Господарське право України. Частина 2
§ 3. Державне регулювання ринку фінансових послуг
Загальний аналіз створення і функціонування фінансових установ дає можливість зважити на наявність приватноправових і публічно-правових засад нормативно-правового регулювання. Беручи до уваги сам процес діяльності фінансових установ, який конкретизується приватноправовими аспектами, важливо зазначити доцільність надання можливості регулювання ринку фінансових послуг самими фінансовими установами шляхом укладення договірних конструкцій. Однак істотне значення необхідно приділити і державному втручанню в діяльність таких суб’єктів господарювання. Перш ніж вести мову про заходи, характерні для імперативного регулювання ринку фінансових послуг, необхідно вказати, що саме слід розуміти під такою правовою категорією.
Так, державне регулювання ринків фінансових послуг - здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам.
Визначившись із законодавчим тлумаченням категорії «державне регулювання ринків фінансових послуг», необхідно встановити, в яких діях органів державної влади це має прояв, тобто що належить розуміти під формами державного регулювання ринків фінансових послуг. Слід зауважити, що державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:
1) ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;
2) нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;
3) нагляду за діяльністю фінансових установ;
4) застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;
5) вжиття інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.
До органів, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, відносяться:
- НБ України - щодо ринку банківських послуг та діяльності з переказу коштів;
- НКЦПФР - щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів;
- НКРРФП - спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг щодо інших ринків фінансових послуг.
АМК України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.
НБ України, НКЦПФР і НКРРФП за допомогою засобів зв’язку, що дозволяють фіксувати інформацію, своєчасно повідомляють один одному про будь-які спостереження та висновки, необхідні для виконання покладених на них обов’язків, і мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг.
НКРРФП є центральним органом виконавчої влади, який працює за колегіальним принципом. Особливістю правового становища цього органу є те, що він не може бути учасником фінансових ринків як емітент облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик або здійснювати будь-яку іншу діяльність на фінансових ринках, крім передбаченої Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
НКРРФП є юридичною особою і має відокремлене майно, що є державною власністю. Основними його завданнями є:
1) розробка стратегії і реалізації розвитку та вирішення системних питань функціонування ринків фінансових послуг в Україні;
2) здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства у цій сфері;
3) захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;
4) узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення;
5) розроблення і затвердження обов’язкових до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції;
6) координація діяльності з іншими державними органами;
7) запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг.
Основними напрямами нагляду НКРРФП є додержання встановлених критеріїв та нормативів щодо: 1) ліквідності;
2) капіталу та платоспроможності; 3) прибутковості; 4) якості активів та ризикованості операцій; 5) якості систем управління та управлінського персоналу; 6) додержання правил надання фінансових послуг.
НКРРФП має право здійснювати в межах своєї компетенції інспектування фінансових установ, а також їх споріднених та афілійованих осіб. НКРРФП у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами:
1) страхової діяльності; 2) діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; 3) надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; 4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.
Особа, яка має намір провадити певний вид господарської діяльності з надання фінансових послуг, що ліцензується, особисто або через уповноважений нею орган чи особу звертається до НКРРФП із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.
До заяви про видачу ліцензії або дозволу треба додати виписку або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, документи, вимоги до переліку та змісту яких встановлено законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, а до заяви про видачу ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг, зазначених у п. 3 і 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», - також документи, вимоги до переліку та змісту яких встановлено нормативно-правовими актами НКРРФП.
НКРРФП здійснює нагляд за діяльністю відповідних фінансових установ, приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі у строк не пізніше ніж тридцять календарних днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачено інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.
Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилають (видають) заявникові у письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначають підстави такої відмови.
Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:
1) недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;
2) невідповідність заявника, згідно з поданими документами, ліцензійним умовам, установленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.
У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником про видачу ліцензії, суб’єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.
У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, установленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії, суб’єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії.
У разі прийняття позитивного рішення про видачу ліцензії уповноважений орган повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за п’ять робочих днів з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.
Якщо заявник протягом тридцяти календарних днів із дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до уповноваженого органу для отримання оформленої ліцензії, уповноважений орган має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною.