Господарське право України. Частина 2
§ 5. Форми господарсько-правової відповідальності
Розрізняють різні форми господарсько-правової відповідальності - залежно від характеру та спрямованості впливу, механізму реалізації, фактичних підстав застосування. В юридичній літературі нема єдиної точки зору щодо кількості форм господарсько-правової відповідальності.
У ГК України законодавець закріпив чотири форми господарсько-правової відповідальності, назвавши їх видами господарсько-правових санкцій: відшкодування збитків,
штрафні санкції, оперативно-господарські санкції, адміністративно-господарські санкції. Важливим застереженням є те, що господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Відшкодування збитків. Найбільш поширеним видом майнової відповідальності за умови невиконання або неналежного виконання господарських зобов’язань є відшкодування завданих збитків. Цю форму відповідальності передбачено як ГК України (статті 224-229), так і ЦК України (статті 623, 624, глава 82), численними законами.
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками слід розуміти витрати, зроблені управненою стороною, втрату або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Склад збитків визначено у ст. 225 ГК України, згідно з якою ними вважаються: 1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; 2) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; 3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; 4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Треба мати на увазі, що у сфері господарювання застосовується як принцип повного відшкодування збитків, так і обмеження застосування цього принципу, що відбувається шляхом: а) заборони стягувати певну складову збитків (за порушення умов договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт виконавець зобов’язаний відшкодувати замовнику реальні збитки у межах ціни робіт, в яких виявлено недоліки, якщо договором установлено, що вони підлягають відшкодуванню в межах загальної ціни робіт за договором; упущена вигода підлягає відшкодуванню у випадках, установлених законом (згідно із ч. 2 ст. 900 ЦК України); б) заборони стягувати збитки взагалі (у разі застосування виключної неустойки); в) обмеження іншим шляхом (згідно із ст. 325 КТМ України відповідальність судновласника за його договірними зобов’язаннями обмежується щодо будь-яких вимог, крім викликаних втратою або пошкодженням життя, встановленою цим Кодексом сумою, розмір якої залежить від місткості судна).
Для визначення розміру збитків застосовуються такі правила:
а) в разі задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, зазвичай (якщо інше не передбачено законом або договором) враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов’язання на день задоволення вимоги;
б) у разі, якщо вимогу не задоволено в добровільному порядку, враховуються ціни, що існували на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Проте суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, виходячи з конкретних обставин, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.
Сторони господарського зобов’язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов’язання чи від строків порушення зобов’язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов’язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов’язань визначений законом.
У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов’язаний відшкодувати збитки суб’єктові, якому завдано збитків, відповідно до вимог ст. 196 ГК України та статей 543, 544 ЦК України (якщо, наприклад, завдання збитків покупцеві за договором поставки було завдано в результаті невиконання контрагентами постачальника договірних зобов’язань).
Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути у порядку регресу збитки з третіх осіб. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов’язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб’єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.
ГК України встановлює особливості відшкодування збитків у разі порушення грошових зобов’язань (ст. 229), передбачаючи, що: 1) учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов’язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов’язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до встановлених законом вимог; 2) обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом; 3) у разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в іноземній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий еквівалент суми збитків у гривнях за офіційним курсом НБ України на день висунення вимог. Відшкодування збитків застосовується в претензійно- позовному порядку.
Штрафні санкції. Штрафними вважаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Назва цієї форми відповідальності не уніфікована, оскільки законодавець по-різному її визначає, зокрема:
а) неустойка в широкому розумінні - передбачається ЦК України (статті 549-552, 624);
б) штрафні санкції - поняття, що використовується в господарсько-правовій літературі, в ГК України (статті 230-234) і включає неустойку у вузькому розумінні, неустойку-штраф, неустойку-пеню.
Види неустойки (штрафних санкцій):
- за юридичними підставами: законна (передбачається в законі), договірна (передбачається в договорі), законно- договірна (передбачається в законі, і розмір її коригується договором у межах, не заборонених законом);
- за співвідношенням стягнення неустойки та відшкодування збитків: залікова (стягується неустойка, а збитки - в частині, не покритій неустойкою); альтернативна (на вибір кредитора стягується неустойка або відшкодовуються збитки); виключна (стягується лише неустойка, збитки не підлягають відшкодуванню); штрафна (стягується неустойка і повністю відшкодовуються збитки).
