Господарське право України. Частина 1
§ 3. Юридичні особи як суб’єкти господарювання: поняття і види
Юридична особа - організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка має цивільну правоздатність та дієздатність і може бути позивачем та відповідачем у суді (ст. 80 ЦК України).
Характерними ознаками, які виділяють юридичних осіб серед інших суб’єктів підприємницької діяльності, є такі:
1) наявність організаційної єдності - необхідна умова, що дає можливість волю засновників перетворити на волю юридичної особи, яка виступає як єдине ціле, а надалі знаходить свій вираз у чіткій внутрішній структурі, у конкретному підпорядкуванні органів управління, в регламентації відносин між структурними підрозділами;
2) наявність відокремленого майна, яке формується з майна його засновника (засновників) під час створення юридичної особи. Практичне значення майнової відокремленості полягає в тому, що, по-перше, юридична особа стає суб’єктом права, що дозволяє виступати їй в господарському обороті; а по-друге, це тягне за собою розподіл відповідальності засновників (учасників) і юридичної особи за своїми зобов’язаннями;
3) виступ у господарському обороті від свого імені. Від свого імені юридична особа набуває майнових та особистих немайнових прав і несе обов’язки, вступаючи в різні цивільно-правові та господарсько-правові відносини з іншими юридичними та фізичними особами. Однак межі відповідної участі залежать від мети створення юридичної особи і визначаються цілями її діяльності;
4) самостійна відповідальність. Юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями майном, що належить їй на праві власності (закріплене за нею), якщо інше не встановлено законодавством. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями останньої, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника). Разом з тим законодавством передбачено деякі виключення з цього правила. Так, особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли до її державної реєстрації. Натомість, згідно зі ст. 96 ЦК України, юридична особа буде відповідати за зобов’язаннями її учасників (засновників), що пов’язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їх дій відповідним органом юридичної особи;
5) здатність бути позивачем або відповідачем у суді. Широка участь господарських організацій у майнових та особистих немайнових відносинах, можливість покладення на них відповідальності за порушення зобов’язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених прав, а у зв’язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду. З приводу вказаного Н. С. Кузнєцова підсумовує, що юридична особа стає стороною-позивачем або відповідачем у розгляді спору.
Крім наведеного, в юридичній літературі зазначено, що юридичні особи мають ряд індивідуальних ознак: найменування, місцезнаходження, печатку і штампи, поточний та інші рахунки, статутні документи. Однак не всі зазначені ознаки отримали одностайну підтримку в правових джерелах. Так, стосовно рахунку в банках та печатки зазначається, що вони не є істотними, оскільки організація створена і вже існує як юридична особа, то вона за законом повинна звернутися до установи банку із заявою про відкриття рахунку для зберігання своїх коштів і проведення безготівкових розрахунків з іншими організаціями.
Стосовно ж статутних документів варто зазначити, що навряд чи їх можна визнати індивідуальними ознаками юридичної особи в контексті здійснення нею господарської діяльності, оскільки, наприклад, якщо особа діє на підставі модельного статуту, то відмінними елементами його змісту будуть саме найменування, місцезнаходження та склад учасників. Проте дві перші ознаки, як вказано вище, розглядаються як самостійні.
Юридична особа як суб’єкт майнових і особистих немайнових відносин наділяється цивільною право- та дієздатністю. Якщо фізичні особи набувають цивільної правоздатності з моменту свого народження, а повної цивільної дієздатності - лише з досягненням повноліття, то у випадку з юридичною особою цивільні право- та дієздатність виникають одночасно. Згідно із ч. 4 ст. 91 ЦК України правоздатність, а відповідно й дієздатність юридичної особи виникають з моменту її державної реєстрації та внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.
Однак юридична особа наділяється не тільки так званою загальною правоздатністю, яка передбачена ч. 1 ст. 91 ЦК України і полягає в тому, що юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині, а ще й спеціальною господарською правоздатністю. Спеціальна господарська правоздатність передбачає наявність у юридичної особи таких прав та обов’язків, які відповідають меті і предмету її діяльності, що зазначені у його статутних документах.
