Особисті немайнові права юридичних осіб

1.3.2. Підгалузь особистих немайнових прав

Не сумніваючись, що особисті немайнові відносини є предметом цивільного права, ми хочемо це довести, і знайти аргументацію для таких тверджень.

Таку аргументацію ми можемо знайти в працях Г. К. Толстого, А. С. Довгерта . До особистих немайнових відносин можна застосувати метод цивільно-правового регулювання, а як відомо, метод є одним з роздільних ознак приналежності до тієї чи іншої галузі. Особисті блага виражають суспільний стан особи, а майнові цінності - стан майнової відособленості й самостійності, тому особисті немайнові відносини схожі з майновими в зв’язку з відображенням певного стану їх учасників. Особисті немайнові відносини і майново-вартісні відносини мають спільний приватноправовий характер, а також в разі порушення одних та інших можна використовувати такі способи захисту як стягнення збитків і компенсація моральної шкоди.

Схоже пояснює включення до предмета цивільного права особистих немайнових відносин не пов’язаних з майновими

М. Сисоєнко: можливістю застосування до них методу цивільно- правового регулювання; наявністю схожості у зв’язку з відображенням певного стану учасників (особисті блага виражають суспільний стан, майнові цінності - стан майнової відособленості та самостійності); наявністю узагальнюючої ознаки взаємно оціночного характеру майново-вартісних і особистих немайнових відносин; придбанням всіма особистими немайновими відносинами зв’язку з майновими через можливість використання у разі порушення таких способів захисту, як стягнення збитків і компенсація немайнової шкоди, але дослідниця не робить посилання на вищезазначених вчених, які є авторами цієї ідеї. Поєднання у предметі цивільно- правового регулювання майнових і немайнових відносин, пише вона, не є особливістю, винятком у правовій системі.

Намагаючись показати своє ставлення до таких тверджень, ми можемо говорити про підтримку вищевказаних підходів до розгляду цієї проблеми. Проте хочемо зауважити, що цивільне право повинно регулювати особисті немайнові відносини, незалежно від їхніх зв’язків з майновими.

Л. В. Малюга вважає взаємооціночний характер вартісно- майнових відносин і особистих немайнових відносин загальною ознакою, що дозволяє об’єднати їх в предметі цивільного права. Вартісно-майнові відносини, за її словами, передбачають взаємну оцінку учасниками цих відносин - кількості і якості праці втіленої в тому майновому благу, з приводу чого ці відносини виникають; а особисті немайнові відносини передбачають взаємну соціально- значиму оцінку їх учасниками тих нематеріальних благ, щодо яких ці відносини складаються.

Оціночний характер носять всі суспільні відносини, оскільки люди завжди вступають в ті відносини, які для них мають якусь цінність. Однак дисертантка вважає взаємооціночну ознаку головною, характерною лише для цивільних відносин, яка обумовлює принципову єдність вартісно-майнових і особистих немайнових відносин, в якій би сфері приватного життя не виникали і незалежно від суб’єктивного складу.

В майнових відносинах взаємна оцінка виражається у грошовій формі, а в немайнових - морально-етичній чи іншій соціальній формі. З цього вона робить висновок, що і предмет цивільного права можна визначити як взаємооціночні соціальні відносини, які складаються у сфері приватного життя у формі вартісно-майнових чи особистих немайнових відносин на принципах юридичної рівності, справедливості, розумності, добросовісності та моральності. Проте взаємооціночний характер для особистих немайнових прав є небезперечним, адже вони визначаються як абсолютні, а в абсолютних правовідносинах визначена лише одна сторона відносин, тому говорити про взаємну оцінку нелогічно.

Дослідниця особистих немайнових прав Н. О. Давидова пояснює включення їх у сферу цивільного права наявністю загальних ознак між майновими та особистими благами. Вона довела, що для розуміння причин включення особистих немайнових відносин у предмет цивільного права потрібно розкрити ці спільні для особистих немайнових та майнових прав риси. Авторка стверджувала, що і майнові, і особисті немайнові відносини:

1) володіють спорідненістю методу регулювання, який відіграє свою роль у формуванні окремих галузей правової системи і чітко виявляє коло суспільних відносин, які складають предмет галузі цивільного права;

2) сторони в них є рівними, і між ними відсутні ознаки підпорядкування та субординації. Кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов’язків і не може владно впливати на інших суб’єктів;

3) характеризуються диспозитивністю та ініціативністю. На наш погляд, ініціативно-диспозитивний метод є основним методом цивільного права, і саме він відрізняє цивільне право від інших галузей. Застосування до майнових і немайнових відносин методу цивільного права називають найбільш вагомим при визначенні галузевої належності відносин;

4) в їх сфері законодавство побудовано на єдиних загальних засадах;

5) їм притаманний позовний порядок захисту прав, про що можна переконатися, вивчивши практику використання позовів для захисту особистих немайнових прав.

