• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Господарське право України. Частина 1

§ 1. Поняття та види суб’єктів господарських правовідносин

Питання щодо визначення суб’єктного складу господарських правовідносин є досить складним та однозначно невирішеним і в чинному законодавстві, і в науці господарського права. Це може бути викликано як застосуванням різних категорій в ГК України, а саме: «учасники відносин у сфері господарювання» (ст. 2), «суб’єкти господарювання» (ст. 55), так і різночитаннями досліджуваної категорії правознавцями. Тому слушно виникає питання: яку ж категорію доцільно застосовувати з метою з’ясування всього спектра господарських правовідносин?

Згідно зі ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Основними учасниками відносин у сфері господарювання виступають саме суб’єкти господарювання. Згідно із ч. 1 ст. 55 ГК України суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

На підставі аналізу норм ЦК України також можливо виділити коло осіб, які підпадають під термін «суб’єкт господарювання», а саме: фізичні особи - підприємці (глава 5 ЦК України); юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства, а в деяких випадках і непідприємницькі товариства та установи) (статті 81, 84-86 ЦК України). ГК України, виходячи зі змісту його ч. 2 ст. 55, розрізняє такі суб’єкти господарювання: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Значить, можна констатувати, що чинне законодавство не містить поняття «суб’єкт господарських правовідносин». Натомість мають місце такі юридичні категорії, як «учасники господарських правовідносин», «суб’єкти господарювання», «суб’єкти підприємницької діяльності» та ін. В той же час у науці господарського права існує думка про тотожність категорій «суб’єкти господарського права» й «учасники господарських відносин». Проте висловлена і протилежна думка, за якою поняття учасника правовідносин є вужчим, ніж поняття суб’єкта права; воно дає змогу лише охарактеризувати відповідний аспект реального буття суб’єкта права, тобто його участь у конкретних суспільних правовідносинах. Отже, суб’єкт права - це особа, яка має правосуб’єктність, тобто особа, яка потенційно здатна бути учасником правовідносин; суб’єкт правовідносин - це реальний учасник правових відносин. Можна повністю погодитися з думкою В. С. Мілаш про те, що характер співвідношення категорій «суб’єкт господарського права» й «учасник господарських відносин» можна визначити таким чином: кожен учасник будь-якого різновиду господарських правовідносин є суб’єктом господарського права, однак не кожен суб’єкт господарського права може бути учасником усіх без винятку господарських правовідносин.

На підставі викладеного можна стверджувати, що законодавець в контексті закріплення правового становища суб’єктів господарювання акцентує увагу на двох категоріях суб’єктів - юридичних особах та фізичних особах, які отримали статус підприємця. Зазначені категорії, за ГК України, охоплюються поняттям «суб’єкт господарювання».

Посилаючись на те, що суб’єкти господарського права - це учасники відносин у сфері господарювання, які організують і здійснюють господарську діяльність, реалізуючи при цьому свою господарську компетенцію, або споживають результати такої діяльності, В. С. Щербина виділяє такі їх ознаки:

1) цей суб’єкт є учасником господарських відносин;

2) він безпосередньо здійснює господарську діяльність, тобто діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (цим суб’єкт господарювання відрізняється від органів державної влади та місцевого самоврядування, які, за ч. 1 ст. 8 ГК України, не є суб’єктами господарювання);

3) він наділений господарською компетенцією (сукупністю господарських прав і обов’язків), яку реалізує під час здійснення господарської діяльності;

4) суб’єкт господарювання має відокремлене від інших суб’єктів (у тому числі й від власника) майно;

5) суб’єкт господарювання несе відповідальність за своїми зобов’язаннями у межах закріпленого за ним майна, крім випадків, передбачених законодавством.

У сучасних ринкових умовах важливою є чітка класифікація суб’єктів господарювання за певними ознаками.

Залежно від форми власності розрізняють:

1) суб’єкти, засновані на приватній формі власності, до яких належать індивідуальні підприємці, приватні підприємства;

2) суб’єкти, засновані на колективній формі власності: господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільні господарські об’єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями;

3) суб’єкти, засновані на державній формі власності: державні та казенні підприємства, державні господарські об’єднання, господарські міністерства і відомства.

Залежно від характеру здійснюваної діяльності розрізняють:

1) суб’єкти господарювання, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні банки);

2) суб’єкти господарювання, які здійснюють керівництво господарською діяльністю, в тому числі організацію такої діяльності (господарські міністерства і відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об’єднання, промислово-фінансові групи, власники майна підприємств, фондові біржі, Національний депозитарій України).

Крім поділу суб’єктів господарювання, здійсненого в ч. 2 ст. 55 ГК України, залежно від форми власності (і відповідно сектора економіки) суб’єкти господарювання поділяються на дві групи: суб’єкти господарювання державного сектора економіки і суб’єкти господарювання комунального сектора економіки. Проте не зовсім зрозуміло, до якої групи вчений відносить суб’єктів господарювання приватного сектора економіки.

Отже, вважаємо, що суб’єктами господарських правовідносин є юридичні особи та фізичні особи - підприємці. Хоча цей підхід може мати й опонентів. Зокрема, В. С. Щербиназазначає, що практика господарювання свідчить, що понять «юридична особа» і «фізична особа» (так само, як і понять «товариство» й «установа»), якими цілком може задовольнитися цивільне законодавство в регулюванні особистих немайнових та майнових відносин, виявляється зовсім недостатньо для багатоманітного господарського життя, учасники якого виконують різні завдання в різних сферах і галузях господарювання, для чого (з урахуванням економічного характеру їх діяльності) наділяються різними за обсягом правами та обов’язками, що вирізняють їх з-поміж інших учасників господарських відносин.