Особисті немайнові права юридичних осіб
1.1.3. Сучасний розвиток науки про особисті немайнові права
За минулі роки 21 століття була видана чимала кількість наукових статей, що частково розкривали проблемні питання особистих немайнових прав, які довгий час не привертали належну увагу науковців. Серед дослідників даного питання варто відзначити А. С. Довгерта, З. В. Ромовську, Я. М. Шевченко, Р. О. Стефанчука.
В період, коли розроблявся проект нового Цивільного кодексу України, інтерес науковців цивільного права до особистих немайнових прав на Україні пожвавився. Особливо зросла кількість досліджень даних прав після прийняття та вступу 1 січня 2004 року Цивільного кодексу в юридичну силу.
На порозі нового тисячоліття збільшилась кількість дисертаційних досліджень у напрямку особистих немайнових прав, і таке зростання відбувається з кожним наступним роком. Це доводить, що молодих науковців дедалі більше хвилює проблема немайнової сфери приватного життя. Зокрема, серед авторів дисертацій щодо проблеми особистих немайнових прав можна назвати Л. В. Красицьку, С. І. Чорнооченко, Р. О. Стефанчука, Н. В. Устименко, О. М. Калітенко, Н. В. Павловську, І. М. Забару, А. О. Церковну, Б. К. Левківського, В. І. Бобрика, Л. В. Малюгу, С. Б. Булецу, Н. О. Давидову, Т. В. Ліснічу, Р. Ю. Молчанова, Л. А. Ольховик, Г. Я. Тріпульського, І. В. Саприкіну та інших.
Приступаючи до аналізу дисертаційних досліджень сьогодення, хотілось би наголосити на тому, що майже всі вони присвячені окремим особистим немайновим правам: деякі розглядали їх у комплексі, але правам юридичної особи в роботах не приділили уваги. Щоб переконатись у вищесказаному, необхідно провести загальний аналіз дисертацій.
В Україні декілька науковців представили дисертаційні дослідження проблеми самого захисту особистих благ, в тому числі відшкодування моральної шкоди. Серед таких праць можна виділити дисертації Л. О. Корчевної «Компенсація моральної шкоди, завданої порушенням особистих немайнових прав у цивільному праві», С. І. Шимон «Відшкодування моральної (немайнової) шкоди як спосіб захисту суб’єктивних цивільних прав», Н. В. Павловської «Теорія та практика захисту моральних благ цивільним законодавством України», І. М. Забари «Відшкодування моральної (немайнової) шкоди в міжнародному приватному праві», П. Паліюк «Правове регулювання відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Дані роботи не зосереджуються на аналізі самих особистих немайнових прав чи благ, а лише на їх захисті, та в деяких з них частково розглядається сам об’єкт захисту.
Так, Н. В. Павловська в своїй дисертації виділяє окремий підрозділ «Поняття моральних благ», в якому досліджує специфіку моральних благ, порівняння даного поняття з «нематеріальними благами», «особистими немайновими правами», «особистим благом», при цьому вона робить висновок, що об’єктом відносин, пов’язаним з правовим регулюванням моральних благ, є право на життя, право на здоров’я, право на свободу та особисту недоторканність та інші. На наш погляд, останнє висловлення авторки є нечітким, оскільки об’єктом відносин завжди виступає благо, в нашому випадку це моральне благо, а саме право входить в поняття змісту даних відносин.
Не полишає зацікавленості дисертантів і тема честі, гідності та ділової репутації. Зокрема, такі роботи були захищені в Україні: Р. О. Стефанчук «Цивільно-правовий захист честі, гідності та репутації», А.О.Церковна «Гідність і честь у цивільному праві» , І. В. Саприкіна «Захист честі, гідності, ділової репутації фізичної особи за законодавством України (за матеріалами судової практики)», Д. Д. Луспеник «Судочинство у справах про захист честі, гідності та ділової репутації», О. В. Синєгубов «Особливості цивільно-правового захисту прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції», О. С. Жидкова «Цивільно-правовий механізм захисту права на недоторканність ділової репутації».
