Особисті немайнові права юридичних осіб
2.1.1 Особисте немайнове право та інші терміни
Досить часто особисті немайнові права ідентифікують з іншими термінами: благо, правовідносини, інтереси, хоча ці поняття різні. Щоб з’ясувати поняття особистого немайнового права, необхідно відмежувати його від вищеназваних категорій.
Цікаву думку свого часу висловила Р. О. Халфіна, яка вважала, що особисті права - це фактичні соціальні блага, а термін «права» в даному випадку не відповідає змісту відносин. Забезпечуються і охороняються державою самі ці блага, а не права на них, тому що правовідносини у зв’язку з даними благами виникають лише у випадку посягання на них. Схожу думку висловлював В. А. Тархов, говорячи про особисті немайнові права, не пов’язані з майновими, як про особисті блага, він заперечував наявність суб’єктивних прав на невід’ємні від особи об’єкти.
Можемо сказати, що в даних випадках відкидається регулювання особистих немайнових відносин, адже береться лише факт порушення особистих благ як момент виникнення цивільних правовідносин, тобто ці блага, за їх позицією, лише охороняються цивільним законодавством, а не регулюються, з чим ми не згідні.
В літературі існує також пропозиція розглядати поняття «нематеріальне благо» таким, що вміщує в собі як саме «благо», так і особисте немайнове право. З цією думкою важко погодитись, адже благо і право в даному випадку зовсім не тотожні: особисте немайнове благо є субстанцією права, а особисте немайнове право розглядається як вже самі правила поведінки, норми, які не можна порушувати.
Слушну думку висловлював Р. О. Стефанчук, який говорив, що поняття «права» та «блага» безумовно слід розрізняти, адже предметом регулювання є не блага, а права, які встановлюються стосовно цих благ, а блага є об’єктом права і правовідношення. Закріплення права на благо свідчить про регуляцію та охорону правовідносин, які складаються щодо нього правовими нормами, що опосередковує можливість захисту даного блага юридичними способами у випадку його порушення.
У своєму дисертаційному дослідженні С. І. Чорнооченко приводить аргументи, що соціальні та інші блага входять у правовий статус, тому розглядатись як його елементи не можуть. Оскільки на зазначені блага відсутні права, то вони стають беззахисними, так як при такому підході відсутні межі поведінки як уповноваженої особи, так і осіб, які тією чи іншою мірою можуть перешкоджати користуватися уповноваженій особі її благами. Право не впливає на конкретні блага. Закон, встановлюючи конкретні дозволи та заборони, надає одному суб’єкту конкретні права, а іншому встановлює його обов’язки. Відносини між людьми та іншими суб’єктами регулюються з приводу конкретних благ».
З приводу нематеріальних благ Л. О. Красавчикова говорить, що вони з’являються в людини у момент народження, а цивільне право у цій сфері лише констатує наявність даних благ і визнає свободу індивіда визначати свою поведінку в індивідуальній життєвій ситуації на свій розсуд. Ця російська дослідниця висловила слушну
думку, але як бути з тими нематеріальними благами, про які Цивільний кодекс Російської Федерації говорить як про ті, що виникають в особи у силу закону. Це значить, що не всі немайнові блага можуть виникати з моменту народження.
Щоб точно відрізнити особисті немайнові права від благ та правовідносин, необхідно звернутися до теорії права.
Особисте немайнове право відрізняється від правовідносин тим, що саме право може закріплюватися в законодавстві у вигляді системи загальнообов’язкових норм поведінки людей, а правовідносини - це вже суспільні відносини, які виникають при реалізації цих прав.
Як відомо з теорії права, правовідносини - це передбачені юридичною нормою суспільні відносини, що виникають на основі відповідних норм права, учасники яких взаємопов’язані суб’єктивними правами та юридичними обов’язками . Це врегульовані нормами права і забезпечувані державою вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв’язку між суб’єктами - правомочними і зобов’язаними . Отже, правовідносини - це норми права в дії, тобто право в житті, оскільки право реалізується в правовідносинах.
