Господарське право України. Частина 2

§ 1. Поняття, ознаки та правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності

Здійснення ЗЕД пов’язане з множинністю державних заходів контролю, тому і владний метод у цій сфері застосовується ширше, ніж під час здійснення господарювання в цілому. Крім того, вказані вертикальні відносини і відносини між рівноправними суб’єктами ускладнені наявністю іноземного елементу¹. Важливо зазначити, що присутність останнього істотно впливає на регулювання зовнішньоекономічних відносин.

Нормативно-правове регулювання ЗЕД здійснюється низкою актів господарського законодавства загальної сфери дії та спеціального законодавства. При цьому останнє складається з актів законодавства різної юридичної сили, присвячених регулюванню цієї діяльності (в тому числі окремих її аспектів), та окремих норм, що містяться в нормативно- правових актах загальної сфери дії чи покликаних забезпечити регулювання інших видів діяльності, що може поєднуватися із ЗЕД (банківська діяльність, страхування, спільне інвестування та ін.). У зв’язку з цим систему актів законодавства про ЗЕД можна поділити на загальні, до яких відносяться нормативно-правові акти, що містять загальні положення щодо ЗЕД (ГК України, закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» та ін.), та спеціальні, якими визнають акти законодавства чи норми, що визначають специфіку здійснення ЗЕД в окремих сферах економіки, на окремих територіях, за участю окремих суб’єктів тощо (закони України «Про банки та банківську діяльність», «Про страхування», «Про приватизацію державного майна», «Про режим іноземного інвестування» та ін.).

Стаття 68 ГК України закріплює в цілому право підприємства самостійно здійснювати ЗЕД. При цьому останню визначають як частину ЗЕД держави. Визначення ЗЕД закріплено в ст. 377 ГК України, за яким це господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у ч. 1 ст. 139 ГК України, та/або робочою силою. В Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» міститься дещо відмінне визначення досліджуваного поняття. Так, за ст. 1 вказаного Закону ЗЕД визначається як діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Виходячи з аналізу вказаних дефініцій, привертає увагу майже ідентичність вказаних визначень, хоча різна термінологія в них може призвести до різного тлумачення під час практичного застосування. З цього приводу зазначено, що така ситуація може пояснюватися недоліками законодавчої техніки, відсутністю достатнього досвіду законотворчої роботи.

У літературі наголошується на певних відмінностях у регулюванні ЗЕД між ГК України та Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та відсутності єдиної точки зору щодо визначення даного поняття, що зумовлено наявністю двох критеріїв для такого виду діяльності:

1) перетинання під час здійснення господарської діяльності майном та/або робочою силою митного кордону України;

2) здійснення господарської діяльності за участю іноземного суб’єкта господарювання. Зокрема, існує думка про те, що за Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» не передбачається обов’язковість перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою в процесі здійснення такої діяльності.

Ознаки ЗЕД можна виявити шляхом аналізу відповідних вимог ГК України (в тому числі статей 377-389) та Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Характерними рисами ЗЕД є:

1) належність такої діяльності до сфери господарювання, основним спрямуванням якої є виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. 3 ГК України);

2) наявність такої складової господарської діяльності, як перетинання митного кордону України робочою силою та/або майном;

3) особливий суб’єктний склад (ст. 378 ГК України): здійснення ЗЕД суб’єктами господарювання: 1) господарськими організаціями - юридичними особами, створеними відповідно до ЦК України, державними, комунальними та іншими підприємствами, створеними відповідно до ГК України, а також іншими юридичними особами, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому порядку;

2) громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; 3) зовнішньоекономічними організаціями, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування;

4) спеціальний режим господарської діяльності, пов’язаний зі спеціальним правовим регулюванням та, відповідно, із: а) встановленням низки заборон, обмежень щодо кола суб’єктів ЗЕД, видів господарської діяльності, порядку її здійснення з метою забезпечення інтересів національної економіки та національного товаровиробника; б) створенням системи спеціальних органів, що здійснюють державне регулювання у сфері ЗЕД (Державна митна служба, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі), та покладенням певних функцій щодо регулювання ЗЕД на Мінекономіки та євроінтеграції України, АМК України, НБ України та інші органи; в) застосуванням специфічних засобів державного регулювання, зокрема: ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій, державної реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів), контролю за здійсненням ЗЕД, за можливістю застосування специфічних санкцій за порушення правил здійснення ЗЕД (припинення експортно-імпортних операцій, застосування антидемпінгових заходів, застосування індивідуального режиму ліцензування).

Таким чином, для характеристики ЗЕД необхідно звернути увагу на дві базові обставини:

1) така діяльність передбачає своє здійснення виключно у формі договірних зобов’язань, що виникли на основі укладених зовнішньоекономічних контрактів;

2) така діяльність передбачає взаємодію вітчизняного суб’єкта ЗЕД з іноземним суб’єктом, тобто однією зі сторін зовнішньоекономічного договору повинен бути іноземний суб’єкт.