Що стосується дисертації А. О. Церковної, авторка приділяє незначну частину свого дослідження загальним питанням особистих немайнових прав, а решта уваги зосереджує на проблемах честі й гідності зокрема. Але зустрічається в роботі аналіз норм, що закріплюють правила про здійснення особистих немайнових прав та їх межі . При цьому А. О. Церковна критикує правило, зазначене ще в проекті ЦКУ, про те, що при здійсненні особистих немайнових прав фізична особа може діяти лише в межах наданої їй свободи поведінки, спираючись на те, що поєднання понять «межі» і «правова свобода» є недопустимі. Дійсно, поняття «межа свободи» є дещо невдалим, оскільки воно асоціюється з обмеженням свободи, проте на даний момент це суттєвого значення не має, тому що дане положення не знаходить своє місце в нині діючому Цивільному кодексі України.
Окремо необхідно виділити праці Р. О. Стефанчука, який на сьогоднішній день серед сучасних дослідників має найбільше праць по особистих немайнових правах, серед яких чимало наукових статей, кандидатська і докторська дисертації, а також монографії «Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві», «Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту)».
Хоча вищезазначена проблема честі й гідності та досліджувалась вітчизняною цивілістикою, проте Р. О. Стефанчук підходить до неї з погляду сучасності, оскільки змінилось політичне і соціальне життя в Україні, зросла роль електронних засобів зв’язку, збільшилось значення захисту саме немайнової сфери особи. Не дивлячись на те, що це право набуває нового значення в сучасних умовах, в цивільному праві існують й інші недосліджені особисті немайнові права.
Проаналізувавши кандидатську дисертацію Р. О. Стефанчука, ми побачили, що він також працював і над загальнотеоретичними питаннями. Так, в своїй роботі він зачіпає проблеми розвитку особистих немайнових прав, розглядає їх історичний аспект. Автор також розглядає регулятивну й охоронну функцію цивільного права й визначає, чи можуть особисті немайнові відносини регулюватися цивільним правом. Дисертант визначає, що дані правовідносини лише охороняються ним, а регулюватися можуть лише з розвитком суспільних відносин, який вже на сьогоднішній день відбувся. Р. О. Стефанчук дослідив також ознаки особистих немайнових благ , проте не називав нових ознак, а лише пристосував їх до честі, гідності, репутації як особистих немайнових благ.
Що стосується докторської дисертації, то в ній Р. О. Стефанчук дослідив питання: загальнотеоретичні засади особистих немайнових прав фізичних осіб; статика та динаміка особистих немайнових прав фізичних осіб; цивільно-правовий захист особистих немайнових прав фізичних осіб; система особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному праві . Р. О. Стефанчук вніс неабиякий вклад у розвиток науки в сфері особистих немайнових прав, його докторська дисертація охопила великий обсяг проблем, присвяченим особистим немайновим правам , правда дослідження проводилось лише в руслі прав фізичних осіб. Тож юридичні особи тут знову залишились поза увагою.
Наступними дисертаційними роботами, які б ми хотіли розглянути, є дослідження, присвячені особистим немайновим правам, проте в сфері сімейних відносин. Серед таких ми можемо виділити праці таких авторів, як О. М. Калітенко «Особисті відносини подружжя та відносини подружжя стосовно їх майна» та Б. К. Левківського «Особисті немайнові права та обов’язки членів сім’ї». Комплексним проблемам особистих немайнових прав приділяє увагу О. М. Калітенко, яка дослідила ознаки даних прав та їх класифікацію. Однак, положення, зауважені автором, не містять глибокого дослідження саме цієї проблеми, оскільки авторка зосереджувалась на проблемах специфічних для її теми дисертації.
