Особисті немайнові права юридичних осіб
2.3.1. Внутрішні зв’язки особистих немайнових прав юридичних осіб
Розглядаючи взаємозв’язки системи особистих немайнових прав, варто зазначати, що структурні, функціональні і генетичні зв’язки є внутрішньосистемними. Крім того, існують зовнішні зв’язки елементів досліджуваної системи, які нам теж слід проаналізувати для повноти дослідження.
Насамперед варто розглянути, як визначаються ці внутрішні зв’язки. В наукових працях з проблем юриспруденції зустрічається лише одна робота, крім нашої, яка б аналізувала дані зв’язки. Так, Р. Б. Тополевський писав, що структурні зв’язки юридичних джерел права є внутрішньо системними чи зв’язками будови, завдяки яким зберігається цілісність системи юридичних джерел права як системи. Функціональними зв’язками є ті, що визначають взаємодоповнюваність і взаємозалежність юридичних приписів, джерел права, підсистем конкретних джерел права, інших джерел права в процесі їх функціонування. Генетичні зв’язки - це зв’язки, що виражають розвиток системи джерел права, формування її підрозділів. Проте, дані визначення стосуються лише зв’язків джерел права.
Тоді нам слід звернутися до науки теорії систем, щоб з’ясувати, в чому ж суть досліджуваних нами зв’язків.
Структурні зв’язки повинні складатися на принципі ієрархії, тобто при побудові моделі системи доцільним є введення ієрархії її частин, що спрощує розробку системи та встановлює порядок розгляду частин. Принцип функціональності повинен супроводжувати функціональні зв’язки. Доцільно розглядати структуру та функції системи сумісно, віддаючи при цьому перевагу функціям над структурою. Згідно з цим принципом, будь-яка структура тісно пов’язана з функціями системи та її частин. У разі надання системі нових функцій слід перевіряти відповідність їм структури та за необхідності переглядати цю структуру. Оскільки виконання функцій є процесом, то потрібно розглядати процеси, функції, структури окремо. У свою чергу, дослідження процесів зводяться до аналізу потоків різних видів - матеріальних, енергетичних, інформаційних, зміни станів тощо. З цієї точки зору структура є множиною обмежень на потоки в просторі й часі. Генетичні зв’язки мають базуватися на принципі розвитку, який передбачає врахування мінливості системи, її здатності до розвитку, адаптації, розширення, заміни частин, накопичування інформації. Зазвичай розширення функцій має здійснюватися за рахунок введення нових компонентів, які узгоджуються з тими, що вже є в системі. З іншого боку, при аналізі принцип розвитку орієнтує на необхідність зважання на передісторію системи та тенденції, що існують у даний час, для розкриття закономірностей її функціонування. Одним зі способів урахування цього принципу розробниками є розгляд системи зі взяттям до уваги її життєвого циклу. Умовними фазами життєвого циклу досліджуваної системи можуть бути проектування, виготовлення, введення в експлуатацію, експлуатація, нарощування можливостей (модернізація), виведення з експлуатації (заміна), знищення. В окремих галузях цей принцип називають принципом змінюваності (історичності) або відкритості. Для того щоб система функціонувала, вона має змінюватися, взаємодіяти із зовнішнім середовищем.
Структурний зв’язок між елементами може існувати за одним із типів відносин чи зв’язків, що існують у системі: інформаційних, логічних, ієрархічних. Для опису всієї системи має бути побудовано складену модель, що поєднує всі окремі моделі. Суттєвою умовою структурних зв’язків повинна бути стійкість меж утворюваних підсистем. Підставою для виділення функціональних підсистем є спільність функцій, які виконують елементи або їх групи. Функціонально-структурний аналіз наявної системи, який дає можливість сформулювати вимоги до створюваної системи. Він включає уточнення складу системи, законів функціонування її компонентів, взаємовпливів підсистем та елементів. Генетичний зв’язки повинні виявляти передісторії, причини розвитку проблемної ситуації, наявних тенденцій, побудову прогнозів.
Наслідуючи логіці даних підходів та опираючись на наші попередні дослідження, можемо стверджувати, що структурні зв’язки особистих немайнових прав - це внутрішньо системні зв’язки будови, за допомогою яких об’єднуються елементи системи особистих немайнових прав.
