Особисті немайнові права юридичних осіб
3.1.1. Поняття найменування юридичної особи
Найменування потрібне для індивідуалізації суб’єктів цивільних правовідносин, але крім нього є засоби індивідуалізації, які дуже схожі на найменування, і які дуже часто ототожнюються: «комерційне найменування», «фірмове найменування» (яке також ідентифікують з комерційним), «доменне ім’я», «бренд» тощо.
«Найменування» і суміжні терміни.
Найбільше термін «найменування» ідентифікують з «комерційним найменуванням». Навіть в законодавстві ці два терміни тісно взаємозв’язані, і зміст «найменування юридичної особи» в ст.90 ЦКУ містить два поняття. Перше стосується власне найменування, яке за ч.1 цієї статті містить інформацію про її організаційно-правову форму, інформацію про характер її діяльності. З цього випливає, що найменування юридичної особи - це назва юридичної особи, яка інформує про характер діяльності та організаційно-правову форму юридичної особи.
Друге поняття стосується комерційного найменування, і тут воно ототожнюється ще з фірмовим найменуванням. Його може мати юридична особа, що є підприємницьким товариством, чи згідно з Господарським кодексом, суб’єктом господарювання. Тобто «комерційне найменування» є допоміжним ідентифікуючим поняттям при здійсненні юридичною особою підприємницької діяльності.
Дослідниця І. В. Кривошеїна визначає під фірмовим найменуванням незмінюване повне чи скорочене найменування юридичної особи, яке ідентифікує її та відрізняє від інших юридичних осіб у процесі здійснення своїх прав й участі в цивільно- правових відносинах. Вона доводить, що поняття комерційне найменування є більш широким, ніж поняття фірмове найменування. Так, із самої назви «фірмове найменування» випливає його приналежність саме структурі, організації, підприємству. Поняття ж комерційного найменування можна розглядати як таке, що може належати будь-якому суб’єкту (як юридичній, так і фізичній особі), що здійснює комерційну діяльність. Комерційне найменування включає в себе два підвиди: фірмове найменування юридичної особи; найменування, під яким здійснюють свою діяльність фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності.
Тож з цього можна визначити, що поняття «комерційне найменування» і «фірмове найменування» не завжди ідентичні, але для нас має значення відмежування «найменування» від всіх інших понять. Вирізняючи термін «найменування» від «комерційного найменування», будемо мати на увазі, що останнє буде включати й «фірмове найменування».
В дослідженнях А. О. Кодинця обґрунтовується доцільність використання замість терміну «комерційне найменування» поняття «комерційне позначення», відомого міжнародному законодавству , і в цьому випадку не буде потреби розмежовувати його від самого «найменування».
Аргументується також, що трансформація назви «позначення», що використовується для ідентифікації юридичної особи, з фірмового на комерційне найменування, не враховує правові традиції та може створити у правозастосовувача хибне уявлення про вільну оборотоздатність комерційного найменування, що суперечить положенням ЦК України.
Відсутність легальної дефініції поняття «комерційне найменування» та подвійний правовий статус підприємства, закріплений в українському законодавстві, стали, за словами дослідника, правовою підставою ототожнення комерційного найменування юридичної особи, як суб’єкта права та назви підприємства, як виду об’єкта права. Тому для характеристики засобу ідентифікації підприємства пропонується використовувати термін «комерційне позначення», відомий міжнародному законодавству як вид засобів індивідуалізації, що є елементом системи об’єктів інтелектуальної власності та забезпечити його правову охорону на рівні національного законодавства.
Російський вчений В. А. Дмітрієв визначає, що комерційним позначенням виступає закріплений законом засіб індивідуалізації юридичної особи, що представляє собою словесне позначення, виключне право на яке виникає у юридичної особи або в силу загальновідомості позначення, або в силу включення до його складу як елементів інших засобів індивідуалізації юридичної особи (фірмове найменування, товарний знак). Право на комерційне позначення є, за його словами, суб’єктивним правом юридичної особи, що включає виняткові правомочності користуватися і розпоряджатися комерційним позначенням або в силу його загальновідомості, або в силу включення до його складу як елементів інших засобів індивідуалізації (фірмового найменування, товарного знака).
