Конкурентоспроможність національної економіки

Скопенко Н.С. Переваги та недоліки інтеграційної взаємодії промислових підприємств

Сучасні умови розвитку світового господарства, інтенсифікація економічних процесів всередині держави, посилення світової та національної конкуренції визначають об’єктивну необхідність адаптації організаційно-економічного механізму господарюючих суб’єктів до нових умов ведення бізнесу. Підвищення ефективності діяльності підприємств в сучасних умовах господарювання можливе за рахунок активізації внутрішнього потенціалу, оптимізації взаємодії між учасниками виробничого процесу, що призводить до виникнення стійких інтеграційних зв’язків між підприємствами та створення нових інтегрованих господарських структур.

Створення промислових і виробничих об’єднань з метою посилення виробничо-господарських зв’язків було запроваджено ще за часів існування Радянського Союзу. Частина об’єднань була утворена за принципом вертикальної інтеграції, що створювало передумови для концентрації виробництва, централізації функцій матеріально-технічного постачання, збуту продукції тощо. Однак самостійність виробничих об’єднань була вкрай обмеженою: діяльність багатьох великих підприємств у рамках

технологічних зв’язків була надмірно регламентованою, законодавчо закріплено за ними було статус виробничих одиниць.

В умовах централізованого планування ефективність взаємодії господарюючих суб’єктів знижувалася внаслідок безальтернативності каналів постачання, низького рівня кооперації в процесі реалізації спільних інноваційних проектів. Централізація управління в плановій економіці обмежувала ефективність і гнучкість інтеграції господарюючих суб’єктів, через ускладнення ієрархічною системою координації діяльності на різних рівнях.

У зв’язку з тим, що інтегровані утворення в командно-адміністративній і ринковій економічній системах відрізняються радикально, типове приватизоване пострадянське підприємство не змогло перетворитися на ефективне життєздатне інтегроване промислове об’єднання без трансформації його організаційної структури, перегляду виробничих програм, ухвалення інвестиційних та фінансових рішень. У більшості випадків зниження трансакційних витрат та підвищення ефективності інтеграції господарюючих суб’єктів передбачали коригування структури: виділення з компаній старих підрозділів та/або включення в інтегровану структуру нових виробництв.

Політичні, економічні й інституціональні зміни, що характерні для реформування економіки у 90 роках XX ст., стали підґрунтям загострення проблем господарських взаємозв’язків суб’єктів господарювання.

Крім того, подрібнення великих підприємств в процесі приватизації призвело до виникнення локальних монополій в ланцюгу виробництва, і чимало компаній не змогли протистояти проявам ринкової влади окремих виробників. Протидією руйнуванню господарських зв’язків в економіці стало створення інтегрованих структур.

У першій половині 90-х років XX ст. переважали процеси розподілу підприємств, виокремлення структурних підрозділів у дочірні компанії, продаж активів, для другої половини десятиліття характерними стають процеси об’єднання компаній та створення інтегрованих структур.

Сучасний етап розвитку економіки актуалізує потребу у формуванні великих інтегрованих промислових структур. Узагальнення сучасних підходів щодо обґрунтування інтеграційних процесів в економіці дозволяє визначити основні переваги, що обумовлюють інтеграцію господарюючих суб’єктів [1; 2; 3; 4]:

- зменшення наслідків трансформаційного спаду економіки;

- отримання та/або підсилення синергетичного ефекту, який може виникнути завдяки економії, що обумовлена масштабами діяльності, комбінуванням взаємодоповнюючих ресурсів, мінімізацією трансакційних витрат, збільшенням ринкової влади за рахунок зниження конкуренції, розширенням та поєднанням діяльності в сфері НДДКР;

- зростання інвестиційного потенціалу, переміщення накопиченого капіталу в більш перспективні напрями діяльності, збільшення можливостей господарюючих суб’єктів для реалізації великомасштабних інвестиційних проектів;

