Професійно-психологічна підготовка працівників слідчих підрозділів
1.6. Поняття професіографії. Структура професіограми слідчого.
Професіографія - метод психології та фізіології праці, який полягає в детальному описі складу та організації трудових процесів, що лежать в основі конкретних видів праці. Професіографія дозволяє визначити завдання, що становлять зміст роботи, визначити здібності, знання, уміння, потрібні від працівника для успішного виконання певної роботи або здійснення діяльності. Професіографія необхідна для підбору кадрів, особливо у спеціальностях, що потребують особливих особистісних якостей.
В основі процесу розробки професіограми лежить теоретичний аналіз професійної діяльності та її моделювання. Класифікація професій посідає ключове місце в професіології. Вона відображає стан справ у професіографії й будується на її основі.
Конструювання професіографічної анкети здійснюється психологом-професіологом або менеджером по персоналу. Потім дані обробляються, перевіряється достовірність результатів і робиться загальний висновок щодо професійної придатності кандидатів.
Професіографічний опитувальник складається з десяти частин, в яких об´єднано групи тематичних вимог до персоналу: моральні якості, політичні якості, організаторські якості, ділові якості, інтелектуальні якості, професійні якості, психологічні якості, вольові якості, фізичні якості, зовнішні якості.
Професіограма - це професійно-кваліфікаційна модель фахівця. Вона включає посадову характеристику і модель посади (сукупність вимог, що ставляться до працівника). Атестаційна професіограма має спрощений вигляд, що полягає в сукупності вимог до фахівця, що ставляться даною діяльністю і переліком якостей, якими повинен володіти кваліфікований фахівець. Ці вимоги та якості умовно поділяються на дві групи: загальні якості, що властиві всім фахівцям даного профілю, і специфічні якості, що властиві працівникам конкретної професійної діяльності.
Таким чином, професіограма - це науково обґрунтовані норми і вимоги професії до видів професійної діяльності та якостей особистості фахівця, які дозволяють йому ефективно виконувати вимоги професії, одержувати необхідний для суспільства продукт і разом з тим створюють умови для розвитку особистості самого працівника. Професіограма - це узагальнена еталонна модель успішного фахівця в певній галузі, хоча іноді наголошується, що в професіограмі треба враховувати й варіанти виконання професійної діяльності на «середньому» рівні. З професіограми людина одержує відомості про об´єктивний зміст праці, про психологічні якості, що потрібні людині. Разом із тим, професіограма - це не жорстка стандартна схема, а гнучка орієнтовна основа розвитку фахівця. Професіограма повинна не обмежувати індивідуальний творчий розвиток фахівця, а лише давати орієнтири об´єктивних вимог професії до людини. Професіограма може змінюватися під час зміни професії, тому звертатися до професіограми необхідно так чи інакше протягом усього професійного життя як фахівцю психологу, так і кожній людині, яка працює, для того, щоб здійснювати корекцію психологічних якостей з урахуванням сучасних вимог професії. Такими є призначення та функції професіограми.
У цілому професіограма повинна відповідати наступним вимогам:
- чітко виділяти предмет і основні результати праці (на що спрямовані головні зусилля людини у праці);
- підкреслювати спрямованість кожної праці на благо конкретної людини: всі, зокрема технічні професії, повинні, хоч і в опосередкованій формі, полегшувати життя людини;
- виділяти не окремі компоненти і сторони професії, а описувати її цілісно в системі характеристик, особливо підкреслюючи при цьому стрижньові, пріоритетні, ядерні складові і відрізняючи їх від похідних, другорядних, допоміжних;
- показувати можливі лінії розвитку людини засобами професії, динаміку психічних новоутворень під час праці, з яких людина може вибрати напрями зростання з урахуванням своєї індивідуальності;
- показувати перспективи зміни в самій професії (яким може бути фахівець завтрашнього дня, найближчого майбутнього);
- мати спрямованість на вирішення практичних завдань (професійне навчання, профвідбір, раціоналізація праці тощо);
- описувати необхідні психологічні професійні якості, що не компенсуються, а також психологічні властивості людини, які хоч і відсутні у неї, але можуть бути компенсовані.
