• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Господарське право України. Частина 2

§ 2. Поняття і види інвестицій. Об’єкти і правові форми інвестування

Для того, щоб дати визначення будь-якій економіко-правовій категорії, потрібно детально дослідити ознаки та умови її формування. Це повною мірою стосується й такої категорії, як інвестиція.

Проте слід зазначити, що одноманітного тлумачення інвестиції як правової категорії у законодавстві України не існує. Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Інше визначення містить підп. 14.1.81 п. 14.1 ст. 14 ПК України, за яким інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів і нематеріальних активів, корпоративних прав, цінних паперів у обмін на кошти або майно. Тобто категорія «інвестиція» у цьому Кодексі вже розглядається як дія (операція). Виходячи з аналізу чинного законодавства та юридичної літера-тури, необхідно зауважити, що поняття «інвестиція» за прийнятою термінологією означає одночасно і дію, і результат цієї дії, тобто і рішення інвестувати, й інвестовані блага.

Ознаки інвестицій:

а) форма їх вираження. Необхідно зазначити, що інвестиції можуть мати такі форми: матеріальну або інтелектуальну. Дане твердження можливо обґрунтувати ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність», в якій прямо вказується, що до інвестицій необхідно відносити грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, що являє собою матеріальний вираз та майнові права, які випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності, до яких можна віднес-ти сукупність технічних, технологічних та інших знань;

б) інвестиції виражають у грошах. Однак цей факт не повинен приводити до того, що інвестиції можна вкладати лише у вигляді грошових сум. Під даним твердженням слід розуміти, що інвестиції в обов’язковому порядку повинні проходити певне оцінювання, тобто в разі зарахування їх на баланс підприємства вони повинні мати грошовий вираз;

в) інвестиції завжди направлені на відтворення. Основною метою залучення інвестицій є покращення роботи даного суб’єкта (виробництва);

г) вкладення інвестицій з метою отримання прибутку або досягнення іншого соціального ефекту. Ця ознака передбачає кінцевий результат проведення інвестиційної діяльності, тобто отримання результату, який планувався під час здійснення інвестицій. Однак виникає питання з приводу доцільності застосування «соціального ефекту» як мети розміщення інвестиції. Поняття відповідної категорії у вітчизняному законодавстві не закріплено. У загальному розумінні соціальний ефект передбачає будь-який результативний вплив на суспільство - як позитивний, так і негативний. З цього приводу О. Р. Кібенко зауважує, що, безперечно, у п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» мається на увазі позитивний соціальний ефект, що іншими словами можна означити як суспільно корисну діяльність ... інвестора. Очевидним прикладом такої діяльності, продовжує вчений, є благодійна діяльність. Проте О. Е. Сімсон зауважує, що комерційна, прибуткова діяльність інвестора може також поєднуватися із соціально корисною і передбачати у результаті відкриття нових робочих місць, підвищення заробітної платні, соціальну допомогу працівникам.

Види інвестицій як результат певного їх групування за обраними критеріями класифікації перш за все пов’язують з установленими законодавством видами матеріальних або інтелектуальних цінностей. Аналіз чинного законодавства України дає змогу виділити декілька видів інвестицій. Так, у ПК України (підп. 14.1.81 п. 14.1 ст. 14) міститься вказівка на існування поділу інвестицій на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Капітальна інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації відповідно до ПК України.

Фінансова інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

Реінвестиція - господарська операція, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

У свою чергу, фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Портфельна інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій із скуповування акцій як безпосередньо платником податку, так і пов’язаними з ним особами в обсягах, що перевищують 50 % загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

За правовим режимом слід розрізняти:

- інвестиції, які вкладаються іноземними суб’єктами підприємницької діяльності;

- інвестиції, які вкладаються вітчизняними суб’єктами підприємницької діяльності;

- інвестиції, що розміщуються особами, які за правовим статусом до перших двох груп ми віднести не можемо (наприклад державні службовці та інші). Тобто можна зробити висновок про те, що іноземні інвестиції вкладаються іноземними інвесторами, тобто особами (юридичними і фізичними), які не є в правовому зв’язку з державою - Україною. Натомість вітчизняними (національними) визнаються інвестиції суб’єктів, які мають правовий зв’язок з Україною (наприклад, громадянин України або юридична особа, яка зареєстрована на території України як суб’єкт підприємницької діяльності).

Взявши за основу такий критерій поділу, як форма власності, можна встановити такі групи інвестицій:

- приватні інвестиції - кошти населення (індивідуальних інвесторів), комерційних структур, колективних підприємств, які створені приватними інвесторами;

- державні - кошти, надані з державного бюджету, місцевих бюджетів, державними підприємствами;

- комунальні - інвестиції, засновані на комунальній формі власності, яка отримала своє правове закріплення в КУ.