Думаємо, що дані відносини повинні належати до предмету цивільного права не обов’язково у зв’язку зі схожістю їх з майновими. Достатньо такого аргументу, що особисті немайнові відносини складаються у приватній сфері, яка є предметом регулювання цивільного права.

Як стверджують автори Цивільного кодексу, особисті немайнові відносини та майнові мають єдиний генний код, який характеризується рівністю учасників, їхньою свободою, майновою самостійністю, вони регулюються, підтверджуються та охороняються цивільним (приватним) законодавством».

Додатковим аргументом може бути демонстрація норм Цивільного кодексу України, який в багатьох змінив однозначне розуміння цивільного права як такого, що регулює майнові відносини між учасниками цивільних відносин. Як нам вказує стаття 1 цього кодексу, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Розробники даного кодексу зробили величезний вклад у цивілістику. Вони не тільки закріпили особисті немайнові відносини як предмет цивільного права, але й подали розгорнуту регламентацію особистих немайнових прав фізичних осіб, розробивши Книгу другу ЦК, яка так і називається: «Особисті немайнові права фізичної особи».

Крім того, ці права не обмежуються застосуванням їх тільки фізичними особами, вони також можуть реалізовуватись і юридичними, за винятком тих прав, що можуть належати тільки фізичній особі, наприклад, права на життя, здоров’я, медичну допомогу, особисту недоторканість, на донорство, на сім’ю тощо. Положення ЦК України, пов’язані з розгорнутою регламентацією особистих немайнових прав, за словами його розробників, мають особливе значення.

Дехто з дослідників висловлює позицію, за якою юридичні особи мають лише особисті немайнові права пов’язані з майновими. Це аргументується тим, що це права особливих за своєю сутністю і статусом суб’єктів, і вони впливають на діловий імідж юридичної особи. Говориться, що нематеріальні активи мають певну ціну і враховуються як в балансі організації, та і при продажі підприємства, тому переходять з соціальної оцінки у вартісну.

Ми переконані, що особисті немайнові права юридичних осіб не завжди впливають на їх майновий стан, і далеко не всі юридичні особи, як нам відомо, мають своєю метою одержання прибутку. Слід згадати, що підприємства, на які звернула свою увагу авторка роблячи подібні висновки, є лише однією з форм юридичних осіб. Тому стверджуємо, юридичні особи мають особисті немайнові права не лише пов’язані з майновими, а й не пов’язані з такими.

Конституційні особисті права перенесені до Цивільного кодексу, розширено та конкретизовано їх зміст. Вчені передбачали, що положення Книги другої сприятимуть гуманізації відносин, усвідомленню того, що кожна особа та її особисті немайнові блага є найбільшою цінністю в суспільстві, Кодекс повинен сприяти перегляду особами їхнього ставлення до інших осіб і водночас до самих себе, утвердженню самоповаги і поваги до інших, норми цієї Книги неодмінно піднімають відносини між особами у нашій державі до рівня загальноєвропейських стандартів прав людини .

У правничій літературі вже давно підкреслювалось величезне соціальне значення особистих немайнових прав і необхідність розробки та систематизації відповідних правових положень у рамках або окремої глави Цивільного кодексу, або окремого його розділу як однієї з підгалузей цивільного права .

Фундаторами таких поглядів можна назвати О. А. Красавчикова, В. А. Тархова. О. А. Красавчиков пропонував особисті немайнові права розглядати як одну з підгалузей цивільного права . В. А. Тархов стверджував, що відносини з приводу немайнових благ, невіддільних від особистості, утворюють самостійний предмет правового регулювання, але ні питома вага відносин, пов’язаних з особистими немайновими благами, ні питома вага норм регулювання цих відносин не дозволяють розраховувати на відділення їх в самостійну галузь .

