Економічна дипломатія та економічна безпека України
1.3. Форми і напрями функціонування економічної дипломатії у міжнародній практиці
Економічна дипломатія залишається засобом здійснення зовнішньої політики, який являє собою конгломерат невійськових практичних заходів, прийомів та методів, що засто-совуються державною владою з урахуванням конкретних умов і характеру завдань. В області економічної дипломатії слід виділити наступні форми діяльності: інформаційну, політико-нормативну, техніко-консультативну, фінансово-кредитну, а відповідно до цього і напрями формування економічної дипломатії.
Інформаційний напрямок є допоміжним інструментом для підготовки аналітичних матеріалів, які призначені для роз’яснення позиції свого керівництва в країні перебування. Інформація має збиратися відносно іноземних держав, їх ресурсів, торгівлі, державних діячів, членів уряду, політиків. Хоча дехто з авторів стверджує й інше. Наприклад, Ейнштейн на запитання про формулу успіху відповів, що успіх є складовою здібностей, наполегливої праці та вмінням тримати язик за зубами.
Важливість збору інформації не виключає вміння не говорити про те, чого не слід говорити. Слід витримувати необхідну тональність розмови, правдиво інформувати свого співбесідника, не порушуючи умов секретності. Важливим є вироблення навичок правильної інтерпретації даних, що передаються, з урахуванням протилежних інтересів.
Інформація має в деяких випадках бути у межах подвійної інтерпретації для згла-джування протилежних думок. Ще одним із варіантів інформування є викладення фактів у формі передбачуваної версії, яка полегшує розуміння доводів опонентів. Отже, інформаційний напрямок має неабияке важливе значення.
Політико-нормативний напрямок – це безпосередня розробка і оформлення міжна-родних правових інструментів – правил гри на світовому ринку, який є прерогативою між-державних організацій. Учасники переговорів завжди свої висновки будують із двох джерел: аналітиків-учених і практиків-бізнесменів. Ключовими політичними термінами для промис-лово-розвинутих країн є “справедливий режим”, “ефективність”, “рівність”, “взаємність”. Для країн, які розвиваються, ключовими словами для переговорів, визначення національних ін-тересів і позицій в економічній дипломатії є “справедливість”, “спеціальний і диференційо-ваний режим”, “повага законів країни”.
Отже, політико-нормативний напрямок передбачає, що все більшого значення слід приділяти переговорному процесу на двосторонньому рівні, а також серйозній дипломатичній роботі всередині країни.
Техніко-консультативний напрямок або сприяння торгівлі, має здійснюватись через інвестиції в політичне, дипломатичне, соціальне забезпечення міжнародних позицій країни. Встановлення торгових відносин часто стає першим кроком у політичному визначенні країни.
Фінансово-кредитний напрямок економічної дипломатії здійснювався через створення системи фінансово-кредитного моніторингу. Це за суттю включення валюти окремої держави у світову валютну систему. Якщо історично поглянути на налагодження фінансово-кре-дитного напрямку, то уряд України прагнув завжди здійснити можливу участь країни у МВФ, оскільки мова йшла про специфічну міжнародну організацію.
При створенні валютної системи Україна заявила, що виходить з наступних принципів:
– забезпечення демократизації валютно-фінансових організацій і створення сприят-ливих можливостей для інших країн;
– забезпечення таких умов у механізмі діяльності міжнародних фінансово-валютних організацій, які б враховували різницю в соціально-політичній природі країн-учасниць.
Зазначені принципи мають слугувати інтересам населення України і забезпечити їй достойне місце у світовому господарстві.
Основними напрямами дипломатичного забезпечення зовнішньоекономічних інтересів України, що є головними завданнями дипломатичного забезпечення реалізації курсу ринкових реформ в економіці України, є: вступ України до СОТ; європейська інтеграція; участь у діяльності регіональних економічних угрупувань; взаємодія з міжнародними фінансовими, економічними та науково-технічними організаціями; реалізація зовнішньоекономічних інте-ресів України в галузевому та географічному розрізі.
Дипломатичні зусилля України мають бути спрямовані на інтенсифікацію перего-ворного процесу з питань вступу до СОТ. Необхідною складовою заходів щодо вирішення цього питання є формування нового зовнішньоторговельного режиму з виваженою підтрим-кою вітчизняного товаровиробника в умовах зростання реальної конкуренції, обмеження та-рифних і нетарифних заходів захисту внутрішнього ринку. Це завдання має вирішуватись у відповідності з нормами СОТ, якими передбачено досить широкі можливості застосування обмежувальних заходів, зокрема:
– введення тимчасових обмежень імпорту з метою вирівнювання платіжного балансу, підвищення імпортного мита та застосування кількісних обмежень імпорту;
– запровадження антидемпінгових та компенсаційних заходів;
– використання заходів у галузі стандартизації та сертифікації.
