Починаючи з 80-х років XX ст. у США ведуться дискусії про традиційні і нові педагогічні цінності. На думку одних дослідників, багато цінностей було імпортовано з Європи і сформульовано до появи самої американської нації. Але за 200 років існування держави американці перетворили європейську спадщину таким чином, що широке коло соціальних і культурних норм стало відповідати новим умовам життя. Інші історики (наприклад, Маріо Ді Нунціо) вважають, що “демократія” зародилася в Америці. Особливо треба згадати концепцію “Освіта з метою національного і глобального виживання”, в якій система освіти покликана була сприяти зміцненню американської нації.
Відсутність жорсткої централізованої політики і можливості широкого експериментування в системі освіти мали не лише позитивні, але й негативні наслідки. Назріла потреба перегляду і реформування системи освіти в Америці.
Проблема стандарту загальної академічної освіти підростаючого покоління США була висунута у 1983 р. національною комісією, призначеною президентом, до складу якої ввійшли такі відомі вчені, як Д.Гарднер, Г.Сіборг, Д.Холтон. На засіданні відзначалося: “Наше суспільство і його система освіти втратили основний ідеал високих вимог і дисципліни для їх досягнення...”
У січні 1990 р. президент США Дж.Буш виступив на конгресі й оголосив завдання, без досягнення яких на федеральному, штатному і місцевому рівні американці не зможуть утримати своє лідерство у світовій економіці. Буш оголосив такі цілі реформи освіти, які повинні бути досягнуті до 2000 p.:
- Школярі повинні приходити в І клас початкової школи вміючи читати.
- Число учнів, які б успішно закінчували загальноосвітню середню школу, повинно складати близько 90% .
- Американські школярі, закінчивши IV, VIII і XII класи (елементарну, молодшу середню і старшу середню школи) повинні досягнути фіксованих показників у оволодінні суспільними предметами, англійською мовою, математикою, предметами природознавства, історії і географії. З цих дисциплін вводилися перевідні і випускні іспити; поновлювався їх зміст. Америка повинна бути впевнена в тому, що загальна шкільна освіта забезпечить належну базу для того, щоб стати відповідальним громадянином, підготовленим до продовження освіти і залучення до виробничої сфери у сучасній американській економіці.
- До 2000 р. американські школярі повинні були зайняти перше місце у світі за рівнем підготовки в галузях математики і природознавства.
- Школи для дорослих і система неперервної освіти повинні були забезпечити загальну грамотність населення, озброїти його знаннями і навичками, необхідними для розуміння сучасної світової економіки, реалізації своїх прав і громадянських обов’язків.
- До 2000 р. всі школи США повинні бути вільними від наркоманії, у них мала запанувати дисципліна, створена атмосфера, сприятлива для навчання.
Таким чином, список показників нового стандарту освіти США передбачав не тільки кінцеву мету (як, наприклад, перше місце у світі з математики і природознавства), але забезпечити досягнення належної дошкільної підготовки, високого рівня знань усіх учнів і особливо випускників, іспитів після кожного з трьох етапів навчання, створення сприятливої для навчання атмосфери у школі, належного фінансування школи.
Система освіти США не є централізованою. Навчальний план складається урядовцями штату, місцевим керівництвом або самою школою. Але академічні предмети повинні займати центральне місце в навчальному плані загальноосвітньої школи. В Америці нараховується близько 100 тисяч загальноосвітніх шкіл, у яких навчається близько 50 мільйонів учнів. Термін навчання становить 12-13 років. Система освіти передбачає: 1) дитячий садок при школі (діти до 5-6 років); 2) початкову школу (діти 6-12 років); 3) середню школу (діти 13-14 років); 4) вищу середню школу (молодь 15-18 років).
Система середньої освіти передбачає три види шкіл: державні, приватні, релігійні. Крім того, є багато можливостей для набуття заочної освіти та складання екзаменів екстерном.
