Економічна дипломатія та економічна безпека України
2.4. Інноваційні особливості розвитку соціально-трудових відносин у забезпеченні євростандартів
Відомий український вчений та громадський діяч Михайло Драгоманов ще наприкінці ХІХ століття окреслював перспективи розв’язання українського питання як такого, що входило ще тоді до порядку денного майбутнього переустрою Європи. Накреслення ук-раїнських національних орієнтирів у системі європейської політики є актуальним і зараз. За М. Драгомановим кожен народ має бути вільним у своєму виборі і майбутню Європу він бачив як солідарну спільноту вільних європейських націй, співдружність демократичних держав, об’єднаних на федеративних засадах у Європейську конфедерацію. Однак, досвід недавнього вступу до ЄС Польщі викликає різні асоціації. В одних ці процеси викликають негативні емоції, в інших – позитивні. Але значне подорожчання продуктів харчування, то-варів та послуг вказує на негативні наслідки вступу Польщі до ЄС на початковому етапі.
Перш ніж зупинитись на особливостях розвитку соціально-трудових відносин слід обов’язково висвітлити з якими ж “досягненнями” у цій сфері Україна прямує до Євро-пейської спільноти. Так, рівень використання річного бюджету робочого часу в Україні ста-новить 1076 годин, що майже у два рази менше ніж у Японії (рис. 2.1).
Рівень використання річного бюджету робочого часу
Рис. 2.1 – Аналіз рівня використання річного бюджету робочого часу
У 2003 р. Україна посіла 119-те місце серед 229 країн світу за рівнем ВВП на душу населення у паритетних цінах. Витрати на регулювання ринку праці від ВНП в Україні майже у 6 разів більші ніж у США та в 12,7 раза більші ніж у Швейцарії.
У 2005 р. Україна, зайняла 84-ту позицію серед 102 країн у рейтингу за індексом кон-курентоспроможності розвитку. Привабливими характеристиками країни залишаються близь-кість до світових ринків, багаті природні та рекреаційні ресурси, висока трудова кваліфікація та освітній рівень населення, реальна можливість налагодити сучасне виробництво і одержати дохід від різниці в оплаті праці. Однак, інвесторів лякають приховані торгові бар’єри, обсяг тіньової економіки, відсутність повноцінного захисту прав власності та наявність корупції, витрати на регулювання ринку праці від ВНП (рис. 2.2).
Рис. 2.2 – Аналіз витрат на регулювання ринку праці від ВНП
Не менш важливими у соціальному аспекті є показник частки витрат на продукти харчування до всіх споживчих витрат (рис. 2.3).
Рис. 2.3 – Частка витрат на продукти харчування до всіх споживчих витрат
Як бачимо, ця частка в Україні у 4–5 разів більша ніж в країнах Європи. Державні витрати на соціальний захист у 2003 р. як відсоток ВНП, в Україні склали біля 2,5 %, що майже у 10 разів менше ніж на такі цілі витрачає Швеція (рис. 2.4).
Існує зв’язок між зайнятістю, економічним ростом і доходами. У макроекономічній сис-темі існує також тісний зв’язок між ростом ВНП і рівнем безробіття. А. Оукеном підраховано, що 2,53 % щорічного приросту реального ВНП необхідно для створення нових робочих місць, здатних втримувати безробіття на певному рівні. Якщо за оцінками МОП в Україні рівень безробіття складає 13–14 %, то Україна у зв’язку з безробіттям втрачає майже 25 % ВНП.
Рис. 2.4 – Державні витрати на соціальний захист у 2003 р. (відсоток від ВНП)
За умов перехідної економіки в Україні зростаючі витрати на соціальний захист, пенсійне забезпечення тісно пов’язані з певним підвищенням податкового тиску на підпри-ємців і найманих працівників. Так, податок на додану вартість найбільший у Данії та Швеції – 25 %, а найменший у Німеччині, Люксембурзі – 15 %. У нашій країні він становить – 20 %.
