Особисті немайнові права юридичних осіб
2.2.3. Будова та функціонування системи
Для того, щоб в повній мірі дослідити систему особистих немайнових прав, необхідно врахувати поняття, які характеризують будову та функціонування систем, серед яких основними є: структура, елементи та зв’язки.
Структура (від латинського «structure» - будова, розташування, порядок) - це відображення певних взаємозв’язків, взаємне розташування частин системи, її будови. Система може бути представлена звичайним перерахуванням елементів, або «чорним ящиком», але найчастіше при дослідженні об’єкта таке подання є недостатнім, оскільки потрібно з’ясувати, що собою являє об’єкт, що в ньому забезпечує виконання поставленої цілі, одержання необхідних результатів. У цих випадках систему відображають шляхом розподілу на підсистеми, компоненти, елементи із взаємозв’язками, які можуть носити різний характер, і вводять поняття структури.
При цьому в складних системах структура включає не всі елементи і зв’язки між ними. Коли намагаються застосувати поняття структури до простих, повністю детермінованим об’єктам, поняття структури і системи збігаються. Лише найбільш суттєві компоненти і зв’язки, які мало змінюються при поточному функціонуванні системи, забезпечують існування системи та її основних властивостей. Тобто структура характеризує організованість системи, стійку впорядкованість елементів і звязків.
У разі, якщо намагаються застосувати поняття структури до простих, цілком детермінованих об’єктів, терміни «система» та «структура» практично збігаються. Іншими словами, структура характеризує організованість системи, стійку упорядкованість її елементів зв’язків. Структурні зв’язки є відносно незалежними від елементів і можуть виступати як інваріант при переході від однієї системи до іншої, переносячи закономірності, виявлені й відбиті у структурі однієї з них, на інші, причому, системи можуть мати різну природу. У зв’язку з останнім корисно виділити певні види (класи) структур і досліджувати їх окремо. Як правило, поняття структури пов’язують із графічним відображенням. Однак це не обов’язково, структуру може бути також подано в матричній формі, у формі теоретично множинних описів, за допомогою мови топології, алгебри й інших засобів моделювання систем. Ту саму систему можна подавати різними структурами залежно від стадії пізнання об’єкта чи процесу, аспекту їх розгляду, мети створення. При цьому в процесі дослідження чи проектування структура системи може змінюватися. Структури, особливо ієрархічні, можуть допомогти в розкритті невизначеності складних систем. Іншими словами, структурні подання систем можуть бути засобом їх дослідження.
Структура - це сукупність зв’язків між частинами системи, вона описує суттєві зв’язки між елементами. Це загальнонаукове поняття, яке відображає той факт, що світ складається з окремих предметів з їх властивостями і взаємовідносинами. Воно відображає ступінь розвитку суспільства, певну форму стійких зв’язків, відносин, які в ньому склалися, сукупність виниклих на їх основі соціальних груп та інститутів, що забезпечують цілісність суспільства, збереження його властивостей при різноманітних внутрішніх і зовнішніх властивостей .
Наприклад, С. С. Алєксєєв вважає, що структура права виявляється у внутрішньому розподілі, диференційованості, сукупності її складових компонентів, таких як галузей, інститутів, правових норм. Структура права зачіпає його особливості як нормативного інституційного утворення, його зміст, і хоча воно єдине за змістом, проте характеризується внутрішньою диференціацією, розмежуванням на відносно автономні, але пов’язані між собою частини, такі як норми, інститути, галузі.
Окремі автори наголошують на тому, що галузі, підгалузі, інститути, норми складають внутрішню структуру права, інші твердять, що внутрішню структуру утворює певний зв’язок частин єдиного цілого правового утворення (наприклад, внутрішньою структурою інституту є певний зв’язок між їх елементами - правовими нормами), а зовнішню - певний зв’язок цілісного правового утворення з іншими правовими явищами (зв’язок даного інституту з іншими, які входять до інших галузей).
Як бачимо, дослідники даного питання зупиняють свою увагу саме на зв’язках між елементами, а деякі вчені так і розуміють під структурою системи права доцільні зв’язки між елементами, що виявляються через певну взаємодію. Вказується на те, що структура - це стійка єдність елементів і їх зв’язків, які утворюють цілісну систему, структура системи може визначатись як стійке об’єднання функціональних, внутрішньо системних пар, які також є стійкими всередині і за межами системи, отже, до структури правової системи належать сукупність елементів і зв’язків між ними.
Таким чином, структуру системи за будь-якого вищерозглянутого підходу повинна складати сукупність елементів.
