Господарське право України. Частина 2
§ 1. Загальна характеристика послуги та господарських договорів про надання послуг
Чинним законодавством України послуга розглядається як самостійний об’єкт цивільних прав. Включення послуги до переліку об’єктів цивільних прав має прогресивне значення та дозволяє позначати цією категорією різноманітні види діяльності у сфері суспільного життя. Позитивної оцінки заслуговує розмежування у ч. 1 ст. 509 ЦК України робіт і послуг як об’єктів зобов’язальних правовідносин. Однак поняття «послуга» наразі не має легального відображення в ЦК України.
У науці запропоновано різні визначення послуги як правової категорії, що свідчить про відсутність єдиного підходу до з’ясування суті та змісту такого об’єкта. Також учені проводять класифікацію послуг за певними критеріями та наводять їх невичерпний перелік. Зважаючи на подальший розгляд положень про послугу, доречним буде наведення розподілу послуг залежно від результату діяльності виконавця і можливості (неможливості) гарантувати досягнення цього результату. За цим критерієм деякі автори поділяють послуги на матеріальні та нематеріальні.
Так, на думку В. Л. Яроцького, послуги - це дії суб’єктів цивільного права, внаслідок здійснення яких задовольняються відповідні потреби інших осіб. Вони також характеризуються, продовжує вчений, наявністю певного кінцевого результату, але останній завжди є немайновим. У свою чергу, І. В. Жилінкова дещо трансформувала тлумачення категорії «послуга» у контексті розвитку вчень про об’єкти цивільних прав. Зокрема, вчена обстоює позицію, за якою послуга - це певне нематеріальне благо, яке надається однією особою (виконавцем) і споживається іншою особою (замовником) у процесі вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Звісно, можна погодитися з наведеними позиціями, оскільки і перша і друга характеризують послугу як об’єкт цивільних прав у юридичному контексті, виявляючи її окремі спектри: у В. Л. Яроцького - чисто юридичний (через теорію «об’єкт-дія»), в І. В. Жилінкової - симбіоз юридико-економічний (через «об’єкт-благо»).
Враховуючи такий стан законодавчого врегулювання та широкий спектр наукових позицій, можливо запропонувати в узагальненому вигляді таке визначення послуги: послуга - це дії або діяльність, результати яких не мають, як правило, матеріального вираження і реалізуються (споживаються) у процесі вчинення визначених дій або здійснення визначеної діяльності. Очевидно, що дії або діяльність, які становлять зміст послуги, створюють певні блага для споживача послуги, є для нього корисними. Такі блага не знаходять матеріального втілення у речах. Проте слід мати на увазі, що деякі послуги можуть вносити певні зміни в матеріальну сферу. До них, наприклад, відносяться послуги перукаря, косметолога (втілюються в особистості споживача), ландшафтного дизайнера (втілюються в предметах природи).
Доцільно підтримати точку зору про те, що послугам притаманна своєрідна природа і спільні характерні ознаки. Як наслідок для всіх послуг характерним є те, що вони:
1) мають нематеріальний характер, а їх результат не набуває уречевленого вигляду; 2) тісно пов’язані з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення певної діяльності); 3) не збігаються із самими діями (здійсненням діяльності) виконавця, а існують як окреме явище - певне нематеріальне благо.
Можна стверджувати, що послуги, з точки зору права, поділяються на два види: ті, які матеріалізуються, і нематеріальні. Першими є послуги, під час надання яких діяльність одразу ж споживається (або матеріалізується у своєму предметі). При цьому не йдеться про створення нової речі, а вбачаються певні матеріальні зміни, що відбуваються з предметом докладення праці. Нематеріальні послуги - це ті, які не мають і такого результату.
Для того щоб усунути всяку нечіткість, необхідно з’ясувати, що ж є результатом послуги. Результат - це той об’єкт, який з’являється внаслідок надання послуги бездротового зв’язку та який є її упредметненим результатом, юридично невіддільним від самої послуги, тому що існує не в товарній формі.
Особливої уваги заслуговує той аспект, що послуга є об’єктом цивільних прав сама по собі, незалежно від наявності або відсутності результату її надання. Якщо такий результат послуги має значення для сутності відносин, то незалежно від того, чи існує він у матеріальній або нематеріальній формі, він не є товаром, відокремленим від послуги (придатним для продажу окремо від послуги). У цьому сенсі він дійсно невіддільний від самої послуги й окремо від неї не існує. Це і є основна кваліфікуюча ознака послуги, оскільки, як зазначено в юридичній літературі, на відміну від послуги результат робіт є окремою цінністю, що існує незалежно від робіт та який є наслідком їх виконання.
У ч. 1 ст. 901 ЦК України закріплено, що послуга споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. Отже, згідно із законом послуга не зводиться до самої дії або діяльності, а розглядається як окреме явище. Хоча послуга та процес її надання за ЦК України - це різні речі, вони між собою невід’ємно пов’язані. Послуга споживається саме у процесі виконання відповідних дій зобов’язаною особою.
Варто звернути увагу й на те, що останнім часом, за словами І. В. Жилінкової, спостерігається розширення кола договорів, предметом яких є нематеріальні об’єкти - послуги. Загальними ознаками, які об’єднують всі договірні зобов’язання про надання послуг в єдину групу, є особливості об’єкта: це послуги нематеріального характеру, до того ж послуги нероздільно пов’язані з особливістю послугонадавача. В зобов’язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має оречевленого змісту на відміну від зобов’язань підрядного типу, результат яких завжди оречевлений.
Згідно із ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З легального визначення договору про надання послуг (ч. 1 ст. 901 ЦК України) похідним є те, що відповідна договірна конструкція належить до числа консенсуальних, двосторонніх і оплатних. Приділяючи особливе значення останній ознаці і маючи на увазі поширення у взаємовідносинах учасників господарського обороту саме оплатного надання послуг, ЦК України вказав на ознаку оплатності в самому визначенні договору.
Форма договору про надання послуг визначається за загальними правилами і зазвичай є письмовою. В ряді спеціальних нормативних актів може передбачатися в більшій чи меншій мірі розгорнута регламентація укладення договорів. Наприклад, укладення договорів про надання послуг у сфері побутового обслуговування населення регламентується інструкціями щодо надання окремих видів побутових послуг.
Вирішальне значення для розмежування договорів підряду і надання послуг має характер інтересу замовника, що лежить в їх основі. Якщо цей інтерес зводиться до здійснення дій, маємо справу з договором оплатного надання послуг, а у випадку, коли мається на увазі вчинення дій з передачею результату, має місце договір підряду. З цим, окрім іншого, пов’язана і та велика увага, яка приділена під час регулювання цього договору саме акту здачі-приймання робіт. На думку В. А. Васильєвої, загальними ознаками, які об’єднують всі договірні зобов’язання про надання послуг в єдину групу, є особливості об’єкта: це послуги нематеріального характеру, до того ж послуги нероздільно пов’язані з особистістю послугонадавача. Зазначені особливості можна продемонструвати на прикладі розмежування зобов’язань про надання послуг та підрядних зобов’язань. Основною розмежувальною ознакою є результат діяльності, що здійснюється послугонадавачем. Якщо в зобов’язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має оречевлену форму, то в зобов’язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має оречевленого змісту. Сама послуга споживається в процесі її надання, тому її визначення дається як діяльність, направлена на задоволення чиїх-небудь потреб. Відповідно, послуги, що надаються боржником кредитору, носять нематеріальний характер. Слід особливо підкреслити, що деякі види послуг у результаті їх надання можуть вносити певні зміни в матеріальну сферу, як послуги стоматолога, перукаря, але визначальним під час їх надання є сама діяльність послугонадавача, оскільки при цьому продається не сам результат, а дії, які спричинилися до нього. Звідси, друга розмежувальна ознака полягає в тому, що послуга не може існувати окремо від виконавця, оскільки споживається в процесі його діяльності. На відміну від цього в підрядних договорах сам зміст зобов’язання полягає в тому, щоб передати оречевлений результат роботи. З урахуванням наведених особливостей слід зазначити, що ст. 177 ЦК України серед переліку об’єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об’єкт.
Результат у будь-якій формі є розмежувальним для вказаних договорів: коли він виражається в досягненні результату або матеріального або, по крайній мірі, матеріалізованого.
Результат у такому випадку повинен бути не лише конкретно визначеним, але й відокремлюваним від дій.
