Професійно-психологічна підготовка працівників слідчих підрозділів

2.1.2. Кризи професійного становлення особистості

Кризи професійного становлення особистості ще не стали предметом пильного вивчення психологів. Кризи ж психічного розвитку, вікові та життєві кризи широко представлені у психологічних дослідженнях. Перед розглядом криз професійного становлення проведемо короткий аналіз інтерпретації різних криз особистості.

У вітчизняній психології ретельно досліджені кризи дитинства. Зазвичай виділяють кризу першого року життя, кризу 3 років, кризу 6-7 років і підліткову кризу 10-12 років. Форма, тривалість і гострота переживання криз помітно розрізняються в залежності від індивідуально-типологічних особливостей дитини, соціальних умов, особливостей виховання в сім´ї та педагогічної системи в цілому.

Кризи дитинства виникають у процесі переходу дітей на новий віковий щабель і пов´язані із розв´язанням іноді гострих суперечностей між сформованими у них формами взаємин з оточуючими людьми, а також із віковими фізичними та психологічними можливостями і домаганнями. Негативізм, упертість, примхливість, стан підвищеної конфліктності - характерні поведінкові реакції дітей у період кризи. Досліджуючи біографічні кризи особистості, Р. А. Ахмеров вказує на події та відносини між ними як фактори, що обумовлюють кризи. В залежності від міжподійних відносин він виділяє наступні кризи:

- криза нереалізованості - суб´єктивне негативне переживання життєвої програми;

- криза спустошеності - душевна втома і переживання відсутності досягнень;

- криза безперспективності - відсутність перспектив професійного зростання, реальних планів на майбутнє.

Автор не пов´язує ці кризи з віком людини, на його думку, вони визначаються суб´єктивними переживаннями. В індивідуальному житті людини основні кризи зустрічаються в різних варіантах: спустошеність + безперспективність; нереалізованість + спустошеність + безперспективність. Такі поєднання криз досить важко переживаються людиною, і вихід може бути деструктивним, аж до суїциду.

Розробляючи категорії віку, В. І. Слободчиков обрав підставою його періодизації поняття людської спільноти, всередині якої формуються здібності людини, які дозволяють їй входити і виходити із різноманітних спільнот, тобто бути самобутнім. Початок кожного вікового етапу - це завжди нове «народження», перехід у нову форму життя. Автор підкреслює, що послідовна зміна щаблів - це не просто умовне членування безперервного процесу еволюції, а перш за все зміна режиму індивідуального життя як криза самітності та ідентичності. Відповідно він виділяє дві групи криз: 1) кризи «народження» («так жити не можна»);

2) кризи розвитку («хочу бути як ти») і пошук нових способів самовизначення. Розрив, протиріччя між актуальною і потенційною формами спільного існування і утворюють, на думку В.І. Слободчикова, явище кризи.

Життєві кризи є предметом пильної уваги зарубіжних психологів Ш. Бюлер, Б. Лівехуда, Е. Еріксона та ін. Поділяючи людське життя на періоди, стадії, вони звертають увагу на труднощі переходу від однієї стадії до іншої. При цьому підкреслюються особливості кризових явищ у жінок і в чоловіків, аналізуються фактори, які ініціюють кризи. У залежності від наукової орієнтації одні дослідники вбачають причини криз у біологічному розвитку людини, звертають увагу на сексуальні вимірювання, інші більшого значення надають соціалізації особистості, треті - духовному, моральному становленню.

Широку популярність в 1980-і роки у США здобула книга американської журналістки Гейл Шінхі «Передбачувані кризи в житті дорослої людини» (1976). Вона виділяє чотири кризи:

1) «виривання коренів», емансипації від батьків (16 років);

2) максимальних досягнень (23 роки);

3) корекції життєвих планів (30 років);

4) середини життя (37 років) - найбільш важка, рубіжна.

Психолог Е. Еріксон висунув постулат, що кожен віковий етап має свою точку напруги - кризу, викликану конфліктом розвитку «Я» особистості. Людина стикається з проблемою відповідності внутрішніх і зовнішніх умов існування. «Кожна наступна стадія ... є потенційною кризою внаслідок радикальної зміни перспективи. Слово «криза» ... вживається в контексті уявлень про розвиток для того, щоб виділити не загрозу катастрофи, а момент зміни, критичний період підвищеної вразливості і збільшених потенцій і, внаслідок цього, онтогенетичне джерело можливого формування доброї чи поганої адаптації».

