Господарське право України. Частина 1
§ 1. Поняття, ознаки та види господарських правовідносин
У процесі здійснення господарської діяльності юридичні та фізичні особи як суб’єкти господарювання вступають у найрізноманітніші правовідносини: договірні зобов’язання з приводу поставки продукції, перевезення вантажів, будівельних та інших робіт; зобов’язання з виконання поставок продукції для державних потреб тощо. Цим самим встановлюється юридичний зв’язок між суб’єктами господарювання - вони в цих зобов’язаннях наділяються правами та обов’язками. Загальна теорія права визначає правовідносини як урегульовані нормами права і забезпечувані державою вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв’язку між суб’єктами - правомочними (носіями суб’єктивних прав) і зобов’язаними (носіями обов’язків).
Господарські правовідносини як галузевий вид правовідносин характеризуються переважно в навчальній літературі з господарського права. Як зазначає О. П. Віхров, автори більшості навчальних видань акцентують увагу на господарських відносинах, фактично обходячи мовчанням категорію господарських правовідносин або лише торкаючись її. Така позиція обумовлена, з одного боку, наявним у науці різним баченням господарського права як правової галузі та її предмета - господарських відносин, а з іншого, - багатоаспектністю категорії правовідносин, неоднозначним розумінням її в теорії права та галузевих юридичних науках. Можна повністю погодитися з позицією Г. Л. Знаменського про те, що до розряду суспільних відносин може бути віднесена лише така специфічна форма, як господарські правовідносини, але ніяк не господарські відносини. З цієї причини питання про сутність і природу господарських правовідносин може бути визначене одним із найскладніших і недостатньо розроблених у господарсько-правовій теорії.
Господарські правовідносини, зважаючи на специфіку правового регулювання, слід визначати у зв’язку із певними особливостями. Позицію з визначення господарських правовідносин як урегульованих нормами права суспільних відносин, що виникають у сфері господарювання щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності, відстоюють В. С. Мартем’янов, О. М. Вінник та В. В. Лаптєв. Зокрема зазначено, що господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, які виникають у сфері господарювання щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності, характеризуються особливим суб’єктним складом, поєднанням організаційних і майнових елементів, значною мірою регулювання з боку як держави, так і суб’єктів цих відносин.
У свою чергу, Г. Л. Знаменський вважає, що господарські правовідносини - це особливий вид суспільних відносин, що виникають у результаті впливу норми права на фактичні, реальні відносини в суспільстві і становлять проміжну ланку між нормою права та фактичними суспільними відносинами. На думку вченого, «традиційне» визначення правовідношення як «конкретного, реального суспільного відношення, що набуло правової форми і є результатом реалізації норм права», призводить до змішування правового чинника та об’єкта його впливу замість чіткого їх розрізнення.
Беручи за основу суб’єктний склад учасників господарювання, С. Й. Кравчук і В. С. Щербина тлумачать господарські правовідносини через спектр відносин між владно-розпорядчими органами та суб’єктами господарювання. Зокрема, С. Й. Кравчук визначає господарські правовідносини як відносини між господарюючими суб’єктами й органами влади, які утворюються в процесі організації і здійснення господарської діяльності. Натомість В. С. Щербина вважає, що господарські правовідносини - це відносини між господарюючими суб’єктами та органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Фактично можна стверджувати, що такий науковий підхід віднайшов своє відображення в нормах законодавства України. Так, за ст. 1 ГК України господарські відносини - це відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
В основі господарських відносин як фактичних економічних відносин здебільшого лежить приватний інтерес суб’єкта господарювання щодо отримання бажаного ефекту (найчастіше - прибутку) від господарської діяльності. Коло ж публічних інтересів, які підлягають урахуванню в господарсько-правових нормах, а значить і в господарських правовідносинах, надзвичайно широке і залежить від виду господарської діяльності та галузі/сфери її здійснення (це, зокрема, інтереси щодо: забезпечення розширеного відтворення в матеріальному виробництві; реалізації інвестиційних та інноваційних проектів з метою забезпечення розвитку високотехнологічного виробництва тощо).