Хоча у деяких з вищеназваних дослідників ми знаходимо нові підходи до проблеми особистих немайнових прав, вони розглядаються поверхнево, оскільки їхні дослідження стосуються питань, на які вже неодноразово звертали увагу науковці.
Проблемами, які стосуються немайнових прав, цікавились дисертанти в сфері міжнародного права. Такими є роботи, зокрема, І. М. Забари «Відшкодування моральної (немайнової) шкоди в міжнародному приватному праві», Л. В. Пастухової «Ефективність міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції про захист прав і основних свобод людини», А. В. Пазюк «Міжнародно- правовий захист права людини на приватність персоніфікованої інформації», О. А. Мірошниченко «Право людини на життя (теорія та практика міжнародного співробітництва)» . Хоча дослідження названих дисертантів і допомагають вирішити деякі важливі проблеми, пов’язані з захистом прав (зокрема роботи І. М. Забари, Л. В. Пастухової, А. В. Пазюк), але на вирішенні загальних комплексних питань особистих немайнових прав вони не зупиняються. Вище перелічені дисертації, крім роботи O. А. Мірошниченко, яка досліджувала одне з особистих немайнових прав - право на життя, націлені на розв’язання проблем, що можуть виникати безпосередньо на практиці при реалізації особистих немайнових прав, пов’язаних із їх захистом, відшкодуванням моральної шкоди.
Дещо в іншому напрямку зробили дослідження дисертанти Л. В. Красицька , Н. В. Устименко , В. І. Бобрик , Т. В. Лісніча, P. Ю. Молчанов, які присвятили свої роботи окремим малодослідженим цивілістикою особистим немайновим правам.
Так, В. І. Бобрик провів дисертаційне дослідження такого особистого немайнового права, як право на особисте життя. В своїй роботі «Цивільно-правова охорона особистого життя фізичних осіб», автор дослідив загальні засади правової охорони особистого життя фізичної особи, проаналізував зміст особистих немайнових прав, спрямованих на його охорону, та розглянув цивільно-правові аспекти втручання в особисте життя, коли це втручання є правомірним, а коли неправомірним.
Дисертант приходить до ряду суттєвих висновків. Він пропонує законодавчо передбачити можливість здійснення особистих немайнових прав особи, визнаної безвісно відсутньою, її близькими родичами в межах суті конкретних прав; захисту особистих немайнових прав померлої особи заінтересованими родичами чи іншими особами, щодо яких у заповіті є розпорядження відносно надання їм прав здійснювати такий захист. Також автор проаналізував деякі важливі теоретичні проблеми, зокрема дав роз’яснення поняттям «особистого життя», «цивільно-правовій охороні особистого життя», відмежував «охорону» від захисної та регулятивної функції.
Він визначив, що в зміст особистих немайнових прав, спрямованих на охорону особистого життя фізичної особи, входять: саме право на особисте життя, право на сімейне життя, право на індивідуальність, на власне зображення, на особисті папери, на таємницю кореспонденції, на недоторканність житла. Не згідні з висловленням автора про те, щоб замінити в цивільному законі термін «сфера приватного життя» терміном «приватна сфера», оскільки суть приватної сфери ширша, вона не може
ідентифікуватись лише з приватним життям. Дисертант посилається на те, що термін «приватна сфера» адекватніше вказує на сферу здійснення особистих немайнових прав. Проте, нам здається, приватність асоціюється не лише з немайновими правами, до змісту приватних відносин входять також майнові права, навіть саме цивільне право називають приватним правом, як аналогічне. Згодом за положеннями даної дисертації автор опублікував монографію.
