Термін «система», від грецького слова «БуБІета», означає структуровану цілісність, яка складається з певних елементів.

Раніше у визначеннях системи в тій чи іншій формі вказувалося на те, що система - це елементи (компоненти, частини) та зв’язки (відносини) між ними. Л. фон Берталанфі визначав систему як комплекс взаємодіючих компонентів чи як сукупність елементів, що знаходяться у певних відносинах один з одним і з середовищем . Згодом у визначеннях системи з’являється поняття цілі, яке спочатку використовувалося в неявному вигляді: система - це організована множина (у якій ціль з’являється при розкритті поняття «організоване»), це сукупність деяких об’єктів разом зі зв’язками між ними, яка розглядається як дещо цілісне.

За філософським словником, система - це сукупність елементів, що знаходяться у відносинах і зв’язках між собою й утворюють певну цілісну єдність. Справді, неможливо уявити будь- яку систему, в тому числі й систему особистих немайнових прав, яка була б повністю позбавлена взаємозв’язків між її елементами. Але у філософській науці загальне поняття «система» визначають ще як цілісне утворення, що володіє інтегрованими якостями, які не властиві окремо взятим її компонентам і виникають завдяки їх взаємодії у системі. Проте, ми не можемо цього сказати про систему особистих немайнових прав, адже кожне з цих прав має якісні властивості, які виражають сутність даних прав незалежно від того, чи розглядаються вони в системі, чи поодинці.

Надзвичайно характерним для філософії називати системою структуру, як однозначне поняття. При цьому визначається, що структура - це загальнонаукове поняття, яке відображає той факт, що світ складається з окремих предметів з їх властивостями і взаємовідносинами. Вказується, що структура відображає ступінь розвитку суспільства, певну форму стійких зв’язків, які в ній склалися, відносин, сукупність виниклих на їх основі груп та інститутів, що забезпечують цілісність суспільства, збереження його властивостей при різноманітних внутрішніх і зовнішніх впливів . Думаємо, не варто ототожнювати такі поняття, як структура та система, оскільки хоча система якогось явища може розглядатись як його структура, не обмежуючи при цьому суть такого розгляду, проте в загальному значенні ці терміни розрізняються. Так, структуру можна розглядати як побудову, сам поділ якогось явища, а вже саму систему варто розуміти як сам комплекс, організацію, збудовану певним чином сукупність даного явища.

Поняття системи ми вважаємо ширшим, аніж структура також через те, що остання може розглядатись як сукупність елементів, без зазначення яких-небудь взаємозв’язків між ними. Тобто поняття системи ширше, об’ємніше, воно вміщує в своїй суті більш якісніші характеристики. Річ у тому, що структура може розумітися як склад елементів, при цьому «система» виходить за межі звичайної побудови, структуризаций вона має функціональні характеристики.

У визначенні В. М. Сагатовського, покладеному в основу однієї з методик структуризації цілей, система - це скінченна множина функціональних елементів і відносин між ними, виділена із середовища відповідно до певної цілі в межах визначеного часового інтервалу. Ю. І. Черняк говорить, що система є відображенням у свідомості суб’єкта (дослідника, спостерігача) властивостей об’єктів та їх відносин при вирішенні завдання дослідження, пізнання.

Деякі визначення цього поняття використовуються залежно від контексту і галузі знань дослідження: система не розчленовується на елементи, а подається як сукупність укрупнених компонентів, принципово необхідних для існування й функціонування об’єкта дослідження. О. М. Горбань та В. Є. Бахрушин вірно підмітили, що термін «система» використовують у тих випадках, коли хочуть охарактеризувати досліджуваний чи проектований об’єкт як щось цілісне, єдине, складне, яке неможливо відразу пояснити, показавши його, зобразивши графічно чи описавши математичним виразом, а при проведенні системного аналізу слід вивчити проблемну ситуацію, за допомогою якомога повнішого визначення системи, і виділивши найбільш істотні компоненти, сформулювати своє визначення системи для здійснення аналізу проблеми.