Правовідносини включають в себе такі елементи, як суб’єкти (учасники правовідносин), об’єкти та зміст, який складається з юридичного змісту (суб’єктивні юридичні права і обов’язки) та матеріального (фактична поведінка суб’єктів). О. Ф. Скакун включає до юридичного змісту не тільки суб’єктивне право, але й законний інтерес , про який ми поговоримо пізніше.
Вже об’єктом правовідносин є певне особисте, матеріальне або інше соціальне благо, для здобуття і використання якого встановлюються юридичні права та обов’язки суб’єктів. В нашому випадку об’єктом виступає немайнове особисте благо.
До особистих немайнових благ теорія права відносить честь, гідність, ділову репутацію, назву, освіту, свободу творчості. Наводяться цікаві приклади, що між учнем і керівництвом школи виникають правовідносини, і їх об’єктом є не атестат, а освіта; об’єктом правовідносин між громадянином, що придбав путівку до санаторію, і адміністрацією санаторію є здоров’я громадянина; об’єктом правовідносин у будинку відпочинку є відпочинок власника путівки тощо.
Філософія розглядає «благо» як позитивну цінність, предмет чи явище, яке задовольняє певну потребу людини, що відповідає інтересам, цілям та прагненням людей. Основне значення терміну «благо» розкривається через поняття «цінність», а цінність - це поняття, що вказує на культурне, суспільне чи особисте значення явищ і фактів дійсності.
Особисте немайнове благо як об’єкт особистих немайнових відносин виступає джерелом безпосереднього задоволення потреб суб’єкта, отже, ним визначається цінність таких правовідносин.
Про об’єкт можна сказати, що він має цінність, якщо до нього проявляють який-небудь особливий інтерес. Висловлюється думка, що існують інтереси, сутність яких полягає в прагненні до певної користі, не гарантованій певною правовою нормою. Законним інтересам протиставляється обов’язок не порушувати їх. Діючи тим чи іншим способом, суб’єкт права завжди заінтересований в тому, щоб інші особи не створювали перепони для такої діяльності.
Н. С. Малєін писав, що інтереси є особливим суб’єктивним правом у правовідносинах загального типу, при цьому в такому праві відсутні деякі ознаки, які характерні для суб’єктивних прав.
На думку П. А. Варула, охоронювані законом інтереси як самостійне правове явище мають місце тоді, коли той чи інший соціальний інтерес не закріплюється в суб’єктивному праві, але захищається у випадку його порушення.
Про особисті немайнові інтереси дослідження зробила також М. Л. Апранич. За її висновками, інтереси являються додатковими до суб’єктивних прав об’єктом правового захисту в суді, вона наголошує на тому, що інтерес забезпечується шляхом його охорони, а не шляхом наявності суб’єктивного права. З цією думкою важко погодитись, адже закріплюються в законі не інтереси, а права.
Колись Є. А. Крашеников та Т. Н. Лисова справедливо зазначали, що інтереси лежать в основі прав. Далі робиться висновок, що інтерес, який захищається законом, - не об’єкт, а наслідок порушення, ніякий інтерес, який охороняється законом, не може бути порушений . З останньою думкою ми не згідні в тому плані, що при порушенні особистого немайнового права одночасно порушується також інтерес, адже якщо він лежить в основі цього права, то інтерес не може не зачіпатись, якщо порушують дане право.
Досліджуючи поняття інтересу, О. М. Вінник приходить до висновку, що інтерес визначається як об’єктивно існуюча орієнтація суб’єкта на отримання певного блага, що об’єктивно склалося.
Інтереси, за її словами, лежать в основі суб’єктивних прав та обов’язків, що їм відповідають, але, попри цю обставину, суб’єктивні права відрізняються від законних інтересів, і останні є самостійною правовою категорією, а правовому захисту підлягають лише законні інтереси.