Життєвий шлях Е. Еріксон розділив на вісім стадій, надавши їх якісний опис (див. табл. 2.2). Відповідно до виділених вікових щаблів він обґрунтував основні кризи психосоціального розвитку, вказав два можливих виходи з кожної вікової кризи і назвав сильну сторону особистості, яка зміцнюється в разі успішного вирішення вікової проблеми.

Таблиця 2.2. Виходи з вікових криз

№	Стадія	Психосоціальний розвиток	Сильна сторона особистості
1	Новонародженість (01 рік)	Базова віра та надія проти базової безнадії (довіра - недовіра)	Надія
2	Раннє дитинство (13 роки)	Самостійність проти відчуття провини та страху осуду (автономія - сором, сумнів)	Сила волі
3	Вік гри (3-6 років)	Особиста ініціатива проти відчуття провини і страху осуду (ініціативність - відчуття провини)	Цілеспрямованість
4	Молодший шкільний вік (6-12 років)	Підприємливість проти відчуття неповноцінності (працелюбство - відчуття неповноцінності)	Компетентність
5	Підлітковий вік - рання юність (12-19 років)	Ідентичність проти змішення ідентичності (егоідентичність - рольове змішення)	Вірність
6	Юність (20-25 років)	Інтимність проти ізоляції (інтимність - ізоляція)	Любов
7	Дорослість (26-64 років)	Продуктивність проти застою, зануреності в себе (продуктивність - застій)	Піклування
8	Старість (65 років - смерть)	Цілісність, універсальність проти відчаю (егоінтеграція - відчай)	Мудрість

Підставою періодизації криз психосоціального розвитку в Е. Еріксона є поняття «ідентичність» та «самоідентичність». Потреба бути самим собою в очах значущих інших і у власних очах визначає рушійні сили розвитку, а протиріччя між ідентичністю та самоідентичністю обумовлюють кризи і напрямки розвитку на кожному віковому щаблі.

Короткий аналіз досліджень криз особистості свідчить про відсутність їх загальноприйнятої класифікації. Нерідко одні й ті самі кризові явища називають по-різному. Тому необхідна типологія криз особистості.

У вітчизняній психології велике значення надавалося дослідженню криз психічного розвитку. Розвиток кризових явищ спостерігається у певні відносно короткочасні періоди. Проте вони ніяк не ініціюються віком. Вік - лише фон, на якому виявляється криза, головне - перебудова, зміна соціальної ситуації і провідної діяльності. І звичайно, кризи психічного розвитку не обмежуються періодом дитинства. Соціальна ситуація розвитку і провідна діяльність змінюються і за межами дитячого віку.

Таким чином, кризи психічного розвитку - це перехід на інші стадії розвитку, що характеризується зміною соціальної ситуації, зміною провідної діяльності та виникненням психологічних новоутворень.

Із 14-16 років зміна провідної діяльності та соціальної ситуації продовжує ініціювати виникнення криз психічного розвитку. Оскільки провідною діяльністю дорослої людини стає навчально-професійна і професійна, доцільно називати ці кардинальні зміни кризами професійного розвитку особистості. Вирішальне значення у виникненні цих криз належить зміні і перебудові провідної діяльності. Різновидом професійних криз є творчі кризи, обумовлені творчою неспроможністю, відсутністю значних досягнень, професійною безпорадністю. Ці кризи вкрай тяжкі для представників творчих професій: письменників, режисерів, акторів, архітекторів, винахідників та ін.

Друга група криз - вікові. Вік - це в першу чергу біологічний фактор, обумовлений дозріванням, перебудовою, старінням організму людини. Враховуючи гетерохронність розвитку людини, правомірно вважати вікові зміни, які породжуються біологічним розвитком, самостійним фактором, що детермінує вікові кризи. Ці кризи відносяться до нормативних процесів, необхідних для нормального поступового ходу особистісного розвитку.

