Особисті немайнові права юридичних осіб
2.1.3. Ознаки особистих немайнових прав юридичних осіб
Першою та беззаперечною ознакою особистих немайнових прав є те, що вони позбавлені економічного змісту. Відсутність економічного змісту випливає насамперед із самої назви немайнових прав. Ще в 1968 році З. В. Ромовська в своєму дисертаційному дослідженні зазначає цю ознаку. Вона дає нам можливість сказати, що дана ознака є однією з найважливіших, яка відрізняє дані права від інших, дає нам можливість виділити її в окрему групу.
Вчена писала, що особисті немайнові права позбавлені економічного змісту, не мають грошової оцінки, проте, це не означає відсутності будь-якого зв’язку між ними та майновою сферою. Досить звернути увагу хоча б на те, що сповна реалізувати своє особисте немайнове право значно легше в наших умовах юридичній особі, яка має більшу матеріальну базу. Також порушення особистого немайнового права примушує особу до витрат, завдає їй майнових втрат, які можуть вплинути на її майновий стан у майбутньому. Ці положення досить правильно доводять вказану ознаку.
Позбавлення особистих немайнових прав економічного змісту розглядалося також іншими дослідниками.
Так, у підручнику з Цивільного права писалося, що дані права утворюються в духовній сфері життя суспільства і не мають економічного змісту, хоча і можуть бути пов’язаними з майновими правами, а у чистих особистих немайнових відносинах відсутній безпосередній зв’язок з майновими відносинами. В іншому підручнику підтверджується неекономічний зміст, але зазначається, що існує певний зв’язок їх з майновою сферою, який спирається на наступне: при порушенні особистих немайнових прав особа змушена нести матеріальні втрати, що має вплив на її майбутній майновий стан . З цією думкою ми повністю згідні і хочемо відзначити, що взагалі всі права пов’язані одне з одним і порушення одного права може потягнути за собою порушення ряду інших.
Деякі вчені вважають, що права, за порушення яких цивільним законодавством передбачена компенсація моральної шкоди, слід визнати такими, що мають економічний зміст. Дисертантка Н. В. Устименко заперечує таку позицію, спираючись на те, що по своїй природі особисті немайнові права не передбачають виникнення майнових відносин.
На нашу думку, не слід вбачати в даних правах економічний зміст, адже компенсація моральної шкоди, яка виплачується в грошах порушником особистого немайнового права, не відшкодовує повністю цих прав, не повертає потерпілому його втраченого блага, а лише компенсує, ніби загладжує свою провину перед потерпілим. Наприклад, компенсація моральної шкоди за порушення права на таємницю кореспонденції не поверне дану інформацію у невідомий стан. Просто особа, таємницю якої розкрито, має право на якесь відшкодування, а так як неможливо повернути все назад, то хоча б отримати грошову компенсацію. Проте, грошова сума за моральні страждання не являється еквівалентною порушенню права, тож, особисте немайнове право не має грошового змісту.
Як говорив М. М. Агарков, грошовий інтерес свідчить про майновий характер відносин, але відсутність грошового інтересу не доказує, що зобов’язання не має майнового характеру. Так само можна тлумачити і щодо особистого немайнового права: якщо особа, особисте немайнове право якої порушено, зацікавлена у виплаті їй грошової компенсації, це не означає, що назване право має майновий характер.
Як зазначається в літературі, однією з особливостей особистих немайнових прав є те, що вони не мають еквіваленту, який би вимірювався в якихось одиницях. На відміну від майнових прав, вони не можуть бути при порушенні відновлені заходами економічного характеру, їх відрізняє те, що особисті немайнові права не можуть бути безпосередньо оцінені в грошах.
Дисертантка О. М. Калітенко зазначає, що немайновий характер не означає, що дані права взагалі не мають цінності, неможливо лише точно оцінити ті чи інші особисті права. Всі немайнові права об’єднуються тим, що вони служать визнанню за особою її моральної цінності.
Підтверджується ознака, про яку ми говорили, і в Цивільному кодексі України, ч. 2 ст. 269 якого говорить, що особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту, що притаманно і для юридичної особи, на наш погляд. Коментар роз’яснює, що стосовно особистих немайнових прав, на відміну від майнових, фактично неможливо визначити їх вартість у грошовому еквіваленті. На нашу думку, особисті немайнові права не мають грошового еквіваленту, вони безцінні в тому розумінні, що мають занадто велику цінність для кожної особи.
