• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Господарське право України. Частина 2

§ 2. Види господарських зобов’язань

ГК України у ч. 2 ст. 173 визначає два види господарських зобов’язань, а саме майново-господарські зобов’язання та організаційно-господарські зобов’язання.

Згідно із ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими є цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин під час здійснення господарської діяльності, на підставі яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Треба зазначити, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками майново-господарських відносин, регулюються ЦК України, але з урахуванням особливостей, зазначених у ГК України.

Об’єктом майново-господарського зобов’язання, як правило, виступають господарські дії, які виражаються у виготовленні та реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг, передачі майна, сплаті грошей тощо. Об’єктом такого зобов’язання також може виступати й утримання від певних дій.

Перелік суб’єктів майново-господарських зобов’язань подано у ч. 2 ст. 175 ГК України. До них належать:

1) суб’єкти господарювання, зазначені у ст. 55 ГК України;

2) негосподарюючі суб’єкти - юридичні особи;

3) органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.

У випадку, якщо майново-господарське зобов’язання виникає між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами - юридичними особами, зобов’язаною та управненою сторонами зобов’язання є відповідно боржник і кредитор.

Слід зазначити, що майнові зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання і громадянами, котрі не виступають в них як підприємці, не будуть мати господарський характер і повинні регулюватися іншими актами законодавства.

Другим видом господарських зобов’язань, як вже зазначалося вище, є організаційно-господарські зобов’язання, якими згідно із ч. 1 ст. 176 ГК України вважають господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень, на підставі яких зобов’язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Суб’єктами організаційно-господарських зобов’язань виступають:

1) органи державної влади, наділені господарською компетенцією, - щодо підпорядкованих їм державних підприємств і підконтрольних (з певних питань) підприємств та інших господарських організацій будь-яких форм власності;

2) органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї господарської компетенції, - щодо комунальних підприємств і організацій та підконтрольних (з певних питань) підприємств і організацій будь-яких форм власності, що розташовані на території відповідної територіальної громади;

3) господарські об’єднання - щодо підприємств-учасників;

4) головне підприємство промислово-фінансової групи - щодо інших учасників такої групи;

5) засновники унітарних підприємств (у тому числі дочірніх) та власники їх майна (ними можуть бути суб’єкти господарювання - господарські товариства, виробничі кооперативи, господарські об’єднання та ін.);

6) учасники господарських організацій корпоративного типу, що володіють корпоративними правами (в тому числі правом брати участь в управлінні організацією такого типу);

7) суб’єкти господарювання, наділені управлінськими повноваженнями щодо інших суб’єктів на підставі укладених між ними договорів підприємницького характеру, - щодо делегування управлінських повноважень одному з них, щодо підпорядкування двох і більше суб’єктів господарювання іншому та ін.

Згідно із ч. 2 ст. 176 ГК України організаційно-господарські зобов’язання можуть виникати між:

1) суб’єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб’єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб’єкта;

2) суб’єктами господарювання, які разом організовують об’єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об’єднань чи товариств;

3) суб’єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством.

Також у господарському праві згідно із статтями 177, 178 ГК України виділяють додаткові види господарських зобов’язань, до яких належать соціально-комунальні та публічні зобов’язання суб’єктів господарювання.

Соціально-комунальні зобов’язання є одним із видів організаційно-господарських зобов’язань і регулюються ст. 177 ГК України. Зміст цього зобов’язання полягає в тому, що суб’єкти господарювання зобов’язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.

На добровільній основі, в межах соціально-комунальних зобов’язань, суб’єкти господарювання незалежно від статутної мети своєї діяльності можуть брати на себе зобов’язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об’єктів та об’єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подавати іншу господарську допомогу з метою розв’язання місцевих проблем. Суб’єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій.

Публічні зобов’язання суб’єктів господарювання є різновидом майново-господарських зобов’язань, оскільки виникають під час здійснення господарської діяльності між вказаними суб’єктами.

Згідно із ст. 178 ГК України сутність публічного зобов’язання полягає в тому, що суб’єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов’язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством.

Особливою умовою публічного зобов’язання є те, що суб’єкт господарювання зобов’язаний виконати роботу, надати послугу чи продати певний товар і не має права безпідставно відмовити у виконанні такого зобов’язання. А в разі, коли у виконанні такого зобов’язання було безпідставно відмовлено, він повинен відшкодувати іншій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному ГК України та ЦК України.