Господарське право України. Частина 2

§ 4. Повноваження державних органів під час здійснення контролю

Орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право:

- вимагати від суб’єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства;

- вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю);

- відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону;

- надавати (надсилати) суб’єктам господарювання обов’язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків;

- накладати штрафні санкції та вживати заходи, передбачені законом.

Органи державного нагляду (контролю) та їх посадові особи під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) зобов’язані:

- повно, об’єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом;

- дотримуватися ділової етики у взаємовідносинах із суб’єктами господарювання;

- не втручатися і не перешкоджати здійсненню господарської діяльності під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо це не загрожує життю та здоров’ю людей, не спричиняє небезпеку виникнення техногенних ситуацій і пожеж;

- забезпечувати нерозголошення комерційної таємниці суб’єкта господарювання, що стає доступною посадовим особам у ході здійснення державного нагляду (контролю);

- ознайомити керівника суб’єкта господарювання або його заступника, або уповноважену ним особу з результатами державного нагляду (контролю) в строки, передбачені законом;

- надавати суб’єкту господарювання консультаційну допомогу щодо здійснення державного нагляду (контролю).

До певної міри держава здійснює контроль за концентрацією суб’єктів господарювання відповідно до розділу 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Стаття 22 вказаного Закону містить детальний перелік критеріїв такої концентрації, а ст. 24 цього ж Закону - й абсолютні вартісні її показники. Зміст організаційно-господарських відносин з приводу контролю концентрації суб’єктів господарювання з боку держави полягає у видачі АМК України як вищою інстанцією, а в окремих випадках - КМ України дозволу на концентрацію як попередньої умови її практичного здійснення. Необхідно звернути увагу, що законодавець розуміє суперечливість суспільних інтересів щодо концентрації капіталу, що на певному етапі може набути властивостей макроекономічної влади, фіксуючи в п. 2 ст. 25 Закону України «Про захист економічної конкуренції» норму, за якою КМ України може дозволити концентрацію, на здійснення якої АМК України не дав дозволу як на таку, що не відповідає умовам частини першої цієї статті, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів зазначеної концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. Водночас у п. 3 ст. 25 вказаного Закону законодавець, передбачаючи загрозу правовому господарському порядку з боку значної концентрації капіталу, робить застереження про те, що дозвіл згідно з частиною другою цієї статті не може бути наданий, якщо обмеження конкуренції зумовлені концентрацією: 1) не є необхідними для досягнення мети концентрації; 2) становлять загрозу системі ринкової економіки.

На підставі викладеного слід зазначити, що законодавець обмежує повноваження КМ України у сфері контрольних функцій інтересами нормального функціонування ринкової економіки як вищої суспільної цінності порівняно із прагматичними ефектами від концентрації капіталу.