На нашу думку, використання поняття «комерційне позначення» ще більше усугубить проблему ідентифікації в даній термінології, то все ж таки варто залишити без змін позиції українського законодавця.
Отже, зупинимось на проблемі відмежування поняття «найменування» від «комерційного найменування». Дослідник С. І. Іщук називає критерієм їх розмежування мету діяльності юридичної особи: комерційне найменування позначає
підприємницьких юридичних осіб, а найменування юридичної особи - всіх інших. Визначальна позиція при розмежуванні найменування юридичної особи та комерційного найменування, на його думку, полягає в юридичній сутності вказаних понять: право на найменування юридичної особи, є одним із немайнових прав суб’єкта господарювання, яке не може бути предметом цивільного обороту.
Комерційне найменування - об’єкт права інтелектуальної власності, і в результаті його використання в суб’єкта виникає комплекс майнових прав.
Така ідея знаходить підтримку серед науковців. Так, Ю. Є. Атаманова вважає, що існування найменування юридичної особи направлене на реалізацію публічно-правової функції ідентифікації, тобто вирізнення юридичної особи перед органами державної влади. Комерційне найменування повинно розглядатися як позначення суб’єкта-власника серед споживачів та контрагентів.
Схожу точку зору висловлює В. І. Єрьомєнко: найменування юридичної особи, за його словами, є особистим немайновим правом, в цій якості воно індивідуалізує юридичну особу в цілому як організацію, яка виступає в майнових та особистих немайнових відносинах від свого імені. Фірмове найменування юридичної особи - це об’єкт права промислової власності, майнове право, яке індивідуалізує особу як учасника цивільного обороту . Хотілося б уточнити, що все ж таки найменування є немайновим благом.
Наступним аргументом при розмежуванні вказаних понять є законодавча норма про факультативний характер права на комерційне найменування, в цьому аспекті норми як ч. 2 ст. 90 ЦК України, так і ч. 1 ст. 159 ГК України, одностайні - особа може мати комерційне найменування. На такий аспект при розмежуванні досліджуваних понять вказують також Ю. Л. Бошицький і О. О. Козлова, які підкреслюють, що підприємницьке товариство, виходячи із ст. 90 ЦК України, може мати комерційне найменування, а може і не мати, якщо це не є необхідним для її підприємницької діяльності.
Висловлений аргумент критикується російськими цивілістами, оскільки Цивільний кодекс Російської Федерації закріплює обов’язок комерційних організацій виступати в цивільному обороті під фірмовим найменуванням. Зазначається, що істотна особливість права користування фірмовим найменуванням встановлена в інтересах інших учасників цивільного обороту і споживачів, які вправі знати, з ким мають справу. Проте, наше законодавство такого обов’язку не встановлює, тому можна підтримати попередніх авторів.
На думку С. І. Іщука, норми чинного законодавства щодо можливості, а не обов’язку використовувати право на комерційне найменування абсолютно узгоджуються із суттю комерційного (фірмового) найменування як об’єкта права інтелектуальної власності, в результаті використання якого в особи виникає комплекс майнових прав. Якщо б законодавець зобов’язав підприємницьких юридичних осіб бути суб’єктами права на комерційне найменування, то це б суперечило диспозитивному методу правового регулювання, який застосовується в даних правовідносинах і в цьому випадку необхідно виключати комерційне найменування із системи об’єктів права інтелектуальної власності.
