Господарське право України. Частина 1
§ 1. Поняття підприємства та його основні ознаки
Одне з головних та домінуючих місць серед суб’єктів господарювання займає підприємство. Можна стверджувати, що воно є узагальнюючою категорією для таких із найпоширеніших організаційно-правових форм суб’єктів господарювання, як господарські товариства, виробничі кооперативи, інші господарські організації незалежно від форми власності, підпорядкування та організаційно-правової форми. Таким чином, слід визначити саме поняття підприємства та окреслити його основні ознаки.
Поняття підприємства слід розглядати з точки зору положень господарсько-правової доктрини та нормативно-правових актів. Зокрема, в ч. 1 ст. 62 ГК України закріплено, що підприємство - це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Проте недосконалість законодавчого визначення зумовлює науковий пошук, що викликає до життя тлумачення досліджуваного поняття. Так, на думку О. М. Вінник, підприємство - це самостійний, у правовому відношенні, суб’єкт господарювання низової ланки економіки, який діє на підставі статуту, виконує виробничу, науково-дослідницьку, торговельну та інші види господарської діяльності як відокремлений товаровиробник, має самостійний баланс, розрахункові та інші рахунки в банківських установах, має права та несе обов’язки, пов’язані з виконуваною ним діяльністю, в тому числі має права юридичної особи.
Виходячи з положень господарсько-правової доктрини та господарського законодавства України, можна окреслити певні ознаки підприємства:
1) є суб’єктом (об’єктом) права. ГК України та господарсько-правова доктрина, в першу чергу, займають позицію, за якою підприємство є суб’єктом права. Однак варто звернути увагу й на положення ч. 3 ст. 66 ГК України, за якою підприємство є об’єктом, оскільки має в собі цілісний майновий комплекс, що, в свою чергу, визнається нерухомістю і може бути об’єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього. Тому слід говорити не стільки про підприємство як об’єкт майнових прав, скільки про цілісний майновий комплекс підприємства як об’єкт таких прав.
На противагу ГК України ЦК України в ст. 191 містить норму про цілісний майновий комплекс підприємства як про об’єкт права і не надає підприємству статусу юридичної особи. Проте це не означає, що підприємство, завдяки ЦК України, втрачає статус суб’єкта правовідносин. Про це, зокрема, свідчать статті 152, 167, 169, 708, 722, 913, 916, 918, 972 ЦК України, в яких застосовується поняття підприємства як суб’єкта майнових прав. У найбільш поширеному значенні таке поняття характеризує підприємство як суб’єкт майнових правовідносин.
На думку О. П. Подцерковного та Т. В. Степанової, сьогоднішні спроби деяких дослідників розглядати підприємство винятково як річ (майно) є не чим іншим, як нав’язуванням сучасним поколінням термінів, що існували в дореволюційній Росії і склалися в деяких західних країнах. Адже не можна не помічати, що традиції правозастосування сьогоднішньої України мають своє власне коріння, яке не можна не ігнорувати.
Зокрема, Конституція України в статтях 37, 46, 86, 103, 120, 142, 143 містить норми, в яких підприємство визнається суб’єктом, а не об’єктом права. БК України, ЗК України, КК України, ГК України, переважна більшість інших законодавчих актів розглядають підприємство як суб’єкт правовідносин. Аналогічний підхід застосовується в Німеччині та в інших країнах, в законодавстві Європейського Союзу (наприклад, у статтях 85, 86 Римського договору 1957 р.).
У контексті дискусії про тлумачення поняття «підприємство» варто підтримати позиції Ю. К. Толстого та А. П. Грибанова, на думку яких необхідно зайняти більш зважену позицію, вважаючи, що в двозначному застосуванні поняття «підприємство» немає нічого проблемного і його потрібно застосовувати як в одному, так і в іншому значеннях, а в законодавстві чи договірних відносинах слід надати чітке визначення цього терміна в кожному конкретному випадку, щоб учасники обороту і правозастосовчі органи однозначно розуміли цей термін;
2) є самостійним суб’єктом господарювання. На думку В. С. Щербини, суть визначення «суб’єкт господарювання» полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовий колектив якого на професійній основі (у вигляді промислу) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як правило, підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток організацій (на відміну від неприбуткових організацій - релігійних, об’єднань громадян тощо), хоча можуть створюватися і для некомерційної діяльності (про що мова піде далі);
3) є господарською організацією (ч. 2 ст. 55 ГК України);
4) є юридичною особою (наявність організаційної єдності, відокремленого майна, здатність від свого імені набувати права та нести обов’язки, самостійно відповідати за своїми зобов’язаннями, наявність самостійного балансу, рахунків в установах банків, печатки зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, здатність від свого імені виступати позивачем та відповідачем у суді, третейському та господарському судах);
5) створюється компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами відповідно до законодавства України;
6) є статутним суб’єктом господарювання (якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту);
7) метою створення та діяльності підприємства є:
- задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК України та іншими законами;
- здійснення як підприємницької, так і некомерційної господарської діяльності.
Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені й діють, мають рівні права та обов’язки.
Особливістю внутрішньої організації підприємства є те, що воно не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розклад. Згідно зі ст. 64 ГК України підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.
Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону (ч. 4 ст. 64 ГК України). Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, регулюється ГК України та іншими законами.
Згідно зі ст. 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна та участі в управлінні трудового колективу.
Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладають договір (контракт), в якому визначають строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.
Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади й органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.
На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом необхідно укласти колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначено законодавством про колективні договори.
Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством установлюють статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог ГК України, законодавства про окремі види підприємств, Закону СРСР «Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями».
Рішення із соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляють і приймають його органи управління за участі трудового колективу й уповноважених ним органів.
Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) установлено ГК України та законами про такі підприємства.