Господарське право України. Частина 2
§ 4. Комерційне посередництво. Агентський договір
Норми, що регулюють інститут комерційного посередництва, передбачають наявність спеціального статусу в осіб, які надають відповідні послуги. Такий висновок можна зробити на підставі того, що комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю з надання відповідного виду послуг.
Якщо розглядати посередницькі відносини в праві України, то вони, поруч з договором доручення і комісії, регулюються нормами агентського договору. Однак, на відміну від вказаних договорів, конструкція агентського договору містить надання послуг не лише юридичного, але й фактичного характеру. Як правило, дії агента, що не мають юридичного характеру, полягають у наданні принципалу відповідних послуг, необхідних для ефективного виконання агентом для принципала передбачених договором юридичних дій або дій, які сприяють їх здійсненню. Це можуть бути різного роду консультаційні або інформаційні послуги, послуги з підготовки певної документації і т. ін., що паралельно надаються агентом принципалу. Ґрунтуючись на результатах наданих агентом послуг, принципал коректує надане агенту основне доручення шляхом видачі йому відповідних вказівок.
Згідно із ч. 1 ст. 295 ГК України комерційне посередництво (агентська діяльність) - підприємницька діяльність, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб’єктам господарювання під час здійснення ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого він представляє. Виходячи з наведеного визначення, можна зробити висновок, що комерційне посередництво є різновидом підприємницької діяльності, оскільки комерційний агент ставить за мету отримання прибутку у вигляді агентської винагороди.
За змістом наведеного поняття в юридичній літературі виділяють такі основні ознаки комерційного посередництва:
1) це - підприємницька діяльність; 2) предметом вказаної діяльності є надання послуг; 3) послуги надаються виключно суб’єктами господарювання; 4) послуги надаються шляхом посередництва; 5) послуги надаються виключно у господарській діяльності; 6) посередництво здійснюється від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого представляють.
Агентський договір у тому вигляді, в якому він врегульований в ЦК України, містить послуги, які можуть становити предмет комісії і доручення. Законодавець установив як істотну та особливо виділив зазначену обставину. Це знайшло вираження у включенні конститутивних елементів кожної з моделей в наведеному вище легальному визначенні агентського договору.
Крім того, виникають проблеми з кваліфікацією договору саме як агентського, його відмінностей і тотожності з такими правовими конструкціями, як доручення і комісія. Зважаючи на деяку тотожність договорів доручення і комісії та агентського договору, останній не може бути повністю зведений до них, оскільки для нього характерними є риси, що відсутні в обох зазначених договорах.
Першою ознакою, яка відрізняє агентський договір від договорів доручення і комісії, є модель, за якою будуються відносини агента з третіми особами (коли агент діє від імені і за рахунок принципала (це конструкція договору доручення) і коли агент діє від власного імені, але за рахунок принципала (це конструкція договору комісії). Другою відмінністю є предмет договору (здійснення юридичних та/або фактичних дій). Завдяки цьому він може застосовуватися в ширшій сфері відносин, ніж доручення і комісія, і може мати організаційний характер. Наступною істотною відмінністю агентського договору є те, що відносини між сторонами є тривалими, тобто агент зобов’язується здійснювати, а не здійснити в інтересах принципала правомірні дії різного характеру, і договір, відповідно, не може бути укладеним для вчинення агентом якого-небудь одного конкретного правочину. Особливістю конструкції агентського договору є те, що вона дозволяє, зберігши в необхідних межах специфіку прямого і непрямого представництва, створити для здійснюваних в тому та іншому випадках договорів загальний у відповідних межах правовий режим відповідного доручення.
Представництво є предметом ще одного договору - довірчого управління. Спільним для них є те, що подібно до агентського договору договір довірчого управління може охоплювати будь-які як юридичні, так і фактичні дії. Необхідно лише, щоб ці дії вкладалися в рамки «управління» відповідним об’єктом. До числа відмінностей серед інших можна віднести й таку: якщо агентський договір охоплює поруч з разовими і тривалі відносини, то за договором довірчого управління тривалий характер відносин сторін становить його конститутивну ознаку. Нарешті, важливо відзначити й те, що довірчий управляючий вправі здійснювати правочини лише від власного імені, причому в особливому порядку, що передбачає необхідність вказівки його правового становища на письмових документах.
Хоча легальна конструкція агентського договору і використовує моделі договорів доручення й комісії, він не може бути віднесеним до числа змішаних. Принципову особливість останнього (змішаного) становить вже те, що кожного окремого разу його формують самі сторони. Стосовно агентського договору це зробив за них законодавець, визнавши самостійність цього договору.
Характерною ознакою відносин з комерційного посередництва є їх специфічний суб’єктний склад. До суб’єктів комерційного посередництва належать: комерційний агент, принципал (суб’єкт господарювання, від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок якого діє комерційний агент) і треті особи.
Комерційним агентом згідно з ч. 2 ст. 295 ГК України може бути суб’єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженнями, що ґрунтуються на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.
Однак існують певні обмеження у здійсненні комерційним агентом своїх обов’язків. Так, ч. 3 ст. 295 ГК України встановлює, що:
1) не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені;
2) комерційний агент не може укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно себе особисто.