Різниця між поняттями «комерційне найменування» та «найменування» юридичної особи також очевидна, виходячи із підстав виникнення права на кожне із них. Найменування юридичної особи вказується в реєстраційних документах, передбачених ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців», вноситься до єдиного державного реєстру, тобто підлягає обов’язковій реєстрації. Право на комерційне найменування виникає з моменту його використання, а можлива реєстрація не повинна мати правовстановлюючого значення.
Наступним аргументом на користь позиції про розмежування вказаних понять на основі різної їх юридичної суті є те, що розгляд комерційного найменування як виду звичайного найменування юридичної особи унеможливить реалізацію принципу виключності фірмового найменування. З точки зору вимог до найменування юридичної особи можливе одночасне існування юридичних осіб із схожими найменуваннями, наприклад, ППО АТХК «Київміськбуд», ДП «ГП №1» «Київміськбуд», ПАТ «ХК» «Київміськбуд», ТОВ «ІБГ» «Київміськбуд», тому державний реєстратор не вправі відмовити у проведенні державної реєстрації таких юридичних осіб, якщо до нього надійдуть відповідні документи. Однак після судового розгляду спорів між такими юридичними особами щодо неправомірного використання фірмових найменувань господарськими судами приймаються рішення про заборону використання одній із осіб спірного слова, як «Київміськбуд».
Таким чином, поняття «найменування юридичної особи» та «комерційне найменування», незважаючи на можливість бути тотожними за змістом, є абсолютно різними за юридичною суттю: на відміну від найменування юридичної особи, комерційне найменування є об’єктом права інтелектуальної власності та охороняється за допомогою механізму виключних майнових прав; набуття прав інтелектуальної власності на комерційне найменування носить факультативний характер; різниця між правовими категоріями найменування і комерційне найменування юридичної особи полягає у неоднакових підставах виникнення прав на них. Моментом виникнення права на найменування юридичної особи, на відміну від комерційного найменування, вважається державна реєстрація юридичної особи.
Найменування юридичної особи звичайно ж може бути покладено в основу інших засобів його індивідуалізації: комерційного, фірмового найменування, доменного ім’я, торгівельної марки, бренду, логотипу.
Поняття найменування.
Щоб дати визначення поняттю «найменування», слід звернутися до наукових джерел з цивілістики. Так, за дослідженням В. А. Дмітрієва, найменуванням юридичної особи є словесне позначення, яке містить вказівку на організаційно-правову форму юридичної особи і зазначене в її засновницьких документах, індивідуалізує конкретну юридичну особу серед інших учасників цивільних відносин.
Щодо найменування юридичної особи, можна з повною мірою впевненості стверджувати про наявність взаємозв’язку його з діловою репутацією організації як оцінки професійних якостей юридичної особи. Будучи візитною карточкою юридичної особи, найменування нерозривно пов’язане із самою особою його носія, тобто юридичною особою. Під цим ім’ям юридична особа вчиняє правочини та інші юридичні дії, несе юридичну відповідальність і здійснює свої права та обов’язки, рекламує та реалізує свою продукцію. Необхідно погодитися з думкою П. Б. Мегса, а також А. П. Сергєєва, котрі вказують, що найменування, яке стало популярним у споживачів і користується довірою у ділових партнерів, приносить підприємцю (в даному випадку, юридичній особі) не тільки чимало дивідендів, але і заслужену повагу в суспільстві і визнання його заслуг .
В науці цивільного права зустрічається наявність деяких вимог (ознак), що пред’являються до найменування. Так, А. П. Сергєєв до числа таких ознак відносить наступні: істинність, винятковість та сталість (незмінність) найменування.
Істинність найменування зводиться насамперед до того, що воно, індивідуалізуючи конкретну юридичну особу, надає третім особам деяку інформацію. При цьому такі відомості повинні відповідати реальному організаційно-правовому положенню організації. У зв’язку з цим у найменуванні юридичної особи повинна бути вказана його організаційно-правова форма, а у передбачених законом випадках й інші характеристики організації та її діяльність.