Наступну групу криз обумовлюють внутрішньоособистісні зміни: перебудова свідомості, неусвідомлені враження,

інстинкти, ірраціональні тенденції - все те, що породжує внутрішній конфлікт, неузгодженість психологічної цілісності. Це кризи невротичного характеру. Вони традиційно є предметом дослідження психоаналітичних шкіл.

Поряд із названими групами психологічних криз існує ще один пласт кризових явищ, зумовлених значними різкими змінами умов життя. Детермінантами цих життєвих криз стають такі важливі події, як закінчення навчального закладу, працевлаштування, одруження, народження дитини, зміна місця проживання, вихід на пенсію та інші зміни індивідуальної біографії людини. Ці зміни соціально-економічних, часових і просторових обставин супроводжуються значними суб´єктивними труднощами, психічною напруженістю, перебудовою свідомості і поведінки.

Варто виділити ще одну групу криз, які обумовлені критичними обставинами життя: драматичними, а іноді й трагічними подіями. Ці фактори мають руйнівне, часом катастрофічне значення для людини. Відбувається кардинальна перебудова свідомості, перегляд ціннісних орієнтацій і сенсу життя взагалі. Ці кризи протікають на межі людських можливостей і супроводжуються граничними емоційними переживаннями. їх викликають такі ненормативні події, як втрата працездатності, інвалідність, розлучення, змушене безробіття, міграція, несподівана смерть близької людини тощо. Ця група умовно названа критичними кризами.

Перші три групи психологічних криз мають відносно виражений хронологічний, віковий характер. Вони є нормативними, всі люди їх переживають, але рівень вираженості кризи не завжди набуває характеру конфлікту. Домінуюча тенденція нормативних криз - конструктивна, що розвиває особистість.

Другі три групи життєвих криз мають ненормативний, імовірнісний характер. Час настання, життєві обставини, сценарії, учасники кризи є випадковими. Ці кризи виникають внаслідок збігу обставин, і вихід із таких криз є проблематичним. Іноді він буває деструктивним, і тоді суспільство отримує циніків, маргіналів, бомжів, алкоголіків, самогубців. Розглянуті шість груп криз у житті кожної людини переплетені, і коли окремі з них співпадають, то кризи протікають дуже гостро, конфліктно.

Предметом нашого аналізу є кризи професійного розвитку, а проведений типологічний аналіз дозволить розглядати їх на фоні інших криз.

Критичні події - це поворотні моменти індивідуального життя людини, що супроводжуються значними емоційними переживаннями. Усі професійно обумовлені критичні події можна умовно поділити на три групи:

- нормативні, що обумовлені логікою професійного становлення та життя людини: закінчення школи, утворення сім´ї тощо;

- ненормативні, що характеризуються випадковими або несприятливими обставинами: розпад сім´ї, невдалий вступ до вищого навчального закладу тощо;

- екстраординарні (наднормативні), що відбуваються внаслідок прояву сильних емоційно-вольових зусиль особистості: інноваційна ініціатива, самовільне закінчення навчання, зміна професії тощо.

Критичні події можуть мати дві модальності: позитивну та негативну. Модальність подій визначається способами емоційного реагування на зміну життєвих (професійних) обставин і труднощі. Одна й та сама подія для двох людей може мати різну модальність. Події позитивної модальності називають епічними, а негативної - інцидентами.

Переживання критичних подій призводить, як правило, до прийняття життєво та професійно важливих рішень, які прийнято називати вчинками. Зміст вчинку визначається менталітетом, позицією, особистісними змістами і цінностями людини, кардинально змінює темп і траєкторію професійного становлення.

Детальніше розглянемо чинники, що детермінують кризи професійного розвитку. Детермінантами можуть виступати поступові якісні зміни способів виконання діяльності. На стадії первинної професіоналізації настає момент, коли подальший еволюційний розвиток діяльності, формування її індивідуального стилю стають неможливими без корінної ломки нормативно схвалюваної діяльності. Людина повинна зробити професійний вчинок, виявити наднормативну активність або змиритися.

Наднормативна професійна активність може виразитися у переході на новий освітньо-кваліфікаційний або творчий рівень виконання діяльності.

