Господарське право України. Частина 1
§ 4. Суб’єкти господарських правовідносин
Згідно із ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Проте не всі перелічені категорії осіб є суб’єктами господарських правовідносин (господарського права). Такими суб’єктами є лише ті учасники відносин у сфері господарювання, яким притаманна сукупність необхідних для цього ознак (рис), а саме:
- безпосереднє здійснення господарської діяльності (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг), що є предметом діяльності індивідуальних підприємців, підприємств різних організаційно-правових форм, виробничих кооперативів, інших господарських організацій основної ланки економіки, або керівництво господарською діяльністю, що притаманно власникам майна підприємств, господарським об’єднанням, промислово-фінансовим групам, а також господарським міністерствам;
- створення (набуття статусу суб’єкта господарських відносин) у встановленому законом порядку, хоча порядок створення для різних суб’єктів господарських відносин різний - залежно від виду (суб’єкт господарювання чи орган/організація господарського керівництва), організаційно-правової форми (унітарне підприємство, господарське товариство, виробничий кооператив), основного або виключного виду діяльності (комерційний банк, страхова компанія, фондова біржа, промислово-фінансова група та ін.); набуття статусу суб’єкта господарських відносин (що зазвичай є завершальною стадією процесу створення господарської організації), як правило, пов’язується з їх державною реєстрацією; державна реєстрація може здійснюватися в загальному порядку (передбачений ст. 58 ГК України та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців») та/або в спеціальному порядку (передбачається Законом «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та ін.);
- наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб’єктом або покладеної на нього господарської діяльності чи керівництва такою діяльністю; таке майно може закріплюватися за суб’єктами господарського права на різних правових титулах: праві власності (господарські товариства, виробничі кооперативи), праві повного господарського відання (державне та комунальне комерційні підприємства), праві оперативного управління (казенне підприємство, комунальне некомерційне підприємство), праві користування (може застосовуватися з будь-яким із названих правових титулів; є характерною ознакою орендного підприємства); для філій, представництв та інших відокремлених підрозділів нормами ГК України передбачається закріплення майна на праві оперативно-господарського використання, зміст якого визначає господарська організація, до структури якої належить такий підрозділ;
- наявність господарської правосуб’єктності, тобто визнаної державою за певним суб’єктом господарювання можливості бути суб’єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов’язки, відповідати за їх належне виконання і мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень); обсяг господарської правосуб’єктності учасників господарських правовідносин фіксується в законі та в їх установчих документах і залежить від низки чинників (зокрема від правового титулу майна, виду та характеру діяльності).
Суб’єкти господарського права (господарських правовідносин) - це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб’єктністю.
Суб’єкти господарського права надзвичайно різноманітні і тому їх класифікують, тобто поділяють на групи, за певними критеріями (ознаками). За критерієм характеру здійснюваної діяльності розрізняють:
- суб’єкти господарювання, тобто суб’єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (до них належать індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні банки);
- суб’єкти господарського права, які здійснюють керівництво господарською діяльністю, в тому числі організацію такої діяльності (до них належать господарські міністерства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об’єднання, промислово-фінансові групи, власники майна підприємств, фондові біржі, Національний депозитарій України).
Залежно від форм власності, на базі якої вони функціонують, розрізняють державні, комунальні, колективні, приватні та змішані (функціонують на базі двох і більше форм власності) суб’єкти господарського права. До перших (державних) належать державні та казенні підприємства, державні господарські об’єднання, господарські міністерства. До других (комунальних) належать комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи. До третіх (колективних) - господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільні господарські об’єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями. До четвертих (приватних) - індивідуальні підприємці, приватні підприємства. До п’ятих (змішаних) - орендні підприємства, спільні підприємства, а також промислово- фінансові групи, до складу яких можуть входити господарські організації різних форм власності.
Частина 2 ст. 55 ГК України розрізняє такі категорії суб’єктів: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Проте в цій статті не враховані суб’єкти господарювання, які важко віднести до зазначених категорій, зокрема: пайові інвестиційні фонди, які створюються на договірних засадах і не мають статусу юридичної особи (Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»; особисте селянське господарство, яке може реалізовувати надлишки сільськогосподарської продукції та надавати послуги зеленого туризму на платних засадах, проте не визнається юридичною особою і суб’єктом підприємництва та відповідно не підлягає державній реєстрації, а лише обліку, що здійснюється сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки (правове становище визначається Законом України «Про особисте селянське господарство»).
Суб’єкт господарювання створюється і діє на підставі установчих документів (документа), які мають відповідати встановленим вимогам. Загальні вимоги до установчих документів визначаються ст. 57 ГК України, а спеціальні - в законах, які визначають особливості правового статусу суб’єктів господарювання з виключними видами діяльності («Про банки і банківську діяльність»; «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»; «Про страхування» та ін.).
Загальні вимоги щодо установчих документів стосуються: видів установчих документів; змісту установчих документів (у них мають бути зазначені найменування та місцезнаходження суб’єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом, спеціальні вимоги до засновницького договору, статуту, положення).
Обсяг правосуб’єктності (прав та обов’язків) у суб’єктів господарювання залежить від низки чинників, зокрема від правового титулу майна (право власності, право господарського відання, право оперативного управління, право оперативно-господарського використання), від основного виду діяльності та відповідно - можливості чи неможливості здійснювати інші види господарської діяльності (спеціальна правосуб’єктність і відповідно - можливість здійснювати лише окремі види діяльності характерна, наприклад, для інститутів спільного інвестування, комерційних банків, страхових компаній, фондових бірж).
