Конкурентоспроможність національної економіки
Петрук В.В. Формування стратегій розвитку у системі стратегічного планування на промислових підприємствах України
Формування та реалізації стратегій розвитку за рахунок ефективної системи стратегічного планування практично означає підвищення ефективності функціонування промислових підприємств України в умовах загострення конкуренції. У сучасних умовах наростання ринкової нестабільності та невизначеності у функціонуванні промислових підприємств у зв’язку із постійними змінами ринкової кон’юнктури, загострення конкуренції та поглиблення глобалізації особливого значення набуває стратегічне планування. Промислові підприємства змушенні досить часто кардинально змінювати відповідні бізнес-структури, бізнес-процеси, а також систему організації виробництва з метою забезпечення подальшого успішного функціонування. Тобто реалізація програм реструктуризації та формування на їх основі стратегій розвитку повинна проводитися у відповідності заздалегідь передбачених та чітко обґрунтованих заходів та дій. Для цього, як засвідчує краща вітчизняна та зарубіжна практика, використовуються сучасні інструменти стратегічного планування, які на теренах України поки що не набули належного характеру та поширення.
У повній мірі не використовуються також і сучасні моделі та методи реалізації програм реструктуризації через причини відсутності систем стратегічного планування на переважній більшості вітчизняних промислових підприємств. Практично спостерігається часткове використання окремих елементів стратегічного планування у процесі реструктуризації підприємств, які перебувають у кризі. Це актуалізує дану теоретико-прикладну проблему і ставить додаткові завдання щодо наукових пошуків та досліджень у даній сфері та розбудові систем стратегічного планування.
Проблематика стратегічного планування компаній частково розглянута у роботах зарубіжних науковців, зокрема таких як М.Портер, А.Томсон, А.Дж. Стрікленд, Т.Пітерс, Р.Уотермен, М.Хаммер. Достатньо велика кількість наукових публікацій, які присвячені стратегічному корпоративному управлінню та реструктуризації компаній міститься у роботах Баюри Д.О., Гончарової О.М, Терещенка О.О., Черваньова Д.М., Мазур І.І., Наливайка А.П. Шапіро В.Д., Шегди A.B., Шершньової З.С. та інших.
Управлінню процесами реструктуризації промислових підприємств в умовах економічних реформ присвячено наукові розробки вітчизняних вчених, зокрема Б.Андрушків, К.Кирич та О. Погайдак. Загалом теорія реструктуризації базується на тім, що існування тісної залежності між станом зовнішнього середовища, поведінкою підприємств та їх внутрішнім середовищем приводить до необхідності вчасної адаптації цілей та стратегії розвитку підприємств, їх організаційних характеристик, структури і функцій до нових ринкових умов. Саме тому процес комплексної зміни методів функціонування називають реструктуризацією [1, с. 4].
У науковій економічній літературі недостатньо проведено аналіз сутності та процесів стратегічного планування у процесі реструктуризації на промислових підприємствах в умовах ринкової невизначеності, а також практично не розроблено методологічні засади та методичні підходи до оцінювання системних характеристик стратегічного планування та його потенціалу у процесі підвищення ефективності промислових підприємств.
Тому необхідно ставити завдання обґрунтування концептуальних засад стратегічного планування підприємств у процесі їх реструктуризації з метою підвищення ефективності.
Система стратегічного планування у процесі реструктуризації повинна враховувати комплексні зміни методів і умов функціонування підприємства відповідно до зовнішніх умов ринку, стану реалізації корпоративної та бізнес-стратегії розвитку. Категорія «реструктуризація» (поява концепції у 70-х роках минулого століття) у перекладі з англійської буквально означає «зміну, перебудову структури чого-небудь».
Виходячи із специфіки функціонування промислових підприємств, видів їх економічної діяльності та стану ринку визначаються типи їх сучасних структур і відповідний характер стратегічних змін та цілей, які необхідно передбачити при формуванні системи стратегічного планування. Особливо складно передбачити кардинальні зміни структури бізнес-процесів у взаємозв’язку із структурним зрізом та специфікою виробничих систем і функцій окремого підприємства. Однак, ключовими завданнями у ході стратегічного планування в ході реструктуризації, на наш погляд, є визначення майбутнього комбінування факторів виробництва, економічності та встановлення фінансової рівноваги. Виходячи з цього, слід користуватися теорією виробництва, яка дозволяє аналізувати та визначати взаємозв’язок між кількістю факторів виробництва та обсягом випуску продукції відповідно до існуючих технологій. Для цього використовуються виробничі функції за допомогою яких можна визначити ефективне співвідношення «затрати-випуск» відповідно до принципів економічності. Крім того особливого підходу до стратегічного планування потребує фінансова структура підприємства у період проведення та реалізації програм санації. Головні інструменти управління фінансовою санацією підприємства та окремі аспекти стратегічного планування запропоновано у окремих посібниках та наукових працях [ 2, 3,4 с. 82-90].