Зростання витрат на соціальні програми пов’язують із зростанням інфляції, бюджет-ного дефіциту та внутрішнього боргу. До опосередкованих факторів, які впливають на розміри виплат по соціального захисту відноситься: рівень заробітної плати, який повинен цілком залежати від продуктивності праці.
Україна майже за всіма світовими показниками соціального розвитку займає останні місця. Так, за індексом розвитку людини (середня тривалість життя, рівень доходу на душу населення, рівень освіченості) Україна у 1994 році займала 45-те місце, у 1998 р. – 95-те [14], а у 2001 р. – 78-ме місце (табл. 2.1).
Таблиця 2.1 – Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП)
|
Показник |
Індекс |
ІРЛП |
||
|
тривалості життя |
Доступності освіти |
доходу на душу населення |
||
|
Світовий рівень |
0,64 |
0,71 |
0,94 |
0,764 |
|
Україна, 1998 р. |
0,72 |
0,91 |
0,43 |
0,689 |
|
Україна, 2001 р. |
0,71 |
0,92 |
0,51 |
0,744 |
Відомо, що за стандартами ООН межа бідності країн Центральної і Східної Європи – 4 дол. в день на особу, середня світова зарплата становить близько 159 дол. США на місяць. Середній річний дохід японця – 17 тис. дол. США; американця – 1,7 тис. дол. США на місяць. Якщо у 1998 р. середня зарплата в Україні забезпечувала 70 % раціональної норми споживан-ня [14], то уже у 2003 р. цей показник знизився на 16 %. Головна мета реформування системи зарплати полягає у визначенні розміру плати на рівні ціни робочої сили, яка дозволить пра-цівнику і його сім’ї задовольняти всі види необхідних потреб [10].
Отже, виходячи з зазначеного, слід наголосити, що інтеграція України у світовий простір передбачає необхідність приведення у відповідність соціально-трудових відносин між-народним нормам, інтеграцію національної системи у світове співтовариство. Вказані обста-вини зумовлюють необхідність опрацювання й широкого застосування міжнародних трудових норм і нормативів, вивчення світового досвіду регулювання соціально-трудових відносин, до-слідження оцінки їх стану та розробку пропозицій щодо вдосконалення на всіх напрямах їх розвитку.
Слід зазначити, що на сучасному етапі розвитку ринку в Україні відбуваються певні зміни, які полягають у застосуванні інноваційних методів погодження інтересів соціальних партнерів трудових відносин, принципів ринкової економіки, нових трудових процесів в ор-ганізації управлінської праці, менеджменту персоналу, в цілому системи соціально-трудових відносин та новітніх методів їх регулювання.
Актуальність зазначеної проблематики для економічної теорії та господарської прак-тики має певні особливості. Саме у соціально-трудовій сфері під впливом зміни економічних відносин відбуваються найсуттєвіші перетворення, які слід прогнозувати на перспективу. То-му виникає необхідність глибокого дослідження проблем, пов’язаних з ринковою трансфор-мацією соціально-трудових відносин та євроінтеграційними процесами, перед якими Україна постане у найближчі роки.
Інноваційність опрацювання підходів до моніторингу, аналізу, практики регулювання соціально-трудових відносин буде полягати у трансформації та їх пристосуванні до євро-пейських стандартів, норм і нормативів. В економіці ринкового типу соціально-трудові відно-сини мають звільнитися від монопольного управління державою і переходити на опосеред-коване індикативне регулювання з певною свободою, яка обмежена економічними, природ-ними та національними умовами їх розвитку. Тут має поєднуватись з одного боку система соціального партнерства, а з іншого – система державного регулювання соціальних аспектів функціонування трудових відносин, контроль за дотриманням законодавства про працю і відповідністю міжнародним стандартам, участь у становленні трипартизму в розвитку со-ціального партнерства [148].