О. І. Гуменюк виділяє такі ознаки найменування юридичної особи: немайнова природа, що означає відсутність майнової цінності при виконанні функції індивідуалізації юридичної особи; невіддільність найменування від його носія, а нерозривний зв’язок його з юридичною особою визначають такі його властивості, як непередаваність і нетоварність; безстроковий характер, який означає, що найменування юридичної особи супроводжує її з моменту виникнення до моменту ліквідації, які, на наш погляд, більше притаманні не самому найменуванню, а праву на нього.
Виходячи з вищевказаного, найменування можна визначити як словесне, істинне, виключне та незмінне позначення юридичної особи, яке містить вказівку на її організаційно-правову форму, інколи й характер діяльності що індивідуалізує юридичну особу серед учасників цивільних правовідносин, не порушуючи при цьому права і законні інтереси інших осіб.
В законі дефініція найменування відсутня, він тільки вказує, що найменування містить інформацію про організаційно-правову форму та про характер діяльності. Проте, не всі юридичні особи повинні містити в найменуванні вказівку на організаційно-правову форму.
Так, згідно вимог щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу, затверджених Наказом Міністерства юстиції України, цього не повинні містити найменування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів влади АРК, державних, комунальних організацій, закладів, установ. Але всі без виключення юридичні особи мають назву, яка може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей .
На практиці учасники цивільного обороту в першу чергу звертають увагу не на організаційно-правову форму, а на власну назву організації, оскільки саме вона несе основне змістове навантаження. У найменуванні захисту насамперед підлягають такі елементи як словесний (семантичний) і звучання (фонетичний). Вони можуть захищатися як сукупно, так і окремо. Наприклад, назви фінського виробника побутової техніки «А8КО» та страхової компанії «АСКО» пишуться по-різному, а звучать однаково. У межах вузького географічного району можливо дублювання найменувань в силу поширеного використання у власних назвах однакових складових (наприклад, «інформ», «інвест») або слів, різних за написанням, але по звучанню досить схожих (наприклад, «Дріада» і «Тріада», «Бриз» та «Приз»). Звичайно ж, новизну найменування не можна трактувати в тому ж аспекті як щодо об’єктів інтелектуальної власності, таких як винахід, промисловий зразок, корисна модель, товарний знак. Абсолютна новизна, оригінальність найменування в даному випадку неможливі й не передбачаються чинним законодавством.
Зустрічається дуже багато схожих найменувань юридичних осіб. На початку 90-х років різко збільшилась кількість юридичних осіб, що породило велику кількість тотожних або схожих найменувань, оскільки державна реєстрація більшості з них здійснювалася і здійснюється на місцевому рівні. В якості ще однієї причини можна вказати відсутність повної інформації про найменування зареєстрованих юридичних осіб, через відсутність їх єдиного реєстру, проте на сьогодні ситуація змінилася.
Слід зауважити, що зараз ця проблема частково вирішується. Сформована база даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Ми бачимо, що є багато схожих найменувань, наприклад, виробничо-комерційна компанія «АРС» і товариство з обмеженою відповідальністю «АРС». Проте вони не є тотожними, оскільки крім однакової назви найменування складають різні організаційно-правові форми. Вважаємо, що слід розробити більш вузький перелік юридичних осіб, які мають однакові назви та повідомити їх про існування схожих найменувань, щоб вирішити питання схожості назв. Проте вирішувати проблему вони можуть лише за власним бажанням, маючи право перереєструвати юридичну особу, вирішити спір між собою чи з’ясувати пріоритетність в судовому порядку. Але, на нашу думку, далеко не всі юридичні особи будуть з’ясовувати стосунки в суді відносно первинності власних найменувань, оскільки вони зареєстровані згідно законодавства.