Взагалі, таке розуміння системи права, як поділ на галузі, є досить умовним і суб’єктивним. Об’єктивніше було б поділяти право на публічне і приватне, як і прийнято в інших країнах. Тоді б не існувало дискусій на теми: «Сімейне право як галузь права чи підгалузь цивільного права?», «Господарське право: чи слід виділяти таку окрему галузь права?» тощо, адже всі ці галузі, як їх прийнято називати, займаються регулюванням приватноправових відносин.

Отже, вони всі охоплюються приватним правом, точніше у нас його називають цивільним правом.

Проте, дана проблема є невирішеною на сьогоднішній день, тому при такому поділі, на наш погляд, відділення особистих немайнових відносин в окрему галузь є недоцільним, хоча вони по своїй суті є оригінальними та відрізняються від інших урегульованих цивільним правом відносин, а також регулюються та охороняються не тільки цивільним законодавством. Однак і інші відносини, урегульовані цивільним правом, так само регулюються та охороняються частково іншими галузями, не тільки цивільним. Їх не відділяють один від одного, інакше би створився хаос у правовому регулюванні цих відносин. Достатньо розглядати особисті немайнові відносини як одну з найважливіших підгалузей цивільного права.

У своєму дисертаційному дослідженні проблему виділення особистих немайнових прав у підгалузь цивільного права зачіпає С. І. Чорнооченко, яка стверджує, що ці відносини є відносно самостійним елементом структури предмета цієї галузі права, але об’єктивний взаємозв’язок відносин, що виникають з приводу невідчужуваних від особистості нематеріальних духовних благ, передбачає і наявність визначеної спільності цивільно-правових норм, що регулюють у своїй взаємодії вказану сукупність суспільних відносин. На час її дослідження ще не був прийнятий новий ЦК України, у зв’язку з такими обставинами вона робить висновок, що підгалузі особистих немайнових прав ще не існує.

На сьогоднішній день немає сумнівів у тому, що досліджувані нами права можуть розглядатись як підгалузь цивільного права. Як відомо, підгалузь права - це така система норм права, яка входить в окрему галузь або регулює тісно пов’язані відносини. Це складова частина галузі права, яка об’єднує норми права, що регулюють суспільні відносини певного виду.

Отже, особисті немайнові права - це підгалузь цивільного права, що охоплює систему норм права, які регулюють відносини певного виду, тобто особисті немайнові відносини.

На сучасний період регулювання особистих немайнових відносин, у зв’язку з прийняттям діючого Цивільного кодексу, зазнало різкої зміни. Значно розширилась сфера цивільно-правового регулювання та охорони особистих немайнових правовідносин, що дає нам можливість розглядати їх як окрему групу в цивільному праві.

Ці якісні і кількісні зміни потребують нового підходу до викладання Цивільного права. Особисті немайнові права вивчаються у вищих навчальних закладах студентами юридичних спеціальностей в межах курсу Цивільного права України, і, чесно кажучи, їм не надається належної уваги. Про це свідчить також аналіз численних підручників з Цивільного права, де їм приділено або замало уваги, або поміщені у не відповідному місці, або взагалі не розкрито належним чином важливих питань. Це відбивається на отриманні недостатніх знань студентами.

За словами С. О. Сліпченко, така ситуація виникла тому, що норми, які регулюють особисті немайнові права є новелами і ще недостатньо вивчені в науці цивільного права, а відсутність критичної маси наукових досліджень відображається на об’ємі знань про багатозначність особистих немайнових відносин, їх зміст і специфіку, використані в діючому законодавстві цивільно-правові категорії і пов’язані з ними юридичні конструкції, положення, які безпосередньо дають уявлення про зміст всіх інститутів підгалузі цивільного права.

Так як особисті немайнові права мають абсолютний характер, вони і в системі цивільного права як навчальної дисципліни, а не лише в Цивільному кодексі, повинні займати повноцінне місце серед інших абсолютних прав, таких як право власності чи право інтелектуальної власності. В свою чергу, особисті немайнові права є передумовою для забезпечення справжньої свободи власності, договору, підприємництва, тому їх соціальне значення вище, ніж майнових. На цьому й повинне базуватися місце підгалузі особистих немайнових прав у цивільному праві.

Проте, як показує практика, в більшості випадків викладання цивільного права та розробки навчальних планів, особисті немайнові права все ще знаходяться на задньому фоні, і їхнє вивчення є недостатнім.