Структуризація (декомпозиція) системи передбачає її розподіл на компоненти та з’ясування зв’язків між ними за певною ознакою, що випливає з особливостей розв’язуваної задачі. Декомпозиція здійснюється так, щоб сукупність функцій, виконуваних компонентами, забезпечувала виконання усіх функцій системи в цілому і, крім того, щоб збереглася властивість новизни як системи, так і її окремих підсистем. Декомпозиція потрібна для того, щоб спростити аналіз системи, поділивши її на більш прості компоненти, які є або більш дослідженими, або такими, що можна досить легко дослідити. Декомпозиція дає можливість виявляти найбільш і найменш істотні з погляду проблеми, що вирішується, компоненти та зв’язки системи, досліджувати внутрішні механізми її поведінки.
Структуризація (декомпозиція) розуміється як розподіл системи на частини при її дослідженні або проектуванні. Спочатку був більш широко поширений термін декомпозиція, але ці поняття запропонували розрізняти: термін декомпозиція застосовувати у випадку розподілу технічних об’єктів, для яких відома причина виникнення цілісності, нових властивостей у цілого, а термін структуризація пропонувалось застосовувати, коли невідомі причини виникнення цілісності, тобто на кожному рівні ієрархії властивості цілого не рівні сумі властивостей елементів і спостерігається невизначеність, частково розкрита розподілом, але не пояснюється повністю, як це має місце в сенсі декомпозиції, тобто при складанні або розбиранні технічних об’єктів, завдяки конструкції і технології, відображених у відповідних документах. У багатьох роботах з системного аналізу між термінами структуризація і декомпозиція відмінностей не робиться, в той же час для назви методик розподілу систем або їх цілей на частини, як правило, використовується термін структуризація.
Не вдаючись до більш ґрунтовного дослідження всіх тих теоретико-наукових наслідків, що виникають в разі використання наведеного методологічного підходу до розуміння сутності поняття структури, спробуємо описати ту структуру, яку ми отримуємо, дотримуючись цього шляху. Виходячи з положень теорії права, а також з аналізу цивільного законодавства щодо особистих немайнових прав, ми маємо наступну структуру. В цивільному праві особисті немайнові права виступають, як ми вже наголошували, підгалуззю. Вона включає в себе три основні інститути: особисті немайнові права, що забезпечують природне існування; особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття; особисті немайнові права інтелектуальної власності, норми якого також відносяться і до підгалузі права інтелектуальної власності в тому числі.
Якщо розглядати структуру підгалузі особистих немайнових прав без зв’язку з іншими підгалузями цивільного права, то в чистому вигляді її складають два інститути:
1) інститут особистих немайнових прав, що забезпечують фізичне існування;
2) інститут особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття особи.
Якщо розглядати особисті немайнові права юридичних осіб, то з аналізу норм Цивільного кодексу, а також зі змісту цих прав випливає, що вони становлять лише один інститут - ці права відносяться до тих, що забезпечують соціальне існування особи. В свою чергу даний інститут також можна структуризувати, об’єднуючи між собою різні елементи.
Під елементом прийнято розуміти найпростішу частину системи, яку умовно розглядають як неподільну. Однак відповідь на запитання, що є такою частиною, може бути неоднозначною й залежить від мети та конкретних завдань дослідження. Цей термін у ширшому розумінні означає усі складові системи, однак при багаторівневому поділі можна використовувати інші терміни.
Так, складові, стосовно яких невідомо, чи є вони неподільними, називають компонентами системи, складові, у яких виділяють більш елементарні частини - підсистемами. Розподіл на підсистеми пов’язаний із можливістю розділяти сукупності взаємозалежних елементів (компонентів), здатних виконувати відносно незалежні функції (підцілі), спрямовані на досягнення загальної мети системи. Назвою «підсистема» підкреслюється, що така частина повинна мати властивості системи (зокрема, цілісність). Цим вона відрізняється від групи елементів, яка не має власної підцілі і якій не притаманна властивість цілісності. Для таких груп використовується поняття компонентів.
Під елементом або частиною у філософії розуміється найменша частинка системи чи їх сукупність, а в їх якості можуть виступати ті чи інші соціальні суб’єкти, відносини, інститути, вони відносно простіші, більш елементарніші від системи, оскільки елементи, частини, підсистеми досить багатоманітні, ієрархічні . Специфіка елемента полягає в тому, що він є необхідним атрибутом структури. Без елементів немає структури, як і без структури немає елементів. Так, необхідними елементами правовідносин є суб’єкт, об’єкт, юридичний обов’язок, правомочність, без певного зв’язку між якими немає і самих правовідносин. Але елемент являє собою не просто частину предмета або процесу, що отримана шляхом довільного поділу, а ті складові, які в своїй взаємодії утворюють зміст даного об’єкта. В якості елемента може виступати лише такий компонент, функціональні можливості якого не нижче рівня зв’язків, що відрізняють структуру.
