Господарське право України. Частина 1

§ 1. Загальні положення про ліцензування господарської діяльності

Інститут ліцензування є одним із провідних інститутів у системі регулювання господарської діяльності, що набув важливого значення з набуттям статусу ринкової економікою України. Проведення економічної реформи в Україні об’єктивно вимагає посилення правового регулювання господарської діяльності, у тому числі ефективного правового регулювання ліцензування. Система ліцензування в Україні знаходиться в процесі становлення. Закладено її нормативну базу, продовжується формування системи органів, які здійснюють ліцензування. Однак цей процес йде досить складно і суперечливо, з невиправданими витратами і збоями, що відображає проблеми і труднощі української економіки.

Ліцензування господарської діяльності регулюється ГК України, Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (далі - Закон про ліцензування), Постановою КМУ «Про затвердження переліку органів ліцензування» та Постановою КМУ «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності».

Ліцензія є важливим засобом управлінського впливу, окремі права й обов’язки з’являються у громадян лише у зв’язку з наявністю ненормативного акта, яким є дозвіл. Необхідність істотного розширення інституту ліцензування багатьох видів діяльності в Україні (порівняно з радянським періодом) була обумовлена змінами в характері впливу держави на суспільні відносини, що складаються у сфері економіки.

Ліцензування можна розглядати і як правовий інститут, тобто сукупність правових норм, що регулюють такі групи відносин: відносини, що виникають стосовно створення системи органів, які мають право видавати ліцензії на провадження окремих видів господарської діяльності; відносини щодо організації діяльності органів, які здійснюють ліцензування; відносини, що виникають між органами виконавчої влади й особою, яка бажає одержати, одержала чи втратила ліцензію на проведення того чи іншого виду господарської діяльності. Інститут ліцензування є комплексним, оскільки містить у собі норми адміністративного і цивільного права, де наявність ліцензії є підставою для виникнення правоздатності і майнових відносин під час здійснення окремих видів діяльності.

Поняття ліцензування не є однозначним, у зв’язку з чим можна виділити такі його особливості:

Ліцензійна діяльність відноситься до системи державно- виконавчих відносин, змістом яких є організація діяльності громадян і юридичних осіб у тих сферах діяльності, де потрібне неухильне виконання параметрів і визначеної правової поведінки.
Ліцензійна діяльність має свої принципи організації управлінського впливу, до яких належать:

- обмеження державного втручання в діяльність соціальних інститутів;

- демонополізація професійної діяльності, зацікавленість громадян у виконанні адміністративних умов ліцензійної діяльності;

- координація держави і громадян у реалізації програм управління;

- спеціалізація управлінського впливу;

- професійна компетентність, непорушення законних прав та свобод громадян.

Ліцензування виступає формою контролю за набуттям спеціального правового статусу, фактичним виконанням обов’язкових ліцензійних умов, припиненням діяльності суб’єкта ліцензійних правовідносин, а також формою контролю за правомірністю використання обмежених ресурсів.
Ліцензування - це особливий адміністративно-правовий режим «порядок регулювання, який виражений у комплексі правових засобів, що характеризують особливий зв’язок взаємодіючих між собою дозволів, заборон, позитивних зобов’язань, що створюють особливу спрямованість правового регулювання», що у даному випадку пов’язано з одержанням суб’єктом спеціального правового статусу, у структурі якого переважають обов’язки, визначені органами виконавчої влади, які добровільно виконуються суб’єктом ліцензування.
Норми, що регулюють систему ліцензування, охоплюють однорідні, тісно пов’язані відносини в межах однієї галузі, тобто складають самостійний адміністративно-правовий інститут.
Імперативні розпорядження і заборони для ліцензійних видів діяльності встановлені не в приватному порядку і не заради здійснення інтересів особи, якій адресована правова норма, а заради чужого інтересу, тобто в публічних цілях.
За порушення ліцензійних умов ліцензіат несе особливу адміністративну відповідальність, аж до анулювання ліцензії.
Названі змістові ознаки знаходяться в діалектичній єдності з їх юридичною формою, і ліцензія, з юридичного боку, являє собою юридичний документ органу державного управління, що підтверджує право на здійснення визначених видів діяльності з дотриманням законодавства України і ліцензійних умов, що не суперечать чинному законодавству.

Таким чином, ліцензування є формою виконавчої діяльності, вираженої в санкціонуванні, офіційному визнанні за визначеними суб’єктами прав на заняття окремими видами діяльності, коли потрібен високий професіоналізм і кваліфікація, а також здійснення контролю за фактично здійснюваними діями. Ліцензійна діяльність є основним і необхідним засобом управлінського впливу, за допомогою якого громадяни нашої держави отримують змогу розширювати свою діяльність у зв’язку з наявністю відповідних нормативних актів.

На законодавчому рівні у ст. 1 Закону про ліцензування визначено ліцензування як видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування; ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Згідно зі ст. 4 Закону про ліцензування реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює КМ України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені КМ України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад з питань провадження ліцензування певних видів господарської діяльності.

Згідно із ст. 5 Закону про ліцензування спеціально уповноважений орган з питань ліцензування виконує такі функції: розробляє основні напрями розвитку ліцензування; розробляє проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування; погоджує проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування, що розробляються та приймаються органами виконавчої влади; узагальнює практику застосування нормативно-правових актів з питань ліцензування; здійснює нагляд за додержанням органами ліцензування та ліцензіатами законодавства у сфері ліцензування та дає роз’яснення щодо його застосування; здійснює методичне керівництво, інформаційне забезпечення діяльності органів ліцензування; визначає форми документів у сфері ліцензування та правила їх оформлення; затверджує спільно з органами ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням, крім випадків, передбачених цим Законом; формує експертно-апеляційну раду; організовує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців з ліцензування; веде Єдиний ліцензійний реєстр; організовує замовлення, постачання, облік і звітність витрачання бланків ліцензій; видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування; здійснює контроль за наявністю ліцензії та ін.

Кожен ліцензіат (суб’єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню), який виконує діяльність, що підлягає ліцензуванню у встановленому чинним законодавством порядку, повинен виконувати так звані ліцензійні умови, які згідно із ст. 8 Закону про ліцензування є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності.

У ліцензійні умови щодо видів господарської діяльності, для провадження яких необхідні спеціальні знання, включаються кваліфікаційні вимоги до працівників суб’єктів господарювання - юридичних осіб та (або) до фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності. У разі, якщо для провадження певних видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, необхідні особливі вимоги щодо будівель, приміщень, обладнання, інших технічних засобів, такі вимоги включаються до ліцензійних умов. Ліцензійні умови та порядок контролю за їх додержанням затверджуються спільним наказом спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування та органу ліцензування.

Ліцензійні умови та зміни до ліцензійних умов підлягають оприлюдненню у порядку, встановленому законодавством, і набувають чинності через десять днів з дати державної реєстрації нормативно-правового акта, якщо в ньому не передбачено пізніший строк набрання чинності.