Форми неустойки (штрафних санкцій):
а) в процентному відношенні до суми порушеного зобов’язання незалежно від строку прострочення (наприклад, 20 % вартості поставленої продукції, що не відповідає вимогам щодо її якості);
б) у процентному відношенні до суми порушеного зобов’язання залежно від строку прострочення (наприклад, 0,1 % несплаченої суми за кожний день прострочення);
в) у твердій сумі (застосовується рідко через інфляційні процеси в економіці);
г) у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
На відміну від господарсько-правової відповідальності у
вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції застосовуються тільки за умови, що їх застосування було передбачено законом чи господарським договором. Неустойку стягують у претензійно-позовному порядку.
Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Проте відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій застосовується і тоді, коли господарське правопорушення не призвело до виникнення збитків у потерпілої сторони.
Чинним законодавством або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки або штрафні санкції.
Господарський кодекс України (ч. 1 ст. 233) передбачає можливість зменшення розміру штрафних санкцій судом у разі, якщо: 1) належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора (при цьому має враховуватися ступінь виконання зобов’язання боржником, майновий стан сторін, їх майнові та інші інтереси, що заслуговують на увагу); 2) порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій).
Важливим застереженням, яке містять норми господарського законодавства, є положення про те, що сплата штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання не звільняє боржника від виконання зобов’язання в натурі, крім випадків, передбачених у ч. 3 ст. 193 ГК України.
Оперативно-господарські санкції. За порушення господарських зобов’язань до суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку (ч. 1 ст. 235 ГК України). До суб’єкта, який порушив господарське зобов’язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Ця форма санкцій застосовується незалежно від вини суб’єкта, який порушив господарське зобов’язання.
Характерні риси цих санкцій: а) застосовуються лише в господарсько-договірних відносинах; б) застосовуються на розсуд кредитора; в) передбачаються законом або договором; г) мета застосування - захист інтересів кредитора; ґ) юридичні підстави застосування - договір; д) фактичні підстави - невиконання (неналежне виконання договірних зобов’язань).
Відкритий перелік оперативно-господарських санкцій, що їх сторони можуть застосовувати з відповідною фіксацією в договорі, передбачений ч. 1 ст. 236 ГК України:
1) одностороння відмова від виконання свого зобов’язання управненою стороною зі звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов’язання другою стороною:
а) відмова від оплати за зобов’язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником, без згоди другої сторони;
б) відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;
2) відмова управненої сторони зобов’язання від прийняття подальшого виконання зобов’язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов’язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);
3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов’язань стороною, яка порушила зобов’язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;
4) відмова від установлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов’язання.
Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди із застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду із заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.
Адміністративно-господарські санкції. Згідно із вимогами
ч. 1 ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами. Характерні риси цих санкцій:
1) застосовуються у вертикальних відносинах;
2) юридичні підстави застосування - закон (зокрема гл. 27 ГК України), фактичні - неправомірна поведінка;
3) відкритий перелік таких санкцій передбачений ст. 239 ГК України;
4) порядок застосування - здебільшого адміністративний (за рішенням компетентних органів), у ряді випадків - судовий;
5) у разі застосування санкцій законом (у тому числі ст. 249 ГК України) передбачено гарантії прав суб’єктів господарювання, зокрема: а) право на оскарження до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до суб’єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій; б) право на відшкодування в передбаченому законом порядку збитків, завданих у зв’язку з неправомірним застосуванням адміністративно-господарських санкцій;
6) спеціальні строки застосування таких санкцій: згідно із ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення, якщо інше не передбачено спеціальними законами (зокрема ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Залежно від характеру спрямування адміністративно- господарські санкції можуть бути господарсько-організаційними та адміністративно-майновими.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб’єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції:
- вилучення прибутку (доходу) (ст. 240 ГК України);
- адміністративно-господарський штраф (ст. 241 ГК України);
- стягнення зборів (обов’язкових платежів);
- застосування антидемпінгових заходів (ст. 244 ГК України);
- припинення експортно-імпортних операцій (ст. 245 ГК України);
- застосування індивідуального режиму ліцензування;
- зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності;
- анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;
- обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання (ст. 246 ГК України);
- скасування державної реєстрації та ліквідація суб’єкта господарювання (ст. 247 ГК України);
- інші адміністративно-господарські санкції, встановлені ГК України та іншими законами.