Розглядаючи ознаку «неекономічність» особистих немайнових прав юридичних осіб можна дійти висновку, що для деяких з них порушення їх особистих немайнових прав може потягнути за собою цілком економічні наслідки. Наприклад, порушення права на ділову репутацію юридичної особи може призвести до зменшення прибутку підприємства чи навіть до банкрутства. Проте це може бути не безпосереднім наслідком, тому що причинний зв’язок між порушенням і наслідками в даному випадку можна вважати опосередкованим. Тим більше, порушення даного права фізичної особи також може потягнути за собою матеріальні втрати.
В цілому, особисті немайнові права юридичних осіб знаходяться на меншій відстані з майновою сферою, ніж такі ж права фізичних осіб. Але це зовсім не означає, що для даних прав юридичних осіб таку ознаку як «неекономічність» ми не можемо виділити. «Грошова близькість» немайнової сфери особистих немайнових прав з майновою буде відображатися лише при захисті таких прав та при розрахунку відшкодування майнової шкоди за їх порушення.
Інша група вчених виділяє таку ознаку особистих немайнових прав, як «немайновість» або «нематеріальність». Але, на наш погляд, дана ознака збігається з вищезазначеною, тобто «немайновість» означає позбавлення економічного змісту, тому її не варто виділяти окремою рисою.
Так, М. Н. Малєіна пише, що «нематеріальний» характер особистих прав проявляється в тому, що вони позбавлені економічного змісту. Це означає, що особисті немайнові права не можуть бути оцінені, для них характерна невідновлюваність, їх здійснення не супроводжується майновими еквівалентами, обов’язками інших осіб.
До даної позиції приєднуються і сучасні дослідники. С. І. Чорнооченко писала, що особисті немайнові права не мають економічного змісту, оскільки складаються у духовній сфері і в силу цього у них відсутній зв язок з майновими відносинами.
Що стосується понять «немайновість» та «нематеріальність», то в літературі зустрічаються думки, що це ідентичні поняття, а також пропонується ознаку «нематеріальність» застосовувати до благ, а «немайновість» до прав.
На наш погляд, між даними поняттями немає суттєвої різниці, а тому не важливо, чи називати дану ознаку тим чи іншим терміном. Ці терміни будуть в даному випадку означати одне і те ж. Більше того, дана ознака означає неекономічний зміст, тому варто було б краще назвати таку рису особистих немайнових прав, як позбавлення економічного змісту, тим більше, що її називає і Цивільний кодекс України.
Деякі дослідники називають окремою ознакою особистих немайнових прав «нетоварність». Як зазначає С. І. Чорнооченко, нематеріальні блага не стають товаром за будь-яких умов нормального існування та розвитку людського суспільства. В цьому вона має рацію, але виділяти «нетоварність» окремою ознакою не варто, тому що вона охоплюється поняттям «неекономічний зміст», а тому відноситься до першої ознаки.
В літературі говориться, що невіддільність особистих прав від її носія, нерозривний зв’язок з особою визначають їх «нетоварність» як функціональну якість. Отже, не обов’язково виділяти «нетоварність» як самостійну ознаку особистих немайнових прав, оскільки її визначає зміст інших ознак.
Наступною ознакою, яку ми розглянемо, є невідчужуваність особистих немайнових прав. Це означає, що особа, яка є носієм даних прав, не може передати ці права будь-яким способом іншій особі, а також особисті немайнові права не можуть бути у неї відібрані. Невідчужуваність розуміють ще як невіддільність від особи носія особистих немайнових прав. З ясуємо, чи дійсно це одне й те ж саме, і що означає невіддільність.
Дослідниця К. А. Флєйшиц писала, що якщо під невіддільними розуміти блага, носієм яких може бути лише особа фізична, а не юридична, то ця ознака не складає їх специфіки. Та ж сама ситуація виходить, якщо невіддільність благ від особи розуміти як невідчужуваність прав на відповідні блага. Невідчужуваність даного суб’єктивного права може бути в окремих випадках обумовлена властивостями об’єкта цього права, але властивістю самого об’єкта вона не являється. Також зауважується, що історією заперечується розуміння невіддільного блага як такого, без якого неможливо уявити людину суб’єктом права. На нашу думку, дійсно, якщо в особи не буде, допустимо, найменування, то вона не може розглядатися як суб’єкт права. Авторка пропонує розуміти права на блага, невіддільні від кожної окремої особи, як ті, що охороняють не протиправні прояви індивідуальних рис. На наш погляд, така характеристика притаманна іншій властивості - індивідуалізації особи.