Сторонами договору про надання послуг є замовник (послугоотримувач) та виконавець (послугонадавач). Під час визначення кола можливих учасників даного договору слід мати на увазі, що в самому ЦК України з цього приводу відсутні спеціальні вказівки. Однак з цього не випливає, що питання про суб’єктний склад вказаних договорів узагалі спеціально не врегульоване. Перш за все мова йде про виконавця, оскільки для вчинення діяльності з надання послуг необхідно отримати спеціальний дозвіл - ліцензію. Так, згідно із Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» до кола ліцензованих послуг віднесено медичну практику, ветеринарну практику, надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу річковим, морським, автомобільним, залізничним транспортом, туроператорську діяльність та ін. Зазначена обставина означає й інше обмеження: виконавцем за укладеним договором можуть бути лише юридичні особи або фізичні особи - підприємці.
У зв’язку з відсутністю в самій главі 63 ЦК України спеціальних норм стосовно порядку укладення договору про надання послуг відповідні питання регулюються як загальними положеннями ЦК України про договори, так і тими нормами, що включені в закони та інші правові норми, присвячені відповідному колу послуг.
Серед перших норм можуть бути особливо виділені ті, які становлять частину правового режиму, встановленого для договорів, у тому числі й на надання послуг, що мають ознаки публічного договору (ст. 633 ЦК України). Маються на увазі встановлені обмеження для відповідних комерційних організацій, що стосуються можливості відмови від укладення договору, а також свободи визначення змісту договору.
Такого роду вказівки, що стосуються укладення відповідних договорів, містяться, наприклад, в Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». В цьому Законі встановлено, що для договорів, укладених замовником з оцінювачем, обов’язковою є письмова форма, а також ст. 11закріплено перелік істотних умов договору.
Норми глави 63 ЦК України містять спеціальне регулювання трьох питань стосовно досліджуваного договору: як повинен здійснювати свої дії виконавець, яким чином слід здійснювати оплату послуг, а також якими є підстави для односторонньої відмови сторони від договору.
Стаття 902 ЦК України присвячена питанню про належного виконавця. Мова йде про одну з основних особливостей договору про надання послуг - його особистий характер. Отже, згідно з указаною нормою не допускається покладення виконання послуги на третю особу. Проте в ч. 2 зазначеної статті міститься виключення, за яким лише у випадках, установлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним у повному обсязі перед замовником за порушення договору. Вже в цьому виражається його відмінність від договору підряду, за яким діє прямо протилежне правило.
Підкреслюючи безумовно оплатний характер досліджуваної договірної конструкції, ЦК України відсилає до питання про строки (ст. 905) і порядок оплати послуг (ст. 903). Зокрема зазначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Щодо строку договору, то він встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій (наприклад надання готельних номерів для проживання) чи вчинення певної діяльності (наприклад надання аудиторських послуг). Таким чином, предметом виступає корисний ефект від вчинення дії або діяльності послугонадавачем, який ніколи не набуває форми нової речі чи зміни (покращення споживчих якостей) уже існуючої. Проте деякі послуги можуть мати матеріалізований результат, що невіддільний від самої дії чи діяльності. Однак у наданні послуг визначальною буде саме діяльність послугодавця, оскільки продається не сам результат, а дії, які до нього спричинилися.
Якість послуги, що надається, є чи не найважливішою характеристикою предмета договору. Законом чи іншими правовими актами можуть бути передбачені обов’язкові вимоги до якості результату, який буде отриманий внаслідок наданої за даним договором послуги. Гарантії якості наданої послуги можуть бути договірні й такі, що встановлюються в законі. Надання певного виду послуг може передбачати збереження отриманого замовником корисного ефекту протягом розумного строку.
Зміст договору про надання послуг становлять права та обов’язки сторін. Основним обов’язком виконавця є надання замовнику певної послуги, що обумовлена договором. За загальним правилом виконавець повинен надати послугу особисто. У зв’язку з тим, що послуга є невід’ємною від здійснення певних дій або діяльності виконавця, його особа має велике значення для замовника (наприклад, договір про надання освітніх послуг, за яким слухач отримує необхідний обсяг знань у разі успішної здачі державної атестації). Отже, головне полягає в тому, що замовника цікавить не послуга як така, а послуга, що надається конкретним спеціалістом. Якщо виконавцем за договором є юридична особа, то замовник може ставити питання щодо особи конкретного працівника, який вчинятиме дії з надання послуги (наприклад, за ч. 2 ст. 284 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря).