Якщо взяти до уваги порядок перетину державного кордону, то за формами переміщення капіталу можна встановити такі види інвестицій:

- експортні інвестиції являють собою сукупність об’єктів, які визнаються інвестиціями і вкладаються національними інвесторами в об’єкти підприємницької діяльності за кордоном;

- імпортні інвестиції можна визначити як вкладення, незалежно від форми вияву, які робляться іноземними суб’єктами в об’єкти підприємницької діяльності на території України.

Залежно від предмета, тобто виду цінності, інвестиції можна розподілити на такі групи:

- інвестиції у вигляді грошових коштів;

- інвестиції у тілесному (матеріально-речовому) вигляді (рухоме і нерухоме майно);

- інвестиції у безтілесному (нематеріальному) вигляді (різні майнові права: акції та інші цінні папери, корпоративні права, права інтелектуальної власності, права на користування землею та ін.);

- інвестиції у вигляді робіт і послуг.

Інвестиції, залежно від отримуваних інвестором прав, розподіляють на:

- інвестиції, в результаті яких інвестор отримує право власності на рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання, підприємство як цілісний майновий комплекс);

- інвестиції, в результаті яких інвестор набуває інші майнові права: зобов’язальні права, корпоративні права, права на користування землею і природними ресурсами, права інтелектуальної власності та інші права.

Залежно від періоду інвестування виділяють:

- короткострокові інвестиції: строк вкладення не перевищує одного року (наприклад лізингове інвестування на умовах договору оперативного лізингу);

- середньострокові інвестиції: термін вкладення - від 1 до 5 років (наприклад, інвестиції в облігації підприємства, строк викупу яких умовами емісії визначений 4 роки; приватизаційне інвестування на підставі договору купівлі- продажу цілісного майнового комплексу підприємства);

- довгострокові інвестиції: період вкладення перевищує 5 років (наприклад, концесійне інвестування, термін якого (відповідно до Закону України «Про концесії») від 10 до 50 років - залежно від умов договору концесії).

Залежно від правової форми здійснення інвестиційної діяльності розрізняють такі форми інвестування:

а) інвестиції у формі позикового капіталу (кредити);

б) інвестиції в формі виробничого капіталу (заснування підприємств, купівля вже існуючих, купівля акцій, заснування дочірніх підприємств);

в) вивіз торгового капіталу (будівництво торговельних підприємств).

Питання, які виникають з приводу визначення об’єкта тих чи інших правовідносин, у тому числі й інвестиційних, традиційно відносяться до досить складних в теоретичному плані. Однак останнім часом, за словами Р. Б. Шишки, у законодавстві знайшла підтримку тенденція визначення їх через конкретні матеріальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» об’єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі й основні фонди та обігові засоби у всіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтеле-ктуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права. Законодавство спеціально забороняє інвестування в об’єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам екологічних, санітарно-гігієнічних та інших норм або завдає шкоди законним правам та інтересам фізичних та юридичних осіб і державі в цілому. Зважимо, що об’єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об’єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Їх інвестування та фінансування може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні ПФ, які створені і діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Виходячи з положень Закону України «Про режим іноземного інвестування», до іноземних інвестицій необхідно відносити: іноземну валюту, за умови, якщо вона визнається конвертованою НБ України; валюту України, у разі здійснення реінвестування; будь-яке рухоме та нерухоме майно та пов’язані з ним майнові права; акції, облігації та інші цінні папери, а також корпоративні права, за умови вираження в конвертованій валюті; грошові вимоги та права на вимоги договірних зобов’язань, за умови їх гарантії першокласними банками та вартості їх у конвертованій валюті; будь-які права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджується відповідно до законів країни інвестора, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні; права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на використання надр та природних ресурсів, які надано відповідно до законодавства або встановлення договірних зобов’язань; інші цінності, які не суперечать законодавству України.

На думку О. Е. Сімсон, більш вдалим є такий перелік об’єктів інвестування: основні фонди і обігові кошти. Основними фондами, продовжує вчена, необхідно визнавати дорогі засоби виробництва, матеріальні, нематеріальні і фінансові активи, що переносять свою вартість на вартість виробленої продукції протягом декількох виробничих циклів більше, ніж за один рік. Обіговими визнаються засоби виробництва, цикл обігу яких складає менше одного року.