Існувала думка, що невідчужуваність та непередаваність витікає із пов’язаності особистих немайнових прав з конкретною особою. Так, якщо дані права невідчужувані, то є такими, що не переходять від однієї особи до іншої. Проте в літературі зустрічаються погляди, які стверджують, що невідчужуваність не виключає того, що здійснення і захист цих прав можуть доручатися третім особам, наприклад, представникам. Ми переконані, що це зовсім не означає відчужування даних прав.
Невідчужуваність (непередаваність) називали окремою ознакою й інші вчені.
Автори Цивільного кодексу говорять, що особисті немайнові права не можуть бути в особи відібрані чи нею відчужені, а обмежена у здійсненні цих прав вона може бути лише у тих випадках, які зазначені в самій Конституції.
Вчена З. В. Ромовська пояснює, що немає сенсу в їх відчуженні, бо дані права належать усім. Неможливо, наприклад, мати два права на таємницю листування. Це слушна думка, з якою ми цілком згодні, вона відкидає всі сумніви щодо наявності такої ознаки, як невідчужуваність.
Дисертант Р. О. Стефанчук під «невідчужуваністю» розуміє неможливість відокремлення даного блага від особи, яка ним наділена, а також ідентифікує «невідчужуваність» із «невіддільністю». На наш погляд, невіддільність можна
ідентифікувати з невідчужуваністю, якщо невіддільність розуміють як неможливість передати особисте немайнове право іншій особі. Але дехто її розуміє як таку ознаку, що дозволяє індивідуалізувати конкретну людину. В цьому випадку невіддільність і невідчужуваність є різними ознаками.
Щоб визначити, чи слід їх ототожнювати, необхідно розглянути, як ще науковці розуміють дані ознаки.
Включається до ознаки «невідчужуваність» і те, що в даному випадку не допускається правонаступництво. Так, в дисертаційному дослідженні Л. В. Красицька пише, що об’єктом особистих немайнових прав є духовні блага, невіддільні від їх носіїв, позбавлені матеріальної субстанції і відносно яких не допускається правонаступництво, бо вони тісно пов’язані з особистістю. Як відомо, правонаступництво розуміється як перехід прав і обов’язків від однієї особи до іншої, а щодо особистих немайнових прав це є неможливим.
Таким чином, жодне з особистих немайнових прав, що не пов’язане з майновими, не має властивості правонаступництва, тобто вони є невідчужуваними та не можуть передатися іншій особі ні за власною, ні за чужою волею.
Отже, невіддільність від особи носія особистих немайнових прав тісно переплітається із невідчужуваністю. Відмінність полягає в тому, що невідчужуваність має більш цивілістичний характер, а невіддільність є більш загальнішою властивістю особистих прав. Але в цивільному праві невіддільність даних прав має той самий характер, що й невідчужуваність. На наш погляд, ознакою краще зазначити тут невіддільність особистих немайнових прав для юридичних осіб.
У зв’язку з тим, що особисті немайнові права невіддільні від особи, на них не може звертатися позов кредиторів, вони не можуть передаватися іншим особам та не переходять до спадкоємців померлого, а припиняються разом з особою. Невіддільність особистих немайнових благ від їх носія створює таку ситуацію, при якій розпорядчі правочини щодо прав на них неможливі. Такі блага не можна ні подарувати, ні продати, ні передати в спадок чи іншим способом відділити від особи.
Дисертантка Н. В. Устименко вкладає зовсім інший зміст в таку ознаку, як невіддільність від особи їх носія. Вона говорить, що нерозривний зв’язок немайнових прав з особою дозволяє відрізнити одного суб’єкта права від іншого, індивідуалізувати її, зберегти та захистити неповторність та особливість такої. Звичайно, важко заперечити, що невіддільність спричиняє індивідуалізацію особи, проте це не єдиний чинник індивідуальності. Також варто сказати, що «індивідуалізація» - це інша, окрема ознака особистих немайнових прав, тому слід заперечити в даній ситуації слова дисертантки, які вона вкладає у зміст ознаки невіддільності немайнових прав від особи. Проте далі авторка зазначає, що з’єднання немайнових прав з особою передбачає відсутність можливості передання та відчуження цих прав, без особистих прав перестає існувати сама особа. Думається, в даному випадку дослідниця розуміла невіддільність особистих немайнових прав як двозначну ознаку: «індивідуалізацію» та «невідчужуваність». На нашу думку, особисті немайнові права, характеризуючись невіддільністю від особи, тим самим означають невідчужуваність чи непередаваність даних прав.