На сьогодні в Україні у соціально-трудовій сфері присутні такі негативні явища як: безсистемність, стихійність, відмова від існуючих тривалий час на підприємствах відділів з нормування праці, нормативно-дослідних бюро і відсутність нормативно-регулюючої системи, яка б захищала з одного боку працівників від необґрунтованих дій роботодавців, а з іншого – роботодавців від безпідставних звинувачень зі сторони працівників. Відсутність дієвої сис-теми контролю за дотриманням трудового законодавства та відповідних санкцій за його по-рушення сприяє поширенню прихованої зайнятості серед безробітних, значним перекручу-ванням у механізмі оцінки і оплати праці. Ринкові відносини є лише складовою системи со-ціально-трудових відносин, а державне регулювання має залишатися вирішальним у системі справедливого отримання і розподілу прибутку підприємств усіх форм власності.
Зміни у соціально-трудовій сфері залежать від змін співвідношення у задіяні дер-жавних важелів і договірних методів регулювання, їх динамізму, що накладають інноваційні аспекти їх розвитку, особливо у процесі євроінтеграційного вибору. Розглядаючи ці аспекти становлення нового типу соціально-трудових відносин та причини, що стримують їх ефектив-ний розвиток, необхідно проаналізувати стан відповідності існуючої системи соціального партнерства досвіду європейських країн. Так, держава вже не є одноосібним важелем у фор-муванні купівлі-продажу послуг робочої сили, але вона має виконувати роль законодавця, посередника і гаранта дотримання норм, правил, стандартів Європейського Союзу. Отже, струк-тура системи забезпечення євроінтеграційного розвитку соціально-трудових відносин в Ук-раїні має ґрунтуватися на державній підтримці і включати принаймні сім підсистем (рис. 2.5).
У високорозвинутих європейських країнах трудовим нормативам приділяється на-лежна увага, оскільки вони слугують основою не тільки для розрахунків виробничих витрат, але й економічного прогнозування розвитку підприємств та враховують ринкову складову функцію. Отже, в Україні потрібно створити установи, які б розробляли трудові нормативи з урахуванням параметрів ринку – як інноваційний аспект нормування праці, оскільки на сьо-годні вітчизняна система нормування праці практично зруйнована, як на рівні виробничих економічних систем, так і на рівні держави. Аналіз розроблених державних будівельних норм носить характер завищених у два-три рази нормативів, які встановлені далеко не на основі методів хронометражних досліджень, фотохронометражу, моментних спостережень тощо. Мож-на сказати, що вони розроблені “під замовлення” і ні в якому разі не відповідають рівню сучасного технічного оснащення будівельних фірм. Таким чином, на національному рівні у нормуванні праці потрібно вирішити як мінімум дві проблеми – це зміна методології встанов-лення норм і нормативів та організація нормативно-дослідних структур, які б їх розробляли.
Рис. 2.5 – Структура системи забезпечення євроінтеграційного розвитку соціально-трудових відносин в Україні [148]
Слід зазначити, що для ефективного функціонування виробництва Міністерству праці і соціальної політики України вже зараз необхідно ставити питання про відновлення віт-чизняної системи нормування праці, розробку порядку ліцензування організацій та установ, які б займались встановленням нормативів на різні види робіт по всіх галузях економіки. На рівні держави необхідно створити на принципах самоокупності науково-дослідні та консал-тингові установи з розробки нормативних матеріалів, методик для організації та нормування праці на підприємствах всіх форм власності. Разом з тим, у системі податкової служби та об’єднаннях профспілок мають бути створені контролюючі органи, які б перевіряли відповідність стану нормування і організації праці міждержавним європейським стандартам. Без проведення такої роботи євроінтеграція України у сфері праці не відбудеться.