У свою чергу, О. П. Віхров, не погоджуючись із розумінням правовідношення як урегульованого правом суспільного відношення, стверджує, що правовідносини є відносинами правомірними, такими, що відповідають встановленим правовим вимогам. Тому навряд чи обґрунтовано називати правовими реальні конкретні відносини, що регулюються нормами права, в яких поведінка суб’єктів включає як правомірні, так і неправомірні шляхи реалізації інтересів цих суб’єктів.
Стосовно співставлення господарського правовідношення і господарського відношення В. В. Поєдинок зазначає:
1) господарське відношення є економічним відношенням, що виникає в результаті прийняття його суб’єктами економічно значущих рішень, як правило, у їх приватних інтересах, а господарське правовідношення - ідеологічним відношенням, що виникає в результаті настання передбачених правовою нормою фактів і втілює публічний інтерес;
2) господарське правовідношення є проявом господарського відношення у правовій площині і є індивідуальною моделлю поведінки суб’єктів господарського відношення;
3) господарське правовідношення посідає власне місце в системі соціальних регуляторів господарських відносин поряд із нормами права, від яких відрізняється саме своїм індивідуальним характером.
Отже, господарські правовідносини визначаються як на легальному, так і на доктринальному рівнях. Зокрема, такі відносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, які виникають у сфері господарювання щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності, характеризуються особливим суб’єктним складом, поєднанням організаційних і майнових елементів, значним ступенем регулювання як з боку держави, так і з боку суб’єктів цих відносин.
Вказані правовідносини характеризуються специфічними ознаками: сфера виникнення, суб’єктний склад, об’єкт, зміст, поєднання майнових та організаційних елементів, відображення в господарських правовідносинах публічних і приватних інтересів, підстави виникнення, зміни та припинення, ступінь державного і локального регулювання.
Зважаючи на наявність як легального, так і доктринального визначення господарських правовідносин, звернемося до розкриття істотних ознак вищезазначених відносин, оскільки останні уможливлюють розглянути такі юридичні відносини у цілісній системі.
Ознаки господарських правовідносин:
1) сфера виникнення - господарські відносини мають місце у сфері господарювання. Першочергово слід зазначити, що господарські правовідносини характеризуються специфічною сферою виникнення. Зокрема, така сфера охоплює господарські системи будь-якого рівня. Рівневість охоплення сфери відносин господарювання включає як державний рівень (економіка країни), так і територіальний (економіка певного регіону) та локальний (суб’єкти господарювання і господарські організації). Вказані відносини спеціалізуються і сферою регулювання;
2) особливий суб’єктний склад. Як специфічну ознаку окреслених правовідносин необхідно виділяти і особливий суб’єктний склад. У цьому випадку обов’язковим учасником зазначених відносин є суб’єкти господарювання - індивідуальні підприємці, господарські організації, суб’єкти організаційно/управлінсько-господарських повноважень. Щодо останніх, то ними виступають органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, господарські об’єднання, холдингові компанії, засновники та власники майна суб’єктів господарювання. Крім того, участь у цих відносинах беруть споживачі, громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Коло учасників відносин у сфері господарювання легально визначено ч. 1 ст. 2 ГК України;
3) об’єкти господарських правовідносин. Як і будь-які юридичні відносини, господарські правовідносини мають специфічний об’єкт правового регулювання. Так, об’єктом господарських правовідносин є майно у формі речей і безтілесного майна (нематеріальних активів), у тому числі об’єктів права інтелектуальної та права промислової власності, необхідне для організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності;
4) зміст господарських правовідносин. У випадку господарських правовідносин змістом є суб’єктивні права та обов’язки суб’єктів господарювання й суб’єктів організаційно-господарських повноважень та інших учасників господарського життя, визначені нормативно-правовими актами й іншими документами, а також реальні дії зазначених осіб щодо реалізації цих прав та обов’язків, спрямовані на безпосереднє здійснення господарської діяльності;
