Економічна дипломатія та економічна безпека України
1.1. Етапи розвитку економічної дипломатії
Наявність першого повідомлення торгово-політичного характеру слід віднести ще до часів Старого Завіту. При цьому вказується на найважливіший дипломатичний документ – торговий договір між Соломоном і царем Тиру. Отже, політичний підхід при визначенні джерел економічної дипломатії можна вважати також історичним.
З історії дипломатії відомо, що купці і банкіри іноді ставали першими диплома-тичними представниками своїх правителів, а договори про торгові відносини із зарубіжними країнами – першими дипломатичними документами. Поняття “дипломатія” походить від грецького слова “δίπλωμα” – так у древній Греції називалися здвоєні дощечки з нанесеними на них написами, що видавалися посланцям для підтвердження їхніх повноважень.
Для позначення державної діяльності в області зовнішніх відносин слово “дипломатія” стало використовуватись у Західній Європі з кінця XVIII ст.
Зі збільшенням вивозу капіталу, перетворенням його в головну визначну форму сві-тових господарських зв’язків, а потім – з утворенням і розвитком транснаціональних корпо-рацій у багатьох країн поряд із “внутрішньою” економікою з’явилася “зовнішня” економіка – найдинамічніша частина світового господарства.
У Київській Русі здійснення зовнішньої торгівлі історично було одним з об’єктів зов-нішньої політики з чіткими правилами взаємодії з іноземними покупцями, а також цент-ралізації управління цими процесами, а саме: іноземні покупці повинні були отримувати до-звіл на проїзд через володіння, показувати ввезені товари, перш за все, князям, щоб ті мали можливість їх вибрати; об’єднуючись, іноземні покупці добивались надання їм особливих прав. Завдяки торговим зв’язкам складалися тісні договірні відносини з Польщею, Угорщиною, Олек-сандрією; покупців включали до офіційних делегацій, до складу посольств (кінець XII ст.).
Період феодальних міжусобиць (XII–XIII ст.) розширив функції дипломатії і в цей час Київська Русь все більше використовує торгову зацікавленість інших держав для реалізації своїх політичних та економічних цілей. Завдяки тому вона закріпила свої позиції на Дністрі, Пруті, Сіреті та Нижньому Дунаї.
Багатовікова історія дипломатичної служби різних країн, її формування і розвиток пов’язані з міжнародними економічними відносинами, починаючи із середньовічних еко-номічних відносин в торгових містах Венеції, Барселоні, Генуї. А у XII ст. виник ряд торгових компаній в Англії, Голландії, Данії, Іспанії. Економічні інтереси почали слугувати для дипло-матії тією опорою, на якій ґрунтуються важелі усіх взаємовідносин.
Історична сутність економічної дипломатії полягає в тому, що це дипломатія, яка спочатку опікувала економіку; дипломатія, яка обслуговувала економіку; дипломатія, яка згодом поставила економіку собі на службу. Якщо говорити про перший етап, то коли у ХV–ХVІ ст. виникала необхідність охорони мандрівників від піратських розбоїв необхідним засобом була військова сила.
Але вже тоді стояло завдання – започаткувати в транзитних портах консульства. У той час предметом нескінчених переговорів були: свобода пересування, торгова діяльність, вста-новлення (відкриття) посольств і консульств, незастосовність місцевої юрисдикції у вирі-шенні питань співвітчизників, передача повноважень консульським службам. Найбільш ві-домими угодами стали конвенції про права християн, прийняті у Отоманській імперії. У сере-дині ХІХ ст. головними питаннями на переговорах були: безмитний ввіз товарів і доступ на ринки країн Далекого Сходу.
Другий етап дипломатії, яка обслуговувала економіку, характеризується активною підтримкою діяльності торгових фірм. Великого значення мали відкриття для Англії шляхів в Індію та вихід Росії до зовнішніх морів (шлях у Бірму, Великий шовковий шлях). Середина ХІХ ст. характерна колонізацією, де колонії ставали першим кроком у пошуках торгових шля-хів, які охоронялись, та надійних ринків збуту. Однак, серйозні переговори між державами завойовниками почалися лише в кінці ХІХ ст., коли їм прийшлося домовлятися з приводу зон впливу і узаконення своїх завоювань (Сарагоська угода між Іспанією та Португалією відносно поділу Далекого Сходу). Колонії стали предметом широкомасштабного дипломатичного торгу.
Особливо актуальними на той час були дипломатичні переговори між Великобри-танією, Францією, Німеччиною, Італією відносно правового закріплення своїх колоній.
Третій етап, коли дипломатія ставить економіку собі на службу, характеризується ви-користанням економічних важелів для вирішення міждержавних питань. Це і присутність віт-чизняних комерсантів у тій чи іншій країні, і надання кредитів, щоб у подальшому мати ва-желі певного тиску, це і капіталовкладення в інші держави. Економічно зброєю дипломатії для досягнення поставленої мети є фінансова допомога, митні пільги, санкції, введення ембарго (розрив торгових відносин) або економічні блокади.
