Господарське право України. Частина 1
§ 5. Правове становище інших учасників відносин у сфері господарювання
Незважаючи на те, що ГК України (ст. 2) відносить до учасників відносин у сфері господарювання споживачів, у подальшому їх правове становище в ГК України не визначене, а термін «споживачі» вживається в Кодексі, як правило, тоді, коли йдеться про захист їх прав та інтересів державою (статті 5, 6, 9, 10, 14, 18, 20 тощо), з чого можна припустити, що в цих випадках поняття «споживач», очевидно, характеризує «публічний» аспект правового статусу особи, на зміст якого справляє свій вплив діяльність суб’єктів господарювання і наслідки цієї діяльності. У приватноправових відносинах, опосередкованих відповідними договорами, ця особа виступає покупцем, замовником, клієнтом тощо. Так, ЦК України вживає термін «споживач» лише щодо публічних договорів: у загальній щодо публічного договору ст. 633 ЦК України, а також до договору роздрібної купівлі-продажу (ст. 698 ЦК України), договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу (ст. 714 ЦК України) та договору побутового підряду (ст. 865 ЦК України), сторонами яких (покупцеві, замовнику, абоненту) надається захист.
У літературі висловлюються протилежні думки щодо змісту терміна «споживачі», вжитого в ст. 2 ГК України. На думку Г. Л. Знаменського, оскільки ГК України не дає визначення цього поняття, слід скористатися тим визначенням, яке міститься в іншому акті господарського законодавства - Законі України «Про природні монополії», ст. 1 якого визначає споживача товарів як фізичну або юридичну особу, що придбаває товар. Виходячи з цього, стає зрозумілим, вважає автор, що ГК України, назвавши споживачів учасниками відносин у сфері господарювання, має на увазі юридичних осіб - організації, які споживають результати господарської діяльності, незалежно від того, є вони господарюючими чи негосподарюючими суб’єктами. Тому не є учасниками відносин у сфері господарювання споживачі - фізичні особи, права яких визначено Законом України «Про захист прав споживачів».
Протилежну думку висловила Н. О. Саніахметова, яка, коментуючи ст. 2 ГК України, вважає, що споживач визначений у Законі України «Про захист прав споживачів» як фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.
Неоднозначно тлумачиться термін «споживач» і в різних статтях ГК України. Так, у контексті статей 44, 76, 267, 269, 275 ГК України під споживачем слід розуміти суб’єкта господарювання або іншого учасника відносин у сфері господарювання. Виходячи зі змісту статей 128, 178, 180, 277, 407 ГК України, можна говорити про споживача в широкому розумінні - як про учасника господарських відносин, так і про фізичну особу - споживача.
І хоч у ГК України є стаття (ст. 39), яка регулює відносини, пов’язані із захистом прав споживачів, проте її включення до глави 3 «Обмеження монополізму та захист суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції», на думку В. С. Щербини, викликає серйозні заперечення, оскільки насправді зазначена стаття містить положення загального характеру щодо захисту прав споживачів, причому в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», тобто, як зазначає вчений, безвідносно до виду порушень, і жодним чином не пов’язана із захистом прав споживачів від недобросовісної конкуренції.
Важливе місце серед учасників відносин у сфері господарювання посідають органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією (в правовій літературі їх запропоновано називати «суб’єкти державного регулювання господарської діяльності»). Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суб’єктами державного регулювання господарської діяльності є, з одного боку, держава в особі її компетентних органів. До того ж варто зауважити, що за нормою ч. 1 ст. 8 ГК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання. З іншого боку, суб’єктами державного регулювання господарської діяльності є особи, які здійснюють таку діяльність, - господарські організації та фізичні особи - підприємці.
Для розуміння правового становища органів державної влади та органів місцевого самоврядування як учасників відносин у сфері господарювання велике значення мають такі категорії господарського права, як «господарська компетенція», «організаційно-господарські повноваження», «організаційно-господарські відносини» та «організаційно-господарські зобов’язання».
