Особисті немайнові права юридичних осіб
2.4. Класифікація особистих немайнових прав юридичних осіб
Філософія визначає класифікацію як науковий метод, що використовується для розкриття внутрішніх зв’язків між групами. Логіка оперує також поняттями «клас», «підклас» та «елемент класу». Класом називається певна сукупність предметів, які мають деякі схожі ознаки, підкласом - певна частина класу, елементом - предмет, який входить в даний клас. Таку методику можна застосувати при класифікації особистих немайнових прав: система ^ види ^ підвиди ^ елементи, якими виступає кожне з особистих немайнових прав.
На основі аналізу підходів до класифікацій, що застосовуються у філософії, виділено два її способи: складний (структурна систематизація) та простий (групування), який проводиться дихотомічно з утворенням парних груп або з використанням однорядної системи, яка складається з необмеженої кількості паралельних груп . При проведенні класифікації особистих немайнових прав ми можемо використати і один, і другий способи.
Класифікація полегшує процес дослідження окремих особистих немайнових прав, дає можливість відшукання внутрішніх закономірностей, які визначають розвиток, зміни й доповнення цих прав. Навколишня дійсність не являється незмінною, що й сприяє розширенню цього переліку, тому й класифікація не може бути незмінною, однак правильно вибрані критерії поділу дозволять в подальшому не змінювати запропоновану класифікацію, а лише доповнювати, уточнювати і конкретизувати її з урахуванням появи нових прав.
Дослідження класифікаційних ознак особистих немайнових прав необхідно проводити з метою ефективного правового впливу на суспільне життя, удосконалення та впорядкування суспільних відносин, а також охорони прав та інтересів осіб. Важливим є глибоке пізнання сутності кожного з видів особистих немайнових прав, щоб в кінцевому рахунку служити юридичній практиці.
В науці цивільного права існують численні класифікації особистих немайнових прав, а щодо юридичних осіб - вони відсутні. На основі дослідження класифікації загальних особистих немайнових прав і прав фізичних осіб , спробуємо об’єднати ці права в однотипні групи, враховуючи їх спільні властивості, і таким чином класифікувати права юридичних осіб.
В цивілістиці найбільш поширеною була класифікація особистих немайнових прав за ступенем їх зв’язку з майновими, за якою вони поділися на: ті, які тісно пов’язані з майновими правами та ті, що не пов’язані безпосередньо з майновими. Слід відзначити, що така класифікація мала місце в працях багатьох науковців, а також колишній Цивільний кодекс розмежовував дані права таким чином.
Професор О. С. Иоффе називав даний поділ дуже важливим, тому що кожна з цих двох груп прав мала різну дію з боку цивільного законодавства: пов’язані з майновими права регулювалися ним, а не пов’язані - охоронялися, але на сьогоднішній день обставини інші. В літературі зустрічається навіть поділ особистих немайнових відносин на: ті, які урегульовані цивільним законодавством і ті, які охороняються ним. Це твердження викликає заперечення, тому що особисті немайнові права, які не пов’язані з майновими, також ним регулюються.
До особистих немайнових прав, що пов’язані з майновими, відносять немайнові права інтелектуальної власності , право на адвокатську, банківську, медичну, таємницю нотаріальних дій. На наш погляд, не всі види таємниць мають зв’язок з майновими правами. До особистих немайнових прав, що не пов’язані з майновими, дослідники відносять наступні: право на ім’я, честь, гідність, зовнішній вигляд , і називають їх також правами «в чистому вигляді». Ми б ще додали, що до них відносяться й особисті немайнові права юридичних осіб.
Тож можна залишити класифікацію, за якою особисті немайнові права юридичних осіб також поділяться на:
1) особисті немайнові права, які тісно пов’язані з майновими (особисті немайнові права інтелектуальної власності);
2) особисті немайнові права, не пов’язані безпосередньо з майновими (права юридичної особи на найменування, на місцезнаходження, на ділову репутацію, на інформацію, на таємницю, на індивідуальність, на конкуренцію, на діяльність).
Проте така класифікація не має важливого значення, оскільки на сьогоднішній день всі особисті немайнові права можуть регулюватися цивільним законодавством, а також відмежування особистих немайнових прав від майнової сфери досить тонка, адже і ділова репутація, і конкуренція, і деякі види таємниць є важливими для майнової сфери певних юридичних осіб.