Цивільний кодекс України в ч. 3 ст. 269 також передбачає, що особисті немайнові права тісно пов’язані з особою, вона не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена їх. Коментар до даного кодексу роз’яснює, що відмова від особистого немайнового права не допустима. Особа може не реалізувати особисте немайнове право, але відмовитись від нього вона не має права. З нашої точки зору, неможливо заборонити особі відмовитись від якогось права, адже це не обов’язок: якщо особа не може відмовитись від особистого немайнового права, то це не означає, що вона не має права цього зробити. Отже, коментар дає неточне роз’яснення даної ознаки особистого немайнового права. Краще сказати, що невіддільність особистих немайнових прав означає, що особа не в змозі відмовитись від даних прав у силу самої властивості такого права.
Деякі науковці виділяють таку ознаку, як «особистісність» чи особистий характер немайнових прав, але кожен з них розуміє їх по- різному. Так, Р. О. Стефанчук говорить, що «особистісність» полягає в тому, що право належить особі як безпосередньому носієві певного блага і не може бути відділено від неї, внаслідок чого не підлягає відчуженню. Така характеристика «особистісності», на нашу думку, розкриває зміст попередньої ознаки - невідчужуваності.
Інші науковці пишуть про особистий характер немайнових прав як про невід’ємний зв’язок з конкретним об’єктом, нематеріальним благом, що не викликає заперечень, але необхідне більш ширше пояснення цьому.
П. М. Рабінович зазначав, що особисті права - це можливості збереження прояву, розвитку і захисту морально-психологічної індивідуальності людини, її світогляду та духовності. Дана характеристика більше тяжіє до ознаки індивідуалізації особи, яку ми будемо розглядати нижче, а тому немає необхідності виділяти «особистісність» як ознаку немайнового права, тим паче, що немає однорідного підходу до її розуміння.
Таким чином, наступна ознака, яку ми розглянемо, це властивість індивідуалізації особи.
Вдало дану ознаку охарактеризувала М. Н. Малєіна, яка говорила, що інститут особистих немайнових прав дозволяє відрізнити один суб’єкт права від іншого, охороняє їх самобутність та своєрідність. Вона називає індивідуалізацію особи важливою ознакою особистих немайнових прав.
Інші дослідники також називали зазначену ознаку як основну. Особисті немайнові відносини проявляють індивідуальність особи, яка отримує морально-політичну суспільну оцінку.
Як писав І. А. Покровський, особистість постійно зростає, а ріст її суб’єктивних прав йде паралельно внутрішнього росту. Неминуче підвищується загальний рівень потреб особи, ростуть самосвідомість та самооцінка, а відповідно розширюється загальна система суб’єктивних прав. Паралельно на більш вищих шаблонах посилюється усвідомлення самобутності та особливості кожної окремої особи і разом з тим відчувається потреба в праві на цю самобутність, в праві на індивідуальність. Прогрес суспільства можливий тільки в прогресі окремих особистостей, безперервний розвиток індивідуальності складає багатство індивідуальних особливостей. Варте уваги його зауваження, що будь-яка індивідуальність заслуговує на існування, навіть якщо вона значно відхиляється від звичайного типу осіб, тільки якщо вона не шкодить іншим. Нехай ця індивідуальність здається нам часом дивною, ми повинні признати її, бо цього потребує зростаюча повага до особи, моральна свідомість.
Дисертант Р. О. Стефанчук категорично заперечує дану ознаку. Він вважає, що індивідуалізація не характерна всім без виключення особистим немайновим благам. Дослідник каже, що хіба що права на ім’я та індивідуальність індивідуалізують особу.
Хочемо заперечити дане твердження, адже, для прикладу, не тільки найменування відрізняє юридичних осіб одне від одного, а й інші нематеріальні блага. За нашим переконанням, всі особисті немайнові права, і кожне з них зокрема є своєрідним для окремої особи, воно індивідуалізує її серед інших суб’єктів.
На захист цієї ознаки можна привести погляди інших науковців-правників, які також вважають, що особисте немайнове право індивідуалізує особу, робить її неповторною, самобутньою, своєрідною та унікальною. Крім того, при індивідуалізації немайнові права мають переваги над майновими.