Принципал - це фізична або юридична особа, від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок якої діє комерційний агент. Виходячи з визначення комерційного представництва, зазначеного у ч. 1 ст. 295 ГК України, можна зробити висновок, що принципалом може виступати тільки суб’єкт господарювання, однак існують випадки, коли принципалом можуть виступати і фізичні особи - громадяни. Так, наприклад, у відносинах комерційного найму житла комерційний агент, яким у даному випадку виступає маклер, діє в інтересах наймача та власника житла, якими, в свою чергу, можуть виступати фізичні особи - громадяни.
Третіми особами у відносинах комерційного посередництва виступають особи, з якими комерційний агент укладає договори (вчиняє певні дії) від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок принципала.
Для вчинення агентом від імені принципала різних дій юридичного характеру, що визнаються правочинами, достатньо лише вказівки на його загальні повноваження діяти від імені принципала. Таким чином, повноваження агента на укладення правочинів від імені принципала є дійсними для третіх осіб уже на підставі самої вказівки про це в агентському договорі, і видачі принципалом агенту відповідної довіреності не вимагається, навіть якщо агент не виконує функції комерційного представника. При цьому для дійсності повноважень агента на представництво принципала перед третіми особами немає необхідності детально описувати їх у договорі, як це вимагається за договором поручительства, що укладається з комерційним представником, в агентському договорі достатньо лише загальної вказівки на ці повноваження.
Однак обов’язковою є видача принципалом довіреності агенту, коли відповідно до умов агентського договору він вправі передати іншій особі свої повноваження на укладення правочинів від імені принципала. Без видачі принципалом агенту відповідної довіреності таке право агента не може бути реалізованим.
Агентські відносини між принципалом та комерційним агентом виникають у випадку надання суб’єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій; у випадку схвалення суб’єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб’єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження (ст. 296 ГК України).
У відносинах комерційного посередництва кожна зі сторін прагне досягнути певної мети. Так, комерційний агент у разі здійснення комерційного посередництва переслідує мету отримання прибутку (агентської винагороди). В свою чергу, принципал зацікавлений у задоволенні своїх економічних, соціальних, культурних та інших інтересів за рахунок дій комерційного агента. Треті особи, вступаючи в досліджувані відносини, ставлять за мету отримання певних благ у результаті діяльності комерційного агента від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок принципала.
Під час здійснення комерційного представництва між принципалом та комерційним агентом можуть виникати агентські відносини монопольного та немонопольного характеру (ст. 299 ГК України). Монопольними агентськими відносинами називають такі відносини, коли комерційний агент, який представляє суб’єкта господарювання, не має права здійснювати комерційне посередництво для інших суб’єктів у межах, передбачених агентським договором. У свою чергу, немонопольні агентські відносини виникають у випадку, якщо комерційний агент має право довірити комерційне посередництво також іншим суб’єктам, повідомивши про це агента, а агент має право здійснювати комерційне посередництво також для інших суб’єктів господарювання, якщо інтереси суб’єктів, яких представляє комерційний агент, не є суперечливими у питаннях, для вирішення яких запрошений цей агент.
Основною підставою для виникнення відносин комерційного посередництва є агентський договір. У цілому агентський договір є договором з надання послуг, договором оплатним, консенсуальним та двостороннім. Агентський договір відноситься до числа оплатних, оскільки згідно із ч. 2 ст. 297 ГК України такі послуги надаються комерційним агентом. Віднесення агентського договору до числа консен- суальних договорів про надання послуг визначило його кон- сенсуальний характер - те, що він виникає з моменту досягнення сторонами згоди. Відповідно, консенсуальність та оплатність такої договірної конструкції визначають її дво- сторонність, тобто кожна зі сторін - і та, яка надає послуги, і та, яка їх оплачує, - має як взаємні права, так і взаємні обов’язки.
Слід додати, що якщо доручення і комісія мають на увазі завжди певні доручені особі дії, то в агентському договорі мова може йти про набір дій. При цьому не виключено, що такий набір дій може бути визначений пізніше - або під час видачі агенту нових доручень, або для розвитку вже ним отриманих, тобто визначитися в ході виконання договору. Таким чином агентський договір може набувати організаційного характеру.
Відповідно до агентського договору одна сторона (комерційний агент) зобов’язується надати послуги другій стороні (суб’єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб’єкта і за його рахунок (принципал) (ч. 1 ст. 297 ГК України). Виходячи з вищенаведеного визначення агентського договору, можна зробити висновок, що сторонами цього договору є комерційний агент і принципал.
Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов’язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. Тобто істотними умовами агентського договору виступають: предмет, ціна та строк.
Предметом агентського договору є безпосереднє надання послуги, яка спрямована на укладення угод чи сприяння їх укладенню.
Ведучи мову про ціну як істотну умову агентського договору, треба зазначити, що ч. 1 ст. 301 ГК України встановлює, що відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб’єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором. Як правило, розмір агентської винагороди складається з ціни виконання агентом покладеного на нього доручення, а також із ціни оплатних послуг, що паралельно надаються ним принципалу.