Принципово розрізняються чотири типи спрямованості професіограм: інформаційний, діагностичний, прогностичний і методологічний. При побудові професіограми використовується процесуальний прийом, сутність якого полягає в аналітико-синтетичному процесі. Цей процес є одним із методів моделювання діяльності, який складається з аналізу реальної спеціальності (діяльності) і синтезу як процесу формування моделі фахівця.
Подальша частина процесу професіографування за своєю суттю є моделюванням професійної діяльності, відображаючи рівень самої праці.
Побудова моделі професійної діяльності здійснюється за допомогою певних методів. Методи професіографії визначають вигляд і структуру професіограми, що подається в описовій формі або у вигляді нормативної і структурної моделей. Професіограма відображає систематизацію ознак даної спеціальності, виходячи з методів її складання.
Зупинимося більш детально на професіограмі слідчого. Оскільки слідчою діяльністю в ОВС України займаються слідчі, дізнавачі та дільничні інспектори міліції, то існує нормативно регламентований розподіл статей КК між представниками вказаних підрозділів. Так, дільничні інспектори міліції та дізнавачі ведуть справи у випадках найбільш розповсюджених і нескладних, з точки зору розслідування, побутових злочинів. Слідчі підрозділи займаються більш складними кримінальними справами, які вимагають залучення криміналістичної техніки, проведення експертиз тощо.
До складу міськрайлінорганів, управлінь внутрішніх справ входять відділення та відділи дізнання та слідства. Посади слідчих та дізнавачів є атестованими і комплектуються особами відповідно до фаху діяльності в ОВС за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, бакалавра.
У практичному посібнику «Професіографічний опис основних видів діяльності в органах внутрішніх справ України» В. І. Барко, Ю. Б. Ірхін, Т. В. Нещерет, О. В. Шаповалов відзначають, що особи, які проводять слідчі дії, вирішують питання про порушення кримінальної справи (виносять постанову про порушення кримінальної справи за ознаками злочину) відповідно до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України. Також під час попереднього слідства виконуються слідчі дії у вигляді допитів, виїмок, одночасних допитів двох чи більше вже допитаних осіб, експертиз тощо.
Згідно з Довідником типових професійно-кваліфікаційних характеристик основних посад працівників Міністерства внутрішніх справ України під час виконання службових обов´язків слідчий:
1) керує слідчо-оперативною групою на місці події;
2) приймає рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи;
3) організовує взаємодію зі службами кримінальної міліції і міліції громадської безпеки з метою затримання підозрюваних у вчиненні злочину;
4) документує попереднє слідство (складає протоколи допитів, постанови і протоколи про затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, складає постанови про притягнення як обвинувачених за різноманітними складами злочинів та інші документи відповідно до законодавства);
5) здійснює безпосередньо слідчі дії (огляд місця події, обшуки, виїмки та накладення арешту на майно, допити свідків, потерпілих, звинувачуваних, які проходять у кримінальній справі, слідчі експерименти, перевірки показів на місці та ін.);
6) несе відповідальність за законність прийнятих рішень про спрямування слідства, провадження слідчих дій та своєчасне їх виконання;
7) забезпечує профілактику правопорушень, проводить серед населення роз´яснювальну роботу з питань боротьби зі злочинністю.
Професіографічний опис умов та чинників службової діяльності працівників слідчих підрозділів визначає перелік конкретних параметрів (санітарно-гігієнічних, кліматичних, організаційно-режимних умов забезпечення діяльності, соціально- психологічних, функціональних, мотиваційних елементів тощо), врахування яких сприяє позитивному особистісному становленню слідчого і формуванню стану професійної готовності до вирішення конкретних завдань.
Професіограма слідчого є складною ієрархічною структурою, в якій усі сторони професійної діяльності, а також особистісні якості, уміння й навички представлено у взаємному зв´язку та залежності. Кожна зі сторін професіограми відображає, по-перше, певний цикл професійної діяльності, а по-друге, в ній реалізуються особистісні якості, уміння, навики, а також знання, що забезпечують професійний успіх на кожному рівні діяльності: пошуково-пізнавальному, комунікативному, посвідчувальному, реконструктивному, організаційному, соціальному.
1. В основі професіограми слідчого лежить пошукова сторона діяльності, що реалізує прагнення до розкриття злочину й полягає у збиранні початкової інформації для вирішення професійних завдань.
Особливе значення пошукова сторона діяльності слідчого має на першому етапі розслідування. Сутність її полягає у вичлененні з навколишнього середовища криміналістично значущої інформації, яка дає можливість з достовірністю реконструювати подію злочину з таким ступенем точності, як цього вимагає закон.
Оглядаючи місце події, слідчий шукає відповіді на питання: що тут відбулося, які сліди залишила ця подія? У правильному вирішенні цих завдань значною є роль особистісних чинників: по-перше, це задатки та здібності слідопита; далі мають значення криміналістичні знання (вчення про сліди, способи вчинення злочинів), професійний досвід (навички виділення опорних точок і побудови контуру події), життєвий досвід. Ефективність процесу збору доказів значною мірою залежить від знання слідчим інформаційних властивостей різних матеріальних об´єктів, від його індивідуального інформаційного запасу.
Більшість слідчих відводять провідне місце у своїй роботі пошуковій діяльності. Пошукова діяльність реалізує прагнення слідчого до розкриття злочину. Згідно з І. П. Павловим, в основі цієї діяльності лежить орієнтовний рефлекс «Відчуття слідчого».
Спостереження, як певний вид людської діяльності, пов´язано з навмисним сприйняттям предметів і явищ зовнішнього світу. Сприйняття завжди є цілеспрямованим, планомірним, осмисленим, пов´язаним з професійним досвідом і з особливостями мислення. Особливе місце у процесі спостереження займає установка на певну активність, яка залежить від конкретної потреби та об´єктивної можливості задоволення.
Криміналістичне спостереження під час огляду місця події також є планомірним, цілеспрямованим, продуманим сприйняттям обстановки. Щоб воно було максимально ефективним, треба дотримуватися певних правил. До початку огляду важливо одержати загальне уявлення про те, що трапилося. Хоча первинна інформація нерідко вельми суперечлива й згодом може не підтвердитися, проте це дає можливість слідчому намітити план огляду, приступити до побудови уявної моделі того, що трапилося.
Наступний етап - «виокремлення» із навколишнього середовища «опорних точок» (слідів насильства на трупі, слідів проникнення злочинця в приміщення, слідів потерпілого, зброї або її слідів, знаряддя злочину або їх слідів і т. ін.). Виділені опорні точки (сигнали) включаються у «побудову контуру» передбачуваної події (злочину).
Виділення контуру співпадає з висуненням гіпотези, що пояснює дану подію. Одночасно слідчий продовжує відшукувати інші опорні точки, які містять інформацію, що входить до предмету доведення (особистість злочинця й особистість потерпілого, їх взаємовідносини, мотиви злочину, час його здійснення й т. ін.).
Все це вимагає високого рівня розвитку спостережливості, яка є властивістю особистості і припускає здатність помічати в сприйманому малопомітні, проте істотні для певної мети деталі, такі, як «фігури» на малозначному фоні.
Високий рівень спостережливості слідчого обумовлений:
- установкою на сприйняття інформації, що має значення для розкриття злочину й розслідування кримінальної справи; ця установка допомагає подолати гидливість (наприклад, під час огляду трупа, що розкладається), втому й апатію (у разі тривалого безрезультатного обшуку й т. ін.);
- специфічною концентрацією уваги саме на тих об´єктах та їх властивостях, які можуть дати необхідну інформацію; виявленням слідів опору на трупі потерпілого, слідів підробки під час огляду документів, констатацією доказів поведінки у ході спостереження за допитуваним й т. ін.;
- тривалим збереженням стійкої уваги, що забезпечує готовність всіх систем слідчого до сприйняття в потрібний момент необхідної початкової інформації (особливо під час тривалих обшуків, оглядів місць події і тривалих допитів).
Ефективність пошукової діяльності значною мірою залежить від ряду особистісних якостей і навичок слідчого, що забезпечують виділення саме тих об´єктів, які є носіями криміналістично значущої інформації: виділення картини минулого (злочинної події) по слідах, залишених у сьогоденні.
2. Наступний рівень - це комунікативна сторона діяльності, в процесі якої слідчий повинен одержати необхідну для розкриття злочину інформацію від людей шляхом спілкування з ними. Комунікативна діяльність - це вміння розуміти людину, відчувати її, управляти її емоційним станом.