Державні школи перебувають у віданні Департаменту освіти. Навчання в них безкоштовне. Діти малозабезпечених батьків одержують у школі безкоштовний сніданок та ланч (гарячий другий сніданок). Серед державних шкіл, особливо в так званих “білих” районах є такі, в яких викладають відомі вчені, доктори наук - випускники Гарвардського, Прінстонського, Колумбійського та інших престижних університетів. Щоб потрапити в таку школу, необхідно скласти екзамен-тест і набрати 700-740 балів. Однак, атмосфера в школах, де більшість учнів - темношкірі та латиноамериканці, не завжди сприяє успішному навчанню і вихованню, маючи на увазі, що серед цього населення рівень злочинності і вживання наркотиків вищий, ніж у “білих” школах.
Значна частина таких державних шкіл - джерело насильства, ґвалтування, наркоманії, раннього сексу, знущання над учителями. Тому, не знаходячи педагогічних шляхів вирішення цих проблем, порядок у таких школах підтримують не учні і вчителі, а спеціальна служба безпеки і наряди поліції. Учні не вважають школу своєю, а чужим, казенним домом, де вони перебувають під охороною поліції, тобто школа фактично відчужена від учня.
Приватні світські школи - це навчальні заклади, які здебільшого фінансуються приватними фондами, різними благодійними організаціями. Навчання в них платне (до 15 тис. доларів на рік). Проте є закон, за яким будь-яка приватна школа повинна щорічно прийняти до 20% учнів на безкоштовне або пільгове навчання. Якщо дитина здібна, результати її тестів високі, то будь-яка приватна школа візьме її на таке утримання. Якість навчання у значній частині приватних шкіл досить висока, але головне те, що в них більше уваги приділяється загальнокультурному розвитку учнів. Часто приватні школи мають такі гучні назви, як Academi (академія). Тут навчаються діти переважно з більш заможніх сімей, у яких батьки мають вищу освіту і можуть допомагати їм. Але й за таких умов багато приватних шкіл не дає знань, вищих від державних закладів. Справа в тому, що на приватні школи не поширюються вимоги і постанови Ради освіти, вони обирають програми, зміст і методи навчання за своїм бажанням, іноді один учитель викладає два-три зовсім різні предмети. Чотири з п’яти приватних шкіл релігійні, фінансуються різними релігійними організаціями і за своїм характером мають діапазон від орієнтованих на загальнолюдські цінності до ортодоксальних. Участь дітей у релігійних обрядах добровільна. Значна увага приділяється моральному вихованню, загальнокультурному розвитку. На відміну від державних, у релігійних школах обов’язкова учнівська форма.
Проте є й такі, де більша частина навчального часу витрачається на вивчення релігійних догм, а не на освіту. У США існує велика кількість альтернативних шкіл для обдарованих дітей, спеціалізованих із високим рівнем освіти за певними напрямами (фізико-математичним, гуманітарним, естетичним), спеціальних для дітей з певними особливостями характеру, сприймання, здатності до навчання тощо.
Практичні питання виховання обдарованих дітей у дусі гуманістичної педагогіки вирішується в руслі ідей видатного американського психолога, одного з лідерів гуманістичної педагогіки Карла Роджерса (1902- 1987), професора в 1940-1963 pp. університетів Огайо, Чикаго й Вісконсіна та провідного представника гуманістичної психології, професора університету Брандайс (1951-1969) (штат Массачусетс), президента Американської психологічної асоціації Абрахама Гарольда Маслоу (1908-1970).
К.Роджер розробив так званий не директивний або центрований на клієнта метод психотерапії, в сонову якого були покладені уявлення про формування особистості. Теорія виявила переважно вплив на дитячу психологію і дитячу психопатологію. Центральною для К.Роджерса є категорія самооцінки´, в результаті взаємодії дитини з дорослими й іншими дітьми у неї створюються уявлення про себе. К.Роджерс вахливого значення надає ситуаціям міжособистісного спілкування людей, зокрема учителя й учнів. Тільки створення сприятливої міжособистісної атмосфери усуває перешкоди на шляху істинно плідного навчання, здорового розвитку особистості.
