Господарське право України. Частина 2
§ 1. Поняття контролю, його сутність і форми
У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб’єктів господарювання та споживачів і населення в цілому. Однією з правових форм державного регулювання економіки є державний контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання. Контроль за здійсненням господарської діяльності, як і будь-який контроль, визначається як органічна складова частина, функція управління. Через контроль забезпечується реалізація інтересів самої держави. Правові та організаційні засади контролю визначено ст. 19 ГК України та Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Основні засади здійснення контролю визначають відповідні закони: ПК України, «Про Антимонопольний комітет України», «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», «Про захист прав споживачів», «Про стандартизацію», «Про Національний банк України» та ін.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади АРК, органів місцевого самоврядування (органів державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення і запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт і послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
З наведеного можна стверджувати, що контроль є заключною функцією державного управління, тобто діяльність спеціально створених державних органів, що безпосередньо спрямована на виконання приписів нормативно-правових актів.
У літературі окреслюється низка рис, яким повинен відповідати державний контроль. Серед них такі:
1) це один з основних дозволених законом випадків втручання держави в господарську діяльність, за виключеннями, встановленими нормативно-правовими актами;
2) контроль за здійсненням господарської діяльності ґрунтується на обмежених повноваженнях державних контролюючих органів, що передбачається законодавством;
3) контрольні функції належать не лише державним органам, але й громадським організаціям (наприклад товариству захисту прав споживачів), іншим суб’єктам у тому випадку, якщо буде виявлено факти порушення їх абсолютних прав;
4) контроль повинен здійснюватися в передбачених законом правових формах і лише в межах, передбачених нормативно-правовими актами;
5) контроль повинен здійснюватися на підставі передбачених законодавством випадків;
6) контроль повинен бути результативним, завершеним і закінчуватися відповідними висновками;
7) контроль повинен бути оперативним і здійснюватися в оптимальні строки.
Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, які визначено у ст. 3 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», зокрема:
1) пріоритетності безпеки у питаннях життя і здоров’я людини, функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами й цілями у сфері господарської діяльності;
2) підконтрольності і підзвітності органу державного нагляду (контролю) відповідним органам державної влади;
3) рівності прав і законних інтересів усіх суб’єктів господарювання;
4) гарантування прав суб’єкту господарювання;
5) об’єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю);
6) наявності підстав, визначених законом, для здійснення державного нагляду (контролю);
7) відкритості, прозорості, плановості й системності державного нагляду (контролю);
8) неприпустимості дублювання повноважень органів державного нагляду (контролю);
9) невтручання органу державного нагляду (контролю) у статутну діяльність суб’єкта господарювання, якщо вона здійснюється в межах закону;
10) відповідальності органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб за шкоду, заподіяну суб’єкту господарювання внаслідок порушення вимог законодавства;
11) дотримання умов міжнародних договорів України;
12) незалежності органів державного нагляду (контролю) від політичних партій та будь-яких інших об’єднань громадян;
13) наявності одного органу державного нагляду (контролю) у складі центрального органу виконавчої влади.
Згідно із ст. 19 ГК України держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання у таких сферах:
- збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб’єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;
- фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;
- цін і ціноутворення - з питань додержання суб’єктами господарювання державних цін на продукцію та послуги;
- монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;
- земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;
- виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов’язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;
- споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;
- ЗЕД - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.
Заходи державного нагляду (контролю) згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
В юридичній літературі існує позиція, за якою контроль за здійсненням господарської діяльності здійснюється у таких формах:
а) державний контроль (здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади);
б) самоврядний контроль (здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами);
в) громадський контроль (здійснюється громадськими інспекторами, яких призначають відповідні органи місцевого самоврядування; профспілками, спілками споживачів та іншими громадськими організаціями).
Водночас існує підхід, за яким правовими формами контролю визнано:
1) парламентський контроль, що здійснюється переважно у формі запиту, - вимоги депутатів до відповідних державних органів, їх посадових осіб надати пояснення про їхню діяльність;
2) адміністративний контроль, що здійснюється у формі ревізій і перевірок. Ревізія проводиться з метою документального контролю фінансово-господарської діяльності, за результатами чого складається акт. Перевірка проводиться з метою обстеження і вивчення окремих напрямів фінансово- господарської діяльності суб’єкта господарювання. На відміну від ревізії за результатами перевірки складається довідка або доповідна записка.
Контролюючими органами, які мають право проводити планові і позапланові перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання, є:
а) органи ДПС - стосовно сплати податків та інших обов’язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів;
б) митні органи - стосовно сплати ввізного мита, акцизного збору і податку на додану вартість, що стягуються у випадку ввезення (вивезення, пересилки) товарів на митну територію України в момент перетину митного кордону;
в) органи: Держказначейства, ДКРС, ДПС - стосовно бюджетних займів, кредитів, гарантованих коштами бюджетів, цільового використання дотацій і субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а також належного виконання державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів.