• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Господарське право України. Частина 1

§ 3. Правовий режим майна підприємств і джерела його формування

Основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (право володіння, право користування тощо), передбачених ЦК України (ч. 1 ст. 133 ГК України).

Поняття правового режиму майна суб’єкта господарювання охоплює встановлені правовими нормами: а) структуру цього майна; б) порядок його набуття, використання і вибуття; в) межі розпорядження майном з боку третіх осіб;

г) порядок звернення на нього стягнень кредиторів. Таке розуміння правового режиму майна дозволяє з’ясувати:

- по-перше, структуру (складові частини, види) майна, закріпленого за суб’єктом господарювання, що, у свою чергу, надає можливість визначити особливості правового режиму окремих видів зазначеного майна;

- по-друге, порядок (джерела, способи, процедуру) формування майнової бази та майновий стан (шляхом відображення його засобами бухгалтерського обліку) суб’єкта господарювання;

- по-третє, порядок використання (експлуатації) різних видів майна у процесі здійснення господарської діяльності (в тому числі його амортизації, застосування норм і нормативів тощо);

- по-четверте, порядок вибуття майна з майнової сфери суб’єкта господарювання (відповідно до умов укладених договорів, у тому числі у вигляді санкцій за порушення договірних зобов’язань; шляхом використання у своїй господарській діяльності; у вигляді сплати податків та інших обов’язкових платежів; шляхом вилучення майна за рішенням уповноважених органів, у тому числі санкцій за порушення правил здійснення господарської діяльності тощо).

Згідно із ч. 1 ст. 66 ГК України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Необхідно вказати, що законодавство України застосовує правову категорію «майно», вкладаючи в неї зміст залежно від виду правовідносин, їх характеру та мети правового регулювання, що завжди треба мати на увазі у правозастосовній практиці. За ч. 1 ст. 139 ГК України майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне значення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів.

Згідно зі ст. 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки, однак для визнання цих об’єктів речами в розумінні ГК України необхідно, щоб вони відповідали певним ознакам, а саме: а) мали вартісне визначення;

б) вироблялися чи використовувалися у діяльності суб’єктів господарювання; в) відображалися у балансі цих суб’єктів або враховувалися в інших установлених законом формах обліку майна цих суб’єктів.

Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає, що майном, яке може оцінюватися, є об’єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід’ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об’єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Залежно від економічної форми майно, що використовується у процесі господарської діяльності, складають основні фонди і оборотні засоби, а також інші цінності (спеціальні фонди, грошові кошти, товари), вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства (ч. 2 ст. 139 ГК України).

Згідно із ч. 3 ст. 139 ГК України основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Для цілей бухгалтерського обліку основні фонди класифікуються, зокрема, на основні засоби (земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди і передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар (меблі), робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження тощо), інші необоротні матеріальні активи (бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату тощо), незавершені капітальні інвестиції.

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

Законодавство про бухгалтерський облік відмовилося від терміна «оборотні засоби», вживаючи натомість термін «оборотні активи», під якими слід розуміти грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

За ч. 5 ст. 139 ГК України коштами у складі майна суб’єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб’єктів з іншими суб’єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Товарами у складі суб’єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги (ч. 6 ст. 139 ГК України).

Особливим видом майна суб’єктів господарювання є цінні папери (ч. 7 ст. 139 ГК України). Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства України (ч. 6 ст. 66 ГК України).

Частина 2 ст. 66 ГК України визначає джерела формування майна підприємства, до яких належать: 1) грошові та матеріальні внески засновників; 2) доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; 3) доходи від цінних паперів; 4) кредити банків та інших кредиторів; 5) капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

6) майно, придбане в інших суб’єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; 7) інші джерела, не заборонені законодавством України.

Суб’єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до чинного законодавства України. Володіння і користування природними ресурсами підприємство здійснює в установленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, - на пільгових умовах.

Використання природних ресурсів у сфері господарювання, крім ГК України, регламентується також іншими законодавчими актами, зокрема: ЗК України, ВК України, ЛК України, Кодексом про надра, законами України «Про охорону навколишнього середовища», «Про нафту і газ», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ» тощо.

Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому ГК України, іншими законодавчими актами України. Держава, у свою чергу, гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.