Структурні зв’язки повинні забезпечувати цілісність і доцільність сукупності елементів системи, які складають їх у базові, похідні та допоміжні компоненти системи особистих немайнових прав.
Базовими компонентами можуть виступати ті особисті немайнові права в цивільному праві, які складають свого роду фундамент для інших таких прав, що можуть розширювати дане право, доповнювати його. Ними є, наприклад, право на інформацію, право на індивідуальність, право на діяльність юридичної особи. Ці компоненти є основними, вони визначають таке правове утворення, як система особистих немайнових прав юридичних осіб.
Похідні компоненти мають розвивати, конкретизувати базові, тобто похідні особисті немайнові права доповнюють фундаментальні. Так, похідним особистим немайновим правом базового права юридичної особи на діяльність є право на вибір діяльності.
Допоміжні компоненти хоч і не є обов’язковими для реалізації своїх основних особистих немайнових прав, але тією чи іншою мірою впливають на систему цих прав. Їх можна охарактеризувати тим, що такі компоненти допомагають здійснити, реалізувати базові та похідні особисті немайнові права, хоча й ними користуються не у всіх випадках. Так, допоміжними компонентами права на діяльність юридичної особи є право на об’єднання. Не завжди для здійснення юридичною особою свого основного права на діяльність їй потрібно, наприклад, об’єднуватись з іншими юридичними особами.
Функціональні зв’язки - це зв’язки між елементами системи особистих немайнових прав, що проявляють взаємозалежність та взаємодоповнюваність особистих немайнових прав у процесі їх реалізації.
Частини системи особистих немайнових прав пов’язані між собою такими функціональними зв’язками, які визначають їх взаємозалежність та взаємодію. Крім того, вони впливають на збереження цілісності їхньої системи як стійкого утворення. Кожен інститут особистих немайнових прав і кожна норма, яка регулює даного виду права, вступають у функціональні взаємозв’язки, характер яких може бути різноманітним.
Функціональні зв’язки можуть бути двох типів: зв’язки субординації (вертикальні) та зв’язки координації (горизонтальні).
Зв’язки субординації мають характеризувати складну ієрархічну побудову системи особистих немайнових прав, обумовленість побудови її елементів за вертикаллю. Підгалузь особистих немайнових прав поділяється на інститути особистих немайнових прав: інститут особистих немайнових прав інтелектуальної власності; інститут особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне існування особи; інститут особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Вони в свою чергу поділяються на норми, що є первинними елементами в такій структурі та регламентують кожне з цих прав зокрема.
Зв’язок між ними виражається в такій залежності системоутворюючих компонентів (інститутів, норм), в якій виключення чи зміна одного з них може викликати зміну інших, або навіть руйнування всього системного цілого - підгалузі особистих немайнових прав. Проте, варто зазначити, що зміна однієї норми, яка регулює певне особисте немайнове право, навряд чи потягне за собою таке руйнування. Адже суспільні відносини постійно оновлюються, внаслідок цього виникає потреба в закріпленні норм, які б регулювали їх. В тому числі розвиваються особисті немайнові відносини, виникає потреба їх правового регламентування, але це не є негативним процесом і руйнування системи особистих немайнових прав не викличе, хіба що призведе до їх оновлення, розширення.
Слід звернути увагу, що тут ми маємо справу з вертикальною структурою системи особистих немайнових прав. Це означає, що існує ієрархічність такої структури, тобто деяка підпорядкованість. Так, норми, що закріплюють особисті немайнові права, підпорядковуються, входять до вищого структурного утворення - до інститутів особистих немайнових прав. Ці ж інститути у своїй сукупності складають найвищу одиницю даної системи - підгалузь особистих немайнових прав, яка включає в себе всі елементи даної системи і підпорядковує їх собі.
Наприклад, для реалізації особистого немайнового права юридичної особи на ділову репутацію за допомогою субординаційних зв’язків можемо здійснити наступні дії: звертаємось до приватного права, а саме Цивільного кодексу України; шукаємо ту частину, яка регулює особисті немайнові права (підгалузь особистих немайнових прав), - тобто Книгу другу; розглядаємо ту частину, що регулює права, що забезпечують соціальне існування особи, - Главу 22, яка становить інститут особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне існування особи; далі підшукуємо відповідну норму, яка закріплює наш первинний елемент - особисте немайнове право на ділову репутацію - і знаходимо ст. 299, яка регулює право на недоторканність ділової репутації.