5) поєднання майнових та організаційних елементів: створення підприємства включає як організаційні елементи (укладення засновницького договору, скликання та проведення установчих зборів у випадках, передбачених законом, державна реєстрація, ліцензування тощо), так і майнові (наділення підприємства відповідною майновою базою). Так, щодо поєднання майнових та організаційних елементів, то створення господарської організації вимагає сукупності організаційних дій засновників у формі укладення засновницького договору (якщо засновників два і більше), скликання та проведення установчих зборів (у передбачених законом випадках), здійснення державної реєстрації новоствореної організації, отримання необхідних ліцензій та інших дозволів, наділення новоствореної організації необхідною для започаткування і здійснення нею відповідної господарської діяльності майновою базою з визначенням правового титулу майна (право власності, право господарського відання, право оперативного управління);
6) у господарських відносинах має місце особлива мета - досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку;
7) регулюються особливими нормами - поєднання законодавчого та локального регулювання. Зокрема, такі відносини регулюються господарсько-правовими нормами, що містяться в актах господарського законодавства, а в окремих випадках ще й у господарських договорах, які створюють можливість регулювання окремих питань господарювання;
8) юридичний факт як підстава виникнення господарських правовідносин. Можна повністю погодитися з О. М. Вінник, на думку якої, розглядаючи основні ознаки будь-яких правовідносин, помилково було б не звернути увагу на підстави виникнення, зміни та припинення таких відносин. У випадку відносин, що розглядаються, такими підставами є юридичні факти, що можуть виражатися у діях чи бездіяльності суб’єктів правовідносин, подіях.
Господарські правовідносини є цілісними за своєю юридичною та економічною природою. Однак у рамках цієї цілісності має місце їх видова відмінність, визначена значною кількістю зв’язків учасників відносин у сфері господарювання. Господарські правовідносини мають широке коло існування. Зокрема, розрізняють відносини у сфері господарювання за характером відносин, за сферою виникнення та дією, за взаємним становищем сторін, за галузями економіки і сферами управління, за характером дозволу. Різноманітність і складність господарських відносин вимагає здійснення їх поділу на відповідні види за різними критеріями.
Згідно із ч. 4 ст. 3 ГК України господарські відносини поділяються на: господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські. Так, ч. 5 ст. 3 ГК України дає визначення господарсько-виробничих відносин як майнових та інших відносин, що виникають між суб’єктами господарювання під час безпосереднього здійснення господарської діяльності (наприклад, такі відносини виникають між постачальником і покупцем). У таких відносинах не існує підпорядкування суб’єктів один одному, вони діють як рівні та незалежні контрагенти.
За ч. 6 ст. 3 ГК України під організаційно-господарськими відносинами слід розуміти відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (такі відносини складаються між органами господарського контролю та підприємцями, між органами державного управління і державними підприємствами); під час державної реєстрації та ліквідації суб’єктів господарювання; під час видачі ліцензій, патентів, дозволів на розміщення об’єктів торгівлі.
У свою чергу, ч. 7 ст. 3 ГК України під внутрішньогосподарськими відносинами передбачено відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами (філіали, представництва).
Основним видом господарських правовідносин слід вважати майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання під час безпосереднього здійснення господарської (насамперед підприємницької) діяльності. Такі відносини будуть полягати у вчиненні суб’єктами господарювання дій щодо виробництва та реалізації товару, виконання робіт і надання послуг за плату.
Організаційно-господарські відносини завжди пов’язані з господарсько-виробничими (майновими та особистими не- майновими) відносинами, оскільки спрямовані або ж на створення і реалізацію умов для заняття господарською діяльністю (державна реєстрація, ліцензування тощо), або ж на створення та забезпечення меж здійснення такої діяльності (конкурентне законодавство, законодавство про забезпечення якості та безпеки товарів тощо). Внутрішньогосподарські правовідносини також пов’язані з господарсько-виробничими відносинами і стосуються організації діяльності суб’єкта господарювання під час здійснення господарської діяльності (корпоративні відносини). Таким чином, можна вважати, що організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини є відносинами, пов’язаними з господарсько-виробничими (майновими та особистими немайновими) правовідносинами.
