Конкурентоспроможність національної економіки

Шевченко І.В. Соціальні та людські виміри стійкої міжнародної конкурентоспроможності

Економічні фактори та результати є основними характеристиками розвитку країн та світового господарства. Вони впливають на інші складові сучасного та перспективного прогресу - соціальний та людський розвиток, екологію, культуру, політичну стабільність. В умовах сучасної глобальної нестабільності загострилися проблеми соціальних та інших наслідків економічних процесів, суперечності між поточними та довгостроковими рішеннями.

Соціальними наслідками глобальної нестабільності та європейської рецесії є зростання рівня безробіття, посилення бідності та суспільних протестів. Глобальна нестабільність впливає на динаміку та структуру міжнародної трудової міграції, освіту та науку. Відбуваються зміни пріоритетів розвитку, економічної політики, соціальних процесів і міжнародної конкуренції.

Конкурентні стратегії в сучасних умовах повинні спиратися на всі фактори та переваги, бути спрямованими не тільки на економічні результати, а й всебічний соціальний прогрес. Відбуваються зміни у національних та глобальних процесах формування та використання людського ресурсу, реформування ринків праці, соціальному розвитку. У цьому полягає актуальність визначення соціально-орієнтованої еволюції міжнародної конкурентоспроможності.

Дослідження міжнародної конкурентоспроможності здійснюються на рівнях продукту, корпорації, галузі та країни. Основними предметами сучасних досліджень є зміст, фактори, вимірювання та економічні результати конкурентоспроможності країн.

На наш погляд, зміст міжнародної конкурентоздатності можна визначити як здатність корпорації, галузі та країни виробляти та реалізовувати продукти та послуги на національних і світових ринках на основі конкурентних переваг, спроможність забезпечити зростання продуктивності праці на основі інновацій.

Одним з основних теоретичних підходів є концепція конкурентних переваг та теорія міжнародної конкурентоспроможності. Згідно М. Портера, конкурентоспроможність країни визначається чотирма групами економічних чинників: 1) стратегія, структура та здатність фірм до суперництва ; 2) умови факторів виробництва (наявність та якість); 3) умови попиту (характер та структура); 4) споріднені та підтримуючі галузі, на основі комбінації яких можна визначити певний рівень розвитку економіки країни - стадії факторно-базованого розвитку, інвестиційного, інноваційного та добробуту

Такий підхід розвивається сучасними дослідниками у таких напрямках: диференціації та пріоритетності факторів конкурентоспроможності, модифікації структурної взаємодії факторів, ролі інновацій у підвищенні конкурентоспроможності, вимірювання динаміки міжнародної конкурентоспроможності, визначення узагальнюючих економічних результатів.

Для розвитку такого підходу в рамках Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) було розроблено Глобальний індекс конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index), що відображає розвиток макроекономічних та мікроекономічних факторів конкурентоспроможності. Виділяються „три основи” економічної конкурентоспроможності, що складаються із 12 індикаторів та становлять Глобальний індекс конкурентоспроможності.

За підходом ВЕФ конкурентоспроможність країн визначається як сукупність інститутів, політики та факторів, що визначають рівень продуктивності у країні. Рівень продуктивності забезпечує необхідний рівень добробуту, який може досягнути країна. Тому більш конкурентоспроможна країна на основі продуктивності може створити умови для інвестицій, підвищення добробуту та соціального розвитку для своїх громадян. Цим визначається потенціал розвитку країни у довгостроковій перспективі.

Дослідження теоретичних та прикладних аспектів стійкої конкурентоспроможності є новим концептуальним підходом. Теоретичне осмислення змісту та факторів стійкої конкурентоспроможності повинні спиратися на удосконалення теорій розвитку, глобалізації, міжнародного руху факторів виробництва, конкуренції, міжнародної економічної політики та інших. Цей напрямок є інтегративним та міждисциплінарним, оскільки враховує підходи та висновки інших наук, в тому числі інституціональної теорії, політології, соціології, соціальної психології, екології та інших.

Сучасні висновки теоретичних та прикладних досліджень з проблем стійкого розвитку, міжнародної конкурентоспроможності, економічної політики, взаємодії економічних і соціальних процесів дають змогу визначити стійку конкурентоспроможність як новий концептуальних підхід в розробці проблем міжнародної конкуренції. Так, в дослідженні А.Берга та Дж. Остри обґрунтовано необхідність врахування соціальних факторів, подолання економічної нерівності для забезпечення стійкого розвитку [3].

Конкурентоспроможність країн в умовах глобальної нестабільності повинна спиратися на системну взаємодію економічних та інституційних основ з людськими, соціальними та інноваційними факторами. Підвищення якості людського ресурсу, ефективної зайнятості, соціальні умови стають джерелами конкурентоздатності розвинутих країн та зростаючих економік.

Людський ресурс, якість робочої сили та соціальні умови життєдіяльності впливають на формування конкурентоздатності національних економік. Водночас стрімко наростає інтернаціоналізація застосування людського ресурсу. Наявність та якість людського ресурсу відіграє суттєву роль у транскордонному переміщенні виробництва, формуванні глобальних ланцюгів створення вартості транснаціональних корпорацій. Розширюється міжнародна міграція робочої сили, професійна мобільність. Поширення сучасних технологій спонукає до міжнародного поширення стандартів освіти, кваліфікації, якості праці.

Концепція стійкої конкурентоспроможності сформована дослідниками ВЕФ. Її суть полягає у визначенні екологічних та соціальних складових конкурентоспроможності та доповнення її вимірювання відповідними показниками. Стійка конкурентоспроможність переносить акценти, по- перше, на якість економічного зростання, по-друге, на двосторонню взаємодію економіки та екологічних і соціальних процесів, по-третє, на підтримання довготривалого балансу економіки та соціальної стабільності.

На основі концепції стійкої конкурентоспроможності ВЕФ сформував більш комплексний вимірник, який названо «стійкісно-адаптований індекс глобальної конкурентоспроможності» (Sustainability-Adjusted Global Competitiveness Index - GCI). Він відображає «набір інституцій, політик і факторів, що дають змогу підтримувати продуктивність нації протягом тривалого періоду за умов підтримання соціальної та екологічної стійкості» [2, с. 52-53]. Цей індекс відображає здатність країн підтримувати не тільки кількісне зростання економіки, але і її соціальну стійкість та екологічну безпечність.

Стійкісно-адаптований індекс конкурентоспроможності спирається на дві опори. Основною є опора соціальної стійкості, що вимірює «набір інституцій, політик і факторів, що дають змогу всім членам суспільства отримувати найбільш можливі охорону здоров’я, участь і безпеку та максимізувати їх потенціал внеску та винагород від економічного благополуччя країни, в якій вони живуть» [2, с. 53]. Таким чином, опора соціальної стійкості пов’язує соціальну активність та розвиток людського ресурсу з його ефективним використанням в інтересах суспільства та добробуту кожної людини.

Базові потреби

Уразливість до шоків

Соціальна згуртованість

Доступ до санітарних послуг

Уразливість безробіття

Індекс Джіні

Доступ до якісної питної води

Масштаб неформальної економіки

Соціальна мобільність

Доступ до охорони здоров’я

Соціальний захист

Молодіжне безробіття

За оцінками ВЕФ, умови розвитку людського ресурсу в Україні є більш конкурентними у світових вимірах, ніж інституційні та економічні фактори.

Це обумовлює необхідність проведення структурних реформ в інтересах якісного розвитку та ефективного використання людського ресурсу, підвищення його внеску у стійкий економічний та соціальний розвиток.

Список використаної літератури

  1. Berg, A., Ostry J. Inequality and Unsustainable Growth: Two Sides of the Same Coin? IMF Staff Discussion Note. 1108. - 2011/ Washington: International Monetary Fund [Електронний ресурс].
  2. The Global Competitiveness Report 2011-2012 / World Economic forum. - World Economic Forum, Geneva, 2010. - 544 p.