Не менш важливою інноваційною особливістю забезпечення євроінтеграційного роз-витку соціально-трудових відносин в Україні є удосконалення різних форм трудової зайня-тості. Діюча система регулювання зайнятості має формуватися за такими напрямами:
– посилення інтеграції державного і недержавного регулювання сфери соціально-трудових відносин (організація програм регулювання зайнятості трудових ресурсів);
– стимулювання підприємницького інвестування розвитку нових форм зайнятості;
– визначення джерел фінансування політики зайнятості і встановлення жорсткого контролю за їх витрачанням;
– наближення законодавчої бази України до законодавства країн Європейського Сою-зу, удосконалення законодавчих положень, що стосуються регулювання зайнятості трудових ресурсів;
– запровадження єдиних нормативно-методичних підходів до організації профорієн-тації та профнавчання всіма соціальними інститутами.
За допомогою колективних угод потрібно вирішувати питання щодо формування й застосування системи соціальних стандартів, які діють у Європі.
Потребує також інноваційного підходу діюча система організації оплати праці разом з реформуванням політики ціноутворення, оподаткування, зайнятості, соціального забезпечен-ня, нормування праці з метою підвищення ціни робочої сили. Удосконалення системи оплати праці має здійснюватися з урахуванням організаційно-правових міжнародних норм і Конвенцій МОП, практики європейських країн і передбачати інноваційне визначення мінімальної заробітної плати як мінімальної соціальної гарантії залежно від рівня інфляції та повзучого зростання цін в Україні, встановлення міжгалузевих співвідношень у зарплаті, гнучкість системи оплати праці залежно від економічного стану підприємств. Надзвичайно неприпустимим за нормами МОП є несвоєчасна виплата заробітної плати, що часто трапляється на вітчизняних підприємствах усіх форм власності.
Останнім часом зростає роль і значення загальновизнаних принципів і норм міжнародного трудового права у сфері соціально-трудових відносин, які отримали найбільш повне вираження у конвенціях і рекомендаціях МОП. За період з 1919 р. МОП було прийнято 185 конвенцій і 194 рекомендації, з яких Україною ратифіковано лише менше третини – всього 54 конвенції, у той же час Іспанією – 128, Францією – 116, Італією – 110, Норвегією – 105, Нідерландами – 102 конвенції (рис. 2.6). Станом на 1.01.2003 р. 52 країни світу ратифікували більше 50 конвенцій, серед яких і Україна. Із 15 країн Європейського Союзу лише Австрія та Німеччина не попали до списку 52 країн, які ратифікували 50 і більше конвенцій. Всі решта країн ЄС – ведуть перед у процесах прийняття конвенцій МОП.
Рис. 2.6 – Динаміка ратифікації конвенцій МОП [148]
Ратифікація значної кількості конвенцій створює сприятливі умови і більш широкі можливості для імплементації міжнародних трудових норм і нормативів, тобто їх реалізації на практиці в різних формах державами-учасницями міжнародних договорів. Враховуючи те, що соціально-трудові проблеми займають значне місце серед питань трудового права, слід зазначити, що 117 країнами, і в тому числі країнами ЄС, прийнятий план дій щодо дотримання основних прав працівників у сфері прав на об’єднання, свободи створення профспілок, ве-дення колективних договорів, рівних прав у винагороді за рівноцінну працю та виключення дискримінації у сфері праці [2]. МОП визнає, що поряд з економічним прогресом в країнах-членах МОП має обов’язково бути соціальний прогрес, який забезпечує гарантії дотримання основних принципів і прав у сфері праці.
Особливо актуальним аспектом забезпечення євроінтеграційного розвитку є дотри-мання вимог, висловлених у доповіді Генерального директора МОП “Рівність у сфері праці – ознака часу” [184], в якій висвітлені різні норми дискримінації на виробництві, особливо по відношенню до праці жінок, етнічних меншин та мігрантів. Щодо останнього, то процеси еміграції обумовлені низкою причин, серед яких:
– нерівномірність економічного розвитку країн;
– незбіг фаз економічного циклу в різних країнах;
– асинхронність заходів економічної політики в різних країнах щодо створення спри-ятливого інвестиційного клімату;
– відмінності в оплаті однорідної за якістю і кількістю праці в країнах-донорах і країнах-реципієнтах;
– незбалансованість ринків праці у різних країнах та наявність у слаборозвинутих країнах значного відсотка безробіття;
– міграція капіталів і функціонування транснаціональних корпорацій, що сприяє руху робочої сили до капіталу або переміщенню капіталу в країни з надлишковою робочою силою.