Теорія особистості А.Маслоу стала одним із джерел гуманістичного виховання. Головне завдання педагогіки, за А.Маслоу, “допомогли людині знайти в собі те, що в ній вже закладено”.
В останні роки в звичайних школах створюються класи для дітей з хворобою Дауна, ускладненнями поліомеліту тощо. Є також національні школи, зокрема іспанські, єврейські, китайські, італійські. Створено чимало українських шкіл, в яких по суботах навчаються діти, що відвідують звичайні заклади.
Деякі особливості державної школи. В американських державних школах навчається близько 85% дітей. Загальні питання освіти перебувають у віданні керівництва штатів, тобто регулюються 50-ма різними законодавчими і розпорядними органами. Єдиних централізованих програм немає. Кожний штат, місто можуть обирати свої програми, а також вирішувати великий спектр питань щодо змісту навчання, заробітної плати вчителів тощо. Проте всі шкільні програми повинні передбачати вивчення таких предметів, як читання, письмо, математика, історія США, всесвітня історія тощо. Отже, перша важлива особливість американської школи - різноманітність за змістом, організацією, педагогічною технікою, виховними завданнями. Це має свої переваги, але значна частина шкіл працює поза кваліфікованим педагогічним контролем і, отже, дає учням сумнівні знання. Педагогічне кредо більшості з них - розкриття реальних потенційних можливостей дитини, дотримуючись гасла: “Завдання не в тому, щоб зробити зайця слоном, а слона зайцем, а в тому, щоб зробити зайця зайцем, а слона слоном”.
Американська система освіти акцентує увагу на самостійність учнів у процесі навчання: самостійна робота з книгами, довідковою літературою, використання комп’ютерних програм тощо. Такий підхід правомірний, проте, його іноді доводять до крайнощів. Оволодіння знаннями не є громадянським обов’язком учня. У процесі навчання на учня не здійснюється ніякого примусу.
Важливою рисою американської школи є реальна диференціація, гнучкість системи і свобода вибору учнем напрямів, змісту й темпів свого навчання. У багатьох школах є класи з поглибленими програмами. Засвоївши обов’язкову програму, учень може обрати курси, які вивчають у коледжі. Залежно від рівня знань певного предмета учень навчається в різних групах. Наприклад, з мови він може бути в шостому класі, а з математики - у сьомому. Його можуть у будь-який час перевести “вверх” або “вниз” відповідно до успіхів і з конкретного предмета. У старших класах разом з обов’язковими дисциплінами кожен школяр навчається за індивідуальною програмою відповідно до його нахилів та індивідуальних планів. Дослідження, проведене у Гарвардському університеті, показало, що в таких штатах і містах, як Іллінойс, Мічиган, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Пенсільванія, Чикаго, Детройт, Філадельфія, школи залишаються здебільшого “чорними” або “латиноамериканськими”. “Білі” батьки переїжджають в інші міста і райони, де переважає “біле” населення. Для американської громадськості немає секрету, що школи в “білих” районах відрізняють від шкіл у негритянських і латиноамериканських районах за рівнем викладання, кваліфікації вчителів, знань і дисципліни учнів. Отже, чим бідніші діти, тим менш якісну освіту вони одержують. Ось два приклади. У штаті Пенсільванія є школа, яка була створена шоколадним магнатом Мілтоном Херші і названа його іменем. Це ціле шкільне місто, яке займає 3000 акрів зі шкільними будинками, великим адміністративно-культурним корпусом, чотирма сільськогосподарськими центрами, виробничими підприємствами, спортивними спорудами. Учні навчаються і працюють на шкільних полях, у саду, добре обладнаних лабораторіях, у власній телестудії, редакції шкільного журналу. До їхніх послуг - басейн, каток зі штучною кригою. Кожний може знайти свою справу і свій напрям діяльності. Школярі живуть у 120 великих красивих будинках, які перебувають майже на повному їхньому самообслуговуванні. У кожному будинку є комп’ютер, зв’язаний з центральним шкільним і бібліотеками. Будь-які потрібні для підготовки до занять матеріали можна викликати за секунду на домашній монітор. У кожного школяра є робоче місце з усім необхідним обладнанням, а також свій рахунок у банку, куди школа перераховує не тільки зароблені ним гроші, а й можливу премію за успішне навчання і зразкову поведінку. Враховуючи, що класу, як самостійної одиниці, фактично немає, всі учні паралельних класів складають одну “команду” (по 60-80 чол.). Престиж цієї школи настільки високий, що її випускникам дають “зелену вулицю” у провідні університети. Але конкурс до цієї школи також великий.
