зареєстровано на виконання ЗУ “Про участь України в міжнародних миротворчих операціях”.
Під час правової експертизи актів Міністерства закордонних справ враховувались положення Віденської конвенції “Про консульські зносини” 1963 р.
Зареєстровано також акти Міністерства екології, які прийняті на виконання ЗУ “Про приєднання України до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення”.
Три акти Національного банку України про затвердження положень (стандартів) бух-галтерського обліку зареєстровано відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, положень законодавства ЄС та Восьмої Директиви Ради ЄС.
Під час державної реєстрації актів Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації застосовувались правила ЄС щодо процедур сертифікації продукції, актів Дер-жавного департаменту ветеринарної медицини враховувались положення Угоди про парт-нерство та співробітництво між Україною та Європейським Співтовариствам та його дер-жавами-членами, від 14.06.1994 р.
Таким чином, значна кількість нормативно-правових актів міністерств та інших цент-ральних органів прийнята відповідно до міжнародних угод, однак зазначена робота потребує плановості, координації та контролю з боку юридичних служб зазначених органів.
Мінюст України спільно з територіальними органами юстиції та суб’єктами нормо-творення постійно вживають заходів щодо приведення нормативно-правових актів у відпо-відність до актів міжнародного права, що, в свою чергу, є запорукою успіху подальшого розвитку відносин Україна – ЄС [72].
Нового сенсу для українських експортерів, що мали намір всерйоз підкорити ринок “Великої Європи”, набуває й словосполучення “технічні стандарти ЄС”. Згідно з даними Мін-економіки, у нашій країні лише трохи більш як 1400 національних і міждержавних стандартів гармонізовано з міжнародними та європейськими (усього в Євросоюзі існує близько восьми тисяч таких стандартів) [69].
З прийняттям Закону “Про судоустрій України” започатковано створення принципово нової судової системи в Україні. У тісній співпраці з ЄС проводиться реформування судової системи в Україні, зокрема створено організаційно-правову та інституційну основу розбудови нової системи судів, адаптованих до вимог ЄС.
Створено та запроваджено відповідний програмно-інформаційний комплекс, викорис-тання якого дозволяє в режимі реального часу передавати митним органам інформацію про зареєстровані товари та призупиняти митне оформлення товарів, щодо яких є підозра в порушенні прав інтелектуальної власності.
У сфері торговельних аспектів прав інтелектуальної власності законодавче середо-вище протягом останнього часу наблизилося до рівня захисту прав інтелектуальної, про-мислової та комерційної власності, який існує в ЄС. Україна приєдналася до восьми багато-сторонніх конвенцій у сфері інтелектуальної власності й виконує відповідні зобов’язання.
З прийняттям ЗУ “Про стандартизацію”, “Про підтвердження відповідності” та “Про акредитацію органів з оцінки відповідності” гармонізовано систему сертифікації та стандар-тизації відповідно до вимог угод СОТ і ЄС про технічні бар’єри торгівлі й завершено перший етап реформування національної системи технічного регулювання.
З 2002 р. практично адаптоване до норм ЄС законодавство у сфері захисту еко-номічної конкуренції, завершено гармонізацію системи державних закупівель.
Завершилась робота з прийняття основних кодексів України, у тому числі Бюджетного (2001 р.), Митного (2002 р.), Цивільного (2003 р.), Кримінально-виконавчого (2003 р.).
Створено нову законодавчу та нормативну базу у сфері розвитку підприємництва та посилення приватної ініціативи, у тому числі за рахунок прийняття Верховною Радою України таких законів України:
– “Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва”;
– “Про державну підтримку малого підприємництва”;
– “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” (набрав чинності 15.01.2004 р.), згідно якого розпочато новий етап державної політики ре-гулювання сфери господарської діяльності;
– “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” (набрав чинності з 1.07.2004 р.) – принципово новий закон, який враховує вимоги директив ЄС щодо реєстрації суб’єктів господарювання, зокрема, суб’єктів бізнесу, а також врегульовує існуючі проблеми при проведенні державної реєстрації.
Законодавчу базу державної науково-технічної політики зміцнено в результаті прий-няття низки законодавчих, програмних та нормативних актів, які покликані сприяти утвер-дженню інноваційної моделі розвитку економіки як на галузевому, так і регіональному рівні. Зокрема, ЗУ “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” визначено стра-тегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні на 2003–2013 роки та середньо-строкові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного рівня.
У банківському секторі економіки норми ЗУ “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” адаптовані до основних положень ди-рективи Європейського Економічного Співтовариства №91/308/ЄЕС про запобігання вико-ристанню фінансової системи для відмивання грошей, директиви Європейського Парламенту і Ради №2001/97/ЄС від 4.12.2001 р., якою внесено зміни в директиву Європейського Еконо-мічного Співтовариства №91/308/ЄЕС про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей та стандартів Базельського комітету з банківського нагляду.
Крім того, до ЗУ “Про банки і банківську діяльність” внесено зміни спочатку згаданим вище ЗУ “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних зло-чинним шляхом”, а згодом ЗУ від 6.02.2003 р. № 485-IV “Про внесення змін до деяких законів України з питань запобігання використанню банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом”.
Результатом заходів, що вживалися органами виконавчої влади стало рішення про виключення України з “чорного” списку країн, які не борються з відмиванням грошей, здо-бутих злочинним шляхом.
Важливі положення низки директив ЄС, ЕЕС та ЕС у сфері захисту прав споживачів та реклами враховано у прийнятому 11.07.2003 р. ЗУ “Про внесення змін до Закону України “Про рекламу”.
Отже, на даний час значно розширено та удосконалено законодавчу та нормативну базу у таких сферах як оподаткування, зв’язок та інформаційні послуги, захист прав спо-живачів, охорона здоров’я та охорона навколишнього середовища, регулювання енергетики, праця, соціальний захист та соціальні гарантії, ядерна безпека, ліцензування в галузях при-родних монополій та господарської діяльності, банківська справа, стандартизація та оцінка відповідності, розбудова фондового та страхового ринків, молодіжна політика тощо.