Господарське право України. Частина 1
§ 2. Фізичні особи - підприємці як суб’єкти господарювання
Згідно зі ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Загальне правило встановлює рівність кожного на заняття підприємництвом, тобто законодавець, надаючи праву на заняття підприємництвом конституційний ранг, тим самим визначився і з підприємницькою правоздатністю. Закріплюючи в указаній вище статті Конституції право «кожного» на заняття підприємництвом, законодавець мав на увазі саме фізичних осіб. Отож можна погодитися з думкою Р. Б. Шишки, що першосуб’єктом і переважним носієм підприємницької правоздатності визнається людина, тобто фізична особа.
Для характеристики підприємців у нормативних актах використовується різна термінологія. У ЦК України зазначається категорія «фізична особа - підприємець», в той час як у ГК України (ч. 2 ст. 55) - «громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці».
Однак доцільним є використання саме терміна «фізична особа - підприємець», оскільки, по-перше, ЦК України визначає загальні засади приватних відносин, основною складовою яких є майнові відносини, а господарсько-виробничі відносини є також майновими відносинами та є складовою частиною господарських правовідносин. По-друге, публічний статус суб’єкта господарювання не має істотного значення для більшості приватних відносин, які виникають під час здійснення ним господарської діяльності, що повною мірою стосується і господарсько-виробничих правовідносин.
Правовому становищу громадянина як суб’єкта господарювання присвячена ст. 128 ГК України - «Громадянин у сфері господарювання». Згідно із зазначеною статтею громадянин визнається суб’єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови його державної реєстрації як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 ГК України.
Єднальною ланкою між конкретною особою, яка вступає у конкретні правовідносини, та її правовим статусом є правосуб’єктність, тобто сукупність установлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав та обов’язків у сфері господарювання. Фізичні та юридичні особи є учасниками широкого кола відносин, що охоплюються предметом правового регулювання тієї чи іншої галузі. Кожна із таких галузей права визначає свій різновид правосуб’єктності щодо означеного суб’єкта як учасника відносин, що охоплюються її правовим впливом.
Слід зауважити, що цивільна право- та дієздатність і господарська право- та дієздатність співвідносяться як загальне та спеціальне. Положення чинного ГК України встановлюють щодо суб’єктів господарювання спеціальну правосуб’єктність, яку розглядають як синонім терміна «господарська компетенція» (ч. 1 ст. 55, ч. 1 ст. 207 ГК України). Господарська компетенція як необхідний елемент правосуб’єктності, на думку І. В. Єршової, означає сукупність прав, якими наділений суб’єкт відповідно до закону й установчих документів, а в деяких випадках - на підставі ліцензії. В подальшому автор акцентує увагу на необхідності виділення загальної, обмеженої, спеціальної і виключної господарської компетенції.
Через поняття господарської компетенції в теорії господарського права розкривається господарська правосуб’єктність суб’єкта господарювання. Господарська правосуб’єктність передбачає здатність особи бути учасником господарських правовідносин, що виникають у процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності, в тому числі з приводу встановлення організаційних зв’язків між елементами господарської інфраструктури.
У праві на підприємницьку діяльність всі є рівними, але не в способах його реалізації. Для того, щоб фізична особа набула можливості займатися підприємництвом (оскільки положення ст. 55 ГК України закріплюють норму про фізичну особу - підприємця як суб’єкта господарювання), вона повинна мати повну правосуб’єктність, особливо це стосується дієздатності. Це викликано необхідністю вчинення юридично значущих дій і можливістю застосування повної майнової відповідальності в порядку, передбаченому законом чи договором.
Тому можливість фізичної особи здійснювати підприємницьку діяльність, тобто бути суб’єктом такої діяльності, пов’язана з набуттям саме повної цивільної дієздатності та з державною реєстрацією, що передбачено у ч. 1 ст. 50 ЦК України. Згідно зі ст. 34 ЦК України повної цивільної дієздатності набуває фізична особа з досягненням повноліття або з укладенням шлюбу до повноліття. Причому в разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття чи у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.
Крім того, згідно із ст. 35 ЦК України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини. У цьому випадку надання повної цивільної дієздатності відбувається за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків або піклувальника, а в разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Також цією статтею передбачено можливість надання повної цивільної дієздатності за умови досягнення фізичною особою 16 років і бажання займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усино- влювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.
Ця норма фактично дублюється нормою ст. 42 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», у якій зазначено, що якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю, до комплекту документів для проведення державної реєстрації також необхідно додати нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування.
Господарська дієздатність полягає у здатності суб’єкта господарювання своїми діями набувати для себе прав і самостійно їх здійснювати, а також у здатності своїми діями створювати для себе обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Тому держава повинна визнати фізичну особу - підприємця суб’єктом владно-розпорядчої діяльності, оскільки деякі публічні обов’язки (наприклад сплачувати податки і т. ін.) виникають лише у випадку реалізації підприємницької правоздатності.
Динамічний характер господарської правосуб’єктності також виявляється і в тому, що вона визначається на момент вступу в правовідносини. Так, здатність бути стороною того чи іншого господарського договору встановлюється на момент укладення такого договору конкретним суб’єктом. Однією з основних передумов набуття фізичною особою господарської правосуб’єктності є її державна реєстрація як підприємця (ч. 2 ст. 50 ЦК України та ч. 1 ст. 128 ГК України), яка і буде моментом виникнення у цієї фізичної особи господарської право- та дієздатності, а в деяких випадках - отримання ліцензії. Варто погодитися з В. С. Мілаш, що патентування як самостійний елемент механізму легалізації господарської (підприємницької) діяльності в жодному разі не впливає на наявність чи відсутність у сторони господарсько-договірної правосуб’єктності.
Підприємницьку діяльність громадянин може здійснювати:
- самостійно (отримавши статус підприємця);
- із залученням найманої праці чи без такого;
- самостійно або спільно з іншими особами.
Здійснюючи підприємницьку діяльність, громадянин-підприємець зобов’язаний:
- у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;
- повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;
- додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов’язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;
- не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;
- вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;
- своєчасно надавати податковим органам декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов’язкових платежів; сплачувати податки та інші обов’язкові платежі в порядку і в розмірах, установлених законом.
Майнова відповідальність фізичної особи - підприємця є повною. Фізична особа - підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з її підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном (ч. 1 ст. 52 ЦК України, ч. 2 ст. 128 ГК України), однак якщо вона перебуває у шлюбі, - то і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй у разі поділу цього майна (ч. 2 ст. 52 ЦК України), за винятком майна, на яке відповідно до законодавства не може бути звернено стягнення. Перелік видів майна фізичних осіб, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, встановлений чинним законодавством.
Індивідуальний підприємець, який не має змоги задовольнити вимоги кредиторів, пов’язані зі здійсненням ним підприємницької діяльності, може бути визнаний неплатоспроможним (банкрутом) відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом». З моменту прийняття відповідного рішення його державна реєстрація як підприємця втрачає значення.
Підставами припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є: власне бажання особи; її смерть; у примусовому порядку, за рішенням відповідного органу.