Беззаперечним є той факт, що особисті немайнові права мають абсолютний характер. Якщо розглядати абсолютні відносини, то це означає, що визначена лише одна сторона особистих немайнових відносин, яка є носієм даних прав, а всі інші визнаються зобов’язаними не заважати здійсненню нею особистих немайнових прав. Можна сказати, що особисті немайнові права кожної юридичної особи захищаються від усіх інших осіб.
Абсолютність, за словами деяких вчених, означає, що особисті немайнові права захищаються проти всякого і кожного , від неправомірних посягань на них. Вони не можуть бути зупинені ніякими юридичними діями.
В літературі висловлюється думка, що абсолютним особисте немайнове право є тому, що уповноваженому суб’єкту протиставляються абсолютно всі, зобов’язані утримуватись від порушення цього права, але у випадку порушення особистого немайнового права воно набуває характер відносного. На нашу думку, навіть при порушенні особистого немайнового права воно не втрачає своєї абсолютності, тому що воно й надалі не повинно порушуватися жодною особою, не лише одним правопорушником.
Слід зазначити, що дана ознака визнається й сучасними дослідниками особистих немайнових прав. Так, Р. О. Стефанчук говорить, що абсолютність - перший аспект особистого немайнового права, яке охороняється від усіх інших цивільно-правових суб’єктів, що підпорядковуються існуючому правовому режиму. Інші повинні утримуватись від порушення права певного суб’єкта, тобто виявляти свою пасивність .
Дослідник М. О. Стефанчук робить висновок, що про абсолютність свідчить те, що, наприклад, природні особисті немайнові права не мають об’єктивно встановлених меж. Важко погодитись з тим, що саме об’єктивні межі говорять про абсолютність, якщо б мова велася про суб’єктивні обмеження, то це було б більш правильно. При цьому в поняття межі права дослідник вкладає всі ті можливості, які особа здатна для себе набути в зв’язку із юридичним закріпленням її прав.
Висловлюється думка, що абсолютний характер особистих прав відрізняє їх від майнових, які переважно носять відносний характер, крім того, суб’єкти можуть користуватися цими правами без спеціального дозволу, а межі користування встановлюються лише законом . Ми згідні з думкою, що особисті немайнові права є абсолютними, тому що їх носіям протистоїть обов’язок усіх інших суб’єктів утримуватися від їх порушення, яка зустрічається в дисертаційних дослідженнях .
Дисертантка Н. В. Устименко зазначає, що являючись абсолютними, особисті немайнові відносини мають специфічні ознаки: носять односторонній характер, так як на момент виникнення відомий лише один суб’єкт - носій права; такому суб’єкту протиставляється невизначена кількість осіб, зобов’язаних утриматись від порушення його особистого права.
Вона також підтримала цікаву думку А. Н. Савицької про поділ особистих прав на комплексні права - сукупність певних повноважень, - які завжди мають абсолютний характер, та окремі повноваження, які можуть бути відносними правами. Як про приклад окремих повноважень, говориться про інформацію, яка повідомлена на консультації нотаріусу, адвокату тощо. Коло осіб, які зобов’язані не розголошувати дану таємницю, відоме завчасно, а значить, це будуть відносні права.
Слід також зазначити, що особисті немайнові права належать кожній юридичній особі. Тобто незалежно від того, якої форми власності є юридична особа, яке в неї майнове становище, яка в неї сфера діяльності, чи яка в неї організаційно-правова форма, - вона має право на будь-яке особисте немайнове благо, що може належати юридичним особам за своєю природою. Це означає, що особисті немайнові права належать усім без винятку юридичним особам.
Серед дослідників особистих немайнових прав ніхто не виділяє таку їх ознаку. Зустрічається лише характеристика юридичної рівності суб’єктів , що не одне і те ж саме. Юридична рівність визначається як принцип здійснення усіх цивільних прав. Правда, згадується в літературі така ознака, як притаманність особистих немайнових прав усім людям як таким , що, в принципі, відноситься лише до фізичних осіб.
Необхідно відмітити, що існує серед правників думка, яка заперечує вищезгадану ознаку. Говориться, що далеко не всі права можна визначити такими, що належать усім та кожному . З цього приводу можна сказати, що ніхто не обмежується в тому чи іншому особистому немайновому праві, яке має необмежене коло осіб, просто не для всіх користування тим чи іншим правом є необхідністю.
Таким чином, обмежень у володінні особистими немайновими правами робити категорично не слід, можна тільки перерахувати коло тих осіб, яких це право може стосуватися. Тож особистим немайновим правам юридичної особи притаманна така ознака як «загальність».
Наступна ознака говорить про те, що особисті немайнові права виникають у юридичної особи з моменту створення.
Частиною 1 статті 269 Цивільного кодексу України закріплюється, що особисті немайнові права належать фізичній особі від народження або за законом. Якщо розглядати дану ознаку особистих немайнових прав у ракурсі юридичної особи, то для неї момент виникнення більшості цих прав буде фактично збігатися з моментом реєстрації юридичної особи.
Переважна більшість цих прав звичайно виникає від моменту створення, але деякі з них починають діяти з іншого часу. Цей факт можна розтлумачити так, що користуватися особистими немайновими правами юридична особа може й з іншого моменту, а може й взагалі не користуватися і не захищати їх, - це її вибір. Проте саме особисте немайнове право, тобто сама така можливість існує в неї з моменту створення.
В літературі відзначається можливість і цінність положення, за яким дані права не лише надаються державою, законом. Закон лише юридично оформляє, закріплює особисте немайнове право юридичної особи. Як специфічну ознаку момент виникнення особистих прав визначають деякі науковці.
Наступна ознака є продовженням попередньої, а полягає вона в тому, що юридична особа володіє особистими немайновими правами до її припинення.
В частині 4 статті 269 Цивільного кодексу України говориться про те, що фізична особа володіє ними довічно. Коментар роз’яснює дане положення так, що це означає належність фізичній особі даного права до моменту її смерті. Однак, із цього правила можна зробити виключення, оскільки в деяких випадках особисте немайнове право діє і після смерті особи.
Деякі автори характеризують особисті немайнові права як безстрокові. Отже, з цивілістами, які вважають, що ці права припиняються зі смертю назавжди, вони не погоджуються. Якщо проводити аналогію до особистих немайнових прав юридичної особи, то вони припиняються з моменту припинення самої юридичної особи.
Більшість дослідників не розділяють ознак специфічного виникнення та, окремо, припинення особистих немайнових прав, а об’єднують їх в одну. Дехто з них говорив, що юридичним фактом їх виникнення, зміни чи припинення є волевиявлення за бажанням осіб, і вони по-своєму праві. Інші зазначали, що особисті немайнові права за загальним правилом виникають з моменту народження і припиняються зі смертю , що також не викликає цілковитих заперечень, бо більшість цих прав підпадають під таку характеристику, але це стосується лише прав фізичної особи. Треті наголошували на тому, що немайнові права можуть виникати чи припинятися при настанні певних подій і внаслідок юридичних вчинків, породжуватися актами компетентних органів. Так, М. Н. Малєіна наводить приклади, що під цими подіями можна розуміти народження, досягнення певного віку (знову ж таки мова йде про фізичну особу); юридичними вчинками - створення твору науки; юридичними актами - право на товарний знак з моменту його реєстрації та інше.
Як ми говорили раніше, не важливо, коли юридична особа починає користуватися тим чи іншим особистим немайновим правом. Важливо, що всі вони (тобто можливість їх існування для юридичної особи) є в особи, коли існує сама особа, тобто фактично з моменту створення до моменту припинення юридичної особи.
Деякі з дослідників називають специфічною ознакою особливий об’єкт особистих немайнових прав. Такими об’єктами виступати можуть, за їх словами, нематеріальні блага та результати інтелектуальної діяльності. Звичайно, об’єкт особистих немайнових прав специфічний, але він так само особливий в інших прав, хоча й менш цінний. Ознакою його називати не варто, оскільки це не є лише його особливістю. Ще виділяється така ознака як цілеспрямування особистих немайнових прав на задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних, соціальних чи інших нематеріальних потреб (інтересу). На наш погляд, даний перелік підходить не для визначення як ознаки, а закладає в собі більше основу для класифікації особистих немайнових прав.
В літературі інколи зустрічаються інші ознаки особистих немайнових прав: виключність , незалежність від інших прав, природність, а також ті, що характеризуються множинністю інтересів, здійснюються самостійно, мають чіткі обмеження, є виявом свободи, захищаються всіма засобами, але за їх допомогою ми або не можемо відрізнити особисті немайнові права від всіх інших, або вони стосуються не всіх цих прав.
Таким чином, підсумовуючи все вищесказане, можемо зробити висновок, що більшості особистих немайнових прав юридичних осіб притаманні ознаки: неекономічність; невіддільність; абсолютність; індивідуалізація; загальність (належать всім юридичним особам); виникають з моменту створення особи та діють до припинення юридичної особи.