В сфері особистого життя робить свої дослідження і Н. В. Устименко. У дисертації під назвою: «Таємниці особистого життя людини і їх цивільно-правова охорона», вона теж розкриває суть важливих проблем, які стосуються особистого життя фізичних осіб. Але не вдаючись до розгляду цих питань, хотілося б наголосити на тому, що дисертантка приділила увагу в роботі і загальним проблемам особистих немайнових прав. Так, в структурі роботи вона виділяє два підрозділи, які аналізують поняття і ознаки особистих немайнових прав, не пов’язаних з майновими, та їх класифікацію. Вона дає визначення особистим немайновим, не пов’язаних з майновими, правам як «сукупність законодавчо закріплених, невіддільних від особи абсолютних благ, позбавлених економічного змісту, які надають можливість фізичній особі на власний розсуд, без втручання інших осіб, визначити свою поведінку в сфері особистого життя». З одного боку, дане визначення є наслідком творчого підходу авторки до цієї проблеми, та з іншого - воно є надто вузьким розумінням даних прав. Свідченням цього є фраза: «...визначити свою поведінку в сфері особистого життя». Якщо дисертантка присвячує роботу таємниці особистого життя людини, знаючи, що включає в себе зміст особистого життя, то дане нею поняття надто обмежує суть особистих немайнових прав. Другим моментом, на якому б ми хотіли зупинитись, це те, що авторка охарактеризувала в даному визначенні права як сукупність благ. Вона фактично зводить поняття «право» та «благо» в одне. З цим твердженням, на нашу думку, не можна погодитись, бо такі терміни не слід ототожнювати. Що стосується розглядуваних дисертанткою класифікацій особистих немайнових прав, то вони не є новими, оскільки зустрічаються в іншій літературі, їх до цього моменту розглядали інші дослідники даних прав.
Важливу тему дослідила дисертантка Л. В. Красицька - «Право громадян України на життя, здоров’я, свободу і особисту недоторканність». Особисті немайнові блага, яким вона присвятила свою роботу, становлять найбільшу цінність для людей з поміж інших. Без таких благ як здоров’я, свобода, особиста недоторканність, сенс життя, напевно, для всіх людей втрачається, а саме життя становить абсолютну цінність кожного із нас. Авторка дослідила права на кожне це благо зокрема, проте, на наш погляд, надто коротко зупиняється на важливих проблемах: наприклад, з нашої точки зору, більше уваги потребують проблеми моменту виникнення у людини особистих немайнових прав, штучного переривання вагітності, евтаназії, заморожування, клонування, штучне запліднення, сурогатне материнство та багато інших важливих для науки, людини та цілого суспільства проблем, про які дисертантка здебільшого лише коротко згадує. Л. В. Красицька робить досить цікаву пропозицію: вона радить включити до Цивільного кодексу України статті, які б регламентували договір про надання медичної допомоги і договір донорства, та розмістити їх у розділі «Окремі види зобов’язань» першою главою підрозділу, який буде регулювати договірні зобов’язання під назвою «Договори, направлені на реалізацію особистих немайнових прав фізичної особи»1. Розглядаючи окреслені нею проблеми, вона частково зупиняється на понятті особистого немайнового права, його ознаках та класифікаціях, але своїх пропозицій щодо цих проблем не подає.
Питання права на життя та здоров’я зачіпає в своїй дисертації і С. Б. Булеца. Хоча вона не зупиняється на загальних проблемах особистих немайнових прав, проте в роботі розглядаються важливі та актуальні на сьогоднішній день питання. Серед них момент виникнення права на життя, зміст цього права. Вона характеризує такі елементи права на життя: переривання вагітності, евтаназія, право повнолітньої особи брати участь у медичних, наукових та інших дослідженнях за особистою згодою, право на зміну (корекцію) статевої належності, право живого донора на взяття у нього здатних до регенерації анатомічних матеріалів. Окрему увагу авторка приділяє проблемам, які пов’язанані з охороною здоров’я, медичною допомогою. При цьому вона дає визначення ряду термінів: система охорони здоров’я, медична допомога, хворий, пацієнт. Позитивним моментом є також те, що розглядаючи проблеми права на життя та здоров’я, дисертантка користувалася досвідом інших держав, проаналізувала стан врегулювання даних прав у Чехії, Словаччині та Угорщині.