Досить велика кількість науковців дотримуються підходу, що стратегічне планування на підприємстві у процесі реструктуризації повинно бути зорієнтовано на реалізації стратегічних цілей зростання вартості компаній. Тобто вони вважають, що реструктуризація це комплексна програма впровадження змін, метою якої є зростання ринкової вартості підприємства. При цьому, сама реструктуризація розглядається як засіб формування у підприємства потенційної спроможності та реальної здатності до реагування на зміни зовнішнього середовища відповідно до обраної стратегії розвитку шляхом проведення комплексу організаційно- економічних, техніко-технологічних, правових і фінансових заходів, спрямованих на зростання ринкової вартості його бізнесу [5, 6, с.30-32]. Тобто, стратегічне планування у процесі реструктуризації підприємства повинно бути націлене на збільшення його вартості у перспективі. Для цього, система стратегічного планування повинна передбачати такий критерій, як певне нормативне значення вартості компанії, аналіз чинників, які на неї впливають, а також моніторинг та періодичне оцінювання вартості. В основу зазначеного підходу можна покласти концепцію управління вартістю компанії (value based management). Показник рентабельності власного капіталу (ROE) виступає важливим індикатором результатів фінансово- господарської діяльності підприємств корпоративного типу, який у більшій мірі характеризує ступінь інвестиційної привабливості та ефективності капіталовкладень.
Шершньова З.Є. вважає, що «в антикризовій діяльності мають брати участь усі органи та підсистеми управління підприємством. Функціональні напрямки менеджменту (маркетинг, операційний та фінансовий менеджмент, управління персоналом тощо) в сучасних умовах підвищення небезпеки впливу кризо утворювальних чинників на діяльності підприємства, мають містити відповідну «антикризову складову», що знаходить вираз у відповідних функціях» [7, с. 142]. Тобто це означає, що стратегічне планування виступає необхідною складовою не лише стратегічного управління, але й антикризового. Стратегічне планування повинно пронизувати та доповнювати усі сфери корпоративного менеджменту. В останні роки, особливе місце у антикризовому менеджменті належить контролінгу, який дозволяє забезпечувати реалізацію стратегічних планів та довгострокове функціонування підприємства на ринку.
Система стратегічного планування у процесі реструктуризації дозволяє забезпечити формування відповідного потенціалу, який у свою чергу, забезпечує превентивне реагування на зміни ринкового середовища. При цьому відповідні форми та види реструктуризації підприємства необхідно обов’язково узгоджувати із стратегією розвитку підприємств у постреструктуризаційний період. Особливого значення набувають процеси реалізації стратегій розвитку компаній за рахунок участі в реалізації інтеграційних корпоративних угод. Класифікація угод злиття та поглинання досить системно представлена у монографії Табахарнюка М.О. «Гра на мільйон: практика злиття та поглинання в Україні». Автор вважає, що «нині мотивація угод M&A в Україні вже не дуже відрізняється від класичної. Найбільш релевантними визначеннями мотивів, заради яких акціонери та топ-менеджери однієї компанії приймають рішення придбати іншу, можна назвати такі: збільшення частки на ринку; вихід на нові географічні або продуктові ринки; вертикальна інтеграція; горизонтальна інтеграція; диверсифікація (розподіл капіталовкладень акціонерів компанії - покупця із непов’язаними один з одним галузями для зниження ризиків); купівля технологій чи інтелектуальної власності; поліпшення фінансових показників; фінансові інвестиції» [8, с. 59-60]. Практично зазначені мотиви, в певній мірі, можна адаптувати до сучасних стратегій розвитку великих та середніх промислових підприємств та компаній.
Список використаних джерел
- Б. Андрушків, Н.Кирич, О.Погайдак. Управління процесами реструктуризації промислових підприємств в умовах економічних реформ/ Андрушків Б., Кирич Н., Погайдак О.// Вісник економічної науки України, - 2012, №1(21), с. 3-5.
- Данилюк М.О. Управління фінансовою санацією підприємства: Навчальний посібник / Данилюк М.О., Савич В.І. та ін. - К. : Центр навчальної літератури, 2009. - 320 с.
- Баюра Д.О. Реструктуризація підприємств. Навчальний посібник. - К. ВПЦ «Київський університет», 2005. - 208 с.
- Терещенко О.О. Фінансові домінанти реструктуризації підприємств /О.О. Терещенко, Н.В. Волошанюк // Фінанси України. - 2009. - № 4. - С. 8290.
- Заболотний В.М. Реструктуризація підприємства : навч. посібник. Міжнародний інститут бізнесу / В.М. Заболотний (ред.), Л.П. Батенко, В.А. Білошапко та ін. - К. Міленіум, 2008. - 439 с.
- Заболотний В.М. Необхідність реструктуризації сучасних українських підприємств/ В.М. Заболотний, А.М.Кошик// Підвищення конкурентоспроможності українських підприємств: оперативна реструктуризація. - К.: Міжнародний Центр приватизації, інвестицій та менеджменту, 2009. - № 2. - С. 30-32.
- Шершньова З.Є. Антикризова програма підприємства: методичні основи розробки та організація виконання/ З.Є. Шершньова// Вісник Хмельницького національного університету. Науковий журнал. - 2010. - № 2, Т.1 - С.140-144.
- Табахарнюк М.О. Гра на мільйон: практика злиття та поглинання в Україні/М.О. Табахарнюк. - К.: Київська книжково-журнальна фабрика, 2012. - 304 с.