Головним завданням сучасного етапу європейської інтеграції України є створення основних передумов, необхідних для досягнення цієї стратегічної мети. Критеріями досяг-нення зазначеної стратегічної цілі є: формування в суспільстві стійкої проєвропейської біль-шості, прискорення набуття Україною членства в СОТ, встановлення співробітництва з Євро-пейською асоціацією вільної торгівлі, започаткування переговорів щодо створення зони віль-ної торгівлі між Україною та ЄС, визнання України країною з ринковою економікою. Дипло-матична діяльність в цьому напрямі має бути зосереджена на імплементації положень Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і ЄС через виконання завдань програми інтеграції України до ЄС.
Виходячи з перспектив співробітництва з країнами ЄС та реальних можливостей присутності української продукції на цих ринках, важливим має стати процес переговорів робочих груп з питань лібералізації двосторонньої торгівлі з країнами Центральної та Східної Європи (Болгарією, Македонією, Польщею, Румунією, Словаччиною, Словенією, Угорщиною, Хорватією, Чехією, Югославією). Водночас слід продовжити переговорний процес щодо укла-дання угод про вільну торгівлю з іншими країнами.
Іншим напрямом економічної дипломатії у справі поглиблення торговельно-еконо-мічних зв’язків є створення зони вільної торгівлі в рамках СНД на принципах ГАТТ/СОТ. Дипломатичні зусилля України мають бути спрямовані на вирішення питання про усунення будь-яких вилучень з режиму вільної торгівлі, повне урахування вимог, пов’язаних із вступом до СОТ.
У контексті взаємовідносин України з міжнародними фінансовими та економічними ор-ганізаціями пріоритетними напрямами економічної складової зовнішньої політики мають бути:
– оптимізація взаємовідносин з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку для залучення зовнішніх кредитних ресурсів з урахуванням в першу чергу національних інтересів України;
– сприяння ухваленню і практичному здійсненню програм, що передбачають надання технічної, консультативної, а в окремих випадках і ґрантової допомоги нашій країні;
– сприяння активізації участі України у розробці договірно-правової бази міжнародних фінансово-економічних відносин. Слід визнати доцільність активного впливу на формування нормотворчої системи в рамках відповідних міжнародних організацій з залученням до цієї роботи міністерств і відомств України.
З огляду на геополітичне положення України необхідно проводити активний пошук шляхів збільшення транзитних вантажопотоків. У цьому напрямі економізація зовнішньої політики має сприяти розробці та імплементації комплексної програми утвердження України як транзитної держави, що готується урядом України з метою приведення національної транспортної мережі до міжнародних вимог.
Пріоритетним завданням має стати дипломатичне супроводження проектів створення в Україні ефективної транзитної інфраструктури шляхом об’єднання в єдину систему Єв-роазійського транспортного коридору, коридору Гданськ–Одеса та Критських коридорів, що проходять територією України.
Зусилля економічної дипломатії в сфері реалізації інтересів України на світовому ринку енергоносіїв мають бути зосереджені на:
– вирішенні питань залучення міжнародного капіталу до реконструкції транзитної мережі трубопроводів України;
– завершенні переговорного процесу з міжнародними фінансовими організаціями та державами “великої вісімки” з питань розвитку енергетичного сектора України, зокрема ядер-ної енергетики;
– розвиток нафтотранспортної складової Євроазіатського транспортного коридору;
– підключення до переговорного процесу з питань реалізації альтернативних марш-рутів постачання енергоресурсів до Європи.
Стан українсько-російських економічних відносин на нинішньому етапі свідчить про нагальну потребу перегляду старих та переходу до нових форм співробітництва, які мають базуватися на принципах економічної доцільності та взаємної користі, сприяти подоланню негативних тенденцій в українській економіці, її структурній перебудові, прискоренню вхо-дження до європейської і світової економічних систем. Про це свідчать нинішні проблеми у паливно-енергетичному комплексі.
Необхідно виходити з того, що розвиток українсько-російських відносин за останній період характеризується появою нових тенденцій, які полягають у прагматизації підходу до співпраці з Україною.