Незалежно від того, що термін особистого виконання пов’язують, як правило, з фізичною особою, воно в повній мірі стосується і юридичних осіб. Отже, нематеріальні послуги нерозривно пов’язані з особистістю виконавця. З цього похідним є те, що переведення боргу чи інший спосіб переміни осіб у зобов’язанні на стороні виконавця послуги за загальним правилом не допускається.
Сторони за договором про надання послуг можуть передбачити право виконавця покласти виконання на іншу особу. Це може відбуватися як шляхом включення такої дозвільної умови в основний договір, так і в результаті укладення додаткового договору. Згідно із ч. 2 ст. 268 та ч. 4 ст. 626 ЦК України відносини між виконавцем і третьою особою можуть регламентуватися окремим договором або ж включенням останньої в основний договір на правах сторони. Якщо третя особа, включена як сторона в основний договір, відмовиться від виконання зобов’язання, це позбавляє виконавця можливості застосувати п. 2 ст. 902 ЦК України. Разом з тим згідно із п. 2 ст. 528 ЦК України у випадку невиконання чи неналежного виконання обов’язку боржника іншою особою цей обов’язок боржник повинен виконати сам. Таким чином, дозволивши виконавцю покласти обов’язок щодо надання послуги на іншу особу, замовник має право вимагати надання послуги як від виконавця, так і від третьої особи. Однак у будь-якому випадку відповідальним за виконання в повному обсязі залишається генеральний виконавець.
З урахуванням того, що договір про надання послуг є оплатним, відповідно ціна визнається його істотною умовою. Отже, за оплатним договором замовник повинен оплатити виконавцеві і діяльність, і видатки. Зокрема, ч. 1 ст. 903 ЦК України та ст. 311 ГК України передбачається обов’язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, передбаченими в договорі.
Якщо договір має оплатний характер, замовник зобов’язаний оплатити виконавцеві надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Якщо договір про надання послуг має безоплатний характер, то розрахунки сторін можуть стосуватися лише відшкодування фактичних витрат виконавця, які були зроблені ним для виконання договору.
Строк договору про надання послуг установлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Наприклад, строк надання окремих видів транспортних послуг установлюється відповідними транспортними кодексами, статутами, правилами чи розкладами. В окремих договорах про надання послуг строк вважається істотною умовою.
Главою 63 ЦК України не встановлено спеціальних вимог до форми договору про надання послуг. Таким чином, договір про надання послуг можна укладати як в усній, так і в письмовій формі. Форма договору визначається загальними правилами про форму правочину або регламентується спеціальними нормативно-правовими актами.
ЦК України містить норму, що врегульовує питання розірвання договору про надання послуг (ч. 1 ст. 651 та ст. 907). Так, за вказаними статтями договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених ЦК України, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок та підстави такої відмови залежать від особливостей конкретного договору про надання послуг і установлюються законом або домовленістю сторін. Наприклад, особа, яка надає туристичні послуги, не може на власний розсуд змінювати ціну туристичного продукту, погоджену з туристом. Згідно із ст. 20 Закону України «Про туризм» зміна ціни туристичного продукту після укладення договору на туристичне обслуговування допускається лише у разі необхідності врахування зміни тарифів на транспортні послуги, запровадження нових або підвищення діючих ставок податків і зборів та інших обов’язкових платежів, зміни курсу гривні до іноземної валюти, в якій виражена вартість туристичного продукту, але не більше ніж на 5 % та не пізніш як за 20 днів до початку туристичної подорожі. У разі, якщо ціна туристичного продукту вища за початкову ціну на 5 %, турист має право відмовитися від виконання договору, а туроператор (турагент) зобов’язаний повернути йому сплачену раніше суму.
Надаючи обом сторонам договору право відмовитись від нього, Кодекс виявляє різне ставлення до них. Мова йде про те, що під особливим захистом залишається замовник. Якщо він відмовиться від договору, несприятливі наслідки таких дій обмежуються необхідністю відшкодування понесених виконавцем видатків. Навпаки, якщо у ролі сторони, яка відмовилась, виступає виконавець, він повинен відшкодувати замовнику збитки в повному обсязі. Отже, у випадку, коли від договору на ремонт автомобіля відмовиться замовник, він зобов’язаний відшкодувати лише реальні збитки. Навпаки, за умови відмови від ремонту самого виконавця замовник може вимагати відшкодування збитків, включаючи як реальні збитки (наприклад, компенсацію видатків, пов’язаних з купівлею запчастин, які не є необхідними для ремонту), так і упущену вигоду (наприклад, кошти, не отримані замовником від тих осіб, яким він не може надати послуги на невідремонтованому автомобілі).