Для усунення таких причин і згодом наслідків, які можуть виникнути, необхідно при-ділити максимальну увагу таким засобам регулювання міграції як професійна кваліфікація робочої сили, обмеження особистого характеру, кількісне квотування, економічне регулюван-ня, строкові обмеження, географічні конфлікти, всякого роду заборони та нормативне регу-лювання соціально-трудових відносин з країнами, до яких збільшуються міграційні потоки.
Отже, ще однією інноваційною особливістю забезпечення євроінтеграційного розвит-ку соціально-трудових відносин в Україні є розробка державної міграційної політики. Про-цеси такої розробки мають включати: проведення всебічного глибокого аналізу міграційних процесів у країні та прогнозування розвитку міграційних процесів. На основі вивчення і синтезу найбільш сприятливих методів керування міграційними потоками слід виробити цілі, завдання, принципи, основні напрями та механізми реалізації державної міграційної політики. Розробка інструментів та механізмів реалізації міграційної політики має супроводжуватись моніторингом міграційної обстановки, контролем за ефективністю проведення вироблених заходів з метою їх оперативного коригування, адже у процесі формування єдиного євро-пейського простору держави-члени ЄС об’єднали зусилля з гармонізації імміграційної по-літики і колективного захисту своїх кордонів.
У більшості європейських країн великого значення набуває удосконалення системи модульного навчання, підвищення кваліфікації та перепідготовка робочої сили, оскільки в часи зростання темпів технологічного розвитку найбільшу цінність становить персонал, який вміє ефективно використовувати можливості нових технологій на основі новітніх трудових процесів. І тут важливим є навчання, що ґрунтується на компетенціях, яке отримало широке розповсюдження в країнах Європейського Союзу. Визначення компетенцій базується на функціональному аналізі, а модульне навчання – на отриманні кінцевого результату, а не на проходженні програми навчання. Модульне навчання, що ґрунтується на компетенціях, вклю-чає в себе всі чотири рівні поведінки – знання, розуміння, застосування та їх інтеграцію на психомоторному і ефективному рівнях.
Інноваційною особливістю є те, що функції та модулі спрямовані на досягнення кон-кретних результатів діяльності; формулювання назв модулів і областей компетенції має вмі-щувати вказівки на результат; обов’язковою умовою є чіткий взаємозв’язок головної функції, профілю і областей компетенції та модулів.
Отже, сучасна парадигма інноваційного навчання полягає в освоєнні набору компе-тенцій, що виходять за межі традиційного поділу праці і профілів професій, які залежать від нових концепцій виробництва і організації праці.
На сучасному етапі розвитку соціально-трудових відносин важливою також компо-нентою національного багатства у більшості країн Європейського Союзу є не вироблений або природний капітал, а людські ресурси. Основним джерелом конкурентоздатності підприємств стає людський капітал, оскільки в ньому закладені знання, які старіють швидше ніж новітні технології. Уміння працювати з базами даних, освоєння великого обсягу інформації, здатність генерувати нові знання на сьогодні є важливішим джерелом соціального визнання, аніж інші матеріальні цінності. Удосконалення людського потенціалу стає головним і визначальним фак-тором соціально-трудових відносин. Людський капітал – це суб’єкт виробництва, який має соціальну, демографічну, професійну і кваліфікаційну структуру, взаємодія елементів якої забезпечує розвиток соціально-трудових відносин [148].
У світовому співтоваристві назріла необхідність ретельного дослідження та вироб-лення дієвих нормативів і механізму допомоги найбіднішим країнам особливо у сферах, які відстають найбільше. Людський капітал та інфраструктура мають стати фундаментальними чинниками залучення інвестицій.