Змістом господарської компетенції органів державної влади та органів місцевого самоврядування слід визнати організаційно-господарські повноваження зазначених органів. Для реалізації своєї господарської компетенції органи державної влади та органи місцевого самоврядування наділяються відповідними організаційно-господарськими повноваженнями, що дає підстави відносити їх до суб’єктів організаційно-господарських відносин.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування є учасниками відносин у сфері господарювання у разі, якщо вони є суб’єктами організаційно-господарських відносин, в яких вони і реалізують свої організаційно-господарські повноваження. Як випливає зі змісту ст. 176 ГК України, правовою формою, в якій існують організаційно-господарські відносини, є організаційно-господарські зобов’язання, як один із двох основних видів господарських зобов’язань (ч. 3 ст. 173 ГК України). Змістом організаційно-господарського зобов’язання є здійснення зобов’язаною стороною на користь управненої сторони певної управлінсько-господарської (організаційної) дії або утримання від певної дії. Відповідно, управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
В інших відносинах (майново-господарських) органи державної влади та органи місцевого самоврядування виступають споживачами продукції і товарів (робіт, послуг), що виробляються і реалізуються (виконуються, надаються) суб’єктами господарювання, тобто не мають статусу суб’єкта організаційно-господарських повноважень.
Компетенція Верховної Ради України закріплена в Конституції України (ст. 85). Основною правомочністю Верховної Ради України у сфері реалізації організаційно-господарських повноважень є прийняття законів, що забезпечують належний порядок здійснення господарської діяльності. Зокрема, виключно законами України встановлюються правові основи здійснення підприємництва, принципи господарювання та їх державні гарантії; правовий механізм реалізації права на заняття підприємництвом; правові засади недопущення анти- конкурентної діяльності та порушення прав споживачів; загальні засади зовнішньоекономічної діяльності; механізм використання власності в господарській сфері тощо.
За ст. 113 Конституції України КМ України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, що є обов’язковими до виконання (ст. 117 Конституції України). Організаційно-господарські повноваження КМ України закріплені в ст. 116 Конституції України та ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», за якими Кабінет Міністрів України:
- забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки;
- забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку;
- визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання;
- здійснює відповідно до закону управління об’єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об’єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб’єктам господарювання; забезпечує розроблення і виконання державних програм приватизації; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;
- сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальній спрямованості національної економіки, здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури;
- забезпечує здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;
- забезпечує розроблення і виконання програм структурної перебудови галузей національної економіки та інноваційного розвитку, здійснює заходи, пов’язані з реструктуризацією та санацією підприємств і організацій, забезпечує проведення державної промислової політики, визначає пріоритетні галузі промисловості, які потребують прискореного розвитку;
- забезпечує захист та підтримку національного товаровиробника;
- забезпечує захист прав споживачів та підвищення якості їх життя;
- визначає обсяги продукції (робіт, послуг) для державних потреб, порядок формування та розміщення державного замовлення на її виробництво, вирішує відповідно до законодавства інші питання щодо задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах);
- утворює згідно із законом державні резервні фонди фінансових і матеріально-технічних ресурсів та приймає рішення про їх використання;
- забезпечує проведення державної аграрної політики та продовольчу безпеку держави;
- забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України;
- розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
- приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України;
- обслуговує державний борг України, приймає рішення про випуск облігацій державних внутрішніх та зовнішніх позик;
- організовує державне страхування;
- забезпечує проведення державної політики цін та здійснює державне регулювання ціноутворення;
- забезпечує проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює в межах, визначених законом, регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
- організовує та забезпечує здійснення митної справи;
- бере участь у складанні платіжного балансу та організовує роботу із складання зовнішньоторговельного балансу України, забезпечує раціональне використання державних валютних коштів;
- виступає гарантом щодо позик, які у визначених законом про Державний бюджет України межах надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями, а в інших випадках - відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
Згідно зі ст. 24 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» відповідний орган наділений повноваженнями у відносинах з державними господарськими об’єднаннями, підприємствами, установами та організаціями. Зокрема, КМ України в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, може утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати відповідно до закону державні господарські об’єднання, підприємства, установи й організації, зокрема для здійснення окремих функцій з управління об’єктами державної власності. КМ України затверджує положення і статути державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій, розмір асигнувань на їх утримання і граничну чисельність працівників, призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників і заступників керівників, застосовує до них заходи дисциплінарної відповідальності.
Крім зазначеного, КМ України визначає методологію затвердження фінансових планів державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій і обчислення обсягу доходів бюджету від управління державними корпоративними правами. Вказаний вищий орган виконавчої влади відповідно до законодавства координує і контролює діяльність зазначених державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій. В той же час керівники державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій, утворених КМ України, несуть персональну відповідальність перед КМ України за результати роботи цих об’єднань, підприємств, установ та організацій, ефективне використання державного майна.
До системи центральних органів виконавчої влади в Україні відносяться міністерства, державні комітети та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначено Законом України «Про центральні органи виконавчої влади».