Існує поділ даних прав за структурою зв’язків учасників відносин на абсолютні та відносні. Проте, абсолютне право полягає в тому, що особа-носій має таке право, якому протиставляється необмежене коло зобов’язаних не порушувати його, а відносним є право, носію якого протистоїть конкретна особа чи кілька осіб. Тож ми не можемо погодитись з такою класифікацією особистих немайнових прав, оскільки вважаємо, що особисті немайнові права є абсолютними, а відносними вони стають тоді, коли наперед відомі суб’єкти особистих немайнових відносин.
Прихильники даної класифікації вважають, що більшість особистих немайнових прав є абсолютними, але при їх порушенні на правопорушника покладається обов’язок здійснити діяння, спрямовані на відновлення абсолютного права, а при цьому, за їх словами, уповноважена особа вступає у відносні правовідносини з порушником. Хочемо заперечити таке обґрунтування, оскільки уповноважений та правопорушник, хоч і вступають у відносні правовідносини, проте особисте право, яке було порушене, залишається все одно абсолютним, адже цьому праву протистоїть та сама невизначена кількість осіб, які не повинні порушувати його. Також варто сказати, що навіть у відносному правовідношенні цієї особи та порушника суть полягає (за словами самих прихильників) у відновленні саме особистого права, а не відносного.
Наступна класифікація відбувається, зі слів її прихильників, за критерієм змісту, який поділяє особисті немайнові права на: комплексні, які є сукупністю певних повноважень та окремі повноваження. Для прикладу, право на охорону недоторканності особистого життя та право на таємницю особистого життя складають комплексне право - право на охорону особистого життя. Названий критерій такої класифікація не відповідає поділу, краще було б назвати критерієм не зміст, а структуру.
Не називаючи критеріїв, особисті немайнові права класифікують у літературі на три групи:
- права, пов’язані з особистістю - носієм цих прав;
- права, що обумовлені суспільним ладом або принципами та ідеалами;
- права, набуті громадянином або юридичною особою.
До першої групи відносять право на ім’я, на фірмове найменування, до другої - право на честь та гідність; до третьої - право на авторське ім’я, на присвоєння винаходу імені творця, а також право на власне зображення та на захист листів, щоденників, записок, заміток.
Ця класифікація, з нашої точки зору, має ряд недоліків: особисті немайнові права особи пов’язані з їх носієм, тому, виділяючи групу прав, пов’язаних з особистістю, ми автоматично включимо до неї всі особисті немайнові права; другий момент - права, що обумовлені суспільним ладом, його принципами та ідеалами - є такими, на наш погляд, що набуваються громадянином чи юридичною особою. Тому немає необхідності розділяти названі дві групи прав.
Анатолій Степанович Довгерт звертав увагу на те, що різні види особистих немайнових прав можна зібрати у такі правові інститути:
- право на немайнові блага, втілені у самій особистості;
- право на особисту недоторканність, свободу;
- право на життя та охорону здоров’я;
- право на недоторканність особистого життя.
Зручніший поділ особистих немайнових прав за критерієм їх походження на: особисті немайнові права, що мають біологічне (природне) походження; ті, які походять від соціальних засад життя, який відображений в Цивільному кодексі України, автором якого є А. С. Довгерт в тому числі.
В літературі зустрічаються схожі класифікації. Так, дисертантка Н. В. Устименко розділяє особисті немайнові права за способом їх виникнення на:
- природжені - права, які належать особі в силу самого факту народження;
- набуті - це права, якими особа наділяється в процесі діяльності, беручи участь в суспільному житті.
За її словами, з моменту народження людина володіє так званими «біологічними» нематеріальними правами, до яких вона відносить право на охорону життя, особисту недоторканність, на охорону здоров’я, на здорове навколишнє середовище, на охорону особистого та сімейного життя.
Цікавим є поділ останніх прав, набутих чи так званих «соціальних» на:
- права, якими особа наділяється у силу закону, нормативного акту (наприклад, право на найменування);
- права, які особа набуває сама у процесі діяльності (наприклад, право на захист таємниці нотаріальних дій, відомостей, які становлять об’єкт адвокатської, банківської таємниці), причому наголошується, що ініціатором їх виникнення може бути як сама особа (наприклад, право на адвокатську таємницю виникає після звернення за консультацією до адвоката), так і юридичний факт, прикладом якого називається створення об’єкту інтелектуальної власності , але в даній ситуації ініціатором, на наш погляд, може бути сама особа.
