• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Особисті немайнові права юридичних осіб

1.2.1. Зародження законодавчого регулювання особистих немайнових відносин

З розвитком суспільних відносин, після набуття Україною незалежності, виникла потреба в оновленні правового регулювання особистих немайнових прав. Після проголошення незалежності, Україна взяла курс на європейські та світові зразки демократичних правових держав, де вже давно забезпечення та реалізація особистих немайнових прав особи стали на перше місце в їх діяльності. Дані права становлять абсолютну цінність кожної особи, і тому законодавство повинно закріплювати їх на належному рівні, щоб забезпечити можливість реалізації особистих немайнових прав у приватних правовідносинах.

Приступаючи до безпосереднього аналізу розвитку правового регулювання особистих немайнових відносин у нашій державі, слід зазначити, що кроком до цього стало прийняття Конституції України, адже вона проголосила нематеріальні блага найвищою цінністю. Не дивлячись на те, що положення Конституції називають нормами прямої дії, вони потребують детальнішої регламентації та розробки. У будь-якому разі необхідно було впровадити Основний Закон у приватне право, розширити та втілити його норми в цивільному законодавстві.

Якщо повернутися до історії становлення особистих немайнових прав у цивільному праві, то слід згадати про Основи цивільного законодавства Союзу РСР. Теоретичним підґрунтям першого закріплення особистих немайнових прав у цивільному законодавстві, за словами вітчизняних цивілістів , стала наукова праця К. А. Флєйшиц. У статті 7 Основ цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік від 1961 року вперше було проголошено цивільно-правовий захист честі і гідності.

Таким чином, право на честь та гідність стало першим особистим немайновим не пов’язаним з майновими правом, яке цивільний закон включив до своєї сфери. Починаючи з цього моменту, було знято фактичну заборону проведення наукових досліджень особистих немайнових відносин. Основи цивільного законодавства стали поштовхом для бурхливого розвитку цього напряму цивілістичної науки.

Наступним кроком до затвердження місця особистих немайнових прав у вітчизняній цивілістиці стало прийняття у 1963 році Цивільного кодексу Української РСР, котрий відносив до предмету цивільно-правового регулювання пов’язані з майновими особисті немайнові відносини. Правда в ньому закріплювалось положення, за яким у передбачених законом випадках цей Кодекс регулює також й інші особисті немайнові відносини.

Що стосується особистих немайнових прав юридичних осіб, то вони були закріплені в ЦК УРСР фактично лише двома статтями . Не дивлячись на обмежений обсяг норм, зі змісту статті 23 випливає, що юридичні особи можуть від свого імені набувати особистих немайнових прав.

Стаття 7 вказувала про те, що організації можуть вимагати по суду спростування неправдивих відомостей, які порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам. Якщо відомості були поширені через засоби масової інформації, то вони повинні бути спростовані у тому ж друкованому виданні. Якщо ж ці відомості містить документ, що виходить від організації, то він підлягає заміні або відкликається. В таких випадках організація мала право вимагати також відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди.

Також випливає зі змісту Кодексу особисте немайнове право юридичної особи на найменування. В статті 27 вказувалося, що юридична особа має своє найменування, а права і обов’язки господарських організацій, пов’язані з користуванням фірмовим найменуванням, виробничими марками і товарними знаками, визначаються законодавством Союзу РСР.

Для фізичної особи передбачались, крім вищезазначених особистих немайнових прав, деякі інші, зокрема в сфері авторського права. Але якщо проаналізувати норми ЦК УРСР, то зі статті 10 випливає право фізичної особи на обрання роду занять і місця проживання. Стаття 511 містить прояви особистого немайнового права на власне зображення, оскільки опублікування, відтворення і розповсюдження твору образотворчого мистецтва, в якому зображено іншу особу, допускається лише за згодою того, кого зображено, а після його смерті - за згодою його сім’ї, якщо тільки це не робиться в державних чи громадських інтересах або зображена особа позувала авторові за плату.

Отже, можна сказати, що Цивільний кодекс УРСР врегульовував деякі особисті немайнові відносини, тому вони стали предметом цивільного права. Згодом Україна здобула незалежність і почала будувати свою систему законодавства, проте довший час в Україні ще продовжував діяти даний Цивільний кодекс.

Хоча необхідність розробити новий Цивільний кодекс виникла одразу ж після спрямування України на кардинальне реформування суспільного устрою, він мав бути кодексом саме громадянського суспільства, в якому людина, її інтереси, права, в тому числі особисті немайнові, є головною цінністю. Чинний у той період Цивільний кодекс може вважатися кодексом громадянського суспільства лише за назвою. Крім того, визначалось, що новий Цивільний кодекс має бути створено як кодекс приватного права.

Праця над підготовкою проекту нового Цивільного кодексу розпочалась з 1992 року. Проект Цивільного кодексу України розроблявся багатьма фахівцями, а остаточний його варіант опрацьовувала група вчених у складі С. П. Головатого, А. С. Довгерта, О. А. Підопригори, О. А. Пушкіна, Д. В. Бобрової, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця, З. В. Ромовської, В. Л. Мусіяки, М. М. Сібільова, Я. М. Шевченко, В. Я. Калакури. Положення проекту обговорювалися на багатьох конференціях, сесіях, міжнародних зустрічах. Він пройшов експертизу в юридичних та наукових установах Німеччини, Нідерландів, США, Італії, Швейцарії.

Варто згадати, що одночасно з цим члени Робочої групи з підготовки проекту Цивільного кодексу України брали участь у розробці Модельного цивільного кодексу для країн СНД, який носив рекомендаційний характер для законодавства кожної держави. При його розробці враховувалися проекти окремих учасниць Співдружності, проводився їх порівняльний аналіз. Необхідність його існування зумовлювалась тим, що дані держави мають спільність вихідних понять, термінології, тісний економічний зв’язок та участь в багатосторонніх міжнародних конвенціях і договорах, які уніфікують важливі сфери приватних відносин, а тому існує наслідок схожості цивільного законодавства країн СНД.

Проте наш Цивільний кодекс в плані регулювання особистих немайнових відносин значно випередив Модельний кодекс, і норми Книги 2 регулюють значно ширше коло відносин, ніж будь-який інший кодекс цивільного законодавства, в чому ми переконаємо нижче.