На відміну від зв’язків субординації, зв’язки координації виражають іншу сторону єдності системи особистих немайнових прав. Ці зв’язки поєднують елементи даної системи ніби по горизонталі, тобто без будь-якої ієрархії, підпорядкованості більшому структурному елементові. Норми, що регулюють чи охороняють особисті немайнові права, зустрічаються в рівних умовах на одній площині, і в сукупності вони можуть функціонувати для задоволення немайнових інтересів осіб.
Тобто, для здійснення того чи іншого особистого немайнового права юридичної особи ми підшукуємо норму, яка знаходиться в одній площині з іншими: в Главі 22 норми знаходяться в горизонтальних умовах, і для цієї ситуації нам слід підібрати її серед інших, при цьому всі норми функціонують у рівних умовах і не підпорядковуються одна одній.
Для задоволення особистих немайнових потреб юридичної особи може бути недостатньо одного правового припису. Необхідне об’єднання потрібних норм, які б могли забезпечити особі її особисті немайнові права. Норми, які діють в сукупності, відображають координаційні зв’язки.
Варто сказати, що субординаційні та координаційні зв’язки дозволяють виявити взаємозалежності між цими нормами, в достатній мірі проаналізувати відносини між ними, які виникають внаслідок вступу юридичної особи в цивільно-правові особисті немайнові відносини.
Завдяки функціональним зв’язкам може втілюватися в об’єктивну реальність як кожен компонент, так і система особистих немайнових прав як цілісність. Особисті немайнові права можуть взаємодіяти між собою, а також з іншими системами, які допомагають реалізовувати дані права.
Разом з тим, елементи системи особистих немайнових прав можуть виконувати окремі функції. Норми, які регламентують особисті немайнові права, охороняють та регулюють дані права, тобто виконують охоронну чи регулятивну функцію. Зупинимось на основних моментах цього питання.
На думку теоретиків права, існують регулятивні та охоронні правовідносини, причому регулятивні характеризуються тим, що поведінка суб’єкта повністю відповідає приписам норм права і є правомірною, а регулятивні виникають з факту неправомірної поведінки суб’єктів, як реакція держави на таку поведінку. Реагувати на неправомірну поведінку, тобто порушення особистого немайнового права, має сама ця особа. Вона має можливість самозахисту, може звернутися в суд та інші державні органи за захистом своїх порушених особистих немайнових прав.
Цивілісти висловлюють думку, що особисті немайнові права регулюються цивільним правом у нормальному стані, який є бажаним для учасників відносин. Охоронна ж функція покликана оберігати особисті немайнові права від усіх інших осіб та забезпечувати примусовий захист від їх порушення.
Внаслідок сполучення регулятивної та охоронної функцій виникає можливість реалізації останньої, яка полягає у впливі права на суспільні відносини шляхом їх закріплення у правових інститутах, а також шляхом оформлення їх руху.
Регулятивна функція цивільного права у сфері особистих немайнових відносин, в першу чергу, проявляється в формі юридичного визнання приналежності особі нематеріальних благ, можливості на власний розсуд визначати свою поведінку в діяльності. Ця функція полягає також і в юридичній фіксації меж такої свободи поведінки, а цивільно-правова охорона за своїм функціональним призначенням полягає в захисті від втручання з боку інших осіб.
Таким чином, функціонування системи особистих немайнових прав проявляється не тільки у зв’язках елементів цієї системи, але й елементи самі по собі можуть виконувати неабияку роль для такого функціонування.
Генетичні зв’язки - це зв’язки, що виражають розвиток системи особистих немайнових прав та формування її підрозділів, тобто формування інститутів особистих немайнових прав.
Дослідники проблеми генетичних зв’язків правових явищ за впливом на регулювання суспільних відносин виділяють наступні стадії розвитку системи: зародження, становлення, стабілізації, дестабілізації (занепаду), переживання (система правового явища, її окремі складові продовжують своє існування як частина нової, принципово іншої системи).
Дослідниця системи трудового права Ю. Ю. Івчук пише, що генетичні зв’язки виражають розвиток позитивного трудового права, формування її підрозділів, а головні і вирішальні такі зв’язки знаходяться за межами трудового права. Вони характеризують його залежність від економічного базису, соціальної структури суспільства, політичного стану в країні, тобто всієї сукупності зовнішніх системоутворюючих факторів.