Якщо договір про надання послуг підпадає під ознаки публічного, то відсутніми є підстави вести мову про заборону односторонньої відмови від виконання. Згідно із ст. 633 ЦК України таку заборону закріплено для виконавця тільки за умови укладення публічного договору. Наслідками односторонньої відмови є зміна зобов’язання або його припинення.
Законодавство передбачає певні наслідки невиконання або неналежного виконання договору про надання послуг. При цьому слід звернути увагу, що для вирішення питання про сам факт притягнення до відповідальності не розмежовується невиконання зобов’язань за договором і неналежне виконання або виконання з порушенням його умов. У першу чергу вирішується питання щодо неможливості виконання оплатного договору про надання послуг. Такі наслідки за ч. 2 ст. 903 ЦК України пов’язуються з наявністю або відсутністю вини однієї зі сторін - виконавця або замовника. У разі неможливості виконати договір, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов’язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконання договору виникла з вини самого замовника, він зобов’язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Унаслідок невиконання або неналежного виконання договору про надання послуг замовник може зазнати збитків, що передбачено ст. 22 ЦК України. В такому разі законодавство регулює відносини з їх відшкодування з урахуванням особи виконавця. Якщо виконання договору здійснював суб’єкт підприємницької діяльності, то він відповідає за збитки незалежно від наявності чи відсутності своєї вини. Звільнити від відповідальності такого виконавця може тільки непереборна сила, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому обов’язок доведення невідворотності обставин лежить на самому суб’єкту, який має статус підприємця. Переважна більшість таких послуг надається у сфері обслуговування населення. Таким чином, для суб’єкта підприємницької діяльності встановлюється підвищений рівень відповідальності.
Якщо виконавцем за договором є особа, яка не має статусу підприємця, то вона зобов’язана відшкодувати замовнику збитки у повному обсязі лише за наявності своєї вини, якщо інше не встановлено договором між сторонами. Наприклад, згідно із ч. 1 ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Це означає, що зберігач згідно ч. 1 ст. 614 ЦК України нестиме відповідальність лише за наявності вини. Зберігач буде звільнений від відповідальності за відсутності вини, якщо доведе, що він зробив усе можливе для виконання договору (забезпечив технічні умови зберігання, витримав необхідний температурний та світловий режим зберігання тощо). Інші правила стосуються професійного зберігача - суб’єкта підприємництва. Професійний зберігач за ч. 2 ст. 950 ЦК України відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.
За відсутності підстав для покладення відповідальності на одну зі сторін (для підприємця - це непереборна сила, а для виконавця, що не є підприємцем, - відсутність вини) негативні наслідки неможливості виконання розподіляються між сторонами співрозмірно. Це полягає у праві виконавця вимагати лише відшкодування понесених витрат.
Договори про надання послуг мають специфічні риси, що відрізняють їх один від одного. Так, договір доручення відрізняється від договору перевезення та договору транспортного експедирування змістом послуги. У першому випадку це юридичні послуги, в другому - фактичні, в третьому - змішані. Договір страхування укладається виключно у письмовій формі, в той час як договір зберігання речей у гардеробі укладається в усній формі. Різними в цих договорах є й суб’єкти. У договорі страхування суб’єктом є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності, у договорі зберігання речей в гардеробі - суб’єкт господарювання, однією з функцій якого є зберігання речей. Спеціальним суб’єктом, на відміну від сторін договору доручення, можна визначити банк або іншу фінансову установу в кредитному договорі. За ознакою оплатності договір комісії відрізняється від договору позики, який може бути і безоплатним. Це зумовлює розгляд окремих видів договорів про надання послуг з виявленням їх специфіки.
Серед поіменованих у ЦК України договорів про надання послуг виділяють такі: договір перевезення, договір транспортного експедирування, договір зберігання, договір страхування, договір доручення, договір комісії, договір управління майном, договір позики, кредитний договір, договір банківського вкладу, договір банківського рахунку, договір факторингу.