Ми пропонуємо в рамках навчальної дисципліни «Цивільне право України» вивчати особисті немайнові права слідом за загальними положеннями перед правом власності, правом інтелектуальної власності, зобов’язальним та спадковим правом, і запланувати для їх вивчення більше часу. Можна запровадити вивчення Цивільного права загалом протягом трьох років: на другому, третьому та четвертому курсах. Тоді можна буде вивчати особисті немайнові права протягом семестру на третьому курсі, після ознайомленням на другому з загальними положеннями. На сьогодні є обов’язковим курс «Право інтелектуальної власності» для студентів юридичної спеціальності Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, який дає поглиблені знання поряд з вивченням Цивільного права. Особисті немайнові права мають не менше значення, вони стоять в одній площині цивільного права з правом інтелектуальної власності. Більше того, вони є важливішими і поширенішими, ніж останні та є не менш значимі як власне для самої особи, так і для підготовки майбутніх захисників права.

В рамках Цивільного права варто ввести такий графік його викладання і вивчення навчальних дисциплін:

1) 2 курс: «Загальні положення Цивільного права» (або основи) - протягом першого і другого семестрів;

2) 3 курс: «Особисті немайнові права» - протягом першого семестру, «Право інтелектуальної власності» - протягом другого семестру;

3) 4 курс: «Речове право. Спадкове право» - протягом першого семестру, «Зобов’язальне право» - протягом другого семестру.

Необхідно визначити основні моменти вивчення «Особистих немайнових прав». Наука визначається філософським енциклопедичним словником як соціально значуща сфера людської діяльності, що спрямована на виробництво та систематизацію знань про закономірності існуючого засобами теоретичного обґрунтування та емпіричного випробування і перевірки пізнавальних результатів для розкриття їх об’єктивного змісту. Дисципліною ж є галузь наукового знання, навчальний предмет. За теорією права наука являється однією з форм суспільної свідомості, яка включає в себе різні погляди, ідеї, теорії людей і суспільства. Це система достовірних знань про об’єктивні закони розвитку суспільства, які були набуті в ході його історичного розвитку. Прогрес її полягає в тому, що вона все повніше і глибше відображає реальну дійсність. Слід взяти до уваги, що наука сучасного цивільного права визначається як система знань про закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, тлумачення цивільно-правових норм, результатів аналізу й узагальнення практики застосування цивільних норм, суть термінології норм, тобто - це наука про сучасне цивільне право.

«Особисті немайнові права» повинні мати свій предмет та методи вивчення. Від інших навчальних дисциплін її повинен відрізняти своєрідний предмет, а тлумачиться термін «предмет» як логічне поняття, що становить зміст думки, пізнання, та як коло знань, що становить окрему дисципліну викладання. В теорії права предмет юридичної науки розглядається як ті особливі закономірності, об’єктивні закони, що нею вивчаються, якими виступають специфічні закономірності права. Предмет науки перебуває у постійному розвитку. Він акцентує увагу на закономірностях, які характеризують об’єкт наукового знання, визначає межі, в яких вивчається об’єкт.

Щоб визначити предмет будь-якої науки, необхідно визначити коло тих питань, які вона досліджує, а якщо це неможливо визначити, то це означає, що ця наука не має самостійного значення, що її поглинають інші. Так, предметом цивільного права є: норми цивільного права, суспільні відносини, які становлять предмет цивільно-правового регулювання, цивільні правовідносини, юридичні факти, судова та інша практика застосування цивільно-правових норм. З огляду на це, до предмету «Особистих немайнових прав» можна віднести:

1) норми, що закріплюють особисті немайнові права. Такими нормами в цивільному праві виступає ціла Книга 2 Цивільного кодексу України «Особисті немайнові права фізичних осіб», інші статті цього Кодексу, а також спеціальне законодавство;

2) особисті немайнові відносини, які є самостійним предметом правового регулювання, вони охороняються і регулюються цивільним правом;

3) юридичні факти як підстави виникнення, зміни та припинення цих відносин. Найчастіше для юридичних осіб підставою виникнення є створення юридичної особи, а для фізичної особи - народження, підставою припинення для останніх є смерть людини, а для перших - припинення юридичної особи;

4) судова та інша практика, яка дає можливість виявити недоліки правових норм, які стосуються особистого немайнового права, невідповідність цих норм потребам суспільства.