Права та обов’язки суб’єктів господарювання можна поділити на дві категорії: загальні права та обов’язки, які притаманні всім суб’єктам господарювання, і спеціальні - характерні лише для певних видів суб’єктів господарювання.
Обсяг загальних прав залежить від правового титулу майна суб’єкта господарювання. Право власності забезпечує суб’єктові господарювання максимальний обсяг прав, серед яких: право вибору видів господарської діяльності (з дотриманням вимог закону); право вибору контрагентів та укладення з ними господарських договорів; право розпорядження отриманим прибутком та іншим майном, що належить суб’єктові господарювання на праві власності; право на визначення внутрішньої структури господарської організації та створення філій, представництв, інших відокремлених підрозділів та ін.
Спеціальні права необхідні суб’єктам господарювання з виключними видами діяльності (банківські операції, страхування, спільне інвестування, біржові операції) і передбачаються у відповідних законах, наприклад «Про банки і банківську діяльність» (ст. 9 - право комерційних банків створювати та брати участь у банківському об’єднанні; ст. 47 - право здійснювати на підставі банківської ліцензії банківські операції та ін.).
Загальні обов’язки суб’єктів господарювання досить численні, а саме: отримати дозволи ліцензії для здійснення тих видів господарської діяльності, щодо яких закон передбачає необхідність отримання спеціальних дозволів (ліцензій) у порядку, визначеному Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»; отримати в передбачених законом випадках патент; дотримуватися вимог антимонопольного-конкурентного законодавства; вести бухгалтерський облік і звітність; сплачувати податки та інші обов’язкові платежі; забезпечувати безпеку виробництва (екологічну, пожежну, радіаційну, санітарно-епідеміологічну, щодо охорони праці тощо); не порушувати права та законні інтереси інших осіб; виконувати інші вимоги, передбачені законодавством.
Спеціальні обов’язки притаманні суб’єктам господарських правовідносин зі спеціальним (виключним) предметом діяльності. Так, комерційні банки, страхові компанії, інститути спільного інвестування зобов’язані дотримуватися вимог відповідних законів щодо розміру та складу майна, видів діяльності (операцій), контролю за використанням активів.
Отже, суб’єкти господарських правовідносин - це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб’єктністю. У контексті розгляду питання суб’єктів господарювання було розглянуто їх легальний та до- ктринальний поділ залежно від широкого кола критеріїв. Важливу роль щодо питання суб’єктів вищезазначених відносин відіграє правосуб’єктність останніх, яка має відповідний поділ на загальну та спеціальну, що визначає коло їх прав та обов’язків. Було встановлено специфічні ознаки, притаманні як суб’єктам загалом, так і окремим елементам суб’єктного складу (щодо видів, правосуб’єктності та юридичної належності).
У сфері господарювання беруть участь особи, які мають спеціальний правовий статус. Згідно із ЦК України та ГК України цей статус - це статус підприємця для фізичних осіб та статус юридичної особи для організацій.
Згідно із ЦК України суб’єктами господарських правовідносин виступають: 1) фізичні особи - підприємці та 2) юридичні особи. Натомість за ст. 55 ГК України суб’єктами господарювання є: 1) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані як підприємці, та 2) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Можна критично поставитись до спроби віднесення до суб’єктів господарювання відокремлених підрозділів юридичної особи. Це пов’язано з тим, що такі підрозділи не мають самостійних прав та обов’язків. Відповідні права та обов’язки виникають у юридичних осіб, що їх створили. Діяльність відокремлених підрозділів умовно можна віднести до їх господарської діяльності, оскільки вона не буде самостійною (юридична особа визначає предмет їх діяльності, встановлює повноваження їх керівників), ініціативною (вони діють не на свій розсуд, а відповідно до встановлених завдань, не мають можливості приймати рішення щодо вступу в правовідносини та виходу з них), не має ризикового характеру (майно, яким вони володіють, належить відповідній юридичній особі).
Стаття 2 ГК України виділяє категорію «учасники відносин у сфері господарювання». Окрім, власне, суб’єктів господарювання, до таких учасників відносяться споживачі, органи державної влади та місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також особи, які є засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Засновниками традиційно прийнято називати осіб, які беруть участь у створенні господарського товариства та його діяльності (ст. 3 Закону України «Про господарські товариства»). Для приватних та інших підприємств замість поняття «засновник» використовується поняття «власник майна підприємства». І в першому, й у другому випадках особа передає належне їй майно іншій особі та набуває відповідних прав щодо неї. Відмінність буде полягати у тому, що в першому випадку право власності на майно переходить до товариства, у другому - ні, підприємство володіє майном на праві господарського відання чи оперативного управління, особа залишається власником майна.
Споживач згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» - це громадянин, який придбає, замовляє чи має намір придбати або замовити товари (роботи, послуги) для особистих побутових потреб. Споживачем може виступати фізична особа та фізична особа - підприємець (при цьому важливо, щоб він придбав (замовив) товар (роботу, послугу) для задоволення власних побутових потреб. Про це може свідчити кількість придбаного товару, відповідність придбаного товару тому, яким торгує такий продавець, можливість використання придбаного товару у власному виробництві та інші обставини.
Органи державної влади та місцевого самоврядування забезпечують дотримання умов та меж здійснення господарської діяльності (органи державної реєстрації, ліцензійні органи, АМК України, інші контролюючі органи тощо). Такі органи повинні діяти відповідно до своєї компетенції.