Названа класифікація особистих немайнових прав взята також за основу поділу особистих немайнових благ цивільним законодавством Росії, Узбекистану, Таджикистану та Вірменії. З положень їх цивільних кодексів можна виділити особисті немайнові блага, які:
- належать громадянину від народження;
- належать йому в силу закону.
В літературі першу групу цих благ прийнято називати благами першого рівня, а другу - благами другого рівня. Дехто вважає, що ці два різні види поділені в залежності від того, чи регулює цивільне право відносини, які виникають за рахунок цих благ, чи тільки захищає.
З цим твердженням ми не згідні, бо і одна, і друга група прав нашим Кодексом регулюються, а не тільки захищаються. Російські юристи говорять, що блага першого рівня нерозривно пов’язані з самим існуванням особи, і мають рацію. Проте вони відносять до цієї групи право на захист честі, гідності, ділової репутації. До благ другого рівня вони відносять право на ім’я, право авторства.
На нашу думку, набуття прав в процесі їх реалізації можливе в суб’єктивному розумінні, але в об’єктивному розумінні всі особисті немайнові права існують від моменту народження, якщо це фізична особа, чи від моменту створення юридичної особи. Отже, класифікацію особистих немайнових прав на природжені та набуті і тому подібні ми не підтримуємо.
Цивільний кодекс України розділяє (на відміну від інших кодексів СНД) особисті немайнові права на ті, що забезпечують природне існування фізичної особи та ті, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Таку класифікацію запропонувала російська вчена Л. О. Красавчикова, потім її використали при розробці нині діючого Цивільного кодексу України, а в російського законодавця автор підтримки так і не знайшла.
Зустрічається подібна класифікація і в теорії права. Так, П. М. Рабінович поділяє основні права, серед яких виділяє фізичні та особисті. Під фізичними правами він має на увазі ті, що необхідні для її фізичного існування, задоволення біологічних та матеріальних потреб, а під особистими - можливості збереження прояву, розвитку і захисту морально-психологічної індивідуальності людини, її світогляду та духовності.
Така характеристика фізичних та особистих прав збігається з поділом особистих немайнових прав у цивільному праві на ті, що забезпечують фізичне існування та соціальне буття.
Загалом, поділ особистих немайнових прав, який закріплюється в Цивільному кодексі України, є досить вдалим, проте деякі його положення потребують доповнення і удосконалення. Серед дослідників особистих немайнових прав зустрічається критика класифікації, яку здійснює Кодекс. Так, Н. В. Устименко у своєму дисертаційному дослідженні пише, що проведений поділ особистих прав не можна назвати повним, а особисті права можна об’єднати в однотипні групи та підгрупи, і саме це дозволить розподілити особисті права на певні групи за подібністю, тотожністю характеристики їх змісту, властивостей, ознак .
Хочемо додати, що одна класифікація дійсно не може розкрити всі ті зв’язки та подібні риси особистих немайнових прав, що становлять їх систему, тому існує необхідність їхньої класифікації за різними критеріями. Крім того, слід доповнити групу прав, які забезпечують соціальне буття, правами юридичної особи.
Тоді всі особисті немайнові права можна буде поділяти також за суб’єктами цих прав:
1) особисті немайнові права фізичних осіб (права на життя, здоров’я, особисту недоторканність, донорство, особисте життя, честь, гідність);
2) особисті немайнові права юридичних осіб (право на найменування, на місцезнаходження, на конкуренцію, на діяльність);
3) особисті немайнові права фізичних та юридичних осіб (права на ділову репутацію, на інформацію, на різного роду таємниці, на індивідуальність).
Друга та третя група прав потребують детального аналізу для розкриття тематики особистих немайнових прав юридичних осіб, що буде здійснено в наступних розділах дослідження.
Варто зазначити, що в літературі робився поділ за суб’єктами- носіями немайнових прав на:
- ті, що належать громадянам України;
- ті, що можуть мати іноземні громадяни;
- ті, що можуть належати особам без громадянства.
На нашу думку, така класифікація особистих немайнових прав не просто недосконала, а вона є неприпустимою. Дані права належать всім фізичним особам, незалежно від того, громадянином якої країни є особа, і чи взагалі вона має громадянство. Законодавство не повинно обмежувати осіб у приватно-правовій сфері прав, особливо в особистих немайнових правах. Крім того, юридичним особам також належать особисті немайнові права, а це при проведенні даної класифікації взагалі не враховано.
На вірному шляху була дослідниця особистих немайнових прав М. Н. Малєіна, яка поділяла їх за приналежністю суб’єктам на:
- особисті права, які належать тільки громадянам (право на здоров’я, індивідуальний вигляд, медичну таємницю, на таємницю усиновлення та ін.);
- особисті права, що мають тільки організації (право на фірмове найменування)1.
Проте в даній класифікації є недолік, оскільки вона не виділяє групу прав, які можуть належати однаково фізичній та юридичній особі.
Існує ще один вид класифікації особистих немайнових прав. Різні дослідники, маючи на увазі фактично один і той самий спосіб поділу, називають по-різному критерій розмежування даних прав: за юридичною природою, галузевою специфікою, в залежності від інтересів, що складають особисті немайнові права, за цільовою спрямованістю .
В залежності від інтересів, В. Рясенцевим пропонувалося систематизувати особисті права на п’ять груп:
- права на немайнові блага, невіддільні від особи (життя, здоров’я, недоторканність особи);
- на блага, що індивідуалізують громадянина в колективі (право на ім’я, честь гідність);
- права, які захищають немайнові інтереси, які випливають із участі громадян в праці, реалізації права на освіту, відпочинок;
- права, що захищають немайнові інтереси у сфері шлюбно- сімейного права;
- право на захист немайнових інтересів у сфері майнових відносин (немайнові інтереси, які знаходяться в зобов’язальному праві у зв’язку з володінням майновими правами).
Дана позиція зустрілась із критикою К. А. Флєйшиц, яка не підтримала те, що в групі невіддільних від особи прав не фігурує поряд з названими право на життя та особисту свободу, в групі прав, що індивідуалізують особу, - право авторства. Не дивлячись на недосконалий поділ, в цілому, така класифікація стала поштовхом для нових досліджень в даному напрямку систематизації.
Здійснювалась класифікація особистих немайнових прав за юридичною природою, галузевою специфікою їх прояву, особливостями засобів реалізації, духовно-моральними засадами їх існування на:
- права, невід’ємні від особи;
- права на прояв соціальних якостей особи;
- права на недоторканність сфери особистого життя та його таємниці;
- права на творчу діяльність та використання її результатів.
Дана класифікація заслуговує на увагу, хоча автор називає занадто широкий критерій розмежування даних прав. Звичайно ж, такий погляд потребує перегляду та доповнень, тому що з часу впровадження цієї класифікації до цивільно-правової сфери ввійшло більше особистих немайнових прав.
Більшість науковців у сфері особистих немайнових прав здійснювали класифікацію в напрямку, який не набагато відрізняється від двох попередніх. Найчастіше береться до уваги такий критерій, як цільова спрямованість особистих немайнових прав, або відбувається поділ без критерію розмежування. Так, особисті немайнові права поділяються на такі види:
- права, націлені на індивідуалізацію особи, тобто індивідуалізують особу в суспільстві;
- права, що забезпечують фізичну недоторканність особи;
- права, спрямовані на забезпечення недоторканності внутрішнього світу;
- права, спрямовані на автономне існування особи;
- права, що забезпечують недоторканність особистого життя громадян;
- група прав, які спрямовані на особисту недоторканність, свободу, на життя та здоров’я;
- права на нематеріальні блага, втілені в самій особі;
- право захисту від протиправного втручання у сферу приватного життя;
- права на охорону інтелектуальної та іншої діяльності;
- права, що сприяють всебічному розвитку особистості;
- права на свободу творчості.
Всі ці поділи мають недоліки:
- одні - не називають критерію розмежування,
- другі класифікації торкаються далеко не всіх особистих немайнових прав,
- треті - нечітко називають групи,
- четверті - називають такі групи прав, які мають неоднозначне тлумачення.
Ми вважаємо за необхідне здійснювати класифікацію за сферою особистих немайнових прав:
1) гуманітарні права (сюди відносяться наступні права, що на сьогоднішній день закріплені в цивільному законодавстві: право на життя, на усунення небезпеки, яка загрожує життю, на охорону здоров’я, на медичну допомогу, на інформацію про стан свого здоров’я, на таємницю про стан свого здоров’я, права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров’я, на донорство, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на сім’ю, опіку і піклування);
2) особистісні права (до цієї групи ми відносимо права на особисту недоторканність, право на ім’я, на зміну імені, на використання імені, на повагу до гідності та честі, на повагу до людини, яка померла, на індивідуальність);
3) інформативні права (до даної групи відносимо права на таємницю особистого життя, на інформацію, на особисті папери, на розпорядження особистими паперами, на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів, на таємницю кореспонденції, на захист інтересів при проведенні фото-, кіно-, теле- та відео зйомок, на охорону інтересів особи, що зображена на фотографіях та в інших художніх творах, на інформацію і таємницю про стан здоров’я);
4) соціально-культурні права (до них належать права на місце проживання, на недоторканність житла, на вибір роду занять, на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, особисті немайнові права інтелектуальної власності);
5) демократизаторські права (до названої групи прав ми відносимо право на свободу, на свободу пересування, на свободу об’єднання та мирні зібрання).