Господарська правоздатність передбачає наявність у юридичної особи прав та обов’язків як майнового, так і не- майнового характеру. Майнові права та обов’язки можуть виникати з правочинів, передбачених законом, і з правочи- нів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать, а також внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав. До немайнових прав та обов’язків слід віднести право на найменування, право на знаки для товарів і послуг, право на ділову репутацію, право на комерційну таємницю та інші.
Згідно зі ст. 90 ЦК України юридична особа повинна мати своє найменування. Воно присвоюється юридичній особі в момент її створення і слугує засобом індивідуалізації цієї особи задля того, щоб відрізнити її від інших юридичних осіб. Найменування повинно містити інформацію про організаційно-правову форму юридичної особи, інформацію про характер діяльності. Окрім повного найменування, юридична особа може мати і скорочене. Також ч. 2 цієї статті передбачена можливість для юридичних осіб, що є підприємницькими товариствами, мати комерційне (фірмове) найменування.
Згідно зі ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Однак бувають випадки, коли органи управління не створюються, у цих випадках набуття та здійснення прав та обов’язків юридичною особою відбувається через своїх учасників.
Склад органів правління, як правило, залежить від організаційно-правової форми юридичної особи. Однак у будь-якому випадку вони складатимуться щонайменше з двох ланок, а саме вищих органів та органів управління. Вищий орган може бути представлено колегіально, тобто загальними зборами засновників, або одноособово в особі власника майна. Органи управління також поділяються на колегіальні (рада директорів, правління) та одноособові (директор, генеральний директор, президент тощо). Крім вищезазначених, можливе існування контролюючих органів, представлених ревізійною комісією або ревізором, а в певних організаційно-правових формах ще й наглядовою радою.
Юридична особа має право створювати філії, представництва та інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи, що передбачено ст. 95 ЦК України та ч. 5 ст. 55 ГК України. Правовий статус відокремлених підрозділів закріплений у ст. 64 ГК України, ст. 95 ЦК України, п. 2 ст. 3, п. 5 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» тощо.
Поділ юридичних осіб на види можливо здійснити, виходячи з певних критеріїв. Так, за метою, на яку спрямована діяльність юридичної особи, виділяють комерційні та не- комерційні підприємства.
Залежно від форми власності розрізняють: приватні юридичні особи, що діють на основі приватної власності фізичних осіб чи суб’єкта підприємництва - юридичної особи; юридичні особи колективної власності, що діють на основі власності кількох осіб; державні юридичні особи, що діють на основі державної форми власності; змішані юридичні особи, що засновані на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних власників).
Також юридичні особи можливо поділити на види залежно від розміру частки іноземного інвестора в статутному капіталі. Виділяють національні юридичні особи, в яких взагалі немає частки іноземного інвестора або ж вона становить менше 10 %; юридичні особи з іноземними інвестиціями, якщо в статутному капіталі іноземна інвестиція становить не менш як 10 %; іноземні юридичні особи, які створюються і діють за законодавством іноземної держави, тобто є її суб’єктом господарської діяльності.
Залежно від правового режиму майна і порядку здійснення управління юридичні особи поділяються так: а) створені фізичною особою; б) засновані декількома фізичними особами; в) засновані фізичними та юридичними особами; г) створені державою; ґ) створені органами місцевого самоврядування; д) засновані іноземними фізичними та/або юридичними особами.
Залежно від виду установчих документів юридичні особи поділяються на: юридичних осіб, установчим документом яких є статут; юридичних осіб, установчим документом яких є засновницький договір; юридичних осіб, установчим документом яких є установчий акт; юридичних осіб, установчим документом яких є одноособова заява (меморандум).
За правовим режимом майна юридичні особи поділяються так: юридичні особи - власники майна (ними є всі юридичні особи приватного права); юридичні особи, які не є власниками майна, проте мають стосовно нього інше речове право (наприклад казенні підприємства, державні акціонерні товариства).
За кількісним складом засновників окремих організаційно-правових форм юридичні особи поділяються на: юридичних осіб, що створюються кількома особами (господарські товариства), і юридичних осіб, що створюються однією особою, якщо це дозволяється чинним законодавством (наприклад акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи (якщо один акціонер придбає всі акції товариства). Проте, згідно із ст. 153 ЦК України, акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа.