Особисті немайнові права юридичних осіб
2.1.2. Визначення особистих немайнових прав юридичних осіб
Важливим питанням, яке необхідно розглянути, є саме поняття особистих немайнових прав юридичних осіб. Дослідженням поняття вищеназваних прав займались чимало науковців як сьогодення, так і минулих часів. Але праці були присвячені лише особистим немайновим правам фізичних осіб, тобто юридичні особи залишились поза увагою.
Стаття 269 ЦКУ говорить про поняття особистих немайнових прав, але не дає його визначення, а прописані ознаки стосуються здебільшого прав фізичних осіб.
В деяких підручниках з цивільного права, які видані до прийняття Цивільного кодексу України, визначення особистих немайнових прав не зазначається. Натомість зустрічається визначення особистих немайнових благ та відносин. Наприклад: «особисті немайнові блага - це блага, що позбавлені майнового змісту, нерозривно пов’язані із суб’єктом цивільного права, визнані суспільством, а тому охороняються цивільним законодавством»; «особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими, - це суспільні відносини, які складаються з приводу нематеріальних благ, що мають єдину позаекономічну природу, є самостійною цінністю для їх носія, мають функціональну властивість нетоварності, належать особистості як такій та невіддільні від неї».
Як бачимо, ці визначення хоча і розкривають суть інших понять, проте ознаки, які тут зачіпаються, стосуються і немайнових прав - це позаекономічна природа, нетоварність, тісний зв’язок з особою їх носія.
Сучасні підручники вже дають визначення саме правам, і деякі з них дійсно розкривають суть особистих немайнових прав.
Досить поверхневим є визначення особистого немайнового права як суб’єктивного права, яке надає управомоченій особі юридично забезпечену можливість вимагати від оточення утримуватися від будь-яких дій, що заважають правильно оцінювати її індивідуальні особливості. На наш погляд, воно не розкриває змісту цих прав.
Дещо схожим з попереднім, але значно ширшим, є формулювання, за яким особисте немайнове право - це міра можливої поведінки управомоченої особи щодо невіддільних від її особистості абсолютних благ немайнового характеру, які позбавлені економічного змісту і надають людині можливість за своїм розсудом, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку в сфері особистого життя. Тут міститься вірна характеристика даної сфери прав, хоча визначення є неповним.
Повніше визначають особисті немайнові права підручники інших авторів, які говорять про них як про суб’єктивні цивільні права громадян, що виражають не потенційну, а реальну можливість особи бути її носієм, та визначають їх абсолютними, такими, що утворюються в духовній сфері суспільства і мають нематеріальний характер, виникають і припиняються з настанням подій, а також належать кожній без винятку фізичній особі та спрямовані на її розвиток. Як бачимо, це визначення можна застосувати лише для характеристики особистих немайнових прав фізичних осіб.
В підручниках з Цивільного права України під редакцією Є. О. Харитонова та під редакцією Я. М. Шевченко містяться ідентичні визначення: «Особисте немайнове право - це суб’єктивне цивільне право, яке за своїм змістом є тісно та нерозривно пов’язаним із особою-носієм, не має економічної природи походження та економічного змісту, а також спрямоване на задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних, соціальних чи інших нематеріальних потреб (інтересів) і об’єктом якого є особисте немайнове благо, а у визначених законом випадках й інше нематеріальне благо» . Дефініція є досить ускладненою для вивчення її студентами, обтяженою описами потреб та благ.
У юридичній літературі інколи зустрічаються визначення, які свідчать про не глибокий підхід юристів до даної сфери цивільного права. Наприклад, в юридичному словнику міститься таке визначення особистих немайнових прав, як правових відносин між певними суб’єктами з приводу особистих немайнових благ. Дане визначення не розкриває суті цього поняття, і зрозуміти з цього, що таке особисті немайнові права не можна.