Школа №148 у Бронксі (Нью-Йорк) - великий чотириповерховий будинок із сітками на вікнах. Усередині вона має казенний вигляд. Сюзан Горрест у статті “Діти, які поза контролем” пише: це школа, де вчителі не навчають, а діти не приходять у класи. Педагоги не можуть домогтися порядку в цьому хаосі і тому радіють, що Джонні сьогодні немає в школі. Майже четверта частина учнів відсутня щоденно, більшість із них, навіть старших класів, ледве читають і пишуть. їхні батьки переважно одинокі матері, наркомани і алкоголіки. 30% учнів цієї школи також від народження наркомани й алкоголіки, що відповідно позначається на їхньому фізичному й інтелектуальному рівні.
Щоправда, в США є деякі цікаві форми організації життя шкіл, стимулювання учнів до навчання. В окремих навчальних закладах директори вручають учням, які вперше приходять до школи, і їхнім батькам вітального листа з матеріалами про права й обов’язки вчителів, учнів, батьків, а також спеціальні звернення до учнів і батьків, у яких зосереджують їхню увагу на недоліках і проблемах школи, досить конкретно формулюють завдання. Наприклад, у школі міста Форт Гамільтон (штат Нью-Джерсі) на початку навчального року учням вручається лист “Шлях до успіху”, в якому дається багато корисних порад. Цікавою формою стимулювання учнів до навчання є “Угода між учнем і вчителем”, в якій педагог формулює свої дії щодо допомоги учню, а останній бере на себе зобов’язання підвищувати свої знання, виправляти поведінку тощо. У більшості шкіл немає щоденників і, отже, не виставляється оцінка за поведінку. Але в так званих “рекордах” (табелях успішності за чверть, рік) ця оцінка має диференційований характер: вона виводиться на основі поваги до старших, інших учнів, особистої відповідальності за вчинки, виконання правил та обов’язків учня, самоконтролю, ставлення до особистої і приватної власності, роботи в колективі, активності тощо.
Управління навчальними закладами децентралізоване. На федеральному рівні справами шкіл займається Департамент освіти; на рівні штату - аналогічна установа; на рівні міста, графства, дістрікту, округу - Ради з освіти. Кожний штат, місто, дістрікт, школа мають значну самостійність у межах виділеного бюджету аж до вибору і зміни програм навчання. Але все це не перешкоджає існуванню великого чиновницького апарату на всіх рівнях, утримання якого досить дороге. З 7,5 тис. доларів, які виділяються на одного учня на рік, тільки 2,5 тис. витрачається на нього. Цей апарат створює значну кількість паперів - інструкцій, рекомендацій, попереджень, які іноді ніким не читаються. За висловом мера Нью-Йорка Р.Джуліані, тільки в цьому місті більше чиновників від освіти, ніж у всій Західній Європі.
Після закінчення навчального року Рада освіти здійснює аналіз роботи кожної школи за певними показниками: складом учителів, успішністю, дисципліною учнів тощо. Кожний вчитель щоденно одержує від дирекції письмові настанови й інформації такого, наприклад, змісту: які події відбудуться у школі протягом наступного тижня, які спеціальні форми для комп’ютера використовувати, як писати заяву про похорони, про стан відвідування школи, про користування телефоном, про нову туалетну кімнату, наступне медичне обстеження тощо. Директор школи повинен відвідати уроки вчителя не менше чотирьох разів на рік. Проте вчителі мають самостійність у змісті та методиці навчання, в організації життя дітей.
