Конкурентоспроможність національної економіки

Васильцов Є.В. Ефективність використання ресурсів як фактор забезпечення конкурентоспроможності бізнес-одиниць

Досвід провідних країн світу свідчить, що саме підвищення ефективності використання економічних ресурсів підприємства є головним чинником приросту обсягу продукції, створює можливості для розширення масштабів виробничо-господарської діяльності, дозволяє оптимізувати змінні і постійні витрати на одиницю продукції та, в кінцевому рахунку, створює передумови для підвищення результативності і конкурентоспроможності бізнес-одиниць.

Пріоритет споживання ресурсів як критерію ефективності їх використання був сформований у неокласичній ринковій теорії та отримав подальший розвиток і конкретизацію у теорії виробничої функції П.Х. Дугласа і Ч.В. Кобба. Основна ідея виробничої функції полягає в тому, що економіка функціонує за принципом співставлення витрат та результатів, і процес саморегулювання економічного зростання базується на постійному контролі за рівнем віддачі (продуктивності) окремих факторів виробництва та визначенні пріоритетів у їх використанні господарюючими суб’єктами.

Подальша еволюція концепції ефективності використання ресурсів відбувалася в контексті дослідження їх обмеженості. У сучасних умовах поступового виснаження природних ресурсів саме природний капітал стає головним обмежуючим фактором виробничих систем. Домінуюча тенденція перевищення темпів використання природних ресурсів над темпами зростання обсягів виробництва зумовлюють виключну увагу до необхідності підвищення ефективності використання природних ресурсів.

Визначальним фактором зростання конкурентоспроможності бізнес- одиниць в умовах обмеженості ресурсів, на нашу думку, є впровадження ресурсозберігаючого типу виробництва. При цьому ресурсозбереження варто розглядати не лише як процес, ай як умову, результат і показник поліпшення використання виробничих ресурсів на всіх стадіях суспільного виробництва, етапах і рівнях виробничо-господарської діяльності.

У контексті реалізації ресурсозберігаючого типу виробництва виключного значення набуває комплексне використання сировини, що трактується як економічно вигідне та технологічно можливе максимальне використання мінерально-сировинної бази та відходів виробництва [1, с. 198]. Доведено, що виробництво продукції з відходів у декілька разів нижче, ніж з видобутої природної сировини, а відтак комплексне використання сировини є передумовою зростання прибутковості діяльності підприємства. Комплексне використання сировини дозволяє збільшити обсяги виробництва продукції з одиниці ресурсу, знизити собівартість товарної продукції, розширити ринкову нішу підприємства та оптимізувати розмір штрафних санкцій за забруднення навколишнього середовища.

Логіка визначення результативності управління ресурсами підприємства в контексті забезпечення позитивної траєкторії їх розвитку найбільш комплексно сформованаН.В. Шевчук [2, 3]:

- вхідні ресурси - надходять в організацію із зовнішнього середовища, а відтак критеріями ефективності управління ресурсами підприємства на вході є мінімізація їх вартості та оптимізація з точки зору забезпечення функціональних сфер та бізнес-процесів;

- результатом ресурсних трансформацій є капіталізація вартості підприємства та забезпечення стійких конкурентних переваг у довгостроковій перспективі; відповідно критеріями ефективності є прирощення вартості підприємства та забезпечення рівня його конкурентоспроможності;

- процес перетворення ресурсів у цінність здійснюється в рамках функціонування організаційної моделі бізнесу, тому результати ресурсних трансформацій будуть визначатися рівнем ефективності формування та функціонування бізнес-моделі підприємства.

Результати досліджень досвіду та функціонування провідних підприємств свідчать, що традиційні джерела забезпечення результативної діяльності (матеріальні, фінансові, трудові) поступово втрачають своє значення у забезпеченні економічного зростання підприємств. Натомість, на перший план виходять такі фактори як наявність потужного інноваційного потенціалу підприємств, швидкість опанування ними науково-технологічною моделлю економічного розвитку та, що найголовніше, якість людського ресурсу та умови його відтворення. Частка нових знань, що втілюються в товарах, технологіях, організації виробництва в розвинутих країнах, складає нині від 70% до 80% їхнього ВВП.

На сьогодні відомо, що рентабельність асигнувань у людський капітал перевищує прибутковість вкладень у фізичний капітал. Зокрема, за оцінками професора Колумбійського університету Ф. Ліхтенберга, долар, затрачений на дослідження і розробки, приносить у вісім разів більший прибуток, ніж долар, вкладений у техніку. Оскільки інтелектуальні ресурси становлять базу технологічного досвіду, знань і кваліфікації, тому в сучасних умовах саме вони створюють передумови для підвищення ефективності використання всіх видів ресурсів. Загальновідомо, що чим більше існує можливостей відображення системи, тим швидше система може удосконалюватися, підвищуючи свою результативність. Вищезазначене дає всі підстави визначити інформаційні, інтелектуальні, організаційні ресурси в якості закономірного, пріорітетно стратегічного та об’єктивно цілісного фактора забезпечення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання.

Список використаних джерел

  1. Рибалко Л.П. Комплексне використання сировини, як пріоритетний напрям підвищення економіко-екологічної ефективності ресурсозбереження гірничо-збагачувальних комбінатів / Л.П. Рибалко // Інноваційна економіка. -
  2. - № 3(29). - С. 1996 - 2000.
  3. Шевчук Н.В. Сучасна ресурсна концепція управління підприємством: теоретичні аспекти / Н.В. Шевчук // Вчені записки: 36. наук. праць. - К.: КНЕУ, 2007. - Випуск - С.24 - 27.
  4. Шевчук Н.В. Фундаментально-вартісний підхід до визначення ефективності управління ресурсами підприємства / Н.В. Шевчук // Науковий вісник Полтавського університету економіки і торгівлі. Серія «Економічні науки». - 2011. - № 5 (50). - 393 с. - С.179 - 185.