Вчений Р. О. Стефанчук розділив авторів, які розглядали поняття особистого немайнового права, на дві течії: перша - це ті, які вважають, що воно є видом суб’єктивних прав, а друга - що дане право є елементом правоздатності. Причому, він погоджувався з тими авторами, що суб’єктивне право розуміють як існуюче, належне даній особі право, міра можливої поведінки з метою задоволення інтересів уповноваженого, тобто окреслена законом свобода здійснення вчинків, дій (утримання від них, вимагання відповідної поведінки від інших осіб), з метою володіння соціальним благом духовного чи матеріального характеру.
Звичайно, важко заперечити його позицію, що юридичний зміст особистого немайнового права - це суб’єктивне право, яке характеризується тим, що воно є абсолютним правом, виникає та існує у правовідношенні до моменту його порушення, після чого вступає в силу суб’єктивне право на захист даного суб’єктивного права, яке існує у відносному правовідношенні . Але свого часу Н. І. Матузов розрізняв ще особисті права у широкому значенні, інакше кажучи, будь-які суб’єктивні права особи, а також у вузькому розумінні, тобто спеціальному - як особливу групу прав, відмінних від соціально-економічних та політичних.
Нас цікавить розуміння особистих немайнових прав саме у вузькому значенні, тому що варто розглянути їх як особливу групу прав, дослідити, чим вони відрізняються від інших прав. Для цього необхідно проаналізувати різні визначення особистих немайнових прав, які давали науковці.
Дослідниця Н. О. Давидова висловила думку, що єдина модель особистого немайнового права не зможе врахувати особливостей всіх немайнових прав, а тому не потребує конструювання на рівні закону.
З тим, що єдина модель особистих немайнових прав не потрібна на рівні закону, ми згідні. Ці права дійсно відрізняються не тільки від інших прав, але й різняться самі між собою. Але дефініція особистих немайнових прав необхідна для науки цивільного права.
Раніше в науковій літературі дослідники особистих немайнових прав давали їм наступні визначення.
Так, К. А. Флєйшиц називає їх правами на блага, що невіддільні від кожної даної особи, інакше кажучи, права, які охороняють не протиправні прояви індивідуальних рис, здібностей, прагнень людини. Але це, на наш погляд, далеко не досконале визначення та не має самостійного характеру, бо воно дає визначення не самим правам, а більше характеризує блага, на які претендує дане право.
Французький дослідник Жюліо Леон де ла Моранд’єр цікаво характеризує особисті права особи. Він говорить про них, що це ті освячені преамбулою конституції та декларацією права, які випливають із самої якості людини. Їх часто називають публічними правами, тому що вони здійснюються перш за все у відносинах громадянина з органами держави, однак, здійснюються також у відносинах приватних осіб між собою . Нас не влаштовує в даному випадку право публічне, тому що досліджуються особисті немайнові права у цивільному праві, які мають приватний характер.
Свого часу З. В. Ромовська у своєму дисертаційному дослідженні зробила висновок, що особисте немайнове право - це право, яке виникає з приводу благ, позбавлених економічної цінності, тісно пов’язане з особистістю уповноваженого, а тому не передається і не відчужується від нього. На той час таке визначення було найбільш повним та прогресивним.
Заслуговує на увагу дефініція дослідниці даних прав М. Н. Малєіної, за якою особисте немайнове право - це суб’єктивне право, яке виникає з приводу благ, які позбавлені економічного змісту, тісно пов’язане з особою уповноваженого та індивідуалізує його, що має специфічні умови виникнення та припинення. Вона визначає це право як суб’єктивне, тобто наявне у суб’єкта, яке характеризується, за її словами, визначеністю, конкретністю, найбільшим ступенем юридичного гарантування.
Досліджуючи особисті немайнові права, Ш. Т. Тагайназаров розумів під ними існуючі повноцінні та непорушні права громадян, що виникають з приводу нематеріальних благ, гарантовані державою і суспільством, покликані виявити позитивні компоненти особистості, спрямовані на добросовісне виявлення людських здібностей та соціальних якостей, і у випадку порушення підлягають захисту законом встановленим способом відповідно до притаманних їм особливостям. Здається, що воно містить багато зайвої інформації, слід відмовитись від деяких рис, що характерні не лише для особистих немайнових прав.