Система державних шкіл багатьох штатів, зокрема Нью- Йорка, давно серйозно не реформувалася. Тому сьогодні активно обговорюються різні аспекти реформи школи: вона повинна стати меншою за кількістю учнів, демократичною, безпечнішою. Адже це дійсно криза, коли 40% випускників державних шкіл Нью-Йорка майже не вміють читати, писати, рахувати; має місце велика кількість пропусків занять учнями, окремі школярі відвідують школу, маючи при собі вогнепальну зброю, нерідкі випадки вагітності навіть 12-річних дівчат. У цьому зв’язку президент Б.Клінтон висловлював серйозне занепокоєння проблемами освіти.
Водночас відбувається скорочення урядових субсидій на освіту, зростають витрати на утримання в’язниць, на збільшення поліцейських у містах. Школа стала заручником демократії, доведеної до абсурду, коли відсутні засоби примусу до виконання її правил, обов’язків школяра, коли вчитель не має права на гнів, а учень може подати в суд на школу за те, що йому заборонили носити футболку з вульгарним написом. Але цей дещо критичний погляд на американську школу не заперечує наявності в ній позитивного, необхідності вивчення, осмислення й використання його.
Характерною особливістю вищої освіти у США є різноманітність навчальних закладів. У 1994 році в країні налічувалося близько 600 державних та понад 1550 повністю приватних коледжів і університетів. Серед державних є коледжі з чотирирічним терміном навчання, в яких навчаються від 500 до 2500 студентів; державні університети з повним набором дисциплін (близько 10000 студентів), а також великі університети з багатьма різноманітними факультетами, де навчаються понад 20000 студентів.
Приватні освітні установи бувають за розмірами такими ж різними, як і державні, проте близько двох третин з них мають у списках не більше як 2500 студентів. Приватні коледжі та університети гарантують високу якість навчання завдяки підвищеним вимогам як до студентів, так і до викладацького складу, а також лімітують прийом, встановлюючи для студентів досить високу плату за навчання.
Державні коледжі штатів з повним набором дисциплін та великі державні дослідницькі університети приймають на навчання кожного, хто отримав диплом про середню освіту у даному штаті. Але якість навчання у них трохи нижча, ніж у приватних. Місцеві органи самоврядування також можуть бути засновниками громадських навчальних закладів. Плата за навчання у них нижча від приватних, оскільки вони фінансуються з місцевого бюджету. При такому багатому виборі навчальних закладів конкуренція між ними є нормою життя і вони докладають багатьох зусиль для формування свого позитивного іміджу серед громадян, які бажають отримати вищу освіту. Тому університети і коледжі ґрунтовно підходять до залучення у свої лави найбільш талановитих та перспективних студенів; старанно вивчають академічні досягнення абітурієнтів, результати, які вони показали на державному тестуванні, характеристику з середньої школи, позанавчальні зацікавлення в науці, мистецтві, спорті.
Щоб зберегти свій імідж і уникнути конкуренції із сусідніми навчальними закладами, коледжі та університети часто координують свої навчальні плани та програми, вступаючи у спілки між собою. Так, у центральному Массачусетсі, коледжі Амгерст і Маунт-Голіок, а також відділення Массачусетського університету в Амгерсті, Гемпширі та Сміті уклали між собою угоду про співпрацю. Усі п’ять пропонують курси, які можуть вивчати студенти будь-якого з цих навчальних закладів. Також кожний університет та коледж створює свій фірмовий знак. Отже, розробка фірмового стилю, виготовлення рекламної продукції та її використання у роботі з громадськістю є невід’ємними складовими процесу формування та збереження позитивного іміджу американського навчального закладу. Взагалі, вища освіта в США дуже популярна. Тим паче, на здобуття вищої освіти керівники фірм та підприємств заохочують своїх працівників, у вигляді вищої заробітної плати. Саме ставлення американців до високоосвічених людей дуже позитивне. У наш час, коли стала високо цінуватися кар’єра, бажаючих отримати вищу освіту стало більше.