З огляду на це основні зусилля українських зовнішніх зносин на нинішньому етапі економічного співробітництва з Російською Федерацією мають бути спрямовані на досягнення стабільності і прогнозованості двосторонніх українсько-російських відносин та забезпечення політичної підтримки використанню економічного потенціалу двостороннього співробітницт-ва для сприяння реформам в Україні. Зусилля у розбудові зовнішньоекономічної діяльності України з державами-учасницями СНД повинні бути спрямовані на реалізацію завдань, що визначаються спільними стратегічними пріоритетами всіх держав-учасниць СНД в еконо-мічній галузі, зокрема:
– реформування та розвиток національних економік;
– інтеграція у світовий економічний простір.
Дипломатичні зусилля мають спрямовуватись на імплементацію Угоди про зону вільної торгівлі (ЗВТ) держав-учасниць СНД, яка створюється в її рамках на принципах ГАТТ/СОТ.
Водночас Україна має продовжувати розвивати по висхідній економічні відносини з державами-учасницями СНД в рамках інших регіональних об’єднань, насамперед ГУАМ, що збалансовує і доповнює двосторонні відносини.
Поглиблення економічних зв’язків із США і Канадою на середньострокову перс-пективу слід спрямувати передусім на реалізацію домовленостей, що були досягнуті в контексті розвитку стосунків стратегічного та особливого партнерства.
Пріоритетними завданнями на цьому етапі розвитку економічної дипломатії мають стати:
– співробітництво в енергетичній галузі, залучення допомоги з боку США та Канади для забезпечення енергетичної безпеки України, участь американських компаній у прива-тизації українських стратегічних об’єктів енергетики, створення консорціуму з експлуатації газотранспортної системи України, забезпечення диверсифікації джерел постачання енерго-ресурсів;
– ефективне використання органів двосторонньої взаємодії із США та Канадою як постійно діючого механізму сприяння розвитку економічного співробітництва;
– вирішення питання щодо надання Україні режиму нормальних торговельних від-носин із США на постійній та безумовній основі.
В умовах розширення ЄС дипломатичні зусилля України слід зосереджувати на спри-янні національним експортерам в першу чергу машинобудівної, металургійної, сільсько-господарської продукції в закріпленні на європейських ринках. Необхідно використовувати механізми двосторонніх консультацій та переговорів з європейськими країнами, технічну до-помогу з боку ЄС, спрямовану на вироблення конкретних рекомендацій. Суттєвим фактором мінімізації негативних наслідків для України вступу окремих країн ЦСЄ в ЄС стає розвиток міжрегіонального та транскордонного співробітництва, його економічний вимір.
Активна позиція України в рамках роботи Дунайської комісії має спрямовуватись на якомога швидше відновлення судноплавства на Дунаї, забезпечення участі нашої країни у програмах відбудови регіону, вихід на нові перспективні ринки. Вирішення завдань по-дальшого збільшення масштабів торговельних операцій з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР) повинно доповнюватися розвитком виробничої кооперації з ефективним поєд-нанням фінансово-економічних можливостей відносно дешевої сировини для легкої, харчової та хімічної промисловості країн регіону і науково-технічного потенціалу України, а також пошуком резервів для значного збільшення обсягів експорту української продукції машино-будування і передових технологій на взаємовигідній основі, насамперед для реконструкції об’єктів, збудованих ще за часів СРСР.
Відповідні заходи мають бути вжиті для виходу українських підприємств на ринки Близького Сходу, в тому числі і на іракський ринок у рамках програми ООН “Нафта в обмін на продовольство”.
Серед пріоритетів розвитку торговельно-економічного співробітництва з країнами Близького Сходу необхідно визначити активізацію співробітництва в галузях машинобуду-вання (модернізація повітряних літальних апаратів, спільне виробництво електронної техніки та розроблених програм і програмного забезпечення, а також іншої продукції на основі коо-перації для виходу на ринки інших країн), хімічної промисловості та медицини (виробництво мінеральних добрив, гербіцидів та пестицидів, медпрепаратів та медикаментів, утворення спільних діагностичних медичних центрів), створення транспортної інфраструктури в країнах регіону (будівництво мостів, шляхопроводів, метрополітену, морського порту). Одним з перс-пективних напрямів співробітництва є можлива участь України в реалізації проекту комп-лексного будівництва в Йорданській долині.
Заходи щодо розширення співробітництва України з країнами Латинської Америки мають орієнтуватись на нарощування експортних поставок високотехнологічної продукції та освоєння вітчизняними виробниками перспективних ринків регіону.
