Господарське право України. Частина 2

§ 3. Суб’єкти інвестиційної діяльності

Перехід до ринкових відносин відніс до першочергових відносини, пов’язані з виникненням і функціонуванням ринку інвестиційних ресурсів, з урахуванням кон’юнктури, що визначається попитом і пропозиціями на них. Доцільно зазначити, що інтереси учасників інвестування реалізуються через участь у відповідних правовідносинах, що виникають між особою, яка здійснила інвестування майна (інвестором), і особою, яка прийняла і використовує засоби інвестування (організатором інвестування). За таких обставин головними суб’єктами інвестиційних відносин вважаються інвестори і реципієнти інвестицій, що діють на принципах приватного права: юридичної рівності, свободи волевиявлення, свободи договору і т. ін. Залежно від функцій, які виконує суб’єкт в інвестиційному процесі, він може бути інвестором, реципієнтом, тим і іншим одночасно або виконувати допоміжні функції, пов’язані з наданням послуг або виконанням робіт з метою реалізації інвестиційних проектів.

Особливе місце серед суб’єктів інвестиційної діяльності займає держава в особі уповноважених державних органів. Специфіка такого правового становища полягає у виконанні ряду функцій, які, залежно від виду правовідносин, можуть мати різну правову спрямованість. Держава бере участь в інвестиційному процесі як прямо через державний сектор економіки, так і побічно, через свої інституції: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, НБ України, ФДМ України, АМК України. Зауважимо, що загалом суттєво знизилась роль держави як інвестора, однак вона все більше виступає як суб’єкт, що регулює і стимулює інвестиційні потоки з метою впливу на їх кількість, якість, порядок розміщення та систематизацію. Слід підкреслити, що держава в інвестиційних відносинах виступає, з одного боку, як суб’єкт адміністративних власних відносин, а з іншого, може бути безпосереднім учасником інвестиційних цивільних відносин і виступати у ролі суб’єкта цивільних відносин. За таких обставин особлива увага відводиться спеціальним режимам інвестиційної діяльності.

З урахуванням як публічно-правового, так і приватно-правового аспектів прояву участі держави як учасника інвестиційних відносин зауважимо, що її функції можуть зводитись до таких:

1) як учасника міжнародних договорів про інвестиційну діяльність;

2) як регулятора внутрішніх інвестиційних відносин;

3) як гаранта виконання інвестиційних зобов’язань національним суб’єктом інвестиційної діяльності перед іноземним інвестором;

4) як сторони в договірних відносинах з інвестором;

5) безпосередньо як інвестора.

До форм побічного впливу держави на інвестиційну діяльність можна віднести: державне кредитування, державні позики, роздержавлення і приватизацію, податкове регулювання, амортизаційну політику, державний лізинг, ліцензування і квотування, антимонопольні заходи, стандартизацію та ін. Проте поряд із вказаними формами слід враховувати і форми державного регулювання ринку фінансових послуг. До основних із них згідно із Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» належать: нагляд за діяльністю фінансових установ; ведення Державних реєстрів фінансових установ; застосування засобів примусового впливу внаслідок порушення вимог законодавства; ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; нормативно-правове регулювання умов функціонування.

Прикладом інвестиційної діяльності держави є передача в оренду державного майна - майнових комплексів. Таким чином майно юридичних осіб, їх виробничих підрозділів залучається до підприємницького обороту реципієнтом інвестицій, який за рахунок доходів, отриманих від підприємницької діяльності, вирішує порядок проведення виплати за оренду. Якщо брати до уваги спільну інвестиційну діяльність держави й іноземних інвесторів, зауважимо, що більшою мірою це є характерним для сфери видобування корисних копалин (договори про розподіл продукції).

Традиційними формами інвестиційної діяльності місцевих органів самоврядування є створення комунальних підприємств і передача в оренду комунального майна, в тому числі майнових комплексів. У такому випадку особливо важливою є збалансована правова форма, яка враховує й інтереси міста, селища, й інтереси орендатора-підприємця.