З цього випливає, що генетичні зв’язки є зовнішніми, такими, які виходять за рамки самої цієї системи.
Проте далі авторка говорить, що існують генетичні зв’язки і в самій системі, до них відносяться залежності, які існують між старими й новими інститутами та підінститутами трудового права. В процесі розвитку, удосконалення трудового права законодавець виходить з існуючого, діючого нормативного матеріалу, і в тій мірі, в якій нові нормативні приписи спираються на всю систему трудового права, враховують у своєму змісті діючі юридичні норми, можна вести мову про наявність в системі трудового права генетичних зв’язків.
Тоді виходить, що генетичні зв’язки існують всередині самої системи як внутрішні.
Аналізуючи властивості генетичних зв’язків, мають вони внутрішню чи зовнішню природу, варто сказати, що зовнішні системоутворюючі фактори допомагають виникненню та розвитку системи, а внутрішні фактори породжуються самими елементами, групами елементів. Проте жорсткої наукової класифікації системоутворюючих факторів немає.
Стосовно особистих немайнових прав інтегруючим фактором називають об’єкти, тобто визначені та дуже специфічні конкретні нематеріальні духовні блага. Для опосередкування відносин з приводу цих благ необхідна саме цивільно-правова форма такого опосередкування, оскільки для системи особистих немайнових прав характерна спільність цивільно-правової природи.
Розглянемо, які стадії генетичного розвитку зв’язків пройшла система особистих немайнових прав у сучасному вигляді та окремі її елементи за впливом на регулювання суспільних відносин.
Стадію зародження, з погляду позитивного регулювання особистих немайнових прав у цивільному праві України, можна визначити ще з радянських часів. Перші спроби регулювання особистих немайнових відносин зроблені в 60-х роках ХХ століття, а зводились вони в основному до забезпечення захисту честі, гідності та ділової репутації, але слід визначити, чи стосується це юридичних осіб.
В Україні до 2004 року діяв попередник Цивільного кодексу України - Цивільний кодекс УРСР, який на період зародження Української держави містив кілька статей, що свідчили про наявність особистих немайнових прав юридичної особи. Зокрема, в статті 23 Кодексу говорилося про те, що юридичні особи можуть від свого імені набувати особистих немайнових прав. Статті 27 і 30 закріплювати норми про найменування та місцезнаходження юридичної особи, права на які ми відносимо до особистих немайнових. Стаття 7 встановлювала захист особистих немайнових прав громадянина та організації на честь, гідність та ділову репутацію, а в теперішньому стані системи особистих немайнових прав юридична особа має особисте немайнове право на ділову репутацію.
Тобто, можна стверджувати, що це була стадія зародження системи особистих немайнових прав у законодавстві.
На той час дуже швидко змінювалися суспільні відносини, які потребували змін цивільного законодавства, і дві наступні стадії - становлення і стабілізації досліджуваної системи - переросли в стадію занепаду, оскільки діючі норми не задовольняли потреб, які з’являлися на той період. В 90-х роках, після прийняття Конституції України, почали розробляти проект Цивільного кодексу, який започаткував новий етап розвитку системи особистих немайнових прав не лише юридичної особи, а й в цілому.
Можна стверджувати, що Цивільний кодекс України ввів систему особистих немайнових прав у стадію переживання, що означає продовження існування правового явища, її окремих складових, як частини нової, принципово іншої системи. Тобто система особистих немайнових прав за Цивільним кодексом України принципово нова, оскільки він відніс особисті немайнові відносини до предмету свого регулювання1, до цього встановлювався тільки захист особистих немайнових прав. Така система особистих немайнових прав до цього часу вже пройшла стадію становлення та стабілізації.
На наш погляд, система особистих немайнових прав потребує оновлення в напрямку особистих немайнових прав юридичної особи. Варто включити до Книги 2 Цивільного кодексу України норми, які б конкретно регулювали права саме юридичної особи, без посилання на статтю 94, і перейменувати дану Книгу на: «Особисті немайнові права», без прив’язки лише до фізичної особи.
Таким чином, проаналізувавши внутрішні зв’язки системи особистих немайнових прав юридичної особи, ми прийшли до висновку, що існує потреба в змінах до законодавства, детальніше про які ми поговоримо в наступних частинах роботи, а зараз розглянемо зовнішні зв’язки системи особистих немайнових прав.