Можливості суттєвого зростання обсягів торговельно-економічного співробітництва з країнами Африки обумовлюють високий споживчий рівень дешевих товарів середньої якості, виробництво яких можуть забезпечити українські підприємства; значні обсяги закупівлі африканськими країнами військової техніки та озброєння, а також гостра потреба у заміні застарілих частин та механізмів цієї продукції, яка постачалася з колишнього СРСР; стан ринку капітального будівництва в країнах Африки; африканський експорт продукції, дефіцит якої спостерігається в Україні; потреба країн Африканського континенту в додаткових дослідженнях морських ресурсів, а також у навчанні національних кадрів.
За умов, коли зовнішній політиці відводиться дедалі помітніше місце у забезпеченні внутрішнього розвитку держави, сприянні ринковим перетворенням в економіці країни, МЗС та Мінекономіки мають відігравати більш вагому, інтегруючу роль в узгодженні зовнішніх і внутрішніх економічних процесів через посилення координації зовнішньоекономічної діяль-ності, забезпечення більшої ефективності механізму співпраці, в якому безпосередньо задіяні МЗС і його закордонні установи, Мінекономіки і торговельно-економічні місії у складі дип-ломатичних представництв України за кордоном, інші міністерства та відомства України.
З огляду на необхідність підвищення ефективності економічного напряму діяльності МЗС та Мінекономіки закордонні дипломатичні представництва та торговельно-економічні місії у їх складі мають координувати дії щодо систематичного збору, аналізу та направлення до МЗС, Мінекономіки, інших міністерств та відомств необхідних матеріалів, які б могли використовуватися для підготовки відповідних пропозицій.
Дипломатичні установи України за кордоном та торговельно-економічні місії у їх складі повинні взяти на себе первинне опрацювання пропозицій іноземних партнерів щодо реалізації економічних проектів в Україні або в інших країнах за участю українських суб’єктів господарювання. Однією з головних вимог до матеріалів економічного характеру стає можли-вість їх практичного використання в Україні на основі відповідних висновків і пропозицій посольства.
Ефективна економічна робота дипломатичних представництв можлива лише за умови чіткої взаємодії радників з економічних питань посольств України та торговельно-еконо-мічних місій у їх складі.
Необхідний рівень взаємодії МЗС та Мінекономіки з міністерствами та відомствами України має забезпечити діяльність Спільної координаційної Ради Міністерства закордонних справ та Міністерства економіки, головним завданням якої є сприяння державним структурам у реалізації напрямів зовнішньоекономічної політики, а також національним суб’єктам гос-подарювання всіх форм власності у їх зовнішньоекономічній діяльності. Для практичної реа-лізації рекомендацій Ради МЗС та Мінекономіки залучають дипломатичні представництва України та торговельно-економічні місії у їх складі.
Міжвідомча взаємодія має забезпечити досягнення більш глибокої координації внут-рішньої та зовнішньої політики у сфері економіки, від якої залежить реалізація цільових орієнтирів у зовнішньоекономічній сфері, вирішення проблем запровадження нової моделі функціонування внутрішніх економічних процесів, забезпечення сприятливих умов для ді-лової активності українського бізнесу на зовнішніх ринках.
У практичному плані посилення міжвідомчої взаємодії має призвести до таких ре-зультатів у функціонуванні економічної дипломатії:
– застосування результатів моніторингу макроекономічних тенденцій розвитку світо-вої економіки для розробки основних напрямів зовнішньоекономічної діяльності України;
– вдосконалення інформаційно-організаційного забезпечення просування вітчизняних конкурентоспроможних товарів та послуг, економічних проектів на традиційні та нові ринки;
– оптимізація кількості та підвищення роботи двосторонніх міжурядових комісій з питань торговельно-економічного співробітництва;
– створення механізму сприяння налагодженню прямих зв’язків представників україн-ського бізнесу із зарубіжними партнерами та закріплення українських експортерів на зару-біжних ринках;
– більш ефективне використання експертизи міжнародних програм і проектів з метою визначення можливості застосування результатів досліджень в Україні для виробництва кон-курентоспроможної та експортоспроможної продукції;
– регулярна участь українських експортерів у міжнародних бізнес-форумах, виставках, ярмарках тощо;
– використання можливостей регіональних економічних організацій та угруповань для просування та закріплення інтересів українського бізнесу;
– посилення роботи щодо надання політичного сприяння залученню іноземних інвес-тицій у різні сфери економіки країни, передусім у ті, від яких залежить економічний прогрес України; формування позитивного іміджу України як інвестиційно-привабливого партнера;
– більш широка обізнаність вітчизняної та світової громадськості щодо форм, прин-ципів та механізмів міжнародної співпраці в економічній сфері;
– позитивні зрушення у реалізації завдань щодо повернення валютних цінностей, які незаконно знаходяться за кордоном.