Дослідниця Л. О. Красавчикова визначала, що особисті немайнові права - це права, що мають єдину позаекономічну природу, є самостійною цінністю для їх носія, мають функціональну властивість нетоварності, належать особистості як такій і невіддільні від неї. Ця дефініція є більш прийнятною, проте не будемо зупинятися лише на ній одній, а візьмемо її за основу.
На сьогоднішній день теж існують різні підходи до визначення особистих немайнових прав.
Так, А. Веніамінова пише, що під особистими немайновими правами і благами, порушення, позбавлення чи приниження яких може спричинити заподіяння особі моральної шкоди, варто розуміти належні громадянинові блага від народження чи права в силу закону, що нерозривно пов’язані з його особистістю. Як бачимо, це визначення не повністю цілісне, тому що воно зміщує два поняття - право і благо.
Натомість Т. В. Дробишевська визначає особисте немайнове право як юридично забезпечену міру поведінки уповноваженої особи в сфері забезпечення фізичного благополуччя, індивідуалізації, розвитку й автономії особистості та право вимагати від інших осіб поведінки, що включає неправомірне втручання в цю сферу.
Українська дослідниця Л. В. Малюга пише, що особисті немайнові права у цивільному праві - це міра можливої поведінки (певні правомочності) особи (фізичної чи юридичної), гарантована законом, вільно, на власний розсуд визначати власні дії по набуттю, здійсненню (реалізації) особистих немайнових благ, які складають її сутнісну основу. Такий підхід видається більш правильним, але все одно дане розуміння особистого немайнового права не розкриває самої його суті, відмінної від інших прав.
Дисертантка Н. В. Устименко робить висновок, що особисті немайнові права, не пов’язані з майновими, - це сукупність законодавчо закріплених, невіддільних від особи абсолютних благ, позбавлених економічного змісту і надають фізичній особі можливість на свій розсуд, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку в сфері особистого життя . Думається, така дефініція не підходить, бо особисте немайнове право тут визначається як об’єктивне, тобто сукупність норм, а потрібно визначити його як специфічне суб’єктивне право, яке не схоже ні на яке інше.
Вчений Р. О. Стефанчук у своїй монографії дійшов висновку, що під поняттям особистого немайнового права фізичних осіб слід розуміти суб’єктивне цивільне право, яке за своїм змістом є тісно та нерозривно пов’язане із особою носієм, не має економічної природи походження та економічного змісту, а також спрямоване на задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних, соціальних чи інших нематеріальних потреб (інтересу) і об’єктом якого є особисте немайнове благо, а у визначених законом випадках й інше нематеріальне благо. Як видно, визначення досить повно розкриває термін особистих немайнових прав, проте лише фізичних осіб.
Варті уваги також визначення, що дають в своїх дисертаціях С. І. Чорнооченко та Н.О. Давидова. Перша в своїй дисертації визначала загальний термін для цих прав: суб’єктивне особисте немайнове право - це право на свободу визначення своєї поведінки в індивідуальній життєдіяльності на власний розсуд, виключаючи будь- яке втручання з боку інших осіб, крім прямо передбачених законом випадків. Н. О. Давидова пише, що таким правом є особисте, загальнорегулятивне, довічне право, що не має майнового еквівалента, об’єктом якого є нематеріальні (духовні) блага, що притаманно всім і кожному незалежно від інших прав, виникає з народження та не відчужується , але це визначення стосується, за її словами, прав, що забезпечують природне існування.
У своїх наукових працях ми неодноразово визначали особисті немайнові права як абсолютні суб’єктивні права, які належать кожній фізичній особі, є невіддільними від неї, не мають економічного змісту, володіють властивістю індивідуалізації особи, що виникають у неї від народження (чи за законом) та належать їй довічно.
На сьогоднішній день ми не знаходимо більш повного, яке б розкривало його суть, визначення особистих немайнових прав. Але воно, знову ж таки, стосується прав фізичних осіб, тому його необхідно трансформувати для юридичних осіб.
Отже, особисте немайнове право юридичної особи - це абсолютне суб’єктивне неекономічне право кожної юридичної особи, яке є невіддільним від неї та індивідуалізує її, що діє з моменту створення і до припинення особи.