Законні інтереси розуміють ще як охоронюваний законом інтерес, і тлумачать під ним простий юридичний дозвіл, що закріплений в об’єктивному праві чи випливає з його змісту та виражається в можливостях суб’єкта права користуватися конкретним соціальним благом, а іноді звертатися за захистом до компетентних державних органів або громадських організацій для задоволення своїх потреб, які не суперечать суспільним, ми б іще додали закону та моральним засадам.
На наш погляд, інтересом можна вважати ставлення особи до благ та потреб, а блага будуть предметом їхнього інтересу.
Різні науки розтлумачують по-різному значення поняття «інтерес» :
1) етимологічний зміст слова «інтерес» включає: увагу, зацікавлення кимось або чимось, цікавість, захоплення; вагу, значення; те, що найбільше цікавить кого-небудь, що становить зміст чиїхось думок і турбот; прагнення, потреби; те, що йде на користь комусь чи чомусь, відповідає чиїмось прагненням, потребам, вигоду, користь, зиск;
2) у загально соціологічному значенні категорія «інтерес» розуміється як об´єктивно існуюча і суб’єктивно усвідомлена соціальна потреба, як мотив, стимул, збудник, спонукання до дії;
3) у психології його розуміють як ставлення особистості до предмета, як до чогось для неї цінного, такого, що притягує.
В юридичних актах термін «інтерес», враховуючи його як етимологічне, так і загально соціологічне, психологічне значення, вживається у широкому чи вузькому значенні як самостійний об’єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується нормативними засобами. Наприклад, в Конституції України наголошується на національних інтересах, інтересах національної безпеки, економічного добробуту, територіальної цілісності, громадського порядку, здоров’я і моральності населення, політичних, економічних, соціальних, культурних інтересах, інтересах суспільства, інтересах усіх співвітчизників, інтересах громадянина, інтересах держави, спільних інтересах територіальних громад сіл, селищ та міст тощо. Зміст інтересів у широкому розумінні Конституція України не розкриває.
Конституційний Суд України в рішенні від 1 грудня 2004 р. у справі № 1-10/2004 розтлумачує охоронюваний інтерес в зв’язку з правом як прагнення до користування конкретним нематеріальним благом, як легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом захисту з метою задоволення індивідуальних чи колективних потреб, які не суперечать законам України і загальним правовим засадам. Таке детальне тлумачення поняття інтересу нас цілком задовольняє.
Як основу для особистого немайнового права ми розглядаємо, на відміну від попередніх дослідників, не інтерес, а благо. Але М. Л. Апранич зазначає, що сам Цивільний кодекс Російської Федерації встановлює, що крім суб’єктивних прав об’єктом правового захисту являються інтереси. Розберемось, що саме мав на увазі російський законодавець.
У Цивільному кодексі Російської Федерації сказано, що захищаються цивільним законодавством невід’ємні права і свободи людини та інші нематеріальні блага, а не інтереси. Стаття 128 цього кодексу відносить саме нематеріальні блага до об’єктів цивільних прав. Але як бути зі статтею першою, яка містить положення про те, що цивільні права можуть бути обмежені з метою захисту здоров’я, прав і законних інтересів інших осіб, думається, і особистих немайнових.
Проте, наприклад, в суді можна захистити передбачені законом порушені права, а інтереси тоді будуть внутрішньою мотивацію особи, яка захищає свої особисті немайнові права. Також ч. 2 ст. 150 наголошує саме на захисті нематеріальних благ, тобто термін «інтерес» тут не вживається.
Можна підсумувати: особистий немайновий інтерес пов’язаний з поняттям «особисте немайнове право», але при захисті цей термін не є важливим. Звичайно може звучати вислів «особа захищає свої інтереси», але це, на наш погляд, звичайний допоміжний термін, а не юридичний. Так само і регулювання законодавством особистого немайнового інтересу не проводиться.
Як це питання вирішується, наприклад, в країнах СНД, ми можемо зрозуміти, розглянувши положення їхніх цивільних кодексів.