Комунікативний аспект діяльності є одним із домінуючих. Слідчий повинен мати неабиякі здібності співрозмовника, який веде бесіду в особливо скрутних умовах.
Розглядаючи допит як бесіду та взаємодію двох людей, через правове регулювання їх діяльності можна визначити особливості рольової позиції кожного співрозмовника. Успішна взаємодія слідчого і допитуваного залежить від психологічного контакту між ними. Глибина контакту зазвичай пов´язана з тим, на якому рівні він здійснюється. Досвідчені слідчі інтуїтивно й усвідомлено змінюють різні параметри бесіди, застосовують ті або інші тактичні прийоми залежно від індивідуальних особливостей особистості допитуваного. Одна з найважливіших проблем психології допиту - проблема регулювання тих відносин, які в ході допиту виникають між допитуваним і допитуючим і до певної міри впливають на досягнення останнім цілей допиту. Правильне рішення цієї проблеми залежить багато в чому від рівня знань, професійного досвіду й навичок слідчого.
Допит - це боротьба за істину. Сили в цій боротьбі слідчому надають різні наукові знання, зокрема знання психології.
Характеризуючи комунікативні здібності слідчого, можна виділити певні елементи:
- уміння швидко організовувати контакт із співрозмовником;
- завжди бути «у формі», тобто вольове управління своєю поведінкою.
3. Уся інформація, одержана в результаті пошукової й комунікативної діяльності слідчого або дізнавача, у процесі посвідчувальної діяльності перетворюється в спеціальні, що передбачені законом, форми: протоколи, ухвали і т. д.
Сутність посвідчувальної діяльності полягає у перекладі отриманої слідчим інформації в нову, переважно письмову, форму. Слідчий одержує початкову інформацію у вигляді конкретних образів (огляд, обшук і т. п.), усної людської мови (допит, одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб і т. ін.), а також у вигляді письмової мови (документи, протоколи тощо). Усю одержану інформацію слідчий після її аналізу й відбору в результаті посвідчувальної діяльності фіксує у спеціальних, передбачених законом формах: протоколах, ухвалах й т. ін.
Для цього рівня характерним є перетворення (перекодування) одержаної інформації, тобто усунення семантичної невизначеності, що дає протокольний опис. Для цього слідчий повинен добре володіти письмовою мовою, мати навички швидкого перекладу усної мови у письмову.
4. Слідство визначається й як реконструктивна діяльність, оскільки йдеться про реконструкцію подій минулого по слідах, що залишилися в сьогоденні. У цій діяльності реалізуються якості, що характеризують творче начало слідчого: слідча уява, самостійність мислення, гнучкість мислення, об´єктивність мислення (дивитися на себе очима сторонньої, критично настроєної людини); інтелектуальний рівень (кількість і якість матеріалу, з якого створюються моделі версій, загальна ерудиція), гарна пам´ять, розум (система знань), інтуїція.
Слідчий повинен переконатися в надійності створеної конструкції. Він робить це шляхом вжиття слідчих заходів, а також за допомогою мислення.
Виділяють наступні етапи слідчого мислення:
1. Визначення завдань і черговості їх вирішення (висунення версій і їх вирішення), перевірка (шляхом слідчих та оперативних дій).
2. Визначення джерел інформації, методів вирішення завдань і часу для їх вирішення (планування слідчих дій).
3. Визначення необхідного ступеня точності під час вирішення завдань (аналіз даних, побудова системи непрямих і прямих доказів).
Реконструктивна сторона діяльності слідчого, кажучи мовою кібернетики, - це блок переробки інформації й ухвалення рішення. Важливе значення на цьому рівні має загальний і спеціальний інтелект слідчого. Сучасний слідчий повинен дуже багато знати: кримінальне право, кримінальний процес, криміналістику і психологію, бухгалтерський облік і судову балістику. Це далеко не повний перелік наукових дисциплін, на які спирається спеціальний інтелект слідчого під час переробки початкової інформації, висунення гіпотез, версій і розробки планів розслідування.