Доцільно звернути увагу, що лише майнові відносини, які складаються між рівноправними суб’єктами у процесі здійснення ними діяльності з приводу залучення інвестицій у підприємницький обіг, і є суто інвестиційними. Причому необхідно зазначити, що було б неправильно розглядати інвестиційні відносини лише як відносини власності, оскільки учасниками інвестиційних відносин можуть бути не тільки власники, але й особи, які здійснюють окремі правомочності щодо користування і розпорядження майном, а об’єктами - не тільки об’єкти права власності, але й окремі майнові права (наприклад корпоративні).

Обґрунтовано точку зору, за якою об’єкт в інвестиційних правовідносинах може бути юридичним або матеріальним. Юридичним об’єктом необхідно визнавати дії суб’єктів інвес-тиційної діяльності (а саме інвесторів), які спрямовані на здійснення інвестицій у певній формі. Натомість матеріальним об’єктом необхідно визнавати безпосередньо самі інвестиції. Подвійність об’єкта інвестиційних правовідносин, що має прояв у нерозривному зв’язку матеріального і юридичного об’єктів, визначається тим, що цінність постає інвестицією лише з моменту розміщення її в об’єкт інвестування.

Одним із особливих об’єктів інвестиційної діяльності виступає безпосередньо саме підприємство як цілісний майновий комплекс, оскільки воно вже при створенні є результатом такої діяльності його засновника (засновників), який наділяє таке підприємство необхідними для виконання статутних завдань майном і майновими правами. Так, ч. 2 ст. 66 ГК України серед джерел формування майна підприємства називає грошові і матеріальні внески засновників. За ст. 13 Закону України «Про господарські товариства» зазначається, що внесками учасників товариства може бути майно, майнові права, у тому числі права інтелектуальної власності, грошові засоби.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє вести мову про те, що інтереси інвесторів полягають у потребі отримати у майбутньому певні матеріальні блага: проценти за облігаціями і проценти за вкладами у банках, дивіденди за акціями, пенсійні виплати на підставі договору пенсійного вкладу тощо. Це означає, що об’єктом інтересу для інвесторів, на думку А. В. Майфата, виступає, перш за все, майно у вигляді речей. У зв’язку з цим очевидно, продовжує вчений, що не визнаються предметом інвестиційного інтересу цінні папери, оскільки останні лише посвідчують права інвестора, що виникли у результаті відповідного правочину, і придбання цінного папера як такого не є метою інвестора.

Діяльність, пов’язана із розміщенням інвестором коштів у підприємницьку діяльність іншої особи, буде визнаватися частиною господарської діяльності за умови відсутності фактора систематичності. У решті випадків інвестиційну діяльність необхідно визнавати частиною підприємницької.

Об’єктом же інвестування завжди буде об’єкт підприємницької діяльності.

Не завжди точно вказані об’єкти інтересу і в нормативних актах. Так, Закон України «Про інвестиційну діяльність» як мету інвестування вказує, поруч із соціальним ефектом, прибуток. Останнє твердження видається не зовсім точним, оскільки лише у деяких випадках інвестор, будучи акціонером, може претендувати на отримання саме частини прибутку. Більш того, наявність прибутку - це лише одна з умов реалізації інтересу, оскільки АТ може прийняти рішення про виплату дивідендів лише за наявності прибутку. Стосовно ж соціального ефекту в юридичній літературі зазначено, що він не може бути метою інвестування, оскільки вказана категорія не вписується у традиційні види об’єктів цивільного права.

Було б, мабуть, недостатнім обмежувати об’єкт інтересу інвестора лише отриманням матеріальної (майнової) вигоди. Зокрема, Г. А. Свердликом було доведено, що інтереси учасників цивільних правовідносин можуть бути не лише майновими, але також і немайновими та організаційними. Це означає, що об’єкт інтересу для інвестора може виявлятися у факті участі, членства у господарському товаристві. При цьому організаційний інтерес інвестора, який бажає стати учасником господарського товариства, розпадається на дві складові. По-перше, це намір отримати можливість участі у прийнятті рішень через участь у діяльності загальних зборів учасників та інших органів управління юридичної особи, причому цей інтерес може реалізовуватись як у прийнятті необхідних рішень, так і в блокуванні рішень інших учасників. По-друге, інтерес полягає у створенні передумов для виникнення зобов’язальних правовідносин, а саме зобов’язань з виплати дивідендів.

