Економічна дипломатія та економічна безпека України
1.2. Перехід до стандартів економічної дипломатії
Головними етапами переходу до стандартів економічної дипломатії є торгівля, інвес-тиційна діяльність, транснаціональний бізнес та глобалізація. Сучасній економічній дипло-матії передував етап торгової дипломатії. Але з часом більш розвинуті держави, починаючи з XIX ст., все більше концентрувались навкруги вивозу капіталу. Цей вид економічної діяль-ності виступав як прояв інтересів великих фінансово-промислових груп, і як засіб міжнародної діяльності країн. На початку 1902 р. Ф. Макензі аналізував вплив американських прямих інвестицій за кордоном, вказуючи на те, що рано чи пізно вони знаходять своє відображення у політичній сфері. Велику роль приділяв економічній дипломатії В.І. Ленін, визначаючи те, що важливою функцією дипломатії стає представництво фінансового капіталу.
Ще на початку XX ст. К. Каутський пророкував наступ інтерімперіалізму як найвищої стадії, на яку здатна піднятися вільна ринкова економіка. Зміни, які відбувалися у світовому господарстві до кінця 90-х років XX ст., досягли стадії глобалізації, до якої безпосереднім чином причетна економічна дипломатія. На сьогодні з’явились серйозні проблеми в суті ринкових механізмів, в характері їх функціонування, в результаті чого з’явились проблеми глобального характеру: соціального, екологічного, техногенного. Через це перед економічною дипломатією виникли нові завдання, від вирішення яких залежить майбутнє цивілізації.
Отже, економічні зміни у розвитку економічної дипломатії можуть бути зведені до наступних висновків:
– по-перше, відбувся перехід від переважно торгового обміну до підвищення ролі капіталу і міжнародного інвестування у фінансово-промислові мережі. На цій основі відбулось виникнення нового міжнародного поділу праці, у тому числі небаченого раніше явища – інтернаціоналізації, що відбиває зростання міжнародного оперуючого виробництва. Як ре-зультат, світове господарство перетворилося в цілісний механізм, скріплений не просто між-народним поділом праці, але і внутрішньо-фірмовим поділом праці, глобальною фінансовою системою і всесвітньою інформаційною мережею. У процесі інтенсивного дипломатичного погодження відбувається формування світового економічного простору, що складається із більш “відкритих” економік, у якому географія розміщення продуктивних сил, галузева струк-тура інвестицій, виробництва і збуту визначаються у межах глобальної ринкової кон’юнктури;
– по-друге, у центрі зазначеного процесу знаходяться транснаціональні корпорації (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ). Перші контролюють майже половину світового про-мислового виробництва, понад половину міжнародної торгівлі, 9/10 прямих іноземних інвес-тицій, приблизно 4/5 світового ринку патентів і ліцензій на винаходи і нову техніку. У других – вирішальні важелі контролю над світовим фінансовим ринком, над процесом постійно зрос-таючих трансграничних операцій із цінними паперами, короткотерміновими капіталами, по-хідними фінансовими інструментами. Тут також знаходяться міждержавні інтеграційні об’єд-нання на регіональному, субрегіональному і міжрегіональному рівнях. На практиці обидва згаданих процеси взаємодіють з наслідками геополітичного характеру;
– по-третє, в результаті намітилися серйозні дисбаланси в розвитку окремих ринкових компонентів:
– внутрішньофірмові продажі в міжнародних мережах ТНК перевищують міжнарод-ний товарообіг;
– темпи зростання міжнародного товарообігу перевищують темпи зростання світо-вого виробництва;
– темпи зростання міжнародного руху капіталу перевищують аналогічний рух товарів.