Інноваційний аспект категорії людський капітал виражає відношення, що виникають з приводу його самореалізації як у трудовому процесі, так і за його межами. На сучасному етапі, особливо в країнах Європейського Союзу, конкурентні соціально-трудові відносини між підприємцями, роботодавцями і працівниками супроводжуються різними формами соціальної підтримки, які для кожного працівника часто еквівалентні зарплаті. Досвід економік країн євроінтеграційного процесу свідчить про те, що вкладення в розвиток людського потенціалу є більш ефективними, у порівнянні з усіма іншими напрямами і сферами їх використання.
Названі особливості та інноваційні аспекти соціально-трудових відносин мають гли-бокий вплив на міжнародний поділ праці. У трудовій сфері відбуваються якісно нові зміни, які впливають на інші сфери, і перш за все, на соціальну. По-перше, в європейських країнах малокваліфікована робоча сила зіштовхується зі зростаючою конкуренцією за робочі місця не тільки всередині цих країн, але й на міжнародному ринку праці у зв’язку з міграційними процесами. По-друге, зростає змушений процес відтоку висококваліфікованої робочої сили, який скорочує свою присутність у низькорозвинутих країнах. По-третє, працівники розумової праці високорозвинутих країн знаходяться у більш виграшному становищі, оскільки прямі затрати на техніку і новітні технології мало впливають на їх конкурентоздатність. По-чет-верте, конкуренція зростає не тільки між працівниками, але й між роботодавцями, які від-чувають все більшу потребу у висококваліфікованих спеціалістах. По-п’яте, євроінтеграція суперечливо впливає на міграційні процеси, про які зазначалося вище. По-шосте, зниження народжуваності у високорозвинутих європейських країнах веде до старіння, скорочення тру-дових ресурсів і дефіциту молодих спеціалістів, а отже до зростання асигнувань у сферу соціально-трудових відносин.
Таким чином, інноваційні особливості розвитку соціально-трудових відносин у зв’язку з євроінтеграційними процесами вказують на те, що система їх регулювання на національному ринку праці має включати: форми регулювання, їх мету, суб’єкти та об’єкти, а також методи регулювання, які полягають у визначенні відхилень фактично отриманих показників від нор-мативних соціальних, трудових, екологічних і економічних макроорієнтирів з метою усунення їх негативних характеристик. Соціально-економічне нормування в системі регулювання со-ціально-трудових відносин має базуватися на вищезгаданих нормативних макроорієнтирах, а також нормах соціальних потреб та державних гарантіях. Взаємозв’язок макро-, мезо- та мікроекономічного регулювання соціально-трудових відносин вказує на те, що в основі його мають бути виробничі економічні системи та індивідуальні відносини. Він підпорядковує на всіх рівнях трудових відносин економічну, екологічну, соціальну, трудову та правову системи, регулювання в яких має здійснюватись на основі загальновстановлених нормативно-правових характеристик, розроблених Національною службою посередництва і примирення [148].
Методи регулювання колективних трудових спорів діючих моделей соціально-тру-дових відносин мають виявляти загальні і специфічні риси управління з урахуванням нині-ньої специфіки перспектив подальшого соціально-економічного розвитку України та норма-тивних макроорієнтирів. Ці додаткові шляхи визначення кількісних і якісних характеристик інноваційної системи соціально-трудових відносин залежать від шляхів подальших перс-пектив розвитку України в контексті її національного, економічного, соціального та євроін-теграційного розвитку.
Подальше удосконалення соціально-трудових відносин в контексті європейських про-цесів полягає у розробці і оптимізації макроорієнтирів, визначенні індексу якості соціально-трудового потенціалу і має включати фінансове, правове та інформаційне забезпечення, а також нормативні законодавчі акти Національної служби посередництва і примирення, які мають відповідати європейським вимогам і стандартам [148].