На початку ХХ ст. економічна дипломатія стала повноцінною дипломатією. Від дипло-мата кожна епоха вимагала знань особливого характеру – знання історії, релігії, географії, математики, музики, фізики, економіки, мови тих країн, куди вони направлялися.
Крім цього, дипломату необхідні знання і точні дані про торгові інтереси, матеріальні ресурси, договори і конвенції, від яких залежить країна. Він повинен володіти достовірною інформацією про ту чи іншу країну. Для роботи дипломата має бути характерною енцикло-педичність та висока кваліфікація всього апарату дипломатичного відомства. За наявності необхідних знань, розуму і такту, робота дипломата може досягти кінцевих результатів.
Ясна річ, що дипломатична практика завжди змінює свої форми і правила залежно від міжнародних обставин. Якщо Перша світова війна внесла свої корективи у дипломатичний звичай, то Друга – особливо вплинула на весь світ. І доки будуть існувати світові протиріччя, дипло-матія існуватиме як форма міжнародної співпраці та засіб вирішення конфліктних ситуацій.
Отже, поняття “економічна дипломатія” є закономірним явищем у світових відно-синах, результатом посиленої ролі та значення економічних факторів у міжнародних відно-синах. Економічна дипломатія – це специфічна область сучасної дипломатичної діяльності, пов’язана з використанням економічних важелів як об’єктів і засобів боротьби та співро-бітництва в міжнародних відносинах.
Економічна дипломатія, як і дипломатія взагалі, є складовою органічною частиною зовнішньої політики, міжнародної діяльності держави, які визначають її цілі та завдання, що являє собою сукупність практичних заходів, форм, засобів та методів для здійснення зов-нішньої політики. У США економічну дипломатію називають “дипломатією долара” (1912 р.) – експансія США, закабалення інших держав (займи, економічна “допомога”, контроль за фі-нансами країн). Економічна дипломатія як самостійний напрямок зовнішньої політики не існу-вала і слугувала лише для розв’язку окремих проблем суб’єктів міжнародних відносин.
Разом з тим, велика кількість вчених та практиків займалась проблемами економічної дипломатії та економічної безпеки. Серед них А. Сахаров, М. Молчанов, В. Джордон, А. Добри-нін, І. Майський, О. Трояновський, Ю. Борісов, А. Степанов, В. Щетінін, В. Галушка, А. Гро-мико, Н. Фірюбін, В. Свінціцький, Є. Марчук, С. Пирожков, Ю. Петроченко, Я. Жаліло, С. Во-ронцов, В. Шлемко, І. Бінько, Д. Пастернак-Таранушенко [42, 76, 115, 136, 162, 168, 215]. На сьогодні склались два основні підходи до визначення стандартів економічної дипломатії: політичний та економічний. Перший домінує, але в останній час відбулися серйозні якісні зміни у другому підході: від прямого обслуговування поточних, перспективних інтересів національної торгівлі та інших секторів бізнесу до управління цими процесами на націо-нальному рівні через механізми співпраці на міжнародному та глобальному рівнях. Через те слід виділити основні аспекти таких змін: світогосподарський, регіональний, політичний, ідеологічний, прогнозний. Слід також звернути увагу на наявність в економічній дипломатії двох напрямів зв’язку між економікою і політикою: прямого та зворотного. Єдність політики і економіки не означає взаємозв’язку компонентів. Економічна компонента виступає тут об’єк-том. Це проявляється у наступних структурних змінах:
– характері діяльності економічної дипломатії, який являє собою сукупність невійсь-кових заходів, прийомів та методів, що застосовуються з урахуванням конкретних умов і характеру завдань. Останні мають бути міжнародними за сферою застосування, насиченими за своєю суттю, відображати національні інтереси і забезпечувати національну безпеку за рівнем своєї значущості;
– механізмі діяльності економічної дипломатії, який здійснюється через відомства зовнішніх відносин, дипломатичні представництва за кордоном, делегації на міжнародних конференціях для здійснення цілей і завдань міжнародної політики держави;
– технології управління економічною дипломатією, яка переноситься в область перего-ворів з метою врегулювання міжнародних конфліктів, пошуку компромісів та вигідних рішень;
– наданні переваги дипломатії – економічній чи політичній, які в різних історичних умовах мали свої акценти та пріоритети. “Економічна” складова є засобом, а “дипломатія” ви-ступає як різновид науки і практики управління, без чого неможлива господарська діяльність і особливо її динамічний розвиток в умовах глобалізації;
– механізмах реалізації економічної дипломатії, які полягають у посиленні потреби в управлінні світовим ринком та його окремими складовими за допомогою міжнародного спів-робітництва. Економічна дипломатія в різних країнах суттєво відрізняється за своєю суттю залежно від характеру цих держав.
Отже, в понятті “економічна дипломатія” слід бачити: два види стандартів – еконо-мічний і політичний; п’ять видів виміру – макроекономічний, регіональний, політичний, прогнозний та ідеологічний; два види зв’язку – прямий та зворотний.