Згідно із ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» до суб’єктів інвестиційної діяльності слід відносити громадян і юридичних осіб України та іноземних держав, а також самі держави. Звернемо увагу, що за наведеними положеннями до суб’єктів інвестиційної діяльності законодавцем не віднесено осіб, які не мають будь-якого громадянства. Фактично законодавець, не врахувавши таких обставин, обмежив указану категорію у праві на заняття інвестиційною діяльністю. У зв’язку з цим ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» необхідно доповнити вказівкою, що до суб’єктного складу належать і особи без громадянства. Водночас у правовій науці запропоновано узагальнити всіх суб’єктів інвестиційної діяльності єдиним поняттям «суб’єкт інвестиційного права», під яким слід розуміти особу, яка здійснює інвестиційну діяльність і є носієм певного обсягу прав і обов’язків, правоздатність і дієздатність якої визначаються на основі норм інвестиційного законодавства, яка володіє юридичною здатністю реалізовувати права і виконувати юридичні обов’язки у певних сферах інвестування в об’єкти, що дозволені чинним законодавством.

Загалом чинне законодавство встановлює існування двох категорій суб’єктів, які мають право займатись інвестиційною діяльністю: інвестор та учасник інвестиційної діяльності. Стосовно того, який зміст необхідно вкладати в поняття «інвестор» і в чому відмінність інвесторів від інших суб’єктів цивільного обороту, в юридичній літературі поки що не існує єдності думок.

Інвестори згідно із ст. 6 Закону України «Про інвестиційну діяльність» є суб’єктами інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Той факт, що суб’єкт, розміщуючи капітал у виробництво, набуває статус інвестора як засіб отримання ним доходу і тим самим очікує його отримання, як правило, визнається всіма фахівцями. Відмінність думок починається, як тільки-но мова заходить про те, ким і яким чином може бути отриманий дохід від використання розміщених засобів, яка міра участі інвестора і чи повинен (чи вправі) він взагалі брати участь у цьому процесі.

За загальним правилом інвестор позбавлений можливості не лише участі у використанні інвестицій, але й, як правило, у більшості випадків права контролю за діяльністю організатора інвестування. Наприклад, набуваючи статус акціонера, фізична або юридична особа не бере участі у підприємницькій діяльності, яку здійснює товариство, і тим самим «доручає» АТ використовувати розміщені ним кошти.

Суб’єкт, який інвестує кошти, може розраховувати на додатковий захист лише в тому випадку, якщо він не має можливості брати участь у процесі створення майбутнього продукту. Якщо суб’єкт має можливість брати участь в управлінні юридичною особою і здійснювати прямий контроль над нею, наприклад, володіючи контрольним пакетом акцій, то він у змозі сам захистити свої інвестиції, а значить, він не є інвестором, і у визнанні за ним особливого статусу, відмінного від інших суб’єктів, немає потреби. Інвестор же, навпаки, має потребу у спеціальних механізмах забезпечення реалізації свого інтересу, спеціальному статусі, нормативному його закріпленні.

Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Однак перш ніж визнати особу (фізичну чи юридичну) інвестором, необхідно встановити, чи відповідає вона вимогам правосуб’єктності, тобто чи є вона право- та дієздатною. Законодавство про інвестиційну діяльність не встановлює обмеження віку для осіб, які здійснюють розміщення коштів з метою отримання прибутку. Не передбачена і реєстрація інвестора як суб’єкта підприємницької діяльності. Виходячи з цього, О. Е. Сімсон робить висновок, що для інвестора - фізичної особи достатньо загальної цивільної правосуб’єктності у повному обсязі.

Серед широкого кола інвесторів окремо можна виділити професійних (інституційних) інвесторів, якими визнають суб’єктів підприємницької діяльності, котрі на професійних засадах від свого імені здійснюють інвестиційну діяльність з розміщення майна, майнових прав та інших цінностей, що передані їм індивідуальними інвесторами на договірних засадах. Прикладами таких інвесторів є: корпоративний інвестиційний фонд, компанія з управління активами, недержавний ПФ, інвестиційний банк і т.ін.

Інвестор, який виступає у ролі вкладника під час здійснення інвестування, є особою, яка безпосередньо за рахунок власних матеріальних ресурсів або інтелектуальних прав реалізує ті чи інші інвестиційні проекти. У ролі кредиторів можуть виступати особи, які надають кредити незалежно від форми (грошової чи товарної). Стосовно покупців, які постають інвесторами, можна визначити осіб, які набувають права власності на об’єкти інвестицій.

Зокрема, О. М. Вінник зауважує, що чинне законодавство України містить низку норм, за якими можна класифікувати інвесторів на окремі категорії, а саме:

1) за Законом України «Про режим іноземного інвестування» - іноземний інвестор;

2) за Законом України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» (п. 1 ст. 11) - недержавний інвестор;

У подальшому О. М. Вінник стверджує про необхідність, залежно від форми інвестування, виділення корпоративних інвесторів, інвесторів у капітальному будівництві, інвесторів у сфері інноваційної діяльності, інвесторів у процесі приватизації, інвесторів концесіонерів та ін. Ми вважаємо, що така думка є дещо поспішною, оскільки виділення окремих категорій інвесторів у різних сферах національної економіки України передбачає необхідність чіткого визначення їх правового становища у відповідних законах, що, як наслідок, зумовить необґрунтоване накопичення нормативного матеріалу. Тому більш раціональним буде удосконалення визначення категорії «інвестор» та його правового становища у Законі України «Про інвестиційну діяльність» з обмовкою про те, що особливості стосовно його правового статусу можуть бути визначені спеціальним законодавством.

У правовій науці зауважено, що учасниками інвестиційних відносин, крім інвесторів, можуть виступати: виконавці, банки та інші фінансові структури, інвестиційні інститути, органи державного, регіонального, галузевого, міжгалузевого господарського управління (господарські міністерства і відомства, виконкоми місцевих рад народних депутатів тощо), органи державного регулювання у сфері інвестиційної діяльності (НКЦПФР, АМК України). З цього приводу слушно виникає питання про необхідність виокремлення всіх цих суб’єктів та смислового навантаження у правових категоріях їх значного масиву. Доречним було б визнання єдиного об’єднуючого поняття, яким повинно оперувати чинне законодавство.

У літературі як узагальнююче поняття стосовно особи, яка приймає інвестиції, запропоновано використовувати категорію «реципієнт інвестицій». Відповідною категорією оперує Закон України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» (п. 17 ст. 11), визначаючи його як суб’єкта господарсько-правових відносин, що отримує грошові суми або доход від руху товару, який субсидується у розумінні цього Закону.

Постає питання, хто такий реципієнт та яка характеристика його правового статусу. Реципієнтом визнають суб’єкта, який приймає інвестиції. За правовою природою він є одним з учасників інвестиційної діяльності, власник або володілець об’єкта інвестування, який одержав від інвестора майно, майнові права й інші цінності у власність чи в користування і використовує їх у своїй підприємницькій діяльності або у спільній з інвестором підприємницькій діяльності.

Водночас в юридичній літературі висловлено підхід, за яким, виходячи із функцій, які виконують суб’єкти, що залучають інвестиції, можливим є використання поняття «організатор інвестування» як загальної категорії для визначення суб’єктів інвестування. Свою думку А. В. Майфат аргументує тим, що категорія «реципієнт інвестицій» може бути використана як факультативна, оскільки буквально реципієнт - це той суб’єкт, який приймає, отримує що-небудь, у нашому випадку інвестиції, а функції організатора інвестування є дещо ширшими. Загальні риси правового становища організатора інвестування зводяться до таких:

- організатор намагається отримати у власність майно у вигляді інвестицій, тобто додаткові матеріальні ресурси, для здійснення своєї підприємницької діяльності або іншої діяльності, що приносить дохід; при цьому організатор організує не лише процес інвестування, але й здійснює ту діяльність, яка повинна принести дохід як для нього самого, так і для інвестора;

- організатор обіцяє, закріплюючи свої обіцянки у форму цивільно-правового зобов’язання, передати своїм інвесторам майно у вигляді доходу (блага) в обсязі більшому, ніж було передано йому раніше у вигляді інвестицій;

- організатор не надає інвесторам юридичної і фактичної можливості участі у процесі використання інвестицій, у збільшенні майна.

Законом України «Про інвестиційну діяльність» передбачаються й інші учасники інвестиційної діяльності, які є суб’єктами інвестиційної діяльності, що безпосередньо сприяють процесу вкладення інвестиції в об’єкт інвестування або процесу реалізації інвестицій, які виконують роботи чи надають послуги, спрямовані на кінцевий результат інвестиційної діяльності - одержання прибутку. Така діяльність здійснюється на підставі додаткового до інвестиційного договірного зобов’язання (перш за все застави, гарантії, страхування тощо).

До осіб, які сприяють інвесторам, а в ряді випадків і організаторам інвестування, належать, перш за все, професійні учасники ринку цінних паперів. Згідно із ст. 4 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» до професійної діяльності на ринку цінних паперів відноситься: торгівля цінними паперами, депозитарна діяльність, розрахунково-клірингова діяльність, діяльність з управління цінними паперами, діяльність з управління активами, діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів, діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів.

Для позначення суб’єктів, які здійснюють інвестиційну діяльність, у літературі використовується категорія «колективні» або «інституційні» інвестори. Під останніми зазвичай розуміють «фінансові інститути, які залучають кошти великої кількості інвесторів для об’єднання їх в єдиний грошовий пул з подальшим розміщенням на ринку цінних паперів і (або) інвестуванням в об’єкти нерухомості».

Зокрема, А. В. Майфат до категорії колективних інвесторів відносить: а) комерційні банки; б) управляючі компанії інвестиційних фондів (за законодавством України - компанії з управління активами інститутів спільного інвестування); в) акціонерні інвестиційні фонди (за законодавством України - корпоративні інвестиційні фонди); г) недержавні ПФ; ґ) довірчих управляючих. Крім цього, вчений, залежно від предмета діяльності, серед колективних інвесторів виокремлює дві групи:

1) колективні інвестори, які здійснюють, крім інвестиційної, ще й інші види діяльності, - універсальні колективні інвестори. До категорії універсальних інвесторів необхідно віднести комерційні банки, професійних учасників ринку цінних паперів - брокерів і управляючих;

2) колективні інвестори, які не здійснюють інших, крім інвестиційної, видів діяльності, - спеціальні колективні інвестори. До них відносяться корпоративні інвестиційні фонди, компанії з управління активами і недержавні ПФ.

Зміст інвестиційних відносин - це взаємодія, поведінка (діяльність) учасників відносин, що ґрунтується на їх правах та обов’язках; права та обов’язки інвесторів та інших учасників інвестування визначаються законодавством, належним чином затвердженим інвестиційним проектом, наданими дозволами (ліцензіями), установчими документами зазначених осіб та укладеними між ними договорами.

Права та обов’язки суб’єктів інвестиційної діяльності можна встановлювати двома шляхами:

1) на рівні чинного законодавства;

2) на рівні укладених договорів в інвестиційній діяльності.

Проте як у першому, так і в другому випадку вони є

обов’язковими для виконання всіма, без винятку, суб’єктами. Законом України «Про інвестиційну діяльність» передбачено розмежування прав та обов’язків інвесторів та інших учасників інвестиційної діяльності. Вони можуть бути викладені таким чином:

Права суб’єктів інвестиційної діяльності:

Всі суб’єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Розміщення інвестицій у будь-яких об’єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід’ємним правом інвестора та охороняється законом (ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).
Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.
За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини за такої передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.
Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик. Майно інвестора може бути використане ним для забезпечення його зобов’язань. У заставу приймають тільки таке майно, яке перебуває у власності позичальника або належить йому на праві повного господарського відання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Заставлене майно у разі порушення заставних зобов’язань може бути реалізовано відповідно до чинного законодавства.
Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об’єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України. Для державних підприємств, що виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит, установлюється гарантія захисту цих інвестицій з боку держави.
Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначені за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Обов’язки суб’єктів інвестиційної діяльності:

Інвестор у випадках і порядку, встановлених законодавством України, зобов’язаний:

- подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій;

- одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво;

- одержати позитивний комплексний висновок державної експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного й епідемічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог, за винятком об’єктів цивільного та виробничого призначення, для затвердження проектів будівництва яких комплексний висновок державної експертизи не є обов’язковим. Перелік об’єктів, для затвердження проектів будівництва яких комплексний висновок державної експертизи не є обов’язковим, затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері будівництва та архітектури.

Крім того, суб’єкти інвестиційної діяльності зобов’язані:

- додержуватись державних норм і стандартів, порядок установлення яких визначається законодавством України;

- виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред’являються в межах їх компетенції;

- подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність;

- не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги антимонопольного регулювання;

- сплачувати податки, збори (обов’язкові платежі) в розмірах та у порядку, визначених законами України.

Для виконання спеціальних видів робіт, які потребують відповідної атестації виконавця, учасники інвестиційної діяльності зобов’язані одержати ліцензію.