Зокрема, у ст. 1 вказаного Закону закріплено, що систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Основні завдання діяльності зазначених органів передбачено Указом Президента України «Деякі питання організації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», яким затверджено Типове положення про міністерство України і Типове положення про центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується і координується КМ України через відповідного члена КМ України.
Згідно із п. 4 Указу Президента України «Деякі питання організації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» міністерство відповідно до покладених на нього завдань:
- визначає пріоритетні напрями розвитку відповідної сфери;
- забезпечує нормативно-правове регулювання у визначеній сфері;
- узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, КМ України та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та КМ України;
- інформує та надає роз’яснення щодо здійснення державної політики у відповідній сфері;
- здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на нього Президентом України.
Основними завданнями центральних органів виконавчої влади є (ст. 17 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»):
1) надання адміністративних послуг;
2) здійснення державного нагляду (контролю);
3) управління об’єктами державної власності;
4) внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на розгляд міністрів, які спрямовують та координують їх діяльність;
5) здійснення інших завдань, визначених законами України та покладених на них Президентом України.
До системи місцевих органів виконавчої влади входять місцеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою на підставі Закону України «Про місцеві державні адміністрації». Згідно зі своєю господарською компетенцією вона:
- в галузі соціально-економічного розвитку (ст. 17):
а) розробляє проекти програм соціально-економічного розвитку і подає їх на затвердження відповідній раді, забезпечує їх виконання, звітує перед відповідною радою про їх виконання; б) подає раді висновки щодо доцільності розміщення на відповідній території нових підприємств та інших об’єктів незалежно від форм власності; в) вносить за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування пропозиції про створення спеціальних (вільних) економічних зон, зміну статусу та території цих зон тощо;
- в галузі управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики (ст. 19):
а) здійснює на відповідній території управління об’єктами, що перебувають у державній власності та передані до сфери її управління, сприяє створенню на цих об’єктах систем управління якістю, систем екологічного управління, інших систем управління відповідно до національних або міжнародних стандартів, приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств, установ і організацій, що належать до сфери її управління, а також здійснює делеговані відповідною радою функції управління майном, що перебуває у спільній власності територіальних громад;
б) здійснює управління майном інших суб’єктів права власності в разі передачі його в установленому порядку; в) вносить пропозиції власникам майна підприємств, установ і організацій, що має важливе значення для забезпечення державних потреб, щодо його відчуження у власність держави; г) вносить пропозиції до проектів програм приватизації державного майна, організовує їх виконання; ґ) забезпечує реалізацію державної політики сприяння розвитку малого бізнесу, подає допомогу підприємцям, які займаються розробкою та впровадженням інноваційних проектів, виробництвом товарів народного споживання, будівельних матеріалів, наданням побутових, комунальних та інших послуг населенню, підготовкою кадрів; д) бере участь у здійсненні державної регуляторної політики в межах та у спосіб, встановлених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»;
- в галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв’язку (ст. 20):
а) організовує розробку та проведення експертизи містобудівної документації населених пунктів відповідно до державних норм і стандартів; б) забезпечує організацію обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями житлово-комунального господарства, зв’язку, телебачення, радіомовлення, торгівлі та громадського харчування, побутового і транспортного обслуговування незалежно від форм власності; в) організовує роботу з атестації об’єктів, сертифікації продукції, робіт і послуг підприємств і організацій житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування населення тощо;
- в галузі міжнародних та зовнішньоекономічних відносин (ст. 26):
а) забезпечує виконання зобов’язань за міжнародними договорами України на відповідній території; б) сприяє розвитку міжнародного співробітництва в галузі економіки;
в) укладає договори з іноземними партнерами про співробітництво в межах компетенції, визначеної законодавством;
г) сприяє зовнішньоекономічним зв’язкам підприємств, установ та організацій, розташованих на її території, незалежно від форм власності; ґ) сприяє розвитку експортної бази і збільшенню виробництва продукції на експорт тощо.
Як встановлено ст. 2 ГК України, учасниками відносин у сфері господарювання є також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Особливість правового становища цих суб’єктів господарського права полягає в тому, що вони є учасниками специфічного виду відносин у сфері господарювання - корпоративних відносин, які за своєю правовою природою є поєднанням взаємопов’язаних і взаємообумовлених організаційно-господарських і майново-господарських відносин, що існують у нерозривній єдності.
Саме корпоративну організацію та її учасника (засновника) необхідно визнавати суб’єктом корпоративних правовідносин. При цьому варто зазначити, що засновника унітарного підприємства не можна визнавати суб’єктом корпоративних відносин.