Дослідники стверджують, що система - це об’єднання в структурно зорганізовану, внутрішньо протилежну, інтегровано- цілісну єдність різнорідних утворень, в результаті взаємодії яких досягаються певні цілі, з якого ми відкидаємо ознаку внутрішньої пролежності, оскільки особисті немайнові права не суперечать одне одному, вони навпаки взаємодоповнюють одне одного, утворюючи при цьому систему.

Більш до вподоби нам прийшлося визначення, за яким система - цілісна, впорядкована сукупність певних інститутів, ролей, відносин, процесів, принципів організації суспільства, які є підпорядкованими закону певних норм, історичним традиціям та настановам режиму конкретного суспільства. Проте дана дефініція є надто широкою для особистих немайнових прав, тому що нам необхідно дослідити їхню систему в тому вигляді, в якому вона склалася на сьогоднішній день, незалежно від того, які традиції та настанови минулої історичної доби залишили нам у спадок науковці цивілістичної науки, адже не всі вони ставились з прихильністю до особистих немайнових відносин як до предмету цивільного права.

З огляду на правову сферу нашого дослідження, поглянемо, як визначають поняття «системи» правознавці.

Визначають систему як сукупність взаємопов’язаних, взаємозалежних, внутрішньо узгоджених елементів, які утворюють одне ціле і без функціонування хоча б одного з них не досягається бажаний результат. Але у випадку особистих немайнових прав невірно буде сказано, що якщо не буде функціонувати одне з даних прав, тобто один з елементів, то система особистих немайнових прав не буде існувати. Може лише, наприклад, при порушенні якогось із цих прав відшкодовуватись моральна шкода чи будуть застосовуватись інші способи захисту даного права.

Наукові положення теорії права приводять до висновку, що система - це цілісна множинність взаємопов’язаних елементів, основною ознакою якої є наявність зв’язків між елементами і виникнення в цілісній системі нових якостей, непритаманних елементам, коли вони відокремлені. Дехто до поняття системи підходить як до сукупності елементів і мережі зв’язків між ними, організованої спеціальним чином. При цьому зосереджується увага на аналізі властивостей системи, серед яких виділяються наступні: система складається з багатьох різнорідних частин, які взаємодіють завдяки системним зв’язкам; неможливо однозначно передбачити майбутні параметри її розвитку, невідомо, як саме і в який саме спосіб відбуватиметься її розвиток, яким конкретно чином буде врегульовано ту чи іншу сферу суспільних відносин; зазнає внутрішніх і зовнішніх коливань, впливу; різка зміна обставин може призвести до її нестабільності, до фрагментації системи, коли її частина не діє або суперечить іншій частині, паралізує її; в процесі розвитку переходить з рівня на рівень; в процесі функціонування завдяки системним зв’язкам виявляються нові принципи, положення, існування яких не передбачалося в процесі її формування; включення в себе низку структур.

В процесі дослідження системи юридичних джерел, під системою розуміється сукупність усіх форм юридичного закріплення і організаційного забезпечення інформації про загальнообов’язкові правила поведінки (юридичні норми) у сукупності їх взаємозв’язків (генетичних, структурних і функціональних), через які об’єктивуються нормативні приписи галузі права, нормативні складові національної або регіональної (наднаціональної) правової системи чи міжнародного правопорядку . З даного визначення ми бачимо, що при дослідженні системи значна увага приділяється взаємозв’язкам її елементів, і це вірно, оскільки лише вони допомагають побудувати структуру якогось явища, скласти елементи в єдину систему.

В галузі публічного права, в порівнянні з цивільним правом, існують численні дисертації, присвячені системному вивченню якогось об’єкта. Так, в дисертаційних дослідженнях міститься визначення системи як сукупності взаємопов’язаних елементів, що здійснюють певну діяльність та забезпечують належне функціонування об’єктів на підставі юридично визначених і законодавчо закріплених правових норм. При цьому, основними ознаками такої системи виділяються ієрархічність, автономність, складність та динамізм. Деякі дисертанти дають інакше визначення системи, і якщо в його зміст вкласти систему особистих немайнових прав, то вона буде розглядатися як об’єктивно зумовлена системою суспільних особистих немайнових відносин їх внутрішня будова, об’єднання та розташування правових норм, що закріплюють дані права в певній послідовності, що може буди прийнятним.