Видається, що для вирішення питання про тотожність або ступеня подібності фірмових найменувань слід використовувати не один єдиний критерій, а їх сукупність. Аналіз існуючих в літературі з цього приводу думок дозволяє вибудувати таку систему критеріїв: організаційно-правова форма; предмет діяльності організації (професійна сфера діяльності). Якщо при наявності спору між юридичними особами буде встановлено, що сфери їх підприємницької діяльності достатньо далекі один від одного і не перетинаються, це означає, що вони обслуговують різний контингент споживачів і прямої конкуренції тут бути не може; територіальна сфера діяльності юридичної особи. Так, інтереси організацій, що мають подібні найменування, можуть не перетинатися, якщо території їх підприємницької діяльності досить віддалені один від одного; ступінь популярності юридичної особи серед споживачів і підприємницьких кіл. Даний фактор відіграє важливу роль у вирішенні спорів про винятковість прав на найменування.
Таким чином, питання про подібність найменувань має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх фактичних обставин, включаючи розглянуті вище фактори .
Повертаючись до вимог написання найменувань юридичних осіб, слід також сказати, що забороняється використовувати в найменуваннях юридичних осіб приватного права найменування органів державної влади або органів місцевого самоврядування, похідних від цих найменувань, історичних державних найменувань, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України. Законами України може заборонятися використання певних термінів чи абревіатур.
Найменування окремих юридичних осіб можуть мати свої особливості. Так, найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності, найменування комунальних підприємств, державних та комунальних організацій (закладів, установ), дочірніх підприємств, підприємств споживчої кооперації та підприємств об’єднань громадян або релігійних організацій можуть містити інформацію про засновника цієї юридичної особи. Слово «національний» використовується у найменуванні закладів (установ) України гуманітарної сфери, які набувають статусу національного .
Що стосується товариства, то його найменування не може вказувати на належність до відповідних міністерств, інших центральних органів виконавчої влади і громадських організацій. Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або містити ім’я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів «і компанія», а також слова «повне товариство». Найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова «командитне товариство» або містити ім’я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів «і компанія», а також слова «командитне товариство» .
Підприємства, установи та організації не мають права використовувати у своїх найменуваннях термін «кредитна спілка» і не підлягають державній реєстрації під найменуваннями, які включають цей термін, якщо вони створені в іншому порядку, ніж це передбачено законом.
Що стосується таких юридичних осіб як банк, то його найменування має містити слово «банк», а також вказівку на організаційно-правову форму. Слово «банк» та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та законодавства України. Не дозволяється використовувати для найменування банку назву, яка повторює вже існуючу назву іншого банку або вводить в оману щодо видів діяльності, які здійснює банк. Вживання у найменуванні банку слів Україна, державний, центральний та національний можливе лише за згодою Національного банку України. Відокремлений підрозділ банку використовує найменування лише того банку, відокремленим підрозділом якого він є. До назви відокремленого підрозділу банку може додаватися найменування місцезнаходження цього відокремленого підрозділу.
Найменування пенсійного фонду має містити вказівку на вид фонду, словосполучення «недержавний пенсійний фонд» чи просто «пенсійний фонд» та повинно відрізнятися від найменувань будь- яких інших пенсійних фондів, створених на території України. «Недержавний пенсійний фонд» та «пенсійний фонд» можуть використовуватись Пенсійним фондом України та його органами, а також підприємствами, установами й організаціями, що перебувають в управлінні Пенсійного фонду України у назвах юридичних осіб, що створюються відповідно до закону.
У назві корпоративного інвестиційного фонду зазначаються словосполучення «корпоративний інвестиційний фонд» та тип і вид фонду. Якщо фонд є венчурним, це відображається у його назві. Словосполучення «корпоративний інвестиційний фонд», «пайовий інвестиційний фонд» та похідні від них можуть використовуватись лише у назвах відповідних інститутів спільного інвестування, що створені згідно із законом.
Назва «торгово-промислова палата» та утворені на її основі словосполучення можуть використовуватися лише стосовно організацій, створених відповідно до закону, а інші організації не мають права використовувати у своїх назвах словосполучення «торгово-промислова палата», «торгова палата» чи «промислова палата».
