Конкурентоспроможність національної економіки

Филюк В.В. Вплив антимонопольного контролю за концентрацією ринків на конкурентоспроможність вітчизняних підприємств

Антимонопольна політика держави є одним із ключових механізмів підвищення конкурентоспроможності національних компаній як на національному, так і на світових ринках. Саме умови взаємодії господарюючих суб’єктів та їх відносні розміри у сучасній ринковій економіці визначають здатність до інвестицій та інновацій. У зв’язку з цим особливо важливого значення набуває контроль за концентрацією ринків як один із напрямів антимонопольної політики.

Із здобуттям незалежності Україна взяла курс на активну інтеграцію вітчизняної економіки в глобальну економічну систему. Однак «сліпе» запозичення досвіду розвинутих країн у регулюванні економічних процесів в цілому та концентрації ринків зокрема без їх продуманої адаптації до вітчизняних умов призвело до того, що заходи, які могли б бути успішними в умовах відносної закритості її внутрішніх ринків, виявилися неефективними в умовах їх інтернаціоналізації. Внаслідок цього, країна зіткнулася з проблемою низької конкурентоспроможності національних підприємств на зовнішніх та внутрішніх ринках, що відповідним чином позначається і на конкурентоспроможності всієї економіки.

Так, за даними Світового економічного форуму у 2012 р. за показниками конкурентоспроможності Україна займала 73-є місце із 144 країн [3]. За даними Звіту про глобальну конкурентоспроможність, наведеними в табл. 1, основними стримуючими факторами для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств є низька інтенсивність внутрішньої конкуренції, наявність ринкового домінування та неефективна конкурентна політика, в тому числі й у сфері регулювання концентрації на товарних ринках.

На нашу думку, причиною такої ситуації є те, що в Україні антимонопольні органи підтримують об’єднання підприємств на тих ринках, які вже є висококонцентрованими в силу специфіки свого функціонування (сировинні ринки та ринки товарів з низьким ступенем переробки), а на ринках споживчих товарів та послуг (різні сегменти фінансового ринку, ринки АПК) застосовується жорстка антимонопольна політика, яка наносить шкоду конкурентоспроможності компаній, що на них оперують.

Одним із можливих способів вирішення цієї проблеми може стати зміна підходів до антимонопольної політики, зокрема пом’якшення норм, які стосуються участі вітчизняних підприємств, що діють на ринках готової продукції, у процесах концентрації шляхом укладання ними угод про злиття та поглинання. Це дозволить їм знизити витрати виробництва за рахунок досягнення економії на масштабах, виробляти якісну продукцію, яка користується високим попитом у споживачів, що в кінцевому результаті дасть їм можливість забезпечити зростання обсягів продажу, ринкової частки та прибутків у довгостроковому періоді.

Варто зазначити, що в українському законодавстві відсутнє саме поняття «концентрація ринків». Замість нього вживаються терміни «економічна концентрація» та «концентрація суб’єктів господарювання», однак і їх визначення законодавець не дає. Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає лише способи, за допомогою яких підприємства можуть приймати участь у процесах концентрації. Зокрема до них відносяться злиття суб’єктів господарювання, придбання часток, паїв та активів, спільне створення підприємств, тощо [1]. На нашу думку, визначення концентрації ринків лише через способи її здійснення є некоректним, оскільки воно не дає інформації про те, у яких випадках держава повинна втручатися в ці процеси.

Ми вважаємо, що концентрація ринків - це процес зменшення кількості підприємств на товарних ринках за рахунок збільшення їх розмірів, зростання ринкової частки, а також концентрації і централізації виробництва і капіталу. Якщо вона призводить до зниження інтенсивності конкуренції, то відповідні органи державної влади повинні вживати дієвих заходів для нівелювання негативного впливу на результати функціонування ринку.