Законодавець Туркменістану в ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу передбачає, що цивільні права можуть бути обмежені тільки на основі закону, з метою захисту прав і законних інтересів інших осіб. Як бачимо, захист цих інтересів є метою Кодексу, але в самому його тексті не міститься жодної норми, яка б передбачала захист цього законного інтересу в дійсності, тобто назване положення залишається недостатньо прописаним.
Цивільний кодекс Білорусії, а саме стаття 2, передбачає принцип пріоритету суспільних інтересів: здійснення цивільних прав не повинно обмежувати права і захищені законом інтереси інших осіб . Але в самому цьому законі не передбачені інтереси, які б мали захищатися, тобто принцип залишається лише принципом.
Схожа проблема у цивільних кодексах Таджикистану, Казахстану та Узбекистану, які закріплюють положення, за яким здійснення цивільних прав не повинно порушувати прав і охоронюваних законодавством інтересів інших суб’єктів права, але не містять підтвердження в закріпленні охорони цих інтересів у законодавстві.
На відміну від них, стаття 6 ЦК Азербайджану говорить, що цивільні права можуть бути обмежені тільки на основі закону і в тій мірі, в якій це необхідно з метою захисту державної та суспільної безпеки, суспільного порядку, здоров’я і моральності, прав і свобод інших осіб, їх честі та доброго імені. Тобто обмеження відбувається на основі прав і свобод, які передбачаються Кодексом, а не інтересів, під якими можна розуміти необмежене коло питань.
Цивільне законодавство Киргизії, Казахстану, Вірменії та Узбекистану містить більш зрозуміліше поняття інтересу: «Громадяни та юридичні особи набувають і здійснюють свої цивільні права своєю волею та в своєму інтересі». Тут термін «інтерес» можна розглядати як зацікавленість. Тобто особи можуть здійснювати особисте немайнове право для своєї користі так, як їм вигідно. Таке положення не містить розбіжностей з нормами, що містяться в самому цивільних кодексах даних країн.
На відміну від попередніх, законодавець України досконаліше врегульовує проблему захисту інтересу. Стаття 15 Цивільного кодексу говорить, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Також прописується, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отож, якщо в нашому законодавстві прямо передбачено право на захист свого інтересу, значить термін «інтерес» деяку цінність представляє, але все ж таки він пов’язаний більше з мотивацією кожної особи, а термін «особистий немайновий інтерес» є замінником прагнення до користування конкретним нематеріальним благом, задоволення індивідуальних чи колективних (якщо це юридична особа) потреб.
Повернемось до проблеми особистих немайнових прав та благ. Стаття 177 Цивільного кодексу України відносить до об’єктів цивільних прав нематеріальні блага. Стаття 201 визначає, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров’я, життя, честь, гідність і ділова репутація; ім’я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
В теорії цивільного права особисті немайнові блага визначаються як об’єкти цивільних правовідносин. З цього випливає, що особисті немайнові блага є об’єктом і особистих немайнових прав, і аналогічних правовідносин.
Чи передбачається даний об’єкт у цивілістиці країн СНД?
В таких державах, як Білорусія, Молдова та Туркменістан, про нематеріальні блага як об’єкти цивільних прав не згадується взагалі.
В Цивільному кодексі Росії та Цивільному кодексі Вірменії міститься норма, яка відносить нематеріальні блага до об’єктів цивільних прав. Дані кодекси відносять до цих благ життя та здоров’я, гідність особистості, особисту недоторканність, честь і добре ім’я, ділову репутацію, недоторканність особистого життя, особисту і сімейну таємницю, право вільного пересування, вибору місця перебування і проживання, право на ім’я, право авторства та інші.
Азербайджанський законодавець говорить, що нематеріальні блага, які не виключені з цивільного обороту, можуть бути об’єктами цивільних правовідносин. Думаємо, що тут маються на увазі блага, які можуть відчужуватися від особи. Проте нас цікавлять тільки ті немайнові блага, які тісно пов’язані з особою і не можуть від неї відокремлюватися, тобто особисті немайнові блага, а вони тут не передбачені, тим більше що Кодекс не містить переліку немайнових благ.