Виходячи із зазначеного, господарські правовідносини можна визначити як господарсько-виробничі (майнові й особисті немайнові) та пов’язані з ними організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини, які виникають між суб’єктами господарських правовідносин під час здійснення господарської (підприємницької) діяльності, спрямовані на досягнення господарської мети і врегульовані нормами господарського права.
Поряд із легальною класифікацією доктрина господарського права виділяє більш розширений поділ зазначених правовідносин. Такий поділ має місце з різних міркувань: нормотворчості (врахування в процесі правового регулювання специфіки певних видів господарських відносин), з навчальною метою (вивчення характерних ознак певних видів господарських відносин і пов’язаних з цим особливостей їх правового регулювання), для наукових цілей (дослідження певних видів господарських відносин, винайдення найбільш оптимальних шляхів їх правового регулювання і надання відповідних рекомендацій законодавцеві та практичним працівникам).
За характером правовідносин господарські відносини поділяються на:
- відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництво та реалізація товару);
- відносини щодо керівництва (організації) господарською діяльністю (державна реєстрація, контроль власника майна за ефективністю використання останнього підприємством).
За вза.ємним становищем сторін розрізняють:
- горизонтальні - відносини, які складаються безпосередньо між господарюючими суб’єктами (між самими господарськими організаціями, підрозділами одного підприємства). Для цих відносин характерна юридична рівність сторін;
- вертикальні - це відносини у сфері управління. В даних відносинах одним з учасників виступає орган управління, в тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.
За сферою дії правовідносини бувають:
- внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської організації між її структурними підрозділами, а також між господарською організацією та її структурними підрозділами;
- міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично самостійними суб’єктами господарювання.
За галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони виникають, відносини поділяють на такі:
- правовідносини в галузі промисловості;
- правовідносини в галузі сільського господарства;
- правовідносини в галузі транспорту;
- правовідносини в галузі капітального будівництва;
- правовідносини у сфері приватизації;
- правовідносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.
С. Й. Кравчук вважає, що господарські правовідносини поділяються на:
- вільні. В основі вільних господарських правовідносин лежить визначене ст. 6 ГК України положення про те, що підприємець має право без обмежень здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству;
- дозвільні. В основі дозвільних господарських правовідносин лежить визначений в ч. 3 ст. 5 ГК України та ст. 8 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» перелік видів підприємницької діяльності, яка може здійснюватися лише за спеціальним дозволом, що видається уповноваженим органом. Цю категорію господарських правовідносин, на думку вченого, можна поділити на чотири групи: відносини, пов’язані з виготовленням та реалізацією певних продуктів і речовин (алкогольні напої, тютюнові вироби, ветеринарні медикаменти, хімічні речовини); відносини з внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним, залізничним, морським, повітряним шляхом, виконання авіаційно-хімічних робіт та аерозйоміок, обробки поштової кореспонденції, прийому грошових переказів тощо; відносини щодо проведення спеиіальних робіт (пошук та експлуатація корисних копалин, виробництво та ремонт спортивної і мисливської вогнепальної зброї, виготовлення грошових знаків тощо); відносини з надання населенню специфічних послуг (медичних, ветеринарних, юридичних).
Як бачимо, коло господарських правовідносин має широкий спектр, що визначається різноманітними критеріями та якостями. Отож, відмежування господарського права від інших галузей права здійснюється за предметною ознакою, тобто у порівнянні предмета правового регулювання з предметами, які притаманні кожній окремій галузі. Зокрема, ст. 4 ГК України закріплює, що у сфері господарювання можуть виникати відносини, що не мають усіх ознак господарських правовідносин і не є предметом регулювання господарського законодавства. До них відносяться: 1) майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦК України; 2) земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;
3) трудові відносини; 4) фінансові відносини за участі суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; 5) адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.