Така класифікація здається нам найбільш змістовною, чіткою та не складною у застосуванні.
Що стосується юридичної особи, то їй можуть належати всі названі групи прав, крім першої, оскільки ті притаманні лише фізичній особі за своєю природою. Тобто, за сферою особисті немайнові права юридичної особи поділяються на:
1) особистісні - ті, що дозволяють юридичній особі вирізнити свою особу і її діяльність серед інших. Це особисті немайнові права на найменування, на місцезнаходження, на індивідуальність;
2) інформативні - комплекс прав, пов’язаних з інформацією. До них відносяться особисті немайнові права на інформацію, на різного роду таємниці;
3) соціально-культурні - права, що необхідні для діяльності юридичної особи. Сюди включаються особисті немайнові права на вибір діяльності, на зв’язки, на ділову репутацію;
4) демократизаторські - особисті немайнові права, що випливають з основного принципу демократії - забезпечення свободи. Це права юридичної особи на вільну діяльність, на об’єднання, на конкуренцію.
В принципі, віднесення особистого немайнового права юридичної особи до якоїсь групи не означає, що воно не може виконувати допоміжну функцію іншої групи. Зокрема, останні дві групи прав мають тісні функціональні зв’язки між собою, вони взаємодоповнюють одна одну.
На основі дослідження внутрішніх структурних зв’язків, аналізу базових і похідних структурних компонентів системи, поділяємо особисті немайнові права за призначенням на:
1) базові;
2) похідні.
Базові особисті немайнові прав не є важливішими для особи від похідних, а визначають основний обсяг повноважень, тоді як призначення похідних - доповнити базові. Тобто похідні особисті немайнові права є конструюючими елементами для базових. Так, особисте немайнове право юридичної особи на діяльність є базовим, а його похідними є права на вільну діяльність, на вибір діяльності, на об’єднання, на зв’язки.
Особисті немайнові права можна розділити також за зовнішніми зв’язками з галузями законодавства:
1) конституційні особисті немайнові права. Конституційне законодавство закріплює особисті немайнові права, які можуть стосуватися юридичної особи: право на таємницю кореспонденції, право на недоторканність місцезнаходження, право на об’єднання;
2) господарські особисті немайнові права. Господарське законодавство має відношення до таких прав юридичної особи, як право на інформацію, на вільну діяльність, на вибір діяльності, на конкуренцію, на ділову репутацію, на індивідуальність, на зв’язки;
3) адміністративні особисті немайнові права. Адміністративне законодавство здійснює охорону деяких особистих немайнових прав юридичної особи, зокрема, на конкуренцію, на вибір діяльності, на вільну діяльність, на об’єднання, на інформацію;
4) цивільні особисті немайнові права. Цивільне законодавство на сьогоднішній день закріплює в своїх нормах такі особисті немайнові права юридичної особи: на найменування, на місцезнаходження, на ділову репутацію, на інформацію та похідні від них.
Про останню групу прав буде йти мова в наступному розділі.
***
Таким чином, особисте немайнове право юридичної особи - це абсолютне суб’єктивне неекономічне право кожної юридичної особи, яке є невіддільним від неї та індивідуалізує її, що діє з моменту створення і до припинення особи. Більшості особистих немайнових прав юридичних осіб притаманні такі ознаки: неекономічність, невіддільність, абсолютність, індивідуалізація, загальність, виникнення з моменту створення особи та дія їх до припинення юридичної особи.
Система особистих немайнових прав юридичної особи - це сукупність елементів цієї системи, тобто кожного з особистих немайнових прав зокрема, які пов’язані між собою та певним чином упорядковані, можуть відображати певну структуру (поділ на інститути) групуватись між собою за певними зв’язками (класифікуватись) та в сукупності створювати систему. Основна характерна риса системи - це тісні взаємозв’язки її складових елементів, які можуть бути зовнішніми та внутрішньо системними.