Дещо суперечне положення містять цивільні кодекси Таджикистану та Казахстану, які стверджують, що об’єктами цивільних прав можуть бути особисті немайнові блага і права. Право не може бути об’єктом права, воно може бути об’єктом правовідносин, а благо може виступати об’єктом як права, так і правовідносин.
Отже, в даній ситуації ми маємо справу з тавтологією термінів, а розрізняти поняття «немайнове благо» та «особисте немайнове право» необхідно.
До нематеріальних благ за нормами цих кодексів відносяться життя, здоров’я, гідність особистості, честь, добре ім’я, ділова репутація, недоторканність особистого життя, особиста і сімейна таємниця, право на ім’я, право на авторство (ст.170 ЦК Таджикистану; ст.115 ЦК Казахстану), право на недоторканність твору (ст.115 ЦК Казахстану), особиста недоторканність, право на вільне пересування, вибір місця перебування і проживання (ст.170 ЦК Таджикистану). Як бачимо, до благ вони відносять і права, а їх необхідно відмежовувати.
Цивільний кодекс Киргизії в ст.22 відносить нематеріальні блага до об’єктів цивільних прав, а також вказує в ст. 23 «Об’єкти цивільних прав у цивільному обороті», що особисті немайнові блага і права невідчужувані і не передаються іншим способом. Отже, законодавець наголошує на двох їх ознаках: особистісність та невід’ємність, про які ми поговоримо пізніше.
На відміну від всіх вищеназваних цивільних кодексів, цей розмежовує поняття «нематеріальні блага» та «особисті немайнові права», що є важливим. Доказом цього є стаття 50, яка дає перелік нематеріальних благ: життя і здоров’я, гідність особистості, особиста недоторканність, честь і добре ім’я, ділова репутація, недоторканність особистого життя, особиста і сімейна таємниця, можливість вільного пересування, вибору місця перебування і проживання, а також особистих немайнових прав: право на користування своїм іменем, право авторства, право на ім’я, право на недоторканість твору.
Таким чином, підсумовуючи весь аналіз понять, ми приходимо до висновку, що терміни «особистий немайновий інтерес», «особисте немайнове благо», «особисте немайнове правовідношення» та «особисте немайнове право» хоча й тісно переплітаються, але все ж таки відрізняються:
1) термін «особистий немайновий інтерес» є замінником прагнення до користування конкретним нематеріальним благом, задоволення індивідуальних чи колективних (якщо це юридична особа) потреб, він пов’язаний більше з мотивацією кожної особи при захисті своїх особистих немайнових прав;
2) «особисте немайнове правовідношення», на відміну від особистого немайнового права, це норми права в дії, тобто право в житті, оскільки воно реалізується в них, тобто вони виникають при здійсненні цих прав. Особисті немайнові правовідносини, виходячи з положень теорії права, включають в себе такі елементи, як суб’єкти, об’єкти та зміст. Якраз до об’єктів тут будуть належати особисті немайнові блага;
3) виходить, що «особисте немайнове благо» є об’єктом правовідносин. Також у Цивільному кодексі України в ст. 177 містить положення, яке відносить до об’єктів цивільних прав нематеріальні блага. Отже, особисте немайнове благо може бути об’єктом як особистих немайнових правовідносин, так і особистих немайнових прав;
4) що стосується «особистого немайнового права», то воно, на відміну від блага, є предметом регулювання, а блага регулювати не можна, і більше того, особисте немайнове право не впливає на конкретні блага. А від правовідносин ці права відрізняються тим, що саме право може закріплюватися в законодавстві у вигляді системи загальнообов’язкових норм поведінки людей.
Власне останній термін, тобто особисте немайнове право, нас найбільше цікавить з усіх названих. До його дослідження ми й перейдемо в наступній частині роботи. Насамперед, проаналізуємо визначення особистих немайнових прав.