Як ми бачимо, елемент є складовою системи, але складовою є і таке поняття як частина. На перший погляд суттєвої відмінності між даними поняттями немає, але дослідники даної проблеми переконують нас в протилежному. Доводиться, що поняття елемента має глибший сенс, ніж поняття частини, хоча вони характеризують предмет з боку його складових компонентів. Але особливістю елементів виступає те, що вони володіють цілком визначеними властивостями, які не змінюються в межах досліджуваного відношення, воно більш конкретніше поняття, визначення якого зберігає особливості змісту, що виражається категорією частини, крім того, включає й ознаки, які дозволяють відносити їх до найбільш важливих, суттєвих частин системи.
З цього випливає, що поняття «елемент» дещо ширше ніж «частина». Проте інші автори доводять протилежне: частина ширша від елемента, оскільки частинами цілого є не тільки елементи, які знаходяться між собою в певному взаємозв’язку, але й самі взаємозв’язки між елементами. При цьому, якщо елементи, володіючи певним самостійним і якісним уособленням, відрізняються від зв’язку, в якому вони знаходяться між собою, то специфічний зміст частин виявляється не у співвідношенні зі зв’язком, а в співвідношенні з цілим.
На наш погляд, це не може слугувати доказом того, що частина ширше поняття, ніж елемент, оскільки елемент може співвідноситись із цілим, і це дає можливість зрозуміти зміст даного елемента.
Зустрічається думка, згідно якої елемент означає лише предмети, явища й процеси, які знаходяться у відповідному взаємозв’язку, утвореному в межах певної структури цілого, у той же час як частина може існувати у певному поєднанні між собою в рамках цілого, а також і до цілого поєднання. Частина не може бути елементом до тих пір, доки не ввійде у певне поєднання, що утворює ціле. Цікавою є думка про те, що елементи - це все, з чого складається ціле, що відноситься до компонентів, які його складають, незалежно від того, чи відображають вони специфіку цілого. Зате частиною є не будь-який компонент, а лише той, що наділений специфічними особливостями цілого, безпосередньо виконує функції, які характерні лише для даного цілого.
Роблячи підсумок вищерозглянутих поглядів, варто сказати: хоча одні можуть твердити про більшу об’ємність поняття «елемент», інші навпаки - «частина», підтвердженням цього може стати лише аналіз конкретної системи. Звичайно, вони не зовсім тотожні поняття, і можуть відрізнятися певними якісними характеристиками, але, наприклад, говорячи про елементи правових відносин, ми можемо називати їх структурними частинами, і в цьому не буде помилки. В нашому випадку для уникнення суперечностей при розгляді структури системи особистих немайнових прав ми будемо користуватися терміном «елемент».
Тепер нам потрібно визначити елементи системи особистих немайнових прав. Слід відмітити, що в літературі про нього можуть говорити як про неподільний компонент системи за певного способу її розгляду. Проте, якщо брати до уваги структуру системи права, можна побачити, що галузь поділяється на підгалузі, ті в свою чергу на інститути, а інститути на норми, тому про неподільність компонентів стверджувати не можна.
Дослідник Ю. Ю. Івчук наголошує на неподільності за певного способу розгляду системи, але навіть за конкретного аналізу структури відбувається поділ більших елементів на менші. Інакше виходить, якщо аналізувати первинний елемент структури, тоді можна охарактеризувати його як відносно неподільний. Але неподільність його буде мати місце лише за певних умов, лише при певному поділі, оскільки під іншим кутом розгляду структури цей елемент може мати інші складові, які також будуть розглядатися як елементи такої структури.
Первинний, або як його ще називають основоположний елемент повинен мати такі якості, як мінімальність, неподільність, крім того, диференційоване виокремлення первинного елемента в різних структурних зрізах не повинно відображати всієї цілісності системи. Виходячи з цього, первинним елементом нашої системи буде виступати кожне з особистих немайнових прав юридичної особи зокрема, і пов’язані вони між собою певними зв’язками.
Поняття «зв’язок» входить до будь-якого визначення системи й характеризує чинники виникнення й збереження її цілісності та властивостей. Цей термін одночасно відбиває як будову (статику), так і функціонування (динаміку) системи. Зв’язок визначають як обмеження ступеня вільності елементів. Зв’язуючись один з одним, елементи втрачають частину своїх властивостей, якими вони потенційно володіли у вільному стані.