Антимонопольна політика, спрямована на підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, має розроблятися з урахуванням основних пріоритетів промислової та зовнішньоекономічної політики. Це означає, що з одного боку, має забезпечуватися ефективне конкурентне середовище на внутрішньому ринку, яке б стимулювало виробників знижувати їх витрати виробництва, а з іншого - мають виховуватися національні лідери, які володіють належними ресурсним та фінансовим потенціалом, а також здатні здійснювати технічні та технологічні новації, а отже можуть успішно конкурувати з іноземними компаніями на зовнішніх ринках.

У зв’язку з цим держава повинна розглядати великі за розміром підприємства, які займають лідируючі позиції на внутрішньому ринку, не тільки як загрозу для ефективного економічного суперництва, а й як найважливішого суб’єкта, діяльність якого сприятиме модернізації національної економіки та підвищенню її конкурентоспроможності. Саме з таких міркувань виходять антимонопольні органи при розробці конкурентної політики таких промислово розвинутих країн як Франція, Німеччина, Південна Корея. Це дало їм змогу сформувати лідерів національного ринку, які успішно конкурують з ТНК на глобальному рівні та сприяють підвищенню конкурентоспроможності економіки цих країн.

Держава покликана сприяти концентрації суб’єктів господарювання шляхом їх злиття, особливо в тому випадку, коли об’єднання здійснюється з метою застосування прогресивних ресурсозберігаючих технологій, які в подальшому дозволять знизити витрати виробництва. Особливо це стосується об’єднань підприємств, які діють на міжнародному ринку, оскільки такий підхід дасть змогу їм ефективно протистояти потужним іноземним конкурентам.

Наявність таких державних пріоритетів породжує необхідність остаточного переходу від антимонопольної до конкурентної політики. Це означає, що основною метою діяльності Антимонопольного комітету України (АМКУ) має стати протидія лише суб’єктам господарювання, які займають лідируюче становище на ринках товарів і послуг і намагаються знизити інтенсивність конкуренції на них. Активне впровадження заходів конкурентної політики дасть можливість не просто нівелювати можливий негативний вплив процесів концентрації на функціонування ринку, а викоренити саму його причину та допоможе використати потенціал концентраційних процесів для забезпечення зростання конкурентоспроможності вітчизняної економіки та підвищення рівня інноваційної активності національних підприємств. Такими заходами можуть стати забезпечення захисту контрактних прав та прав власності, лібералізація або зниження необгрунтованих вхідних бар’єрів, тощо [2, с. 18].

Крім того, необхідно дещо змінити концепцію «колективного домінування» у напрямі її зближення з законодавством Європейського Союзу (ЄС). Нагадаємо, що відповідно до законодавства ЄС колективним домінуванням може визнаватися ситуація, за якої сукупна частка двох учасників ринку (СЯ-2) становить не менше 50%, при цьому вона повинна залишатися незмінною протягом тривалого часу. В Україні пороговим значенням коефіцієнта концентрації також є 50%, однак він встановлюється для трьох учасників. Коригування цієї норми позбавить АМКУ від надлишкового регулювання, а підприємства - від додаткових бюрократичних процедур. Ми вважаємо, що ці та ряд інших заходів дадуть змогу підвищити ефективність державної конкурентної політики.

Таким чином, удосконалення українського антимонопольного законодавства в аспекті контролю за концентрацією ринків має враховувати світові тенденції розвитку економіки та вплив на неї глобалізаційних процесів. Тільки в такому випадку воно може стати дієвим механізмом підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств зокрема та економіки в цілому.

Список використаних джерел

  1. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III: за станом на 27 липня 2011 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України.
  2. Развитие и применение антимонопольного законодательства в России: по пути достижений и заблуждений / С. Авдашева, Н. Дзагурова, П. Крючкова, Г. Юсупова ; науч. ред. С. Авдашева ; Нац. исслед. ун-т «Высшая школа, экономики». - 2-е изд., перераб. - М.: Изд. дом Высшей школы экономики, 2011. - 111 с.
  3. The Global Competitiveness Report 2012-2013 [Електронний ресурс] / World Economic Forum