Найменування асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об’єднань складається з загальної та індивідуальної частин. Загальна частина найменування містить слово «асоціація» чи те, яким позначається добровільне об’єднання асоціацій, та має відтворювати статус асоціації. Індивідуальна частина найменування має відрізнятися від найменувань уже зареєстрованих в установленому порядку асоціацій, а індивідуальна частина найменування всеукраїнської асоціації має містити назву територіального рівня органів місцевого самоврядування, які об’єднує ця асоціація.
У назві юридичної особи слова «страховик», «страхова компанія», «страхова організація» та похідні від них дозволяється використовувати лише тим, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності. У назві страховика використання слів «державна», «національна» або похідних від них дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.
Найменування громадських об’єднань складаються із загальної та власної частин. Загальна частина зазначає організаційно-правову форму громадського об’єднання, такі як громадська організація чи громадська спілка. Власна назва не повинна бути тотожною з назвами інших громадських об’єднань, які зареєстровані в установленому законом порядку. Власна назва може містити ім’я чи псевдонім фізичної особи, якщо вона (або її спадкоємець) дасть згоду на це. Обласні, міські, районні організації, первинні осередки політичної партії та інші структурні утворення, передбачені статутом партії, використовують назву політичної партії з доповненнями, які визначають їх місце в організаційній структурі політичної партії. Визначення «профспілка» чи похідні від нього можуть використовувати у своєму найменуванні лише ті організації, які діють на підставі закону.
Найменування релігійних організацій мають певні особливості, що пов’язано з традиціями і конфесійними правилами щодо кожного з їх видів. Так, перелік видів релігійних організацій, закріплений в законодавстві, складений у відповідності з їх офіційними загальновизнаними світськими назвами. Проте це не забороняє релігійній організації за статутом мати її традиційну назву. Наприклад, релігійна громада за статутом може мати назву «парафія» або «помісна церква».
Не можна змішувати традиційні назви релігійних громад з традиційними назвами культових споруд, в яких вони здійснюють релігійні обряди, бо культові споруди (храми, церкви) можуть носити назву, що пов’язана з конкретними історичними подіями або називатися ім’ям того чи іншого святого. У такому випадку назва культової споруди ніякого відношення до назви релігійної громади мати не повинна, тобто остання не може мати тотожну з культовою будівлею назву.
Проте монастирі, як окремі культові споруди, теж можуть мати персональні назви, але вони традиційно стосуються і монастиря, як комплексу споруд спеціального призначення, так і чернечої громади, яка є власником або користувачем цих споруд. Наприклад, під поняття Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського патріархату підпадає і чернеча громада, і культова споруда. Релігійні управління (центри) за своїми статутами мають подвійну назву - власну і назву релігійного об´єднання, структурним підрозділом якого вони є, наприклад, «Єпархіальне управління Української Православної Церкви». Релігійні братства за традицією також мають назви, але які не пов’язані з матеріальними об’єктами, наприклад, «Релігійне братство Андрія Первозваного». Духовні навчальні заклади за своїми статутами можуть мати традиційні назви (семінарія) і загальноприйняті (академія, інститут).
Стосовно правил написання найменування юридичної особи, то назва юридичної особи береться у лапки та зазначається безпосередньо після організаційно-правової форми суб’єкта господарювання (крім органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ). Використання лапок у найменуванні юридичної особи не є ознакою для визначення тотожності найменувань. При написанні найменування юридичної особи використовуються: літери українського алфавіту - при написанні найменування українською мовою; літери латинського алфавіту - при написанні найменування англійською мовою; розділові знаки та символи; арабські та римські цифри.
Таким чином, особливості найменування залежать від виду юридичної особи. Тож при виборі свого найменування юридична особа повинна враховувати норми не лише загального, але й спеціального законодавства.