Дослідники трудового права визначають його систему та систему інших об’єктів, і з їх положень ми можемо виокремити деякі дефініції системи. Зокрема, система будь-якої галузі права - це об’єктивно зумовлене об’єднання взаємопов’язаних, внутрішньо погоджених правових норм, розподілених по різних структурних підрозділах, це структура взаємопов’язаних правових норм, що регулюють відокремлену сферу суспільних відносин. Зауважується, що систему галузі права створюють усі юридичні норми, котрі регулюють суспільні відносини, які складають предмет даної галузі, а система визначається ще, як об’єктивно обумовлена внутрішня організація галузі, яка проявляється в єдності, узгодженості й розподілі правових норм по інститутах та інших структурних утвореннях.

Вчені дають визначення системи галузі на основі об’єктивного розподілу в певній послідовності, взаємозв’язку та єдності нормативного матеріалу даної галузі за окремими частинами та інститутами, і в результаті групування норм створюються різні інститути, кожен з яких охоплює певну сукупність норм, що забезпечує цілісне регулювання відповідного різновиду відносин. Більш прийнятним є визначення, за яким систему складають сукупність юридичних норм, що утворюють єдине предметне ціле з розподілом на окремі відносно самостійні структурні утворення, а також інші усталені спільності норм, які мають менш визначену структуру.

Як бачимо, вище перелічені визначення системи галузі права схожі між собою і особливо відмінних рис не виділяють. У даному напрямку можна розглядати й систему особистих немайнових прав, тоді, як ми вже говорили, їх систему будуть складати менші структурні елементи - інститути та норми, які закріплюють особисті немайнові права.

За дефініцією Ю. Ю. Івчук, система галузі - це об’єктивно обумовлене об’єднання взаємопов’язаних, внутрішньо узгоджених, за предметною ознакою структурованих на підгалузі, інститути і підінститути правових норм, покликані регулювати певні відносини. Внаслідок дослідження авторка приходить до висновку, що системі властиві ознаки: єдності і узгодженості норм, розподіл на підгалузі, інститути, підінститути і норми права; об’єктивність побудови; ієрархічність; предметна спрямованість. Система галузі, за її словами, являється своєрідним системним утворенням, що виникає і функціонує в межах системи національного права. Вона описує, що система має свою структуру - закономірну організацію її компонентів. Це доводить раніше сказане нами твердження, що поняття «система» та «структура» не слід ототожнювати, що інколи роблять науковці. Крім того, вона доводить, що структура являється найважливішим елементом внутрішньо узгодженої системи. На наш погляд, структуру не слід розглядати як елемент системи, тому що елементом може вважатися структурна складова, найменша частинка системи. З нашої точки зору, структура може бути скоріше різновидом системи. Авторка виділяє ознаки елементів, які є компонентами структури системи: вони мають відрізнятися цілісністю, тобто виступати на певному рівні структури в якості неподільного цілого, а також володіти здатністю взаємодії з іншими елементами на відповідному рівні такої взаємодії, в результаті якого воно разом з іншими явищами утворює структуру наступного, більш високого рівня. Ми не можемо погодитись з твердженням авторки в тій частині, що елемент системи є неподільним цілим, оскільки будь- який об’єкт можна поділити на ще менші частки, тобто всі особисті немайнові права можна ще поділити на елементи.

Тож аналізуючи поняття системи, можна виділити наступні її ознаки: доцільність, тобто прагнення до досягнення конкретної загальної системи; структурованість, відносна внутрішня організація (самостійність) множинності компонентів (елементів); єдність та цілісність складових компонентів (елементів); входження як підсистеми до системи більш високого порядку.

