Господарське право України. Частина 1
§ 1. Поняття банкрутства та його правове значення
Регулювання процедури банкрутства суб’єктів господарської діяльності здійснюється ГК України, ЦК України, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство) та низкою законів, що закріплюють норми про можливість визнання господарських організацій певних організаційно-правових форм банкрутом. ГК України детально не регламентує відносини, пов’язані з визнанням особи банкрутом, а фактично містить відсильну норму до Закону про банкрутство.
Важливо підкреслити, що відносини, які пов’язані з банкрутством суб’єктів господарювання, регулюються нормативно-правовими актами різної юридичної сили та сукупно складають окремий інститут у системі господарського законодавства. Нормативно-правові акти цього інституту можна поділити на такі групи:
1) акти законодавства загальної сфери дії, що містять окремі норми щодо регулювання відносин, пов’язаних з банкрутством (ЦК України, ГК України);
2) акти законодавства, що визначають правове становище окремих видів суб’єктів з виключним видом діяльності (зокрема, закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про страхування» та ін.) або певної організаційно-правової форми (господарські товариства, фермерське господарство) і містять окремі норми щодо можливості визнання таких суб’єктів банкрутами;
3) спеціальні акти законодавства, що регулюють порядок визнання суб’єктів господарської діяльності банкрутами: Закон про банкрутство та підзаконні нормативні акти (постанови КМ України, відомчі нормативні акти та ін.).
З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб’єктом своєї господарської діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості.
Суб’єкт господарювання має стільки боргів перед кредиторами і зобов’язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред’явлені у визначені для цього строки, то майна суб’єкта господарювання - активів у ліквідній формі - не вистачить для їх задоволення. Інакше кажучи, інститут банкрутства забезпечує звільнення ринкової економіки від неефективних господарюючих суб’єктів, які повинні функціонувати на засадах самофінансування і нести самостійну відповідальність за власними зобов’язаннями.
Юридичний аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що в суб’єкта господарювання є кредитори, тобто особи, які мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому Законом про банкрутство порядку може призвести до ліквідації суб’єкта господарської діяльності.
Розглядаючи банкрутство суб’єкта господарювання як юридичне явище, слід підкреслити його характерні риси:
а) банкрутство встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки; б) зміст установленого господарським судом факту банкрутства - це неспроможність суб’єкта господарювання повною мірою розрахуватися по своїх боргах у зв’язку з перевищенням суми боргових зобов’язань боржника над його активами;
в) неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню попри здійснені судові заходи з відновлення платоспроможності суб’єкта, що зумовлює застосування спеціальної судової процедури - ліквідаційної процедури, спрямованої на ліквідацію заборгованості банкрута.
Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності сукупності передумов, які за своєю природою класифікують на дві групи:
1) матеріально-правові передумови;
2) процесуально-правові передумови.
До матеріально-правових передумов порушення провадження у справі про банкрутство слід відносити стійку (понад три місяці) та значну неплатоспроможність (заборгованість, що перевищує триста розмірів мінімальних заробітних плат).
До процесуально-правових передумов порушення провадження у справі про банкрутство слід відносити подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство з додатком комплекту передбачених законом документів.
Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальних правовідносин: провадження у справі, визнання боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволення претензій кредиторів, припинення справи про банкрутство тощо.
Згідно із ст. 1 Закону про банкрутство банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному законом, грошові вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури. Неплатоспроможність згідно із цим Законом - це неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов’язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.
Згідно зі ст. 7 Закону про банкрутство в рамках процедури банкрутства до боржника можуть застосовуватися такі судові процедури: 1) розпорядження майном боржника;
2) мирова угода; 3) санація (відновлення платоспроможності) боржника; 4) ліквідація банкрута.
Безумовно, особи, які відповідальні за фінансовий стан суб’єкта господарювання, мають вживати всіх заходів задля запобігання банкрутству. В зв’язку з цим засновник (учасники) боржника - юридичної особи, власник майна, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов’язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству підприємства-боржника. В межах заходів щодо запобігання банкрутству боржника власником майна боржника державного чи приватного підприємства, засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, кредиторами боржника, іншими особами може надаватись фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов’язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) та відновлення платоспроможності боржника. Такі дії вважаються досудовою санацією і зобов’язують боржника перед особами, які надали таку допомогу.
Здійснення державної політики щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом покладається на державний орган з питань банкрутства - Державний департамент з питань банкрутства, утворений відповідно до Постанови КМ України «Про утворення Державного департаменту з питань банкрутства». Для забезпечення виконання повноважень державний орган з питань банкрутства може залучати відповідні організації та спеціалістів у порядку і на умовах, що встановлюються КМ України.