- покращення фінансового стану за рахунок зниження податкового навантаження, підвищення фінансової стійкості у рамках інтегрованої структури;

- посилення ринкової влади, товарне та географічне розширення ринків сировини та збуту, отримання певних переваг роботи у вузьких сегментах та/або нішах ринку;

- збереження виробничо-технологічних зв’язків та мінімізація витрат початкового періоду інтеграції;

- зростання конкурентних переваг за рахунок диверсифікації виробництва, можливості використання додаткових ресурсів, забезпечення сприятливих умов щодо зростання конкурентоспроможності на світових ринках (поява можливості конкурувати з провідними корпораціями світу);

- зростання інноваційного потенціалу, забезпечення мобільності і динамічності реалізації інноваційних процесів, розширення та поєднання діяльності в сфері НДДКР;

- підвищення якості та ефективності управління тощо.

Однак, незважаючи на наявність істотних переваг для підприємств- учасників ІС, необхідно відзначити ряд проблем, що можуть обумовити низьку ефективність діяльності інтегрованого об’єднання [1; 2; 3; 4]:

1) Недотримання принципів організації спільної діяльності учасників ІС.

2) Неналагодженість системи відносин власності, низький рівень консолідації активів учасників.

3) Дисбаланс в рівнях інтеграції виробництва та концентрації капіталу.

4) Недостатність інвестиційного потенціалу для реалізації значних проектів та сучасної модернізації виробництва.

5) Низька якість корпоративного управління, що проявляється у відсутності глибокого попереднього опрацювання внутрішньокорпоративної стратегії, корпоративних цільових завдань та програм їх реалізації.

Вирішення вказаних проблем для вітчизняних інтегрованих структур є важливим питанням, оскільки може істотно підвищити ефективність інтеграції та зумовити зростання ефективності економіки в цілому.

Розглядаючи інтеграційну взаємодію підприємств харчової промисловості, сільськогосподарських й переробних підприємства, слід враховувати особливості функціонування й розвитку агропромислового комплексу. Причиною об’єднання підприємств АПК виступає необхідність забезпечення стабільних доходів у результаті створення власної надійної сировинної бази, формування постійних ринків збуту виробленої продукції, розширення сфер діяльності, консолідації капіталів тощо.

Розвиток інтеграційної взаємодії, формування та розвиток інтегрованих об’єднань сприяє відновленню зруйнованих господарських зв’язків, створенню та підвищенню стійкості нових, запобіганню опору в умовах низької контрактної дисципліни, зміцненню ресурсної бази, забезпеченню гарантованих умов поставок сировини та готової продукції, підвищенню технологічного рівня та завантаження виробничих потужностей, розширенню ринків збуту, зниженню бізнес-ризиків та витрат, підвищенню конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на світовому ринках.

Джерелом стратегічних переваг для учасників інтегрованих об’єднань є конкурентні переваги, сформовані значною мірою у сфері технологічного розвитку, забезпечення ресурсами, каналів розподілу. Проте, необхідно зазначити, що переваги, які інтегровані структури отримують в економіці, з часом можуть стати перешкодами економічного розвитку окремих галузей, регіонів або країни в цілому. Збереження конкурентних позицій об’єднання забезпечується шляхом постійного розвитку, збільшення масштабів діяльності та обсягів підконтрольного капіталу. Інтереси окремих інтегрованих структур та державні інтереси починають набувати чітких розбіжностей коли діяльність корпорації створює негативні наслідки для економіки країни.

Список використаних джерел

  1. Авдашева С. Б. Бизнес-группы в российской промышленности [Текст] / С.Б. Авдашева // Вопросы экономики. - 2004. - № 5. - С. 121-134.
  2. Антонов Г.Д. Предпосылки интеграции и эволюция интеграционных структур в России [Электронный ресурс] / Г.Д. Антонов, О.П. Иванова // Менеджмент в России и за рубежом. - 2001. - № 5.