Що стосується першої ознаки, то доцільність визначення загальної системи особистих немайнових прав очевидна, адже всі елементи повинні бути спрямовані для досягнення загальної мети - забезпечення охорони й захисту особистої немайнової сфери кожної особи та всіх осіб взагалі. Структурованість, можна сказати, також притаманна системі даних прав, у множинності особистих немайнових прав є відносна внутрішня організація між собою. Єдність і цілісність особистих немайнових прав полягає в тому, що в цивільному законодавстві вони складають між собою певний цілісний комплекс норм, які охороняють та регулюють особисті немайнові відносини. І, нарешті, у своїй сукупності особисті немайнові права, як підгалузь, входять до системи більш високого порядку - системи цивільного права. Тож можна стверджувати, що сукупності особистих немайнових прав притаманні всі ознаки системи.

Якщо брати визначення системи, прив’язуючи її до конкретного правового поняття, то в теорії права, наприклад, поняття системи права відображає внутрішню будову права як системи правових норм. Вона характеризується єдністю його складових частин, що зумовлюється системою суспільних відносин, диференціацією права на відносно відокремлені складові частини, наявністю різних видів зв’язків норм права та їх об’єднань між собою. Існує думка, що внутрішню структуру права складають міжгалузеві комплекси, галузі, підгалузі, інститути права. Схоже до цього, система права - це об’єктивно зумовлена внутрішня організація і структура права певної держави, яка виражає єдність і узгодженість юридичних норм та об’єктивний поділ їх на галузі та інститути відповідно до особливостей суспільних відносин.

Зазначається, що система права - це сукупність чинних норм права, якій властиві як єдність і узгодженість, так і диференціація на відносно самостійні структурні утворення. Єдність обумовлюється тим, що право як самостійне явище ґрунтується на єдиних загальнолюдських принципах гуманізму, справедливості, які є своєрідним каркасом права. Воно в усіх своїх проявах охороняється державою і передбачає можливість застосування державного примусу, а обумовлюється право різними умовами життя суспільства, для яких характерна відносна єдність. Узгодженість характеризується зв’язками між нормами, інститутами, галузями та відсутністю суперечностей всередині цієї системи. Диференціація означає поділ системи на відносно самостійні структурні елементи .

Схожі визначення дають інші вчені теорії права. Вони пишуть, що система права - це об’єктивно обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, яка складається із взаємопов’язаних норм, інститутів, підгалузей і галузей права. Це внутрішня структура, яка утворюється об’єктивно як відображення реально існуючих та постійно змінюваних суспільних відносин, вона свідчить, з яких частин, елементів складається право і як вони співвідносяться між собою.

Категорія «система права» використовується для вираження організованості та внутрішньої узгодженості, щоб не заперечувати себе в силу внутрішніх неузгодженостей. Вона відображає поєднання і диференціацію юридичних норм та пояснює інтегрування і поділ нормативного масиву на галузі та інститути . її представляють певним чином структуровані та взаємопов’язані одна з одною норми права, об’єктивно утворений зв’язок між якими надає їм структуровану єдність, тобто єдність цілей і завдань правового регулювання, правових принципів, єдність системи регульованих відносин.

Також її розуміють як історично складену, внутрішню структуру права, що визначається характером регульованих суспільних відносин, вона відображає його внутрішню єдність, яка обумовлена системою існуючих суспільних відносин, а її первинним елементом є правовий припис-норма права. Право ж повинно мати внутрішню форму, під якою розуміється його орієнтація, способи утворення як кожної окремої норми права, так і всіх норм в єдине ціле, в систему. Цілісне угрупування норм права, взаємодія між ними породжують нові якості, не властиві її окремим частинам.

Таким чином, теорія права дає більш-менш схожі напрямки розуміння системи. Проте поняття «система» застосовується для вирішення різних проблем і використовується в різних науках по- своєму.

За даних підходів, систему особистих немайнових прав можна розглядати як підгалузь цивільного права, яка включає в себе такі елементи, як інститути та правові норми, що закріплюють особисті немайнові права, що є недостатнім для дослідження. Тому з’ясуємо, що ще потрібно врахувати при дослідженні системи.