Для навчальної дисципліни необхідно також виділити її методи. В загальному розумінні метод (від грецького methodos - шлях, дослідження, простеження) - спосіб досягнення певної цілі, сукупність прийомів чи операцій практичного чи теоретичного засвоєння дійсності; тож методи «Особистих немайнових прав» - це способи вивчення особистих немайнових прав, сукупність засобів теоретичного та практичного засвоєння знань про особисті немайнові права.

При вивченні «Особистих немайнових прав» можна використовувати наступні методи:

1) системно-функціональний, який означає пізнання проблем особистих немайнових прав у якості єдиного цілого, яке складається із взаємопов’язаних між собою підсистем;

2) історичний, при якому ці права розглядаються в історичному розвитку їх становлення;

3) метод порівняльного аналізу, який досліджує співставлення понять і явищ, їх спільні та відмінні ознаки;

4) соціологічний метод, який включає в себе збір інформації (наприклад, рішень суду по захисту особистих немайнових прав), аналіз отриманого матеріалу тощо.

Система курсу «Особисті немайнові права» пропонується в наступному вигляді.

  1. Особисті немайнові відносини як предмет цивільного права. Тут необхідно розкрити питання: поняття і роль особистих немайнових відносин у цивільному праві, концепції особистих немайнових відносин, розвиток та сучасний стан законодавства про особисті немайнові права, поняття, предмет і метод курсу, функції особистих немайнових відносин, об’єкт, суб’єкт та зміст особистих немайнових відносин.
  2. Поняття та система особистих немайнових прав. В цій частині з’ясувати питання: поняття та ознаки особистих немайнових прав, їх система, поділ на інститути, внутрішні та зовнішні взаємозв’язки та класифікація особистих немайнових прав.
  3. Поняття та характеристика особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування. Тут виділити питання: поняття та види цих прав, характеристика прав на свободу та особисту недоторканність, на донорство, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на сім’ю, опіку та піклування.
  4. Права на життя та здоров’я. Необхідно розкрити право на життя та його зміст, основні проблеми права на життя, поняття та різновиди права на здоров’я, право на охорону здоров’я, права, що пов’язані з наданням лікарської допомоги, права на інформацію і таємницю про стан здоров’я.
  5. Поняття та характеристика особистих немайнових прав, які забезпечують соціальне існування юридичних та фізичних осіб. Потрібно з’ясувати поняття та види цих прав, розкрити право на найменування (ім’я), індивідуальність, на честь, гідність, ділову репутацію та інші права.
  6. Право на особисте життя та його таємницю. Слід визначити особисте життя як об’єкт правової охорони, історичний досвід такої охорони, поняття права на особисте життя та сімейне життя, критерії правомірного втручання та захист особистого життя від неправомірних посягань.
  7. Особисті немайнові права інтелектуальної власності. Треба вияснити поняття та види цих прав, охарактеризувати права на авторство, авторське ім’я, на недоторканність твору, його обнародування, особисті немайнові права суб’єктів промислової власності.
  8. Цивільно-правовий захист особистих немайнових прав. Слід з’ясувати поняття суб’єктивного немайнового права та його захист, форми здійснення захисту, способи захисту, які органи його можуть здійснити, поняття, критерії визначення та проблеми компенсації моральної шкоди.

Впровадження нормативної навчальної дисципліни «Особисті немайнові права» та її вивчення майбутніми юристами сформує у них загальне уявлення про особисті немайнові відносини, дозволить їм знати межі кожного суб’єктивного немайнового права, визначати його об’єкт, вони зможуть чітко орієнтуватися в системі особистих немайнових прав та застосовувати свої знання на практиці.

Таким чином, в даному розділі ми з’ясували, що особисті немайнові права юридичних осіб не були досліджені у вітчизняних наукових працях. Зустрічаються лише окремі роботи, в яких аналізуються деякі проблеми даних прав, проте більшість з них написані російськими дослідниками. У дослідженнях авторів країн ЄС та США піднімаються проблеми групових моральних прав, що не зовсім ідентифікуються з особистими немайновими правами юридичних осіб, хоча в них зачіпаються питання, які носять ідейні прив’язки до нашої проблеми. Ряд дослідників вважають, що особисті немайнові права («моральні права») можуть належати не лише людині, а й об’єднанням (групам, корпораціям). Це приводить до висновку, що юридична особа, яка об’єднує в собі людей (фізичних осіб, засновників, учасників, працівників) може мати особисті немайнові права.

З огляду на це, ми хочемо висунути прогресивну теорію, яка твердить, що особисті немайнові права можуть належати фізичним і юридичним особам.