Іншим фактором, який ініціює кризи професійного становлення, може стати зростаюча соціально-професійна активність особистості внаслідок її незадоволеності своїм соціальним і професійно-освітнім статусом. Соціально- психологічна спрямованість, професійна ініціатива, інтелектуально-емоційна напруженість нерідко ведуть до пошуку нових способів виконання професійної діяльності, шляхів її вдосконалення, а також до зміни професії або місця роботи.

Факторами, що породжують професійні кризи, можуть виступати соціально-економічні умови життєдіяльності людини: ліквідація підприємства, скорочення робочих місць, незадовільна зарплата, переїзд на нове місце проживання та ін.

Факторами, що обумовлюють кризу професійного розвитку, стають вікові психофізіологічні зміни: погіршення стану здоров´я, зниження працездатності, послаблення психічних процесів, професійна втома, інтелектуальна безпорадність, синдром «емоційного згоряння» і т. д.

Професійні кризи нерідко виникають у випадках зміни посади, участі у конкурсах на заміщення вакантної посади, атестації і тарифікації фахівців.

Нарешті, фактором тривалої кризи може стати повне занурення в професійну діяльність.

Кризи професійного розвитку можуть ініціюватися змінами життєдіяльності (зміна місця проживання; перерва в роботі, пов´язана з доглядом за малолітніми дітьми; «службовий роман» тощо).

Кризові явища нерідко супроводжуються нечітким усвідомленням недостатнього рівня своєї компетентності і професійною безпорадністю. Іноді спостерігаються кризові явища за професійної компетентності більш високого рівня, ніж потрібно для виконання нормативної роботи. Як наслідок виникає стан професійної апатії і пасивності.

У ході аналізу вікових криз Л. С. Виготський виділив три фази: передкритичну, власне критичну і посткритичну. На його думку, в першій фазі відбувається загострення суперечності між суб´єктивною і об´єктивною складовими соціальної ситуації розвитку; в критичній фазі це протиріччя починає виявлятися в поведінці і діяльності; у посткритичній - протиріччя вирішується шляхом утворення нової соціальної ситуації розвитку.

На ґрунті цих положень можна аналізувати кризи професійного розвитку особистості.

Передкритична фаза виявляється в незадоволеності існуючим професійним статусом, змістом діяльності, способами її реалізації, міжособистісними відносинами. Ця незадоволеність не завжди чітко усвідомлюється, але виявляється в психологічному дискомфорті на роботі, дратівливості, невдоволенні організацією, оплатою праці, керівниками і т. п.
Критична фаза відрізняється усвідомленою незадоволеністю реальною професійною ситуацією. Намічаються варіанти її зміни, програються сценарії подальшого професійного життя, посилюється психічна напруженість. Протиріччя збільшуються, і виникає конфлікт, який стає ядром кризових явищ.

Аналіз конфліктних ситуацій у кризових явищах дозволяє виділити наступні типи конфліктів професійного розвитку особистості:

- мотиваційний, обумовлений втратою інтересу до навчання, роботи, втратою перспектив професійного зростання, дезінтеграцією професійних орієнтації, установок, позицій;

- когнітивно-діяльнісний, що детермінований незадоволеністю змістом і способами здійснення навчально-професійної і професійної діяльності;

- поведінковий, зумовлений суперечностями у міжособи- стісних відносинах в первинному колективі, незадоволеністю своїм соціально-професійним статусом, становищем у групі, рівнем зарплати і т. п.

Конфлікт супроводжується рефлексією, ревізією навчально-професійної ситуації, аналізом своїх можливостей і здібностей.

3. Вирішення конфлікту приводить кризу в посткритичну фазу. Способи вирішення конфліктів можуть мати конструктивний, професійно нейтральний і деструктивний характер. Конструктивний вихід із конфлікту припускає підвищення професійної кваліфікації, пошук нових способів виконання діяльності, зміну професійного статусу, зміну місця роботи та перекваліфікацію.

Такий шлях подолання кризи вимагає від особистості прояву наднормативної професійної активності, скоєння вчинків, які прокладають нове русло для її професійного розвитку.

Професійно-нейтральне ставлення особистості до криз призводить до професійної стагнації, байдужості та пасивності. Особистість прагне реалізувати себе поза професійною діяльністю: у побуті, різного роду хобі, садівництві і т. п.

Деструктивні наслідки криз виявляються у професійній апатії, пияцтві, неробстві тощо.