Зв’язком є сукупність залежностей властивостей одного елементу системи від інших, і встановити цей зв’язок означає виявити наявність таких залежностей. Поняття зв’язку входить майже в будь-яке визначення системи і забезпечує виникнення і збереження її цілісних властивостей. Це поняття одночасно характеризує і будову, і функціонування системи. Зв’язок визначають як обмеження ступеня свободи елементів, оскільки вони, вступаючи у взаємодію між собою, втрачають частину своїх властивостей, якими вони потенційно володіли у вільному стані. У визначеннях системи терміни зв’язок і відношення зазвичай використовуються як синоніми, однак існують різні точки зору: одні дослідники вважають зв’язок окремим випадком відносини, інші розглядають відношення як приватний випадок зв’язку, треті пропонують поняття зв’язок застосовувати для опису статики системи, її структури, а поняттям відношення характеризувати деякі дії в процесі функціонування системи. Ми залишаємо для користування термін «зв’язок» без будь- яких прив’язок до інших термінів.
Зв’язок можна охарактеризувати за напрямом, силою, характером (видом). За першою ознакою зв’язки поділяють на спрямовані й не спрямовані; за другою - на сильні та слабкі. Іноді для цього вводять шкалу сили зв’язків для конкретної задачі. За характером (видом) розрізняють зв’язки підпорядкування, породження, рівноправні, управління. Деякі з цих класів можна поділити більш детально: наприклад, зв’язки підпорядкування можуть бути типу «частина-ціле», зв’язки породження - типу «причина-наслідок». Зв’язки можна класифікувати також за місцем розташування (внутрішні й зовнішні), за спрямованістю процесів у системі в цілому чи в окремих її підсистемах (прямі і зворотні) та за деякими більш конкретними ознаками. Зв’язки в конкретних системах можуть бути одночасно охарактеризованими за кількома з названих ознак.
Сукупність зв’язків між елементами системи, що відбиває процес їх взаємодії, є структурою системи, вивченню якої при системному підході приділяється велика увага. Інакше кажучи, структура системи - це її склад (набір компонентів і зв’язків). При цьому система вивчається у двох аспектах: організаційної структури, тобто набору компонентів (елементів та підсистем) і відносин між ними. Це так зване зовнішнє пізнання системи, де найбільш загальним є топологічний опис структури, що може бути строго формалізованим при використанні функціональної структури, коли система вивчається зсередини за складом її функцій. Оцінюються функції, які виконує система, тобто властивості, що дають змогу досягти поставленої мети, виражені у вигляді деяких характеристик елементів, підсистем або системи в цілому.
Будь-яку систему можна зобразити у вигляді складної структури, елементи якої є тісно пов’язаними та по-різному впливають один на одного. Зв’язки між елементами можуть бути розімкненими й замкненими (чи контурними), коли первинна зміна в одному елементі, пройшовши через контур зворотного зв’язку, знов впливає на цей самий елемент. Реальні системи є інерційними, тому до їх структури входять елементи, що визначають запізнювання передачі інформації та її зміни в контурі зв’язку. Складність структури та внутрішні взаємодії зумовлюють характер реакції системи на впливи зовнішнього середовища й траєкторію її поведінки в майбутньому. Вона може через якийсь час стати відмінною від очікуваної, а іноді навіть протилежною, тому що згодом поведінка системи може змінитися під впливом неврахованих, а також випадкових зовнішніх та внутрішніх чинників.
Особисті немайнові права юридичних осіб у цивільному праві можуть пов’язуватись між собою різними зв’язками, які нам необхідно дослідити. За основу даного дослідження візьмемо такі види зв’язків, як структурні, функціональні та генетичні.
Отже, розглянувши різноманітні підходи до розуміння системи, проаналізувавши численні дефініції даного поняття, його ознаки та підводячи підсумки проведеному аналізу, необхідно зазначити, що система - це сукупність елементів певного явища, які пов’язані між собою та певним чином упорядковані, можуть відображати певну структуру, групуватись між собою за певними зв’язками та в сукупності створювати систему. Основна характерна риса системи - це тісні взаємозв’язки її складових елементів.
Наслідуючи логіці такого визначення, варто сказати, що елементами системи особистих немайнових прав юридичних осіб можна вважати власне самі особисті немайнові права, які можуть належати цим особам. Тоді, зважаючи на їхні взаємозв’язки між собою та вникаючи в суть досліджуваного поняття, систему особистих немайнових прав юридичних осіб можна розглядати через їх класифікацію. Для того, щоб провести таку класифікацію, необхідно дослідити різноманітні зв’язки, що існують між елементами.