Відповідно змінився міжнародний поділ праці: від загального (міжгалузевого) до спе-цифічного (внутрішньогалузевого) і одиничного (поопераційного, технологічного). Світове господарство все глибше проникає в національну економіку, визначає її пропорції, механізми взаємодії, норми і стандарти функціонування. У рамках цього ж процесу відбувається кон-центрація і централізація капіталу;
– по-четверте, склалася глобальна господарська інфраструктура, у тому числі у вигляді високорозвиненої міжнародної транспортної системи; системи телекомунікацій на базі елект-роніки, кібернетики, супутникових систем зв’язку, міжнародної мережі комп’ютерного зв’язку Інтернет (тобто інформаційно-технічного забезпечення); організації електронної торгівлі усіх видів, включаючи надання брокерських, консалтингових і освітніх послуг;
– по-п’яте, спостерігаються зрушення на користь наднаціонально функціонуючих систем регулювання світової господарської діяльності за допомогою міжнародних еконо-мічних і фінансових організацій (МВФ, ВТО, ОЕСР), підвищення ролі невеликої групи промислово розвинутих країн із фактичним наділенням їх правами надання вирішального впливу на оцінку існуючих проблем, на визначення шляхів і методів утворення нового сві-тового (практично інвестиційного) порядку. Такі зрушення в організації світового співтова-риства, згідно з ринковими критеріями, повинні відбуватися за рахунок і на шкоду нині існуючим історично сформованим принципам і нормам, в основі яких знаходяться норми і принципи ООН [69].
Зазначені процеси характеризують глобалізацію світової економіки і не могли не викликати появи складних проблем, а саме:
– глобалізацію господарських процесів і пов’язану з цим відкритість національних господарств, що зростає, універсалізацію ринкового ціноутворення, що призвело до значного поширення негативних наслідків локальних і навіть місцевих ринкових збоїв, до можливості появи нових зривів і збоїв під впливом трансграничних переливів короткотермінових ка-піталів, цілеспрямованих дій міжнародних фінансових спекулянтів;
– пріоритет ринкових чинників і стимулів призводить до росту диференціації та не-рівності, що поглиблюється, у світовому господарстві на всіх рівнях. У результаті зростання міжнародної і внутрішньо національної напруженості виникає загроза серйозних конфліктів, які можуть призвести до непоправних збитків і важких наслідків;
– суперечливий характер має вплив ринкових стимулів і механізмів ліберальної еко-номіки: поряд із позитивними сторонами у вигляді сприяння і прискорення господарського зростання, створення загальних передумов для посилення динамічного впливу конкуренції зазначені стимули мають і вкрай негативні сторони (деградацію національних конкурентних переваг перед міжнародними фінансово-промисловими гігантами, деіндустріалізацію перед конкуренцією більш стійких закордонних фірм, погіршення умов для зростання і вдоско-налення національного людського потенціалу тощо), транснаціональні процеси в області економіки ведуть до переростання національної організованої злочинності у міжнародну [69].
Слід виділити чотири сфери діяльності в області економічної дипломатії: інформа-ційну, політико-інформативну, техніко-консультативну, фінансово-кредитну. У кожній з них державні витоки виявляються за політичними або економічними напрямами.
За своїм змістом, метою та способом реалізації вказані два підходи економічної дипломатії (політичний та економічний) призвели до серйозних наслідків [69].
По-перше, відбувається відокремлення окремих галузей і сфер економічної діяльності, які є об’єктами економічної дипломатії.
По-друге, все більш прогресує ідея необхідності глобалізації з урахуванням націо-нальних традицій та цінностей, важливим фактором стійкого економічного зростання стає людський потенціал, вкладення капіталу в який має бути стратегічною лінією України. Переможцем у боротьбі за виживання має бути той, у кого буде більше “людського капіталу”.
По-третє, здійснюється розширення кола учасників всього процесу економічної дипломатії, в тому числі приватного бізнесу (“приватна дипломатія”). У зв’язку з цим, виникає проблема погодження міжнародних механізмів. Щоб не допустити перетворення економічної дипломатії в конфліктну, необхідно привести у відповідність чинне законодавство України до правил Міжнародної торгової палати.
По-четверте, глобалізація призвела до того, що економічна дипломатія перестає бути чисто міждержавною діяльністю. Поряд з національними фірмами, стають і зарубіжні фірми на чолі з колишніми дипломатами.
По-п’яте, поряд із “приватною дипломатією” з’являються галузеві варіації економічної дипломатії за секторальними проблемами.
По-шосте, з переходом до нових умов функціонування загострюються проблеми нових глобальних конфліктів, зростає значення економічної дипломатії. Розвиваються національні інтереси, модернізуються і засоби їх забезпечення, у тому числі й за допомогою економічної дипломатії. Така еволюція потребує змін вимог і стандартів, які пред’являються до органів зовнішніх відносин [69].