Що стосується останніх чотирьох дисертаційних робіт, то їх аналіз демонструє зосередження на суто окремих досліджуваних ними особистих немайнових правах, що й випливає з їхніх назв. Зважаючи на комплексні зрушення в галузі цивільного права на початку 21 століття у зв’язку з тим, що особисті немайнові права ввійшли в їхнє законодавче закріплення цілим комплексом, назріла необхідність системних досліджень проблем особистих немайнових прав.
Дещо ширшу площину особистих немайнових прав розглянула дисертантка Н. О. Давидова в роботі «Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування». Вона досліджує вищеназвані права, як цілісний інститут цивільного права. Приділяє увагу загальним питанням особистих немайнових прав: поняттю та ознакам особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування, їх класифікації, джерелам регулювання, реалізації, захисту.
Н. О. Давидова визначає дане право як особисте, загально- регулятивне, довічне право, що не має майнового еквівалента, об’єктом якого є нематеріальні (духовні) блага, що притаманні всім і кожному, незалежно від інших прав, виникає з народження, утворюється у немайновій сфері та не відчужується. Вона обґрунтовує специфіку здійснення такого виду особистих немайнових прав, і крім двох традиційних способів (багатократні повторювані дії та однократна дія) виділяє постійну, безперервну реалізацію, наприклад, так реалізується право на життя.
На наш погляд, деякі з елементів права на життя не обов’язково мають реалізовуватись постійно (наприклад, право на стерилізацію, на штучне переривання вагітності, штучне запліднення тощо), тому не слід називати такий спосіб, як єдиний для існування такого права. Не дивлячись на всі позитивні результати дослідження, поза його площиною залишилась велика частина не взятих до розгляду особистих немайнових прав. Тому, хоча й були висвітлені загальні актуальні питання, вони не охопили всього комплексу даних прав.
Спробу загального дослідження зробила дисертантка С. І. Чорнооченко. У своїй дисертації на тему «Особисті немайнові права, які забезпечують соціальне існування фізичних осіб в Україні», не дивлячись на те, що відсутні в аспекті дослідження права, які забезпечують природне існування фізичних осіб, вона цілий розділ присвячує загальній проблемі особистих немайнових прав. Першим важливим моментом цієї дисертації є те, що дослідниця розглянула проблему особистих немайнових, не пов’язаних з майновими прав, як предмет цивільного права. При цьому вона акцентує увагу на думки різних авторів щодо даної проблеми, розглядає ознаки та поняття особистих немайнових відносин, функції охорони та регулювання цих відносин, наводить приклади класифікацій даних прав.
Авторка робить декілька суттєвих висновків щодо загального поняття особистих немайнових прав. Зокрема, вона дає визначення особистим немайновим відносинам, як «суспільним відносинам, які складаються з приводу нематеріальних благ, що мають позаекономічну природу, являють самостійну цінність для їх носія, мають функціональну властивість нетоварності, належать особистості як такій та від неї невідокремлені».
З нашої точки зору, дане визначення є недосконалим, бо не розкриває всієї сутності таких відносин. По-перше, воно не містить всіх ознак, за допомогою яких можна їх охарактеризувати, і судячи з цих рис розпізнати, до якого типу ці відносини належать. По-друге, дисертантка розділяє ознаки «позаекономічна природа» і «не товарність», що є недоречним, оскільки в даному випадку вони можуть означати одне й те ж.
Вагомим висновком дисертантки є пропозиція суворого обмеження кола випадків втручання у сферу індивідуальної свободи. Вона говорить, що таке обмеження повинно бути прямо передбачене законом. Особа, що здійснює обмеження, повинна мати спеціальні, документально підтверджені повноваження. Кожна уповноважена особа здійснює обмеження лише в своєму вузько спеціалізованому аспекті . Проте такі обмеження, як каже авторка, стосуються сфери соціального середовища людини.