Однією із профілюючих властивостей особистості, що визначає високий рівень професіоналізму слідчого, є комплексне відчуття перспективи кримінальної справи. В його основі лежать, головним чином, якості реконструктивної діяльності.
Талановитого слідчого характеризують:
- економне виділення криміналістично значущої інформації на місці події та в інших умовах;
- швидкий переклад цієї інформації (перекодування) у знакову систему криміналістичних понять;
- переробка одержаної інформації у закодованому вигляді, створення гіпотез;
- перевірка висунутих гіпотез шляхом розкодування інформації на предметному рівні. Побудова, при підтвердженні гіпотез, версії у закодованому вигляді й створення на її основі плану розслідування;
- високий рівень самоперевірки: детекція помилок, що полягає в періодичному зіставленні висунутої версії з реальними обставинами. Для цього необхідним є механізм перекодування, розкодування та швидкого переходу від однієї кодової системи до іншої.
5. На наступному рівні слідчий виступає як організатор розслідування. Ухвалюючи відповідальні рішення, він досягає їх реалізації й при цьому виступає як організатор діяльності багатьох людей. Одним із важливих аспектів діяльності слідчого як організатора є швидке укомплектовування груп людей, з якими йому необхідно організувати взаємодію або потрібно одержати додаткову інформацію. Слідчий повинен розвинути у собі вміння управляти всіма учасниками досудового слідства, координувати їхні дії, оцінювати початкову обстановку, ухвалювати рішення.
Важливим є й уміння слідчого організовувати свій психічний стан. Гарний слідчий володіє навичками управління своєю вольовою й емоційною сферою і - в рамках закону - емоціями допитуваного.
Основа організаторської діяльності - здатність точно орієнтуватися, зокрема, в початковій ситуації, якостях людей та їхніх можливостях. Організаторські якості й уміння значною мірою можна прищепити (виховати) і розвинути. Складність проблеми полягає в тому, що вони формуються в умовах професійної діяльності.
Володіючи великою процесуальною самостійністю, слідчий сам ухвалює рішення, реалізує його, розпоряджається робочим часом, вибирає шляхи й засоби для розкриття злочину й т. ін.
6. Завершує структуру професіограми соціальна сторона, в якій слідчий постає як організатор боротьби зі злочинами у своєму районі або на дільниці, профілактики злочинності в цілому. Центр тяжіння в боротьбі зі злочинністю переноситься ним на з´ясування її причин та умов, а також вживання заходів щодо їх ліквідації.
Узагальнюючи професіограму слідчого, В. І. Барко, Ю. Б. Ірхін, Т. В. Нещерет, О. В. Шаповалов наводять основні професійно- важливі якості, що є необхідними для працівників, які проводять слідчі дії.
1. Комунікативні якості та вміння:
- вміння встановлювати і підтримувати психологічний контакт;
- комунікативна компетентність (вміння слухати, доброзичливість, вільне володіння вербальними і невербальними засобами спілкування, самоконтроль);
- вміння розуміти внутрішній світ співбесідника, його мотиви, спонукання, психологічний стан;
- вміння застосовувати різноманітні стилі поведінки в конфліктних ситуаціях;
- наявність організаторських та лідерських якостей;
- почуття гумору;
- наполегливість і принциповість під час прийняття рішення.
2. Мотиваційні особливості:
- розвинута мотивація досягнень;
- виражена мотивація самоактуалізації;
- обов´язковість, добросовісність, виконавча дисципліна, особиста дисциплінованість;
- перевага мотивів соціальної значущості у сфері професійної значущості;
- принциповість, чесність, високий рівень правосвідомості.
3. Пізнавальні процеси:
- високий рівень інтелектуального розвитку;
- гнучкість розумових процесів;
- здатність до аналізу та узагальнення інформації;
- вміння прогнозувати ситуацію, спостережливість;
- творче мислення;
- ерудованість, добра пам´ять, пізнавальна активність, критичність до інформації;
- відсутність емоційної деструкції.
4. Особистісні якості:
- стійка адекватна самооцінка;
- сміливість та активність;
- самоповага і відповідальність;
- самостійність і незалежність.
Наявність цих професійноважливих якостей у працівників слідчих підрозділів є одним з основних чинників успішного виконання ними професійних та службових завдань і функцій.