Агентська винагорода виплачується комерційному агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною з його посередництвом, якщо інше не передбачено договором сторін. Сторони можуть передбачити в договорі, що комерційному агенту виплачується додаткова винагорода у разі, якщо він бере на себе зобов’язання гарантувати виконання угоди, укладеної ним в інтересах суб’єкта, якого він представляє.
Специфіка агентського договору полягає в тому, що обидві сторони зацікавлені у довгостроковому, стабільному і взаємовигідному розвитку їх відносин, що виникають на основі агентування. За загальним правилом строк дії договору визначається сторонами під час його укладення.
Статтею 297 ГК України також передбачена умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України.
Агентський договір укладається в повній письмовій формі, про що зазначено в ч. 3 ст. 297 ГК України. У договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента.
Зміст агентського договору є складним. Ним опосередковуються різні за своєю суттю правовідносини: внутрішні і зовнішні. Внутрішні правовідносини виникають між агентом і принципалом, а зовнішні - між агентом і третіми особами. Внутрішнє зобов’язання є основним і відображає сутність агентського зобов’язання.
Обов’язки принципала:
1) повідомити агента про факти доручення дій щодо комерційного посередництва іншим особам (у випадку встановлення немонопольних агентських відносин) (ч. 1 ст. 299 ГК України);
2) сплатити агентську винагороду відповідно до умов агентського договору (ст. 301 ГК України);
3) сплатити агенту агентську винагороду в разі порушення принципалом умов агентського договору (ч. 3 ст. 303 ГК України);
4) попередити комерційного агента про відкликання його повноважень у передбачений договором строк, який не може бути меншим ніж один місяць (ч. 2 ст. 304 ГК України).
Права принципала:
1) вимагати від комерційного агента належного та реального виконання його обов’язків;
2) за вимогою отримувати від комерційного агента відомості про хід виконання договору;
3) отримувати від комерційного агента звіт у визначений принципалом строк;
4) довірити комерційне посередництво також іншим суб’єктам, повідомивши про це агента (ч. 1 ст. 299 ГК України).
Обов’язки комерційного агента:
1) не укладати угоди від імені принципала стосовно себе особисто (ч. 4 ст. 295 ГК України);
2) повідомляти принципала про кожний випадок його посередництва в укладенні угод та про кожну укладену ним в інтересах принципала угоду (ч. 1 ст. 298 ГК України);
3) особисто виконати дії, на які він уповноважений принципалом, від імені, за рахунок та в інтересах принципала (ч. 1 ст. 300 ГК України);
4) якщо агентським договором не передбачено інше, не передавати на свій розсуд іншим особам права, якими він володіє в інтересах того, кого він представляє (ч. 2 ст. 300 ГК України);
5) не передавати конфіденційну інформацію, одержану від принципала, без його згоди, не використовувати її у власних інтересах чи в інтересах інших осіб всупереч інтересам принципала як під час здійснення комерційним агентом своєї діяльності в інтересах зазначеного суб’єкта, так і після припинення агентських відносин з ним (ч. 1 ст. 302 ГК України).
Права комерційного агента:
1) здійснювати комерційне посередництво також для інших суб’єктів господарювання, якщо інтереси суб’єктів, яких представляє комерційний агент, не є суперечливими у питаннях, для вирішення яких запрошений цей агент (ч. 1 ст. 299 ГК України);
2) вимагати одержання агентської винагороди за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб’єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором;
3) вимагати для розрахунку бухгалтерський витяг щодо всіх угод, за які йому повинні виплатити агентську винагороду.
ЦК України та ГК України містять спеціальні норми, що стосуються покладення сторонами на себе різних обмежень, які мають в кінцевому рахунку мету недопущення виникнення конфлікту інтересів контрагентів під час виконання умов агентського договору. Обмеження, про які йде мова, можуть стосуватися і однієї, й іншої сторін договору. Так, стосовно принципала мається на увазі обов’язок не укладати аналогічних договорів з іншими агентами, які діють на визначеній договором території, або утриматися ним самим від здійснення на цій території діяльності, яка є аналогічною тій, що становить предмет агентського договору (ч. 3 ст. 297 ГК України).
Серед підстав припинення дії агентського договору у ст. 304 ГК України зазначено такі: 1) згода сторін; 2) відкликання повноважень комерційного агента суб’єктом, якого він представляє, або відмова комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва за договором, укладеним сторонами без визначення строку його дії;
3) вибуття однієї зі сторін договору внаслідок її припинення або смерті; 4) виникнення інших обставин, що припиняють повноваження комерційного агента або суб’єкта, якого він представляє.
Треба зазначити, що відповідальність за порушення агентського договору може наступати у разі порушення договору як комерційним агентом, так і принципалом. Згідно із ст. 303 ГК України комерційний агент несе відповідальність у повному обсязі за шкоду, заподіяну суб’єкту, якого він представляє, внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов’язків. У свою чергу, в разі порушення агентського договору принципалом комерційний агент має право на одержання винагороди у розмірах, передбачених агентським договором, а також на відшкодування збитків, понесених ним внаслідок невиконання або неналежного виконання договору другою стороною.