Форми інвестиційної діяльності - законодавчо закріплені правові шляхи, за допомогою яких опосередковується інвестиційна діяльність, тобто встановлюється певний правовий режим здійснення того чи іншого виду інвестування. В наш час найбільш характерними формами, які опосередковують інвестування підприємницької діяльності, є:

1. Надання прав на підставі договорів інвестиційного характеру. Необхідно зазначити, що інвестиційне законодавство не встановлює легального визначення поняття «інвестиційний договір», проте у ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» зазначається, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є договір. Виходячи з викладеного, ми вважаємо, що якщо об’єктом договору є інвестиція (у нашому випадку - надання прав на використання чого-небудь), то договір має інвестиційний характер. До останніх необхідно відносити:

- концесійний договір. Згідно з цим договором уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на оплатній та строковій основі суб’єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об’єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до цього Закону з метою задоволення громадських потреб. Порядок укладення та виконання такого договору регулюється Законом України «Про концесії»;

- договір про розподіл продукції. Згідно з угодою про розподіл продукції одна сторона - Україна доручає іншій стороні - інвестору на визначений строк проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр та ведення пов’язаних з угодою робіт, а інвестор зобов’язується виконати доручені роботи за свій рахунок і на свій ризик з наступною компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції. Порядок укладення і виконання такого договору регулюється Законом України «Про угоди про розподіл продукції»;

- договір фінансового лізингу. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингода- вцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Порядок укладення і виконання договору фінансового лізингу регулюється ЦК України (статті 806-809).

2. Створення комерційних структур шляхом інвестування до статутного фонду майнових та інтелектуальних цінностей. За інвестиційним законодавством України інвестори мають право розміщувати інвестиції у будь-яких об’єктах, а також самостійно визначати цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучати для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності. Так, серед джерел формування майна підприємства називають грошові і матеріальні внески засновників. Якщо взяти до уваги ст. 13 Закону України «Про господарські товариства», то в даному випадку звернуто увагу на види внесків учасників товариства, якими є майно, майнові права, в тому числі права інтелектуальної власності, грошові засоби. При цьому необхідно враховувати, що згідно із Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» купівля цінних паперів має інвестиційний характер. Платежі під час проведення вказаних операцій здійснюються відповідно до валютного законодавства України.

Проте особливу увагу в такому контексті привертає іноземне інвестування. Так, за Законом України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестори мають право дольової участі в підприємствах, які створені спільно з українськими юридичними або фізичними особами, або набувати частину у вже діючих підприємствах; створювати підприємства, що повністю належать іноземним інвесторам, а також філії та інші структурні одиниці або набувати у власність діючі підприємства повністю (ст. 3). На практиці іноземне інвестування має найбільший прояв у створенні підприємств з іноземними інвестиціями, якими визнаються підприємства (організації) будь-якої організаційно-правової форми, створені відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді яких, за його наявності, становить не менше 10 % (ст. 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування»).

3. Створення спеціальних (вільних) економічних зон. Загальний порядок створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України встановлюється та регулюється Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». Згідно з цим Законом установлюються загальні засади створення спеціальних (вільних) економічних зон, управління ними, митні, податкові і валютно-фінансові умови їх функціонування, система державних гарантій інвесторам, регулювання економічних відносин із суб’єктами за межами спеціальних (вільних) економічних зон і органами державної виконавчої влади, порядок діяльності юридичних і фізичних осіб на їх території, порядок ліквідації спеціальних (вільних) економічних зон. Проте основу створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон становить спеціальне законодавство (наприклад, закони України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова», «Про спеціальну економічну зону Яворів», «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області» та інші). Такими нормативними актами закладено базис здійснення інвестиційної діяльності у кожній окремо взятій спеціальній (вільній) економічній зоні. При цьому необхідно враховувати наявність специфічних вимог, що ставляться до інвесторів під час реалізації інвестиційних проектів на їх території.

4. Інноваційна діяльність. Враховуючи загальні засади правового регулювання інноваційної діяльності, необхідно звернути увагу на віднесення останньої до однієї з форм інвестиційної діяльності (ст. 3 Закону України «Про інвестиційну діяльність»). Однак чинне законодавство не встановило одноманітного тлумачення такого правового поняття. Так, за Законом України «Про інвестиційну діяльність» під інноваційною слід розуміти діяльність, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу, що може зумовлювати:

а) випуск та розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

б) прогресивні міжгалузеві зрушення;

в) реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками повернення затрат;

г) фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані виробничих сил;

ґ) розробку та впровадження нової ресурсозберігаючої технології, яка призначається для покращення соціального та екологічного стану.

При цьому в ст. 1 Закону України «Про інноваційну діяльність» зазначено, що інноваційна діяльність - це діяльність, пов’язана з розробкою і впровадженням інновацій, процес створення нового товару від формування ідей до освоєння виробництва, випуску, реалізації та отримання комерційного ефекту (прибутку).