Виходячи зі щойно наведеного прикладу, а також загального аналізу даної дисертації, ми можемо побачити: хоча С. І. Чорнооченко й приділяє деяку увагу комплексним питанням особистих немайнових прав, проте не настільки глибоко досліджує дані проблеми, як хотілося б, тому що основний розгляд націлений тільки на окремі з прав, які забезпечують соціальне існування фізичної особи, що виявляється недостатнім. Для нас робота має вагоме значення, адже юридичні особи мають в основному комплекс особистих немайнових прав, які забезпечують соціальне існування.
Зі схожою проблемою ми зустрічаємось при аналізі дисертаційного дослідження Л. В. Малюги «Особисті немайнові права фізичних осіб в цивільному праві: теоретичні основи та проблеми правового забезпечення». Варто відзначити, що робота дисертантки охоплює широке коло особистих немайнових прав, але хотілося б наголосити на іншому моменті. Хоча авторка досліджує різні види даної сфери прав (ті, що забезпечують природне існування фізичної особи; ті, що забезпечують соціальне буття фізичної особи; особисті немайнові права та результати творчої діяльності), опрацьовує навіть питання цивільно-правового захисту немайнових прав, проте це не дає можливості зрозуміти загальну сутність особистих немайнових прав в цілому. Разом з тим, дисертантка розкриває питання особистих немайнових відносин як предмету цивільного права та особистих немайнових прав як цивільно-правової категорії.
Досліджуючи вищеназвані питання, вона аналізує неоднозначність поглядів науковців на проблему визнання даної сфери відносин предметом цивільного права, розглядає ознаки, елементи, класифікації особистих немайнових відносин, прав, але не в повній мірі. Незважаючи на короткий огляд даних питань, авторка все ж таки робить наступні висновки: особисті немайнові відносини з участю фізичних і юридичних осіб завжди за своєю приватно- особистісною сутністю були, є і залишаються предметом цивільного права; вони мають такі ознаки, як особливий суб’єкт та об’єкт цих відносин, відсутність майнового, економічного змісту; їх основу складають ті, що не пов’язані з майновими .
Не відкидаючи тих позитивних моментів, які потенційно несе в собі дане дисертаційне дослідження, і беручи до уваги те, що вона є першим після проголошення незалежності та прийняття Цивільного кодексу України комплексним дослідженням особистих немайнових прав фізичних осіб як складової особистих немайнових відносин, що входять до предмету правового регулювання цивільного права, хочемо наголосити лише на тому, що з власної точки зору комплекс особистих немайнових прав недостатньо досліджений на сьогоднішній день в цілому своєму вигляді, адже авторка дослідила його з огляду на кожен з основних різновидів даних прав. Загальним питанням, на наш погляд, вона приділила поверхневу увагу, не заглиблюючись в самі теоретично-комплексні проблеми щодо всіх особистих немайнових прав загалом.
Намагаючись надати своє власне бачення проблеми, варто зосередити свою увагу на тому, що хоча багато науковців прагнули дослідити особисті немайнові права, проте ці намагання здебільшого пов’язані з окремими правами. Комплексні проблеми залишаються нерозв’язаними, дослідження проводяться без заглиблення у філософську суть. Крім того, окреслюючи проблему виявлення сутності та змісту особистих немайнових прав юридичних осіб, як одну з центральних проблем сучасної цивілістичної науки, і продовжуючи аналіз особистих немайнових прав, ми стикаємося не лише з наявністю різних, а інколи навіть протилежних поглядів науковців.
Отже, можемо стверджувати, що в Україні відсутні комплексні дослідження особистих немайнових прав юридичних осіб, тож